Постанова

Іменем України

18 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 686/12750/22

провадження № 61-9742 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Хмельницької спеціалізованої прокуратури

у військовій та оборонній сфері Західного регіону в інтересах держави

в особі Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький,

відповідачі: головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - військова частина НОМЕР_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Хмельницької спеціалізованої прокуратури

у військовій та оборонній сфері Західного регіону на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 квітня 2023 року у складі судді Салоїд Н. М. та постанову Хмельницького апеляційного суду

від 25 травня 2023 року у складі колегії суддів: Грох Л. М., Янчук Т. О., Ярмолюка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2022 року заступник керівника Хмельницької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький (далі - КЕВ м. Хмельницький), звернувся

до суду з позовом до головного управління Держгеокадастру

у Хмельницькій області (далі - ГУ Дежгеокадастру у Хмельницькій області), ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, - військова частина НОМЕР_1 , про визнання незаконним наказу та витребування земельної ділянки, в якому просив суд:

- визнати незаконним наказ ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 02 березня 2017 року № 22-3898-СГ «Про затвердження документації

із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» щодо передання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, з кадастровим номером 6825083300:11:001:0128, загальною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану за межами населених пунктів Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області;

- витребувати у ОСОБА_1 на користь держави в особі Міністерства оборони України частину земельної ділянки, площею 1,9292 га в межах, визначених висновком експерта від 04 березня 2021 року

№ 2037/2038/3081-3247-20-26, яка належить до земель оборони військового містечка № НОМЕР_2 Хмельницького гарнізону, та є частиною земельної ділянки,

з кадастровим номером 6825083300:11:001:0128, загальною площею 2 га.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначав, що наказом

ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 02 березня 2017 року

№ 22-3898-СГ передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку,

з кадастровим номером 6825083300:11:001:0128, загальною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану

за межами населених пунктів Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області.

На підставі цього наказу ОСОБА_1 14 березня 2017 року зареєстрував

за собою право власності на вказану земельну ділянку.

Разом із цим, зазначена земельна ділянка є частиною земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_2 Хмельницького гарнізону, яка призначалася для використання військовою частиною НОМЕР_3 , згодом перейменованої

у військову частину НОМЕР_1 , та відповідно до акта на право користування землею, виданого у 1975 році, перебуває у безстроковому постійному користуванні КЕВ м. Хмельницький, який є правонаступником Хмельницької квартирно-експлуатаційної частини Хмельницького району. Рішення

про припинення права користування цією земельною ділянкою Кабінетом Міністрів України, як розпорядником земель оборони, не приймалося.

Вказане підтверджується судовими рішеннями у господарській справі

№ 924/1025/14 за позовом КЕВ м. Хмельницький до Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області (далі - Хмельницька райдержадміністрація) про скасування розпорядження Хмельницької райдержадміністрації від 12 травня 2006 року № 471/06-р «Про припинення права користування земельною ділянкою та призначення комісії

по передачі земель Міністерства оборони України в землі резервного фонду Копистинської сільської ради», в якій встановлено, що 23 грудня 1975 року Хмельницькій квартирно-експлуатаційній частині Хмельницького району, правонаступником якої є КЕВ м. Хмельницький, на підставі рішення виконавчого комітету Хмельницької ради депутатів трудящих від 23 грудня 1975 року № 277-в видано акт на право користування землею, згідно з яким у постійне користування відведено 2 487,6 га земель. Вказані землі перебувають на балансі КЕВ м. Хмельницький.

Прокурор зазначав, що Хмельницькою спеціалізованою прокуратурою

у військовій та оборонній сфері Західного регіону здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні

№ 42017240310000039 від 30 березня 2017 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частинами другою, третьою статті 425 (недбале ставлення до військової служби), частиною другою статті 364 (зловживання владою або службовим становищем), частиною другою

статті 410 КК України (викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства

або зловживання службовим становищем), до якого об`єднано матеріали кримінального провадження № 42017240310000127 від 30 липня 2017 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 425 КК України, щодо неналежного виконання службовими особами КЕВ м. Хмельницький своїх обов`язків протягом

2006-2009 років, що призвело до вибуття земель оборони з користування законного користувача, а саме, земельної ділянки військового містечка

№ НОМЕР_2 , загальною площею 286 га, яка належить до земель оборони, й до якої входить спірна земельна ділянка.

Відповідно до висновку експерта від 04 березня 2021 року

№ 2037/2038/3081-3247-20-26, складеного Хмельницьким відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за наслідками проведення судової земельно-технічної експертизи, яка проводилася

у межах зазначеного вище кримінального провадження, спірна земельна ділянка частково накладається на земельну ділянку, площею 2 487,6 га,

яка передана у постійне користування КЕВ м. Хмельницький.

Посилаючись на відповідні норми ЦПК України, постанови Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо представництва прокурором інтересів держави, прокурор указав на наявність підстав для звернення

до суду з цим позовом, оскільки Міністерство оборони України

та КЕВ м. Хмельницький, як органи, які уповноважені здійснювати функції

у спірних правовідносинах, належним чином не здійснюють захист інтересів держави впродовж тривалого часу. Про наміри самостійно звернутися

до суду з відповідними позовом не повідомили.

Також у позові зазначалося, що про накладення спірної земельної ділянки на землі Міністерства оборони України прокуратурі стало відомо лише після проведення обстеження земель оборони військового містечка № НОМЕР_2 Хмельницького гарнізону, зокрема отримання вищевказаного висновку експерта від 04 березня 2021 року.

З урахуванням наведеного, прокурор просив суд задовольнити позов.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 10 квітня 2023 року позов заступника керівника Хмельницької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону в інтересах держави в особі КЕВ м. Хмельницький залишено

без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України.

Залишаючи без розгляду позов прокурора, поданий в інтересах

КЕВ м. Хмельницький, суд першої інстанції, посилаючись на положення статті 257 ЦПК України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру», врахувавши відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду, виходив із того, що КЕВ м. Хмельницький є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, та може самостійно здійснювати захист своїх прав та інтересів у суді. Але відповідного позову не заявив.

Прокурор не обґрунтував наявність підстав для представництва відповідного органу, зокрема, що компетентний орган знав і повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Тому, позовні вимоги у цій частині підлягають залишенню без розгляду

на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України (позов від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи).

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 25 січня 2023 року апеляційні скарги Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону, КЕВ м. Хмельницький залишено

без задоволення. Ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 квітня 2023 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що

КЕВ м. Хмельницький є державною установою в системі Збройних Сил України, який здійснює кількісний облік фондів військових містечок, квартирного майна, а також відомчий контроль за використанням

за цільовим призначенням земель, наданих у користування Збройних Сил України. Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор просив витребувати у ОСОБА_1 спірну земельну ділянку на користь держави в особі Міністерства оборони України, як таку, що належить до земель оборони військового містечка № НОМЕР_2 Хмельницького гарнізону. Тому у даній справі відсутні підстави для здійснення прокурором представництва інтересів держави в особі КЕВ м. Хмельницький в суді.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те,

що позовні вимоги у цій частині підлягають залишенню без розгляду.

При цьому апеляційним судом ураховано відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо представництва прокурором інтересів держави.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до суду касаційної інстанції

У касаційній скарзі, поданій у березні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури, посилаючись на порушення судами попередніх інстанції норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення

та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2023 року, після усунення недоліків касаційної скарги, зазначених в ухвалі від 08 березня 2023 року, відкрито касаційне провадження у цій справі. Витребувано цивільну справу

№ 676/122/21 із Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив

на касаційну скаргута надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У квітні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2023 року справу призначено

до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними

у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга заступника керівника Хмельницької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону мотивована тим, що висновки судів про залишення без розгляду позову, поданого

в інтересах держави в особі КЕВ м. Хмельницький, не відповідають дійсним обставинам справи, зроблені за неправильного застосування норм Конституції України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Суди не врахували правовий висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладений у постанові від 28 вересня 2022 року у справі № 442/3458/17, провадження № 61-549св22. Зокрема у справі

№ 442/3458/17 суд касаційної інстанції спростував висновки судів попередніх інстанцій щодо представництва прокурором інтересів держави

в особі КЕВ м. Львова в контексті його статусу як державного підприємства (компанії) та відсутності у нього статусу органу державної влади, тобто суб`єкта владних повноважень. Суд установив, що Міністерство оборони України є органом державної влади, суб`єктом владних повноважень,

у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України, квартирно-експлуатаційне забезпечення яких здійснюється квартирно-експлуатаційними органами Збройних Сил України, до яких відноситься

й КЕВ м. Львова. Міністерство оборони України, у тому числі за допомогою КЕВ м. Львова, здійснює управління земельними ділянками,

що перебувають у державній власності та відносяться до земель оборони, тобто належать до його відомства, що в свою чергу, означає, що КЕВ

м. Львова наділений владними повноваженнями щодо земель оборони

в межах своєї компетенції та територіальної належності.

Проте апеляційний суд необґрунтовано відхилив посилання прокурора

на вказану вище постанову суду касаційної інстанції.

Пред`явлення прокурором у цій справі позову в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є Міністерство оборони України, КЕВ м. Хмельницький, викликано винятково необхідністю захисту порушених інтересів держави

та здійснюється відповідно до статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Зокрема, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга заступника керівника Хмельницької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої

або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права

і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,

що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання

про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права,

які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8частини першої статті 411,

частиною другоюстатті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного

у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Згідно з частиною четвертою статті 42 ЦПК України у справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися

до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 56 ЦПК України урегульовано, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою

у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву

про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (частина третя статті 56 ЦПК України).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній

чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу (частина четверта статті 56 ЦПК України).

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором

в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (частина п`ята статті 56 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє,

не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах

(див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, провадження № 12-161гс18, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, провадження № 12-245гс18, пункт 26 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, провадження

№ 14-104цс19).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18, провадження

№ 14-36цс19). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною

у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. пункт 27 постанови від 26 червня 2019 року у справі

№ 587/430/16-ц, провадження № 14-104цс19).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді

у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3

частини першої статті 131-1 Конституції України).

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до частини першої якої представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23

Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Абзац третій частини третьої цієї статті передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

У постанові від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження

№ 12-20гс21) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок,

що «заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім

частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»,

має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого

частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи. У контексті засадничого положення частини другої

статті 19 Конституції України відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави».

У справі, яка переглядається Верховним Судом, прокурор подав позов

в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, КЕВ

м. Хмельницький. На виконання вимог статті 23 Закону України

«Про прокуратуру» та частини четвертої статті 56 ЦПК України прокурор обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому полягає порушення інтересів держави,

та визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Зокрема вказав, що спірна земельна ділянка є частиною земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_2 Хмельницького гарнізону, яка призначалася для використання військовою частиною НОМЕР_3 , згодом перейменованої у військову частину НОМЕР_1 ,

та відповідно до акта на право користування землею, виданого у 1975 році, перебуває у безстроковому постійному користуванні КЕВ м. Хмельницький, який є правонаступником Хмельницької квартирно-експлуатаційної частини Хмельницького району. Кабінет Міністрів України, як розпорядник земель оборони, не приймав рішень про припинення права користування цією земельною ділянкою. Відповідна позовна заява Міністерством оборони України або КЕВ м. Хмельницький не подана, що свідчить про неналежне здійснення захисту інтересів держави. Тому пред`явлення прокурором цього позову в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є Міністерство оборони України,

КЕВ м. Хмельницький, викликано винятково необхідністю захисту порушених інтересів держави та здійснюється відповідно до статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Суд першої інстанції, залишаючи без розгляду позов прокурора в частині заявлених вимог в інтересах КЕВ м. Хмельницький, виходив із того,

що КЕВ м. Хмельницький є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, тому може самостійно здійснювати захист своїх прав та інтересів у суді. При цьому зазначив, що прокурор

не обґрунтував наявність підстав для представництва відповідного органу.

Апеляційний суд погодився з висновками районного суду та вказав,

що звертаючись до суду з цим позовом, прокурор просив витребувати

у ОСОБА_1 спірну земельну ділянку на користь держави в особі Міністерства оборони України, як таку, що належить до земель оборони військового містечка № НОМЕР_2 Хмельницького гарнізону. Тому у даній справі відсутні підстави для здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі КЕВ м. Хмельницький.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій та вважає їх помилковими.

Здійснивши аналіз абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», Велика Палата Верховного Суду в пункті 37 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, провадження

№ 14-104цс19 дійшла висновку, що прокурор здійснює представництво

в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів

не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень,

до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист

у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень,

до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У пункті 76 постанови від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, провадження 12-194гс19 Велика Палата Верховного Суду підтримала вищевказаний висновок та зазначила, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття «компетентний орган» у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (див. пункт 27 зазначеної постанови).

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 69 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, провадження

№ 14-104цс19, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, то суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор зазначав, що спірна земельна ділянка перебуває у державній власності, належить до земель оборони, а тому незаконно вибула з володіння держави, при тому,

що Кабінет Міністрів України, як розпорядник земель оборони, не приймав рішень про припинення права користування цією земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 77 ЗК України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно

до законодавства України.

Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування.

Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України «Про використання земель оборони», про що вказано у частині п`ятій статті 20 ЗК України.

Землі оборони належать до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність (пункт «в» частини четвертої статті 84

ЗК України). Право державної власності на землю набувається

і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно

до повноважень, визначених цим Кодексом (частина друга статті 84

ЗК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим майна

у Збройних Силах України» військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами

та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова

та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.

Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до Закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі

їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, у тому числі у разі їх розформування (частина друга статті 2 Закону України

«Про правовий режим майна у Збройних Силах України»).

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» з моменту надходження майна

до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно закріплюється

за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). Військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна

у кількісних, якісних, обліково-номерних та вартісних показниках

і враховують по відповідних службах - продовольчій, речовій, квартирно-експлуатаційній, пально-мастильних матеріалів тощо (частина перша

статті 4 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про використання земель оборони» (землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про використання земель оборони» військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог ЗК України.

Стаття 4 Закону України «Про використання земель оборони» регулює питання використання земель оборони в господарських цілях, зокрема військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу

та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. Землі оборони можуть використовуватися для будівництва об`єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.

Відчуження земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого військового майна, що підлягають реалізації, та земельних ділянок,

які вивільняються у процесі реформування Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, здійснюється в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України та у відповідності до цього закону. Забороняється відчуження земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого військового майна, що підлягають реалізації,

та земельних ділянок, які вивільняються у процесі реформування Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, іноземним державам, іноземним юридичним особам та іноземцям.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про Збройні Сили України»

до повноважень Кабінету Міністрів України стосовно Збройних Сил України віднесено, в тому числі, встановлення порядку надання Збройним Силам України в управління об`єктів державної власності, в тому числі земельних (водних) ділянок, інших природних ресурсів, фондів і майна.

Стаття 10 Закону України «Про Збройні Сили України» регулює повноваження Міністерства оборони України у сфері управління Збройними Силами України, зокрема Міністерство оборони України: здійснює військово-політичне та адміністративне управління Збройними Силами України; реалізує політику держави у Збройних Силах України, розробляє принципи їх будівництва, визначає напрями розвитку Збройних Сил України і підготовки їх у мирний та воєнний час; забезпечує життєдіяльність Збройних Сил України, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння

і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно

з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України

в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт

і надання послуг в інтересах Збройних Сил України; провадить розвідувальну та інформаційно-аналітичну діяльність з метою забезпечення виконання завдань, які покладені на Збройні Сили України; взаємодіє

з органами державної влади та громадськими організаціями, контролює дотримання законодавства у Збройних Силах України; розглядає звернення, здійснює прийом громадян з питань, що належать до компетенції Міністерства оборони України; здійснює в межах своєї компетенції міжнародне співробітництво за воєнно-політичним, військово-технічним

та іншими напрямами, а також з питань цивільно-військових відносин

з відповідними органами інших держав та міжнародними організаціями; здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Положення про Міністерство оборони України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 671 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2016 року № 730), визначає, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України; органом військового управління,

у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Відповідно до Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 03 липня 2013 року № 448 (далі - Положення № 448), організація квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України (далі - квартирно-експлуатаційне забезпечення) - це комплекс заходів, спрямованих на безпечну експлуатацію, утримання казармено-житлового фонду, об`єктів соціально-культурного призначення, комунальних споруд та інженерних мереж військових містечок, забезпечення військових частин квартирним майном (пункт 1.1 Положення № 448).

Основним завданням квартирно-експлуатаційного забезпечення, в першу чергу, є забезпечення військових частин фондами військового містечка, територією та земельними ділянками.

Квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин здійснюється квартирно-експлуатаційними органами Збройних Сил України, до яких відносяться: Головне квартирно-експлуатаційне управління Збройних Сил України; територіальні квартирно-експлуатаційні управління та Київське квартирно-експлуатаційне управління; квартирно-експлуатаційні відділи (квартирно-експлуатаційні частини) (КЕВ (КЕЧ)); квартирно-експлуатаційні служби військових частин (пункт 2.1 Положення № 448).

На квартирно-експлуатаційну службу військової частини (КЕС) покладається, зокрема організація збереження та матеріальний облік фондів і територій військових містечок, квартирного майна та земельних ділянок, переданих військовій частині на утримання та експлуатацію, проведення їх інвентаризації (пункт 3.1 Положення № 448).

Військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються в постійне користування в порядку, визначеному Земельним кодексом України та Законом України

«Про використання земель оборони» (пункт 4.4 Положення № 448).

Міністерство оборони України вказано засновником КЕВ м. Хмельницький (а. с. 179-182, т. 2).

Вказане дозволяє зробити висновки, що Міністерство оборони України

є органом державної влади, суб`єктом владних повноважень,

у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України, квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин яких здійснюється квартирно-експлуатаційними органами Збройних Сил України, до яких відноситься й позивач КЕВ м. Хмельницький. Міністерство оборони України, в тому числі за допомогою КЕВ м. Хмельницький, здійснює управління земельними ділянками, що перебувають у державній власності

та відносяться до земель оборони, тобто належать до його відомства,

що в свою чергу означає, що позивач КЕВ м. Хмельницький наділений владними повноваженнями щодо земель оборони в межах своєї компетенції та територіальної належності.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові

від 28 вересня 2022 року у справі № 442/3458/17 (провадження

№ 61-549св22), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, й яку безпідставно не було враховано судами попередніх інстанцій при вирішенні питання наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі даного органу.

Судова практика при вирішенні зазначеного вище питання є сталою (див. постанови Верховного Суду: від 29 грудня 2022 року у справі № 463/1724/17, провадження № 61-7520св22, від 19 червня 2023 року у справі № 310/18/17, провадження № 61-2286св23, від 21 червня 2023 року у справі

№ 369/5244/20, провадження № 61-1166св23, від 06 вересня 2023 року

у справі №686/1921/18, провадження № 61-1872св23 та інших.

Суди, залишаючи позов прокурора в частині заявлених вимог в інтересах КЕВ м. Хмельницький без розгляду, посилаючись на те, що КЕВ

м. Хмельницький є державною установою, самостійною юридичною особою, тому може самостійно здійснювати захист своїх прав та інтересів

в суді, не навели жодних мотивів щодо представництва прокурором інтересів держави в особі КЕВ м. Хмельницький в контексті його статусу

як державної установи та відсутності у нього статусу органу державної влади, тобто суб`єкта владних повноважень.

Водночас, прокурор у позовній заяві на виконання вимог частин третьої-п`ятої статті 56 ЦПК України обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави, зокрема КЕВ м. Хмельницький, який, за його твердженням, не подав відповідну позовну заяву, що свідчить

про неналежне здійснення захисту інтересів держави.

Висновків судів про те, що прокурор не обґрунтував наявність підстав для представництва відповідного органу є передчасними.

Більше того, КЕВ м. Хмельницький наявність підстав для представництва прокурором у суді не оскаржував, заперечень проти представництва прокурором інтересів держави в його особі не висловлював.

Таким чином, у контексті зазначених прокурором обставин належності спірної земельної ділянки до земель оборони та незаконного її вибуття

з володіння держави, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про відсутність у позивача КЕВ м. Хмельницький статусу суб`єкта владних повноважень у даних правовідносинах. Апеляційний суд, перевіряючи законність оскаржуваної ухвали районного суду, не надав належної оцінки доводам прокурора та не усунув наведені вище недоліки районного суду.

З урахуванням наведеного, суд касаційної інстанції вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про залишення позову прокурора в частині заявлених вимог в інтересах КЕВ м. Хмельницький без розгляду

не відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги Верховний Суд уважає обґрунтованими.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається

на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Частиною шостою статті 411 ЦПК України встановлено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, оскаржувані ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд направляє справу на новий розгляд, не ухвалюючи судового рішення по суті спору.

Керуючись статтями 400 406 409 411 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Хмельницької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону задовольнити.

Ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 10 квітня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду

від 25 травня 2023 року в частині позовних вимог заступника керівника Хмельницької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону в інтересах держави в особі квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець