ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2025 року

м. Київ

справа № 686/11230/22

провадження № 61-7717св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа- Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Хмельницькому Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький),

розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 06 травня 2024 року в складі колегії суддів Грох Л. М. (суддя-доповідач), Янчук Т. О., Ярмолюка О. І., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Хмельницькому Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), про визнання батьківства,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Хмельницькому Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про визнання батьківства.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що він у період з 2017 року до 2019 року проживав з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу. У зазначений період в іншому зареєстрованому шлюбі відповідач не перебувала.

ІНФОРМАЦІЯ_1 під час спільного проживання у сторін народився син ОСОБА_3 , про що 01 лютого 2019 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Хмельницькому Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) вчинено відповідний актовий запис за № 287.

Під час реєстрації народження сина запис про батька був зроблений зі слів матері, відповідно до частини першої статті 135 СК України.

Позивач зазначав, що з часу народження сина він постійно приймає участь у його виховані та фінансовому утриманні. Однак відповідач почала вчиняти дії щодо позбавлення позивача можливості спілкуватися з його сином.

У зв`язку з зазначеним позивач просив суд:

- визнати його батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- внести зміни до актового запису від 01 лютого 2019 року № 287, зробленого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Хмельницькому Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який народився у м. Хмельницькому Хмельницької області, у відомостях про батьківство вказати батьком дитини ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Хмельницький міськрайонний суд рішенням від 14 лютого 2024 року позовну заяву задовольнив.

Визнав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Суд зобов`язав внести зміни до актового запису від 01 лютого 2019 року № 287, зробленого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Хмельницькому Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який народився у м. Хмельницькому Хмельницької області, у відомостях про батьківство, вказавши батьком дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 19 березня 2005 року Хмельницьким МВ УМВС України в Хмельницькій області.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що позивач довів належними та допустимими доказами той факт, що він є батьком ОСОБА_1 . Відповідач зазначеного не спростувала.

Короткий зміст рішень суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції,ОСОБА_2 01 квітня 2024 року подала апеляційну скаргу.

Ухвалою від 08 квітня 2024 року Хмельницький апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без руху та надав строк десять днів з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків.

Суд керувався тим, що апеляційна скарга подана з пропуском строку на апеляційне оскарження, клопотання про поновлення стоку на апеляційне оскарження ОСОБА_2 не заявляла. Крім того, заявник не сплатила судовий збір за подачу апеляційної скарги.

На виконання вимог ухвали апеляційного суду 24 квітня 2024 року ОСОБА_2 направила до апеляційного суду оригінал квитанції про сплату судового збору.

Ухвалою від 06 травня 2024 року Хмельницький апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 лютого 2024 року.

Суд керувався тим, що відповідач недоліки апеляційної скарги, зазначені в ухвалі від 08 квітня 2024 року, повністю не усунула, клопотання про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 лютого 2024 року з зазначенням причин пропуску строку апелянт не заявила.

08 травня 2024 року ОСОБА_2 повторно подала апеляційну скаргу на рішення Хмельницького міськрайонного суду від 14 лютого 2024 року та просила поновити строк на апеляційне оскарження рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 лютого 2024 року.

Ухвалою від 10 травня 2024 року Хмельницький апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 лютого 2024 року.

Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що в справі вже є ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 лютого 2024 року.

Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі

22 травня 2024 року ОСОБА_2 , через засоби поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 06 травня 2024 року та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційну скаргу було подано із пропуском незначного строку на апеляційне оскарження та фактично було пропущено один день. Усуваючи недоліки апеляційної скарги заявниця помилково не подала заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження. У порушення статті 127 ЦПК України апеляційний суд не продовжив строк для усунення недоліків апеляційної скарги для можливості усунути недоліки у повному обсязі, чим позбавив сторону відповідача права на судовий захист та обмежив її право на доступ до правосуддя.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою від 03 червня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.

У грудні 2024 року матеріали справи передано до Верховного Суду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

За змістом частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).

При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

У пункті 1 частини другої статті 129 Конституції України однією із засад судочинства також проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

За приписами частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

У статті 354 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

До апеляційної скарги додаються, зокрема, докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції (за наявності) (пункт 4 частини четвертої статті 356 ЦПК України).

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє в відкритті апеляційного провадження в порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.

Системний аналіз змісту частини третьої статті 357 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що на підставі вказаної процесуальної норми суд має право залишити апеляційну скаргу без руху з двох підстав: 1) якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або 2) якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними.

При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку (у разі її не подання разом з апеляційною скаргою) або вказати інші підстави для поновлення строку (за умови визнання судом підстав, вказаних заявником у клопотанні про поновлення строку неповажними).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Аналіз статті 358 ЦПК України свідчить про те, що заявник має право на поновлення строку на апеляційне оскарження виключно за його клопотанням (заявою). Суд позбавлений процесуальної можливості вирішувати питання про поновлення строку на апеляційне оскарження з власної ініціативи.

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (частина перша статті 126 ЦПК України).

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій.

При вирішенні питання про поновлення строку суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду.

Інститут процесуальних строків сприяє досягненню юридичної визначеності, а також стимулює учасників справи та інших заінтересованих осіб добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними, а після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Отже, у випадку пропуску строку на апеляційне оскарження підставами для прийняття апеляційної скарги є лише наявність поважних причин (підтверджених належними доказами), тобто обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій.

Дотримання строків оскарження судового рішення є однією із гарантій додержання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся із скаргою до суду вищої інстанції, відносини стають стабільними.

Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Поважними причинами пропуску процесуального строку вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред`явлення заяви стає неможливим або утрудненим, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання касаційної скарги.

Суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку вирішує суд, у якому належало вчинити процесуальну дію або до якого потрібно було подати документ чи доказ.

Зазначені висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року в справі № 204/2113/14 та від 25 листопада 2020 року в справі № 2-9436/2007.

Норми, які регулюють строки подання скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи «Белле проти Франції» (Bellet v. France), «Ільхан проти Туреччини» (Ilhan v. Turkey), «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» та інші).

Зокрема, аналіз практики ЄСПЛ дозволяє виокремити такі фундаментальні обґрунтування на користь прийняття рішення про поновлення пропущеного строку звернення до суду: 1) рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві; щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (справа «Белле проти Франції» (Bellet v. France)); 2) не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (справа «Мушта проти України»); 3) суворе застосування строку без урахування обставин справи може бути непропорційним щодо цілі забезпечення правової визначеності та належного здійснення правосуддя, а також перешкоджати використанню доступних засобів правового захисту (справа «Станьо проти Бельгії» (Stagno v. Belgium)).

Одним з елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення у справі відповідно до запроваджених державою процедур. При цьому забезпечення права на апеляційне і касаційне оскарження включає, як можливість оскарження судового рішення, так і обов`язок суду належним чином обґрунтувати свою відповідь на доречні доводи особи, яка оскаржує судові рішення, у разі відмови в такому перегляді.

Доступність права на оскарження у зв`язку із пропуском встановленого строку неодноразово була предметом розгляду ЄСПЛ. Так, у своєму рішенні у справі «Скорик проти України» Суд зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право в апеляційних судах на основні гарантії, передбачені Конвенцією. Так, повинні враховуватися особливості провадження, що розглядається, відповідно до національного правопорядку, а також роль апеляційного суду в них. У справі «Зубак проти Хорватії» (Zubac v. Croatia) ЄСПЛ, розглядаючи загальні принципи стосовно доступу до судів вищої інстанції та обмеження ratione valoris (компетенція з огляду на цінність), зробив висновок, що стаття 6 Конвенції не зобов`язує Договірні держави створювати апеляційні чи касаційні суди, проте якщо такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6 Конвенції, наприклад, у тій частині, у якій вона гарантує учасникам судового процесу ефективне право на доступ до суду.

Таким чином, ЄСПЛ роз`яснив, що положення статті 6 Конвенції, включаючи право на доступ до суду, поширюються також на апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення, якщо таке право передбачено національним законодавством. Відповідно поновлення пропущеного строку на апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення є механізмом забезпечення певної гнучкості та пропорційності при вирішенні питання про допуск скаржника до апеляційного чи касаційного судів.

З аналізу практики ЄСПЛ вбачається, що поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим та вважається співвідносним та виправданим стосовно неповного забезпечення принципу правової визначеності, у випадках, якщо: 1) недотримання строків було зумовлене діями (бездіяльністю) суду попередньої інстанції, зокрема, особі не надіслано протягом строку на оскарження судового рішення копію повного тексту рішення суду попередньої інстанції (справа «Мушта проти України»); 2) пропуск строку на оскарження обумовлений особливими і непереборними обставинами суттєвого та переконливого характеру (справи «Рябих проти Росії», «Устименко проти України»); 3) відновлення строку необхідне для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя (виправлення серйозних судових помилок) (справи «Безруков проти Росії», «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania)).

ЄСПЛ неодноразово зауважував, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, пункт 27 рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України», «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року).

Безпідставне та необґрунтоване поновлення строків на апеляційне оскарження рішення суду є порушенням законних права та інтересів сторін і суперечить принципу правової визначеності та праву на справедливий суд, що закріплене у статті 6 Конвенції (пункт 53 рішення ЄСПЛ від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України»).

Легітимними обмеженнями визнаються встановлені законодавчим органом вимоги щодо строків оскарження судових рішень. При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства.

Вказані правові висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).

У справі, яка є предметом касаційного перегляду, встановлено, що 14 лютого 2024 року Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повний текст якого виготовлений 28 лютого 2024 року.

Представник відповідача ОСОБА_4 був присутній під час оголошення вступної та резолютивної частини рішення суду.

Відповідач подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції 01 квітня 2024 року, посилаючись на те, що повний текст рішення суду її представник отримав 04 березня 2024 року, клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження не заявляла.

Ухвалою від 08 квітня 2024 року Хмельницький апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без руху та надав строк десять днів з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків.

Залишаючи без руху апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 лютого 2024 року, суд апеляційної інстанції керувався тим, що апеляційну скаргу подано 01 квітня 2024 року, тобто після закінчення строку, встановленого статтею 354 ЦПК України. Заявник до апеляційної скарги не додала клопотання (заяву) про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, що стало однією із підстав для залишення апеляційної скарги без руху.

При цьому апеляційний суд в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху роз`яснив ОСОБА_2 наслідки невиконання ухвали суду у встановлений в ухвалі строк.

Ухвалою від 06 травня 2024 року Хмельницький апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 лютого 2024 року, у зв`язку з тим, що відповідач недоліки апеляційної скарги, зазначені в ухвалі від 08 квітня 2024 року, повністю не усунула, клопотання про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції з зазначенням причин пропуску строку - не подала.

Отже, встановивши, що оскаржуване рішення суду першої інстанції було ухвалено 14 лютого 2024 року, повний текст рішення складено судом 28 лютого 2024 року, останнім днем строку для подачі апеляційної скарги на рішення суду було 29 березня 2024 року, тоді як із апеляційною скаргою ОСОБА_2 звернулася 01 квітня 2024 року, клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції не заявляла, а також врахувавши те, що заявник не усунула недоліки апеляційної скарги у строк, зазначений в ухвалі апеляційного суду від 08 квітня 2024 року, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження з підстав, передбачених частиною четвертою статті 357 ЦПК України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права та не продовжив строк для усунення недоліків апеляційної скарги є необґрунтованим з огляду на таке.

Згідно з частиною другою статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Зазначена норма права визначає право, а не обов`язок суду продовжити встановлений судом процесуальний строк. Продовження процесуального строку, встановленого судом або законом, можливе за певних обставин: наявність поданого клопотання або ініціативи суду, дійсних об`єктивних обставин, які унеможливлюють вчинення учасником справи процесуальних дій до закінчення встановленого процесуального строку, належно обґрунтованих та підтверджених доказами.

Посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд обмежив право заявника на судовий захист є необґрунтованими, оскільки апеляційний суд діяв відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства України, в межах наданих йому повноважень.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження, а, отже, й не дають підстав вважати неправильним застосування цим судом норм процесуального права під час постановлення оскаржуваної ухвали.

Проаналізувавши зміст ухвали апеляційного суду, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих доказів. При цьому, суд не допустив порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскарженого судового рішення, тому доводи касаційної скарги з цього приводу є безпідставними.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 06 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко