Постанова

Іменем України

06 березня 2023 року

м. Київ

справа № 686/14358/21-ц

провадження № 61-2546св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Держава Україна в особі Офісу Генерального прокурора,

треті особи: Державна казначейська служба України, Головне управління Національної поліції в Хмельницькій області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 вересня 2021 року у складі судді Павловської А. А. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 28 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Ярмолюка О. І., Купельського А. В., Янчук Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Держави України в особі Офісу Генерального прокурора, треті особи: Державна казначейська служба України, Головне управління Національної поліції в Хмельницькій області, про відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що постановою слідчого Хмельницького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області Пустового О. О. від 26 вересня 2017 року закрито кримінальне провадження № 12016240010007418. Слідчий суддя Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області ухвалою від 06 квітня 2021 року скасував цю постанову. Внаслідок винесення слідчим незаконної постанови йому завдано моральної та майнової шкоди, зокрема, він зазнав душевних страждань і приниження, переніс раптове хвилювання та душевні страждання, відчував тривогу, страх і занепокоєння за своє психологічне здоров`я, були порушені його честь і гідність, він вживав додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушеного права. Крім того, для відновлення порушених прав позивач витрачав особистий час на підготовку і подання звернення до суду, ніс витрати на проїзд у громадському транспорті та друк скарги.

Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з Держави Україна на свою користь 100 000 000 000,00 грн моральної шкоди та 60 032,60 грн майнової шкоди.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Держави України на користь ОСОБА_1 500,00 грн на відшкодування моральної шкоди та 10,00 грн на відшкодування майнової шкоди. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок прийняття слідчим Пустовим О. О. незаконної постанови про закриття кримінального провадження, позивачу завдано майнової та моральної шкоди. Для відновлення свого порушеного права ОСОБА_1 витратив 10,00 грн на проїзд до суду та у зворотному напрямку для подачі в канцелярію позовної заяви. Крім того, він зазнав душевних страждань, проте, враховуючи характер правопорушення, відшкодування моральної шкоди необхідно визначити у розмірі 500,00 грн.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 28 грудня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів про те, що відносно ОСОБА_1 були вчинені неправомірні дії, які знаходяться у прямому причинному зв`язку із завданням йому шкоди. Сам по собі факт прийняття слідчим процесуального рішення про закриття кримінального провадження, яке скасовано слідчим суддею, не свідчить про незаконність дій відповідача та заподіяння ОСОБА_1 шкоди. Надані ОСОБА_1 квитки на проїзд у громадському транспорті є неналежними та недостатніми доказами, оскільки вони не підтверджують обставини, які входять до предмета доказування, зокрема, про понесення цих витрат саме ОСОБА_1 у зв`язку з діями слідчого.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У лютому 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 вересня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 28 грудня 2021 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У касаційній скарзі зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі№ 6-501цс17, від 27 вересня 2017 року у справі № 6-1435цс17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 638/6944/16-ц, від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14-ц, від 10 лютого 2021 року у справі № 761/24143/19.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить розгляд справи проводити за його участі.

У квітні 2022 року Головне управління Національної поліції в Хмельницькій області подало відзив на касаційну скаргу, я кому зазначено, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження заподіяння йому відповідачем моральної шкоди у вигляді моральних чи фізичних страждань, погіршення стану здоров`я, порушення нормальних життєвих зв`язків та стосунків з оточуючими людьми тощо, а також не зазначено з яких саме міркувань моральна шкода визначена у сумі один мільярд гривень.

Вирішуючи клопотання про розгляд справи в суді касаційної інстанції за особистої участі заявника, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що право особи бути присутньою під час розгляду справи може бути реалізовано у разі розгляду такої справи у відкритому судовому засіданні, у всіх інших випадках присутність інших осіб при розгляді справи у порядку письмового провадження чинним ЦПК Українине передбачено.

Сторона позивача реалізувала свої процесуальні права, які відповідають принципу змагальності на стадії касаційного перегляду справи, шляхом викладення своєї позиції у касаційній скарзі. Клопотання не містить обґрунтувань того, які ще важливі для справи пояснення може надати ОСОБА_1 лише особисто в суді, окрім тих, які викладені письмово.

Верховним Судом враховано, що ЄСПЛ неодноразово висловлювався з приводу відсутності публічних слухань у судах касаційної інстанції. Вочевидь, «публічний характер провадження у судових органах, згаданих у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, захищає учасників справи від здійснення правосуддя таємно, поза контролем громадськості та є також одним із засобів збереження довіри до судів вищих і нижчих ланок. Публічність через прозорість, яку вона надає правосуддю, сприяє досягненню мети пункту 1 статті 6, а саме справедливому судовому розгляду, гарантія якого є одним із основних принципів будь-якого демократичного суспільства у сенсі Конвенції» (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, § 25).

Проте публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку, зокрема і в суді касаційної інстанції. Так, у вказаній справі зазначена гарантія була забезпечена у судах першої й апеляційної інстанцій. Зокрема тому ЄСПЛ не визнав порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції відсутність публічного розгляду у Федеральному суді Німеччини, який, як і Верховний Суд в Україні, вирішував винятково питання права (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, § 28).

У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник не представив переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання.

Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

У розглядуваній справі Верховний Суд створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Ураховуючи викладене та зважаючи на відсутність необхідності заслуховування особистих пояснень заявника, виходячи із повноважень суду касаційної інстанції, який не може встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами, оцінивши характер спору та суть правового питання, яке підлягає вирішенню у розглядуваній справі, Верховний Суд вважає за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, тобто за наявними у ній матеріалами, а тому клопотання ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2022 року у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В., відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи, надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У зв`язку з відрядженням судді Усика Г. І. до Вищої ради правосуддя, Розпорядженням від 24 січня 2023 року № 100/0/226-23 про призначення повторного автоматизованого розподілу справи, справу передано судді-доповідачу Ступак О. В.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини, встановлені судами

Хмельницьким відділом поліції Управління національної поліції здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12016240010007418, яке зареєстровано у Єдиному реєстрі досудових розслідувань 19 листопада 2016 року за правовою кваліфікацією кримінального правопорушення - частина перша статті 364 КК України.

Постановою слідчого Пустового О. О. від 26 вересня 2017 року кримінальне провадження № 12016240010007418 закрито на підставі пункту 1 частини другої статті 284 КПК України за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 квітня 2021 року скасовано цю постанову слідчого.

Нормативно-правове обґрунтування

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі вказаної норми права відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.

Відповідно до статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблений висновок про те, що застосовуючи статті 1173 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

З аналізу статей 23 1174 ЦК України випливає, що моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю посадової особи при здійсненні нею своїх повноважень відшкодовується державою, при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) вказала, що необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Наявність цих умов у межах розгляду цивільної справи має довести позивач.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Правильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивач не довів наявність обов`язкових складових цивільно-правової відповідальності, завдання йому моральної шкоди, доказів завдання моральної шкоди та обставин її завдання, причинний зв`язок унаслідок протиправного рішення дії або бездіяльності саме Держави Україна через орган державної влади, визначений як відповідач у цій справі, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 686/18269/21 (провадження № 61-2820св22).

Судами не встановлено дій з боку відповідача, які давали б правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування йому шкоди.

У касаційній скарзі заявник зазначив, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 6-501цс17, від 27 вересня 2017 року у справі № 6-1435цс17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 638/6944/16-ц, від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14-ц, від 10 лютого 2021 року у справі № 761/24143/19.

Оскільки відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України врахуванню підлягають висновки Верховного Суду про застосування норм права у подібних відносинах, тому суд оцінює наведені приклади на предмет подібності.

Критерії оцінки відносин на предмет подібності сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у справі № 233/2021/19. За такими критеріями суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

У справі № 6-501цс17, Верховний Суд України виходив із того, що суди помилково одночасно застосували норми статей 23 1167 1172 1176 ЦК України та залишили поза увагою, що зазначені норми матеріального права регулюють різні підстави, умови, порядок відповідальності за завдану моральну шкоду та коло суб`єктів, на яких покладається така відповідальність.

У постанові Верховного Суду України від 27 вересня 2017 року у справі № 6-1435цс17 сформульовано висновок про те, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції (стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).Зазначаючи, що факт розповсюдження персональних даних не може бути підтвердженням завдання моральної шкоди, суди не звернули уваги на те, що позивач пов`язував моральну шкоду із спричиненими йому неправомірними діями відповідача душевними стражданнями. Встановивши неправомірність дій щодо поширення телефонної розмови та фактично порушення особистого немайнового права позивача, суди не звернули уваги на приписи статті 276 ЦК України щодо обов`язку особи, діями якої порушене особисте немайнове право фізичної особи, вчинити необхідні дії для його поновлення. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).

Відмовляючи у задоволенні заявлених вимог з підстав недоведеності заподіяння шкоди, суди фактично поклали на позивача обов`язок довести наявність у нього душевних страждань з приводу порушення його права на таємницю телефонного спілкування, що є неприпустимим з огляду на правову природу такого права, гарантії від порушень якого закріплені Конституцією України. Суди мали б виходити з презумпції спричинення позивачу моральної шкоди відповідачем та обов`язку саме відповідача спростувати таку презумпцію.

У справі 242/4741/16-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

У справі № 638/6944/16 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції, виходив із того, що оскільки судовими рішенням, які набрали законної сили, встановлено неправомірність дій посадової особи прокуратури Харківської області, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність передбачених законом підстав для відшкодування заданої позивачу такими діями моральної шкоди.

У постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14-ц Верховний Суд погодився з висновками про те, що визначаючи розмір моральної шкоди, суд обґрунтовано виходив із встановлених обставин справи, характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач внаслідок порушення його права на особистий прийом начальником Бабушкінського РВ ДМУ ГУМВС України Кудрявцевим О. Ю., в Дніпропетровській області, характеру немайнових втрат, викликаних порушенням його прав неправомірною бездіяльністю посадовою особою, необхідністю звернень до відповідних органів за захистом своїх порушених прав та інтересів позивача.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, Верховний Суд у справі № 761/24143/19, виходив із того, що суди, встановивши незаконність дій відповідача щодо відрахування позивача, у порушення положень закону дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки позивач посилався на те, що протягом шести років навчався в університеті на юридичному факультеті, був студентом другого курсу, на підставі незаконних наказів відповідача його протиправно відраховано з навчання, з останнього курсу університету, унаслідок чого зазначав про спричинення йому значних моральних страждань.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду при постановленні оскаржуваної постанови, оскільки висновки оскаржуваної постанови їм не суперечать. Судом апеляційної інстанції відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 за недоведеністю.

Отже, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли своє підтвердження.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судове рішення відповідає вимогам вмотивованості.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 401 402 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за його участі відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 28 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний