Постанова

Іменем України

17 березня 2021 року

м. Київ

справа № 686/10718/17

провадження № 61-6185св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство «Українська залізниця»,

представник відповідача - Наконечний Олександр Миколайович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника акціонерного товариства «Українська залізниця» - Наконечного Олександра Миколайовича на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 листопада 2018 року у складі судді Продана Б. Г. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 14 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Янчук Т. О., Купельського А. В., Ярмолюка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») про зміну дати і формулювання причин звільнення, стягнення заробітної плати та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з 17 серпня 2008 року він працював на посаді провідника пасажирських вагонів у Вагонній дільниці станції Хмельницький відокремленого підрозділу вагонна дільниця станції Хмельницький Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця».

Рішенням правління публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 31 січня - 01 лютого 2017 року та наказом від 31 березня 2017 року «Про підпорядкування підрозділів» Виробничий підрозділ вагонна дільниця станції Хмельницький вилучено зі складу регіональної філії «Південно-Західна залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» та приєднано до філії «Пасажирська компанія» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

У березні 2017 року внаслідок здійснення роботодавцем виплат посадового окладу та інших виплат у меншому розмірі, ніж передбачено трудовим договором, колективною та галузевою угодою, він звернувся із заявою про здійснення обґрунтованого перерахунку заробітної плати, однак відповіді на звернення щодо безпідставного заниження виплат посадового окладу йому не надано, будь-яких розрахунків здійснено не було.

10 квітня 2017 року він повторно звернувся із заявою, в якій зазначав, що у зв`язку із порушенням роботодавцем законодавства про працю шляхом заниження при нарахуванні заробітної плати встановлених державою тарифних ставок і посадових окладів, ініціював розірвання трудового договору на підставі статті 39 КЗпП України з 24 квітня 2017 року.

У період з 14 квітня 2017 року по 22 квітня 2017 року він хворів, на підтвердження чого надав роботодавцю відповідні листки непрацездатності. 23 квітня 2017 року він був відсутній на роботі з поважної причини, оскільки перебував на амбулаторному лікуванні у щелепно-лицевому відділенні Хмельницької обласної лікарні.

24 квітня 2017 року він прибув на роботу та звернувся до роботодавця із проханням звільнити його відповідно до заяви від 10 квітня 2017 року та видати трудову книжку, на що відповіді не отримав.

Того ж дня, у зв`язку із тим, що його не було звільнено відповідно до заяви від 10 квітня 2017 року, він звернувся до роботодавця із заявою про надання відпустки без збереження заробітної плати на 8 днів, починаючи з 24 квітня 2017 року для вирішення сімейних обставин.

25 квітня 2017 року він прибув на роботу та написав письмову заяву із проханням невідкладно видати йому трудову книжку, на що отримав відмову.

28 квітня 2017 року йому була видана трудова книжка, в якій було зазначено, що його звільнено 25 квітня 2017 року за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України відповідно до наказу від 28 квітня 2017 року № 15/ос.

21 травня 2017 року він отримав відповідь на заяву від 10 квітня 2017 року, в якій було повідомлено, що його вимога про розірвання контракту не задоволена без пояснення підстав такого рішення.

Вважаючи своє звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України незаконним, ОСОБА_1 просив суд змінити формулювання причини звільнення його з роботи з: «звільнено за прогул без поважних причин, пункт 4 статті 40 КЗпП України» на «звільнено на вимогу працівника за порушення власником або уповноваженим органом законодавства про працю, стаття 39 КЗпП України» та змінити дату звільнення із 25 квітня 2017 року на 24 квітня 2017 року. Крім того, просив стягнути з АТ «Укрзалізниця» філія «Пасажирська компанія» виробничий підрозділ Вагонна дільниця станції Хмельницький заробітну плату у розмірі 22 037,00 грн, вихідну допомогу у розмірі 16 276,07 грн, втрати внаслідок зростання індексу цін на споживчі товари і тарифів на послуги у розмірі 13 260,55 грн та 4 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням за прогул та систематичною невиплатою заробітної плати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» філія «Південно-західна залізниця» виробничий підрозділ Вагонна дільниця станції Хмельницький на користь ОСОБА_1 заробітну плату за період з 07 жовтня 2014 року по 25 квітня 2017 року у розмірі 13 521,36 грн та 200,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.

У задоволенні інших вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до висновку експерта від 24 вересня 2018 року № 95/18-26 розмір недонарахованої заробітної плати ОСОБА_1 за період роботи з 07 жовтня 2014 року по 25 квітня 2017 року на посаді провідника пасажирських вагонів у публічному акціонерному товаристві «Українська залізниця» філія «Пасажирська компанія» Виробничий підрозділ Вагонна дільниця станції Хмельницький складає 13 521,36 грн. За таких обставин підлягають частковому задоволенні вимоги позивача про стягнення заробітної плати саме в указаному розмірі. Крім того, відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу моральну шкоду, завдану недонарахуванням заробітної плати.

Підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 про зміну формулювання причин і дати звільнення відсутні, оскільки факт вчинення позивачем прогулу підтверджено належними і достатніми доказами.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 14 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 листопада 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зміну формулювання причини і дати звільнення з роботи та стягнення вихідної допомоги скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення.

Змінено формулювання причини і дати звільнення ОСОБА_1 .

Вирішено вважати ОСОБА_1 звільненим з посади провідника пасажирського вагона відповідно до статті 39 КЗпП України у зв`язку із порушенням власником або уповноваженим органом законодавства про працю з 24 квітня 2017 року.

Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 14 953,68 грн.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідачем допускалося невиконання вимог трудового законодавства та порушувались права і законні інтереси позивача у сфері трудових відносин, та не виконувались умови трудового договору, що є підставою для задоволення вимог ОСОБА_1 про зміну формулювання причини звільнення на підставі статті 39 КЗпП України і дати його звільнення на 24 квітня 2017 року.

Щодо причини відсутності позивача на роботі 23 квітня 2017 року, то законодавством не визначено переліку обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази, передбачені статтею 76 ЦПК України. При цьому відсутність працівника на роботі за станом здоров`я може підтверджуватись не тільки лікарняним листком, а й довідкою медичної установи, показами свідків й іншими доказами. Таким чином, висновок суду першої інстанції про відсутність ОСОБА_1 на роботі 23 квітня 2017 року без поважних причин є помилковим та інформаційний лист від 21 червня 2017 року заступника головного лікаря обласної лікарні на запит відповідача щодо звернення або стаціонарного лікування ОСОБА_1 23 квітня 2017 року в Хмельницькій обласній лікарні вищевказаного висновку не спростовує.

Крім того, встановивши, що в останній період роботи позивача з боку відповідача допускались порушення вимог законодавства про працю, в зв`язку з чим позивач подав заяву про розірвання трудового договору на підставі статті 39 КЗпП України, суд вважав, що відповідач зобов`язаний був виплатити позивачу вихідну допомогу при припиненні ним трудового договору із зазначених підстав.

При визначенні розміру моральної шкоди судом першої інстанції правильно враховано обставини, які мають суттєве значення, глибину фізичних і душевних страждань і, дотримуючись вимог розумності і справедливості, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення моральної шкоди у розмірі 200,00 грн.

При цьому рішення суду першої інстанції в частині стягнення заробітної плати за період з 07 жовтня 2014 року по 25 квітня 2017 року у розмірі 13 521,36 грн сторонами не оскаржувалося, тому у цій частині в апеляційному порядку не переглядалося.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Згідно з розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 14 січня 2021 року № 47/0/226-21 та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 січня 2021 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 березня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник АТ «Укрзалізниця» - Наконечний О. М., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції при визначенні заборгованості із заробітної плати не враховано, що приведена експертом у висновку від 24 вересня 2018 року №95/18-26 залежність в робочому часі між годинами і хвилинами не є математично правильною, що викривило усі експертні висновки в розрахунках оплати праці. Крім того, судами безпідставно не прийнято до уваги розрахунки відповідача, які свідчать про відсутність заборгованості із заробітної плати перед позивачем. При цьому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність ОСОБА_1 на роботі 23 квітня 2017 року без поважних причин, що підтверджується листом заступника головного лікаря Хмельницької обласної лікарні від 19 червня 2017 року. А суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення суду першої інстанції в цій частині.

Відзив на касаційну скаргу позивачем не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2018 року № 938 змінено тип публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменовано його в акціонерне товариство «Українська залізниця».

ОСОБА_1 працював у Вагонній дільниці станції Хмельницький Відокремленого підрозділу вагонна дільниця станції Хмельницький Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» з 17 серпня 2008 року на посаді провідника пасажирських вагонів, що підтверджується наказом від 17 червня 2008 року № 342/о про прийняття на роботу.

07 жовтня 2014 року між Відокремленим підрозділом вагонна дільниця станції Хмельницький Державного територіально-галузевого об`єднання Південно-Західна залізниця і ОСОБА_1 було укладено контракт № 143, за умовами якого працівник зобов`язався виконувати роботу провідника пасажирського вагона, а роботодавець зобов`язався виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством, колективним договором і угодою сторін. Строк дії контракту з 16 жовтня 2014 року до 16 жовтня 2015 року.

Додатковими угодами №№ 1, 2 до контракту від 07 жовтня 2014 року № 143 строк дії контракту продовжений до 17 жовтня 2017 року.

10 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до адміністрації підприємства із заявою про розірвання трудового договору за власним бажанням з 24 квітня 2017 року, посилаючись на підпункт «г» пункту 17 розділу VI контракту від 07 жовтня 2014 року № 143 та статтю 39 КЗпП України, у зв`язку з неналежним виконанням роботодавцем вимог трудового законодавства, оплату праці.

Листом від 20 квітня 2017 року № 46 ОСОБА_1 повідомлено про те, що форма заяви, яку він застосував при зверненні до адміністрації вагонної дільниці не відповідає вимогам кадрового діловодства, та запрошено у відділ кадрів для з`ясування підстав розірвання строкового трудового договору.

ОСОБА_1 у відділ кадрів не з`явився, у період з 13 березня 2017 року по 22 квітня 2017 року перебував на амбулаторному лікуванні, що підтверджується відповідними листками непрацездатності.

23 квітня 2017 року відповідно до довідки лікаря щелепно-лицьового відділення Хмельницької обласної лікарні ОСОБА_1 перебував на амбулаторному лікуванні з приводу гострого правобічного сіалюденіта підщелепової слинної залози.

Згідно з інформації заступника головного лікаря обласної лікарні від 21 червня 2017 року на запит відповідача, даних щодо звернення або стаціонарного лікування ОСОБА_1 23 квітня 2017 року в Хмельницькій обласній лікарні немає. Довідка не відповідає дійсності, медичної документації, що підтверджує звернення ОСОБА_1 до щелепно-лицьового хірурга, в лікарні немає.

24 квітня 2017 року ОСОБА_1 з`явився в резерв провідників для здачі лікарняного листа та техніком йому було запропонована явка на 25 квітня 2017 року для обслуговування потягу сполученням Хмельницький-Київ-Шостка, що підтверджується актом від 24 квітня 2017 року.

25 квітня 2017 року о 14:00 годині ОСОБА_1 з`явився на роботу, відмовився від будь-яких пропозицій техніків, пояснень щодо відсутності на роботі не надав, про що складено акт від 25 квітня 2017 року.

Відповідно до витягу з протоколу № 8 засідання профспілкового комітету Хмельницької вагонної дільниці від 28 квітня 2017 року профспілковий комітет надав згоду на звільнення провідника пасажирських вагонів ОСОБА_1 на підставі частини четвертої статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин.

Наказом по виробничому підрозділу вагонна дільниця станції Хмельницький від 28 квітня 2017 року № 15/ос звільнено з 25 квітня 2017 року ОСОБА_1 провідника пасажирського вагону за прогул без поважних причин на підставі частини четвертої статті 40 КЗпП України, обставини вчинення порушення - неявка на роботу без поважних причин і відмова стати до роботи.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги представника АТ «Укрзалізниця» - Наконечного О. М. здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника АТ «Укрзалізниця» - Наконечного О. М. підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанова суду апеляційної інстанції є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Частиною другою статті 8 Конституції України передбачено, що звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод громадян, на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

У частині першій статті 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38 39 КЗпП України).

Відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Розірвання трудового договору за частиною третьою статті 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою має значення, чи мали місце порушення з боку роботодавця законодавства про працю чи умов колективного чи трудового договору, а також письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку.

Особливістю розірвання трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України є те, що працівник має право самостійно визначити строк розірвання трудового договору.

Роботодавець може не погоджуватись з тим, що мають місце порушення, які відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України є підставами для розірвання трудового договору за ініціативою працівника у строки, визначені останнім, що, у свою чергу, свідчить про виникнення трудового спору.

Отже, при вирішенні трудового спору щодо припинення трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України визначальним є те, чи мали місце порушення трудового законодавства зі сторони роботодавця стосовно працівника на момент подання таким працівником заяви про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.

Відповідно до пункту четвертого частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

При розгляді позовів про визнання звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України незаконним, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

При цьому судам необхідно також враховувати, що працівник має підпорядковане становище перед працедавцем, а тому потребує підвищеного захисту від неправомірних дій роботодавця.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.

Водночас за змістом положень статей 147-1 149 КЗпП України, статті 81 ЦПК України у справах щодо притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності обов`язок доказування правомірності застосування дисциплінарного стягнення покладається на роботодавця (постанова Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц).

У справі, що переглядається, суди дали належну оцінку доводам позивача про порушення відповідачем вимог трудового законодавства та наявності підстав для написання ним заяви про звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України та оцінили причини поважності відсутності позивача на роботі.

Так, судом установлено, що відповідно до висновку експерта від 24 вересня 2018 року № 95/18-26 розмір недорахованої заробітної плати ОСОБА_1 за період роботи з 07 жовтня 2014 року по 25 квітня 2017 року на посаді провідника пасажирського вагона, з урахуванням посадового окладу по контракту від 07 жовтня 2014 року № 143, та нарахованою заробітною платою Виробничим підрозділом Вагонна дільниця Станції Хмельницький, складає 13 521,36 грн.

Доводи касаційної скарги в частині незгоди із висновком суду в частині стягнення заробітної плати до уваги не приймаються з огляду на наступне.

Частиною першою статті 17 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частиною другою статті 17 ЦПК України не допускається касаційне оскарження судового рішення суду першої інстанції без його перегляду в апеляційному порядку.

У пункті 1 частини першої статті 289 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи.

З урахуванням вказаного, оскільки рішення суду першої інстанції не переглядалося в апеляційному порядку в частині стягнення заробітної плати за період з 07 жовтня 2014 року по 25 квітня 2017 року у розмірі 13 521,36 грн, то оскаржувані судові рішення в указаній частині не можуть бути предметом касаційного перегляду.

Таким чином, колегія суддів не здійснює перевірку дотримання судами першої та апеляційної інстанції вимог матеріального і процесуального права при вирішенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати, оскільки рішення суду першої інстанції в указаній частині не переглядалося в апеляційному порядку на предмет законності й обґрунтованості.

З указаних причин не приймаються доводи заявника про незгоду із висновком експерта від 24 вересня 2018 року № 95/18-26, яким встановлено розмір недорахованої заробітної плати ОСОБА_1 .

Таким чином, встановивши, що у період роботи ОСОБА_1 відповідачем допускалося невиконання вимог трудового законодавства і порушувались права та законні інтереси позивача у сфері трудових відносин та не виконувались умови трудового договору, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про задоволення вимог ОСОБА_1 про зміну формулювання причини звільнення на статтю 39 КЗпП України і дати його звільнення на 24 квітня 2017 року.

Колегія суддів вважає, що посилання заявника на інформацію заступника головного лікаря обласної лікарні від 21 червня 2017 року про відсутність даних щодо звернення або стаціонарного лікування ОСОБА_1 23 квітня 2017 року в Хмельницькій обласній лікарні, на правильність висновків судів не впливає, оскільки ОСОБА_1 , направивши заяву від 10 квітня 2017 року, виявив бажання розірвати трудовий договір у зв`язку з неналежним виконанням роботодавцем вимог трудового законодавства і вказані обставини знайшли підтвердження під час розгляду цієї справи, при цьому відповідач, не відмовивши у розірванні трудового договору з указаних підстав, розірвав цей договір на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Разом з тим, відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 754/1936/16-ц і від 22 квітня 2020 року у справі № 199/8766/18, при незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися.

Таким чином, АТ «Укрзалізниця» не мала права звільняти ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, не вирішивши питання щодо можливості його звільнення згідно з поданою ним заявою на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.

Посилання заявника на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази до уваги не приймається, оскільки встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

При цьому порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

Таким чином, доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законних і обґрунтованих судових рішень, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанова суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 402 403 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника акціонерного товариства «Українська залізниця» - Наконечного Олександра Миколайовича залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 листопада 2018 року у нескасованій частині та постанову Хмельницького апеляційного суду від 14 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович