ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 686/10381/16

провадження № 61-14840 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Лісовогринівецька сільська рада Хмельницького району Хмельницької області, приватний нотаріус Хмельницького районного нотаріального округу Хмельницької області Гайдамака Ольга Василівна, Хмельницька районна державна адміністрація Хмельницької області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - державне підприємство «Хмельницьке»,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу адвоката Мазура Андрія Петровича, який діє в інтересах ОСОБА_3 , на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 березня 2017 року в складі судді Логінової С. М. та на ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 06 липня 2017 року у складі колегії суддів Костенка А. М., Гринчука Р. С., Грох Л. М.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Лісовогринівецької сільської ради, приватного нотаріуса Хмельницького районного нотаріального округу Гайдамаки О. В., Хмельницької районної державної адміністрації, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , у якому просив:

- визнати незаконним та скасувати рішення 41-ї чергової сесії Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району 6-го скликання від 30 листопада 2015 року № 126;

- визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора реєстраційної служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції від 30 січня 2016 року про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку площею 0,9 га, кадастровий номер 6825083600:03:005:1680, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території с. Лісові Гринівці Хмельницького району Хмельницької області (далі - земельна ділянка);

- визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, укладений 10 лютого 2016 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 ;

- визнати незаконним та скасувати рішення приватного нотаріуса Хмельницького районного нотаріального округу Гайдамаки О. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 лютого 2016 року, відповідно до якого внесено запис про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на вказану земельну ділянку.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначав, що він працював сільським головою Лісовогринівецької сільської ради 5-го скликання, а ДП «Хмельницьке» займалося розробкою проекту приватизації земельних ділянок, які були виділені для працівників державних та комунальних закладів, розташованих на території Лісовогринівецької сільської ради. Він також включений у список цих осіб.

21 вересня 2012 року за результатами жеребкування йому розподілено та закріплено за ним земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,9 га, що на даний час знаходиться на території Лісовогринівецької сільської ради.

ОСОБА_1 у передбаченому земельним законодавством порядку звернувся з заявою про передачу йому у власність указаної земельної ділянки до сільради, однак указане питання в порушення закону станом на дату подачі позову не було розглянуте на засіданні Лісовогриновецької сільської ради.

У березні 2016 року він дізнався, що закріплена за ним земельна ділянка була передана в приватну власність ОСОБА_3 на підставі рішення Лісовогринівецької сільської ради від 30 листопада 2015 року № 126.

Указував, що оскільки рішення про передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки є незаконним, то й укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 договір дарування цієї земельної ділянки має бути визнаний недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 березня 2017 року позов задоволено:

- визнано незаконним та скасовано рішення 41-ї чергової сесії Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області 6-го скликання від 30 листопада 2015 року № 126;

- визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора реєстраційної служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 30.01.2016 року, індексний номер 28007359, згідно якого внесено запис про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку;

- визнано недійсним договір дарування земельної ділянки, укладений 10 лютого 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького районного нотаріального округу Гайдамакою О. В., реєстраційний № 75;

- визнано незаконним та скасовано рішення приватного нотаріуса Хмельницького районного нотаріального округу Гайдамаки О. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 10 лютого 2016 року, індексний номер 28162741, згідно з яким внесений запис про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку.

Суд першої інстанції виходив із того, що передача у власність ОСОБА_3 спірної земельної ділянки відбулася з порушенням установленого частинами шостою-дев`ятою статті 118 ЗК України порядку безоплатної передачі земельних ділянок у власність, а оскаржувані рішення Лісовогринівецької сільської ради та рішення про державну реєстрацію права власності є незаконними та порушують права ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 06 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 березня 2017 року - без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи та дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, а доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують.

Встановивши, щопередача у власність ОСОБА_3 спірної земельної ділянки відбулася з порушенням встановленого частинами 6-9 статті 118 ЗК України порядку безоплатної передачі земельних ділянок у власність, а також, що ця земельна ділянка на момент її передачі відповідачці не була вільною, апеляційний суд зробив висновок, що оскаржувані рішення Лісовогринівецької сільської ради та рішення про державну реєстрацію права власності не відповідають закону та порушують права ОСОБА_1 .

Аргументи учасників справи

У липні 2017 року адвокат Мазур А. П., який діє в інтересах ОСОБА_3 , подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 06 липня 2017 року.

У касаційній скарзі представник відповідача, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що земельна ділянка була передана ОСОБА_3 у встановленому ЗК України порядку безоплатної передачі у власність земель комунальної чи державної власності, сільською радою порушень норм закону при цьому не встановлено. Вказує, що рішенням Лісогринівецької сільської ради від 10 червня 2016 року № 20 скасовано рішення від 26 лютого 2016 року № 55 «Про затвердження проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 та надання її у власність», а тому підстав уважати, що права позивача порушено, у суду не було. Крім того, судами не враховано, що ОСОБА_1 , який розробив проект землеустрою, відповідно до норм закону не має переваги перед іншими особами на оформлення права власності на спірну земельну ділянку.

Вказує, що судові рішення не містять належного обґрунтування не відповідності договору дарування земельної ділянки чинному законодавству. Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів для визнання такого договору недійсним.

Рух справи

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

На виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу XIII ЦПК України в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» дана справа передана до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2019 року дана справа призначена до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 із 11 квітня 2006 року по квітень 2011 року працював сільським головою Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району та включений до списку осіб, яким передаються земельні ділянки як працівникам державних та комунальних закладів, розташованих на території Лісовогринівецької сільської ради.

Розпорядженням Хмельницької РДА від 03 грудня 2009 року № 1386/09 наданий дозвіл на розробку проекту приватизації земель ДП «Хмельницьке».

Рішенням зборів працівників державного підприємства «Хмельницьке» від 27 грудня 2011 року вирішено врахувати заяви 65 осіб щодо виділення земельних ділянок під особисте селянське господарство площею 11 га, визначивши для виділення земельну ділянку згідно з державним актом серії ЯЯ № 334670 від 30 квітня 2009 року. Затверджено списки осіб - працівників державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території Лісовогринівецької сільської ради, а також пенсіонерів з їх числа в кількості 65 осіб, яким відповідно до статті 25 ЗК України передаються земельні ділянки ДП «Хмельницьке». Вирішено розподілення земельних ділянок згідно з планом приватизації провести відповідно до Списків, у які включений ОСОБА_1

12 липня 2012 року ДП «Хмельницьке» звернулося з клопотанням до голови Хмельницької райдержадміністрації щодо затвердження проекту приватизації земель указаним особам.

Розпорядженням Хмельницької районної державної адміністрації від 07 вересня 2012 року № 1598/2012 «Про затвердження проекту приватизації земель ДП «Хмельницьке» на території Лісовогринівецької сільської ради»:

- затверджено розроблений проект приватизації земель ДП «Хмельницьке», яким визначена кількість працівників державних і комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території Лісовогринівецької сільської ради, а також пенсіонерів, що мають право на земельну частку (пай) 65 осіб, у списку яких під № 14 значиться ОСОБА_1 ;

- надано дозвіл ДП «Хмельницьке» на розробку технічної документації щодо передання у власність земельних ділянок (паїв) із земель ДП «Хмельницьке» на території Лісовогринівецької сільської ради» громадянам згідно з затвердженими протоколом зборів ДП «Хмельницьке» від 27 грудня 2011 року Списками та врахувавши рішення зборів від 27 грудня 2011 року щодо виділення працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території Лісовогринівецької сільської ради, а також пенсіонерів з їх числа окремої земельної ділянки площею 11 га (з державного акту серії ЯЯ № 334670 від 30 квітня 2009 pоку).

На підставі рішення Хмельницької районної державної адміністрації від 07 вересня 2012 року № 1598/2012 ПП «Діоріт Плюс» розробило технічну документацію з землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) з земель Державного підприємства «Хмельницьке» громадянам згідно зі списками для ведення особистого селянського господарства на території Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, в тому числі й на земельну ділянку, яка за результатами жеребкування закріплена за позивачем.

21 вересня 2012 року за результатами жеребкування по розподіленню земельних ділянок ДП «Хмельницьке» за ОСОБА_1 закріплено земельну ділянку під № НОМЕР_1 площею 0,9 га.

Рішенням сесії Хмельницької районної ради від 06 березня 201З року № 39-15/2013 установлені нові межі населених пунктів Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області. Землі ДП «Хмельницьке», що підлягали розпаюванню, віднесені до меж Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району.

29 березня 2013 року управління Держземагентства в Хмельницькому районі на підставі розробленої ПП «Діоріт Плюс» технічної документації та заяви ОСОБА_1 включило до Державного земельного кадастру відомості про земельну ділянку.

У квітні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до Лісовогринівецької сільської ради з заявою про затвердження технічної документації з землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачі йому у власність земельної ділянки.

Рішенням від 12 березня 2014 року № 118 30-ї позачергової сесії Лісовогринівецької сільської ради вирішено передати заяву ОСОБА_1 про затвердження технічної документації на повторний розгляд пленарного засідання чергової сесії Лісовогринівецької сільської ради.

Станом на дату подачі позову вказана заява Лісовогриновецькою сільською радою не розглянута.

Рішенням 41-ї сесії Лісовогринівецької сільської ради від 30 листопада 2015 року № 126 затверджена технічна документація з землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передана ОСОБА_3 у власність земельна ділянка.

30 січня 2016 державний реєстратор реєстраційної служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції за заявою ОСОБА_3 прийняв рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 68255083600:03:005:1680, загальною площею 0,9 га.

04 лютого 2016 року управління Держгеокадастру в Хмельницькому районі Хмельницької області на підставі технічної документації з землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 23 березня 2013 року та заяви ОСОБА_3 включило до Державного земельного кадастру відомості про земельну ділянку.

10 лютого 2016 ОСОБА_3 і ОСОБА_2 уклали нотаріально посвідчений договір дарування, відповідно до умов якого ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 земельну ділянку.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року в справі № 750/3917/17 (провадження № 14-24цс20) вказано, що «особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року в справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19) вказано, «що в кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту)».

За змістом статті 17 ЗК України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідно до абзацу 1 частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що Держгеокадастр за результатами розгляду заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою має право вчинити лише такі дії: надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні з підстав, які прямо передбачені статтею 118 ЗК України.

Відповідно до частини дев`ятої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно з вимогами статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет оренди. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати у власність в майбутньому. У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16 (провадження № 14-301цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

Суд першої інстанції установив, що розпорядженням Хмельницької РДА від 07 вересня 2012 року затверджено розроблений проєкт приватизації земель ДП «Хмельницьке», яким передбачена кількість працівників, що мають право на земельну частку, серед яких був ОСОБА_1 . Цим розпорядженням надано дозвіл, у тому числі, на розробку технічної документації щодо передання у власність земельних ділянок (паїв) із земель комунальної власності.

06 березня 2013 року землі ДП «Хмельницьке», що підлягали розпаюванню, рішенням Хмельницької РДА № 39-15/2013 віднесено до меж Лісовогринівецької Сільської ради Хмельницького району.

У квітні 2013 року позивач звернувся до Лісовогринівецької Сільської ради Хмельницького району із заявою про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та передачі у власність земельної ділянки із земель ДП «Хмельницьке», надавши при цьому розроблену ПП «Діоріт Плюс 1» технічну документацію на неї, проте, розгляд його заяви було перенесено. 30 листопада 2015 році сільська рада прийняла рішення про передачу ОСОБА_3 у власність спірну земельну ділянку.

У пунктах 39, 40, 41, постанови Великої палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20) зроблено висновок про те, що як недобросовісна може кваліфікуватися така поведінка власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування), коли він необґрунтовано зволікає з наданням дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не повідомляє чи несвоєчасно повідомляє про відмову у наданні дозволу або не наводить вичерпні мотиви такої відмови, надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду, необґрунтовано зволікає з розглядом проєкту землеустрою щодо відведення, безпідставно відмовляє у його затвердженні і у той же час надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою та затверджує цей проєкт щодо іншої особи; якщо особа, отримавши дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сама зволікає з його розробкою та поданням на затвердження, вона цілком може очікувати, що земельна ділянка буде надана в користування іншій особі; виходячи з викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що неможливо надати єдину універсальну відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо виходячи з конкретних обставин справи.

Таким чином, ухвалюючи рішення, апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин, не перевірив доводів сторін у справі, не надав оцінки поведінці органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, з урахуванням обставин цієї справи; а тому дійшов передчасного висновку про наявність підстав для задоволення даного позову, оскільки надання дозволу територіальним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин на розробку проекту землеустрою двом окремим громадянам щодо однієї і тієї ж земельної ділянки, є таким, що суперечить вимогам землеустрою, та сприяє позбавленню одного з них можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру отримання у власність земельної ділянки.

Ураховуючи, що апеляційний суд неповно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, висновок апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним рішення сільської ради є передчасним. Інші позовні вимоги є похідними від вищевказаної позовної вимоги, а тому висновок суду в цій частині також є передчасним.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 12 ЦПК України у редакції, що була чинною до 15 грудня 2017 року).

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16 (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15 (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15 (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)).

Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно слід розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункт 36), від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18 (пункт 25), від 21 серпня 2019 року у справі № 805/2857/17, від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16 (пункт 24), від 26 лютого 2020 року у справі № 287/167/18 (пункт 52), від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16, провадження № 14-445цс19 (пункт 72).

У справі, що розглядається, позовні вимоги спрямовані на захист порушеного, на думку позивача, права на одержання у власність земельної ділянки, яке підлягає державній реєстрації, тобто цей спір є спором про право цивільне та має приватноправовий характер. Оскарження рішень про державну реєстрацію права власності земельної ділянки безпосередньо пов`язане із захистом позивачем цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею (цією особою) права на це майно. Отже, такий спір має розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб`єктного складу сторін спору. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь приватного нотаріуса (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його приватноправового характеру. Зазначене відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному, зокрема, у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) та від 27 листопада 2019 року у справі № 815/1915/18 (провадження № 11-947апп19)».

Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16 (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17 (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16 (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16 (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)).

З огляду на те, що ОСОБА_1 пред`явив позов про визнання недійсним та скасування рішення приватного нотаріуса до неналежного відповідача, висновки суду першої інстанції, з якими погодився апеляційний суд, про задоволення позову щодо такого відповідача є помилковим.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справу на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України). Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки висновоки суду першої інстації, з якими погодився апеляційний суд в частині задоволення позовних вимог про скасування рішення сільської ради є передчасним, а інші позовні вимоги є похідними - рішення апеляційного суду в цій частині підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до апеляційного суду.

Оскаржені судові рішення в частині задоволення позоних вимог до приватного нотаріуса підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову до вказаного відповідача.

Керуючись статтями 400 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Мазура Андрія Петровича , який діє в інтересах ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 06 липня 2017 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Хмельницького районного нотаріального округу Гайдамаки Ольги Василівни скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Хмельницького районного нотаріального округу Гайдамаки Ольги Василівни відмовити.

В іншій частині ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 06 липня 2017 року скасувати з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції судові рішення у скасованій частині втрачають законну силу та у подальшому виконанню не підлягають.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук