Постанова
Іменем України
18 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 686/12494/21
провадження № 61-18905св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 червня 2021 року у складі судді Продана Б. Г. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: П`єнти І. В., Корніюк А. П., Талалай О. І., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.
Позовну заяву мотивовано тим, що 02 березня 2002 року між нею та ОСОБА_2 було укладено шлюб. Під час перебування у шлюбі у них народилося троє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
ОСОБА_1 зазначає, що ОСОБА_2 з осені 2020 року з ними не проживає, добровільно матеріальної допомоги на утримання їхніх неповнолітніх дітей не надає, хоча має таку можливість, оскільки є приватним підприємцем та фінансово забезпеченим. Таким чином, діти знаходяться на її утриманні, а вона не отримує соціальні виплати та не має стабільного заробітку.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 , посилаючись на положення статей 180-183 Сімейного кодексу України (далі - СК України), просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання дітей: сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/2 частки від усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж по 100 % від встановленого прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно і до досягнення ними повноліття, починаючи з дати подання позову.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 червня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей: сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частки від усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж по 50 % від встановленого прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 21 травня 2021 року і до досягнення дітьми повноліття.
У іншій частині позовних вимог відмовлено.
Допущено негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково, виходив із того, що відповідач, як батько ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , зобов`язаний утримувати дітей до досягнення їх повноліття.
При цьому, суд врахував те, що обов`язок утримувати дітей є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька. Причому обов`язком особистим, індивідуальним, а не солідарним. При визначенні розміру аліментів суд виходив з розумності та достатності заявленого позивачем розміру стягуваних аліментів, необхідних для задоволення потреб на утримання дітей, а також з реальної можливості відповідача такий розмір аліментів сплачувати щомісячно.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 червня 2021 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції постановив, що суд першої інстанції правильно виходив з того, що відповідно до статті 180 СК України утримання дітей є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька. Відповідач зобов`язаний утримувати дітей до досягнення ними повноліття, він є працездатною особою. Врахувавши майновий стан відповідача, вік дітей, мінімальні потреби дітей для їх належного забезпечення, суд першої інстанції правильно визначив аліменти на утримання неповнолітніх дітей у розмірі 1/3 частки від доходів відповідача.
Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що вона, як позивач, не давала згоди на заочний розгляд справи, однак суд зазначив про це в рішенні, і що відповідач не був належним чином повідомлений про розгляд справи, оскільки такі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи по суті, і обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення відповідно до вимог частини третьої статті 376 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), апеляційним судом не встановлено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просила скасувати заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 червня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження заочного рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 червня 2021 року та постанови Хмельницького апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 461/4936/16 (провадження № 61-23160св18), а також заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, стосовно застосування статті 182 СК України до сімей, які мають дітей з особливими потребами.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували вимоги статті 182 СК України до спірних правовідносин.
Крім того, суди попередніх інстанцій у порушення норм процесуального права не звернули увагу на те, що ОСОБА_1 не давала згоди на заочний розгляд справи.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 не надходив.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 червня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року залишено без руху для усунення недоліків.
У грудні 2021 року заявником у встановлений судом строк недолік касаційної скарги усунуто.
Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 червня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року і витребувано із Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області цивільну справу № 686/12494/21. Верховний Суд вказав, що касаційна скарга подана на судові рішення, ухвалені у малозначній справі, проте доводи касаційної скарги дають підстави для відкриття касаційного провадження, так як справа має виняткове значення для заявника (підпункт в) частини третьої статті 389 ЦПК України).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи
02 березня 2002 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження, виданим відділом реєстрації актів громадського стану Хмельницького міського управління юстиції (а. с. 5).
У сторін народилося троє дітей: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим 06 вересня 2002 року відділом реєстрації актів громадського стану Хмельницького міського управління юстиції, син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 26 грудня 2012 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Хмельницькому Хмельницького міськрайонного управління юстиції у Хмельницькій області, та син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 07 лютого 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Хмельницькому реєстраційної служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції у Хмельницькій області (а. с. 10, 11).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Відповідно до частин першої та другої статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу).
Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 180 СК України).
Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Згідно з частиною першою статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до частини другої статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно з частиною другою статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
У частині першій статті 192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відповідно до статті 180 СК України утримання дітей є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, відповідач зобов`язаний утримувати дітей до досягнення ними повноліття, він є працездатною особою, а тому з врахуванням його майнового стану, а також віку дітей, мінімальних потреб дітей для їх належного забезпечення, аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визначено у розмірі 1/3 частки від усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж по 50 % від встановленого прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 21 травня 2021 року і до досягнення дітьми повноліття.
Такі висновки судів першої та апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлено відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами застосовано правильно.
Колегія суддів Верховного Суду не приймає до уваги посилання заявника в касаційній скарзі на те, що судами першої та апеляційної інстанцій застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановіВерховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 461/4936/16 (провадження № 61-23160св18), оскільки висновки у цій справі, і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Також колегія суддів відхиляє посилання ОСОБА_1 в касаційній скарзі на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, стосовно застосування статті 182 СК України до сімей, які мають дітей з особливими потребами, враховуючи, що їх з відповідачем повнолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає в Меджибізькому дитячому будинку-інтернаті, оскільки у цій справі позивач просила стягнути аліменти лише на двох неповнолітній дітей: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посилаючись на положення Глави 15 СК України, які регулюють обов`язок матері, батька утримувати дитину та його виконання.
Крім того, колегія суддів Верховного Суду не приймає до уваги посилання ОСОБА_1 на не те, що вона не погоджувалася на ухвалення заочного рішення, з огляду на таке.
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 травня 2021 року позов ОСОБА_1 прийнято до розгляду, визначено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження та призначено справу до розгляду на 09 червня 2021 року. Надано відповідачу строк до 04 червня 2021 року для надання відзиву на позов.
07 червня 2021 року на адресу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області надійшло клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за її відсутності на підставі статті 223 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:
1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;
2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;
3) відповідач не подав відзив;
4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 повідомлявся про дату, час і місце розгляду справи (а. с. 35), заяву про перегляд заочного рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 червня 2021 року він не подавав, а також не оскаржував його в апеляційному чи касаційному порядку, тому відсутні підстави вважати, що судом першої інстанції необґрунтовано ухвалено заочне рішення в справі.
Інші доводи касаційної скарги ідентичні доводам апеляційної скарги та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
Крім того, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що позивач не позбавлена права звернутися до суду з позовом про стягнення додаткових витрат на дитину відповідно до статті 185 СК України, а також з позовом про стягнення аліментів на повнолітнього сина за наявності підстав, визначених статтею 198 СК України.
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на залишити без задоволення.
Заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 червня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Ю. В. Черняк
І. А. Воробйова
Р. А. Лідовець