Постанова

Іменем України

17 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 683/1732/17

провадження № 61-15821св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 14 квітня 2021 року у складі судді Цішковського В. А. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 26 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Ярмолюка О. І., Купельського А. В., Янчук Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання батьківства.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народила сина ОСОБА_3 , оскільки на той час у шлюбі не перебувала, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень проведено на підставі частини першої статті 135 СК України, тобто здійснений за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записали за її вказівкою. Зазначає, що біологічним батьком дитини є ОСОБА_2 , з яким вона зустрічалася і мала близькі стосунки у період 2004 року, який запевняв її про офіційну реєстрацію відносин. Після народження дитини відповідач заперечував той факт, що дитина народжена від нього. Тому на її пропозицію про звернення в орган РАЦС з відповідною заявою щодо визначення походження дитини від нього, відповідач не зробив цього. Крім того, вона неодноразово пропонувала відповідачу провести ДНК тест на батьківство, для підтвердження, що саме він є батьком її сина, проте він відмовлявся без причин. Відповідач не визнає себе батьком дитини, не надає матеріальну допомогу на його утримання.

Посилаючись на викладене, позивач просила визнати ОСОБА_2 батьком малолітнього ОСОБА_3 та внести відповідні зміни до актового запису про народження дитини.

Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 14 квітня 2021 року позов задоволено. Визнано ОСОБА_2 батьком ОСОБА_3 , народженого ІНФОРМАЦІЯ_1 матір`ю ОСОБА_1 . Внесено зміни до актового запису про народження ОСОБА_3 , складеного Відділом реєстрації актів цивільного стану Старокостянтинівського районного управління юстиції у Хмельницькій області від 05 грудня 2005 року за № 338, вказавши його батьком громадянина України ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Раманове, Ленінського району, Автономної Республіки Крим, проживаючого на АДРЕСА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що факт батьківства заявника ОСОБА_2 відносно дитини, повністю підтверджується зібраними у справі доказами: свідоцтвом про народження ОСОБА_3 ; довідкою про склад сім`ї ОСОБА_1 , виданої Відділом з питань реєстрації місця проживання виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради від 23 червня 2017 року за № 6126; Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 СК України від 16 травня 2019 року за № 00022863122.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 26 серпня 2021 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що справа перебувала у провадженні суду більше трьох років, а ОСОБА_2 , який був обізнаний про судовий розгляд і належним чином повідомлений про дату та місце проведення молекулярно-генетичної експертизи, не з`явився для забору біологічних зразків, що свідчить про його ухилення від проведення експертизи з метою встановлення істини у справі. Системне та неодноразове нез`явлення відповідача до експертної установи для відібрання біологічних матеріалів для проведення судової молекулярно-генетичної експертизи свідчить про його небажання отримати точні висновки щодо походження дитини, спростувати доводи позивача про його батьківство щодо дитини. При цьому судом першої інстанції вжито належних процесуальних заходів з метою проведення експертизи та забезпечення участі відповідача у ній. ОСОБА_2 не довів поважність причин своєї неявки до експертної установи для відібрання біологічного матеріалу.

Встановлення карантину з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, не є поважною причиною неявки відповідача до експертної установи, оскільки міжміське та міждержавне транспортне сполучення не припинялося. ОСОБА_2 ухилився від участі в експертизі, та в сукупності з визнанням сторонами обставин свого знайомства та підтримування стосунків, обґрунтовано встановив факт батьківства ОСОБА_2 щодо малолітнього ОСОБА_3 .

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У вересні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 14 квітня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 26 серпня 2021 року, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі вказує на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц (провадження № 61-4163св18), від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц (провадження № 6030св18), від 16 травня 2018 року у справі № 399/1029/15-ц (провадження № 14438св18), від 29 серпня 2018 року у справі № 641/9147/15-ц (провадження № 61-26210св18), від 21 листопада 2018 року у справі № 225/6301/15-ц (провадження № 30047св18), від 12 грудня 2019 року у справі № 562/1155/18 (провадження № 61-11709св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 373/2257/18 (провадження № 61-15136св20), від 15 квітня 2021 року у справі № 361/2653/15-ц (провадження № 61-2239св21), від 08 вересня 2021 року у справі № 644/7809/18 (провадження № 61-2900св21).

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що відповідач жодного разу не з`явився для проведення експертизи, клопотання про призначення якої він же і подавав.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини, встановлені судами

Із 2004 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мали близькі стосунки. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 народила сина ОСОБА_3 . Запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень проведено в порядку, передбаченому статтею 135 СК України, тобто за прізвищем та за вказівкою матері. Неповнолітній ОСОБА_3 проживає з ОСОБА_1 та перебуває на її утриманні. ОСОБА_2 не визнає своє батьківство щодо дитини.

Нормативно-правове обґрунтування

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Відповідно до статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

У статті 125 СК України передбачено, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров`я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.

Частиною першою статті 135 СК України визначено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Положеннями статті 128 СК України визначено, що за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.

Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.

Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК Українивизначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статями 76 77 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2020 року у справі № 643/9245/18 (провадження № 61-16732св19) зроблено висновок що застосуваннястатті 130 СК України та вказано, що «закон не встановлює конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України».

Європейський суд з прав людини зауважив, що «в ході національного розгляду суд призначив ДНК-тест з метою вирішення цього спору про батьківство. Тест продемонстрував, що відповідач був батьком дитини з ймовірністю 99,99 відсотків. Суд враховує, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (KALACHEVA v. RUSSIA, № 3451/05, § 34, ЄСПЛ, від 07 травня 2009 року).

Статтею 109 ЦПК України визначено наслідки ухилення від участі в експертизі. Так закон визначає, що у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи наведене, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшли обґрунтованого висновку про визнання ОСОБА_2 батьком дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки це підтверджується доказами, зібраними у матеріалах справи, а саме: свідоцтвом про народження ОСОБА_3 від 05 грудня 2005 року серії НОМЕР_1 ; довідкою про склад сім`ї ОСОБА_1 , виданою Відділом з питань реєстрації місця проживання Виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради від 23 червня 2017 року № 6126; Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 СК України від 16 травня 2019 року № 00022863122.

При цьому Верховний Суд враховує, що ухвалами Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 16 січня, 17 липня та 11 грудня 2018 року за клопотанням ОСОБА_1 (позивача) та ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 26 травня 2020 року за клопотанням ОСОБА_2 (відповідача) у справі призначалася судова молекулярно-генетична експертиза, проведення якої доручено експертам Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України та експертам Київського міського клінічного бюро судово-медичних експертиз. На вирішення експертів поставлено питання, чи є ОСОБА_2 біологічним батьком неповнолітнього ОСОБА_3 .?

Сторони викликалися до експертної установи для отримання біологічного матеріалу для дослідження на 12 березня та 13 вересня 2018 року, 24 січня, 06 лютого, 23 грудня 2019 року, 15 січня, 17 липня та 21 серпня 2020 року.

12 березня та 13 вересня 2018 року, 17 липня та 21 серпня 2020 року ОСОБА_1 разом із дитиною з`явилася до експертної установи. Проте ОСОБА_2 , який був повідомлений належним чином про дату, час і місце проведення експертного дослідження, жодного разу не з`явився для відібрання необхідних матеріалів. У зв`язку з цим експертна установа повернула суду першої інстанції ухвали про призначення експертизи без виконання.

Під час розгляду справи суди врахували, що справа перебувала у провадженні суду більше трьох років, а ОСОБА_2 , який був обізнаний про судовий розгляд і належним чином повідомлений про дату та місце проведення молекулярно-генетичної експертизи, неодноразово не з`являвся для забору біологічних зразків, що свідчить про його ухилення від проведення експертизи, призначеною судом, в тому числі, і за його клопотанням.

Експертиза ДНК або молекулярно-генетична експертиза призначається у цивільних справах з метою формування доказової бази. Об`єктом молекулярно-генетичного дослідження є ядерна ДНК (ДНК, розташована в ядрі клітини), отримана з крові, слини, буквального та іншого епітелію, волосся (за наявності волосяного фолікула), а також часток тканин і органів людини.

Для визначення батьківства обов`язковою є присутність ймовірного батька і дитини для проведення забору вихідного біологічного матеріалу. За відсутності біологічного матеріалу хоча б однієї зі сторін провести дослідження неможливо.

Тест ДНК (судово-медична (молекулярно-генетична) експертиза) станом на сьогоднішній день є єдиним методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини (точність позитивного результату ДНК-аналізу (тобто підтвердження батьківства) складає 99,999999 %). Доказова цінність такого тесту переважає будь-який інший доказ на підтвердження або оспорення кровного споріднення та має вирішальне значення у вирішенні спору цієї категорії.

У разі, коли ухилення сторони у справі зазначеної категорії від участі в експертизі або від подання необхідних матеріалів, документів тощо унеможливлює її проведення, суд може визнати факт, для з`ясування якого її було призначено, або відмовити в його визнанні (залежно від того, хто зі сторін ухиляється, а також яке значення має для них ця експертиза).

Вирішуючи спір та поклавши в основу рішення про задоволення позову у частині встановлення факту батьківства факт ухилення відповідача від проведення експертизи, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про достатність правових підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 .

Системне та неодноразове нез`явлення відповідача до експертної установи для відібрання біологічних матеріалів для проведення судово-генетичної експертизи свідчить про його небажання отримати точні висновки щодо походження дитини, спростувати доводи позивача про його батьківство щодо стосовно дитини.

Доводи ОСОБА_2 про те, що факт кровного споріднення між батьком і дитиною не може вважатися об`єктивно встановленим за відсутності висновку судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи, у цій справі обґрунтовано підлягають критичній оцінці з урахуванням положень статті 109 ЦПК України.

У своїй касаційній скарзі заявник вказує на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц (провадження № 61-4163св18), від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц (провадження № 6030св18), від 16 травня 2018 року у справі № 399/1029/15-ц (провадження № 14438св18), від 29 серпня 2018 року у справі № 641/9147/15-ц (провадження № 61-26210св18), від 21 листопада 2018 року у справі № 225/6301/15-ц (провадження № 30047св18), від 12 грудня 2019 року у справі № 562/1155/18 (провадження № 61-11709св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 373/2257/18 (провадження № 61-15136св20), від 15 квітня 2021 року у справі № 361/2653/15-ц (провадження № 61-2239св21), від 08 вересня 2021 року у справі № 644/7809/18 (провадження № 61-2900св21).

У постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц (провадження № 61-4163св18) сформульовано висновок про те, що мати позивача проживала з померлим без реєстрації шлюбу та вела з ним спільне господарств до моменту народження дитини, за життя батьки спільно виховували і утримували його те, що померлий за життя називав позивача сином, що свідчить про визнання ним батьківства стосовно нього, а відтак про наявність правових підстав вважати, що спадкодавець є батьком позивача.

У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц (провадження № 6030св18) сформульовано висновок про те, що судово-генетична та судово-імунологічна експертизи у цій справі не проведені, проте, встановлено з підтвердженням належними і допустимими доказами походження дитини від позивача: спільне проживання відповідача разом із позивачем без реєстрації шлюбу до і на момент народження дитини у квартирі батьків позивача, визнання позивачем дитини своєю. Заперечуючи встановлені судом обставини, відповідач належних і допустимих доказів на їх спростування не надала.

Залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції, Верховний Суд у справі № 399/1029/15-ц (провадження № 14438св18) вказав на те, що позивач не довів обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог. Судово-генетична експертиза повернена без виконання у зв`язку з неявкою сторін та через відсутність оплати позивачем зазначеної експертизи.

У постанові від 29 серпня 2018 року у справі № 641/9147/15-ц (провадження № 61-26210св18) Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на те, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів, які з достовірністю підтверджували, що її мати та померлий спільно проживали й вели спільне господарство до її народження, спільно виховували та утримували її, а також того, що померлий за життя визнавав позивача своєю донькою.

У постанові 21 листопада 2018 року у справі № 225/6301/15-ц (провадження № 30047св18) Верховний Суд підтримав висновки суду апеляційної інстанції про те, що згідно з вимогами чинного законодавства для правильного вирішення спору про батьківство щодо дитини, яка народилась до ІНФОРМАЦІЯ_4 , необхідно застосовувати відповідні норми статті 53 КпШС України, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання ймовірним батьком дитини свого батьківства, спільне проживання й ведення спільного господарства батьками дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини. Указані обставини позивач не довела належними та допустимими доказами, у зв`язку із чим не виконала свій процесуальний обов`язок, що спростовує відповідні доводи касаційної скарги.

Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, Верховний Суд у постанові від 12 грудня 2019 року у справі № 562/1155/18 (провадження № 61-11709св19) вказав на те, що підставою для висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи, оскільки статтею 53 КпШС України безпосередньо не передбачено такої підстави встановлення батьківства, як висновок молекулярно-генетичної експертизи.

У постанові від 17 лютого 2021 року у справі № 373/2257/18 (провадження № 61-15136св20), Верховний Суд погодився з висновками судів про відсутність підстав для задоволення вимог позивача, оскільки вона не ставила перед судом питання про проведення експертизи для встановлення спорідненості дітей з іншими особами, які перебували в кровному спорідненні з померлим, зокрема з його матір`ю (відповідачем у справі) або з двома старшими дітьми позивача, що народились у період шлюбу, хоча за умови відсутності генетичного матеріалу померлого таке дослідження мого б допомогти встановити його спорідненість з дітьми позивача. При цьому мати покійного погоджувалася здати біологічний матеріал для ДНК-експертизи після смерті сина, проте позивач проведення такої експертизи не ініціювала.

Залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції, Верховний Суд у постанові від 15 квітня 2021 року у справі № 361/2653/15-ц (провадження № 61-2239св21) сформулював висновок про наявність підстав для встановлення факту батьківства померлого щодо дитини, оскільки посмертна судова молекулярно-генетична експертиза у цій справі не проведена з вини відповідача.

У постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 644/7809/18 (провадження № 61-2900св21) Верховний Суд вказав на те, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для застосування статті 109 ЦПК Українита встановлення батьківства позивача за відсутності висновку судової медичної молекулярно-генетичної експертизи є правильними, оскільки відповідач 20 березня 2019 року, 09 липня 2019 року, 18 вересня 2019 року, 19 листопада 2019 року не забезпечила явку дитини до експертної установи для належного відібрання біологічного матеріалу, необхідного для проведення судової генетичної експертизи, про що експертом складено відповідні повідомлення про неможливість проведення експертизи. Посилання відповідача та її представника на погане самопочуття дитини, відмову дитини від проведення експертизи не можуть бути визнані поважними причинами невиконання ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 21 січня 2019 року.

Отже, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження не знайшли своє підтвердження. Висновки судів у справі, що переглядається, не суперечать висновкам, викладеним у вказаних постановах Верховного Суду щодо застосування норм матеріального та процесуального права.

Посилання у касаційній скарзі на те, що у суду відсутні належні, достатні та допустимі докази того, що сторони по справі в період 2004 року зустрічались та мали близькі стосунки, відхиляються Верховним Судом, оскільки по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Доводи заявника про те, що він е ухилявся від проведення експертизи, а лише оскаржував в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про їх призначення, і дотепер він має намір провести молекулярно-генетичну експертизу для вирішення справи, Верховний Суд відхиляє, з огляду на те, що Хмельницьким апеляційний судом вказані апеляційні скарги залишені без задоволення. При цьому ОСОБА_2 мав можливість у будь-який час, узгоджений з експертом, з`явитися до експертного центру з метою проведення експертизи. Незгода заявника з експертною установою, якій було доручено проведення експертиз за клопотаннями ОСОБА_1 , не дає підстав вважати, що ОСОБА_2 не ухилявся від проведення експертизи, оскільки втретє, така експертиза призначена за його клопотанням, на проведення якої він також не з`явився.

Твердження ОСОБА_2 про пропуск позивачем строку позовної давності, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки положення про позовну давність не застосовуються до вимог про визнання батьківства.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 401 402 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 14 квітня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 26 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний