Постанова

Іменем України

22 січня 2020 року

м. Київ

справа № 686/436/17

провадження № 61-2797св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,

Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Латюк Петро Яковичем, на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 квітня 2018 року у складі судді Стефанишина С. Л. та постанову апеляційного суду Хмельницької області від 21 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Купельського А. В., Спірідонової Т. В., Янчук Т. О.,

Короткий зміст позовних вимог:

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є єдиним власником житлового приміщення - кімнати АДРЕСА_1 (далі - житлове приміщення).

ОСОБА_2 є сином позивачки, який з 31 серпня 2012 року зареєстрований у спірному житловому приміщенні, однак, не проживає в ньому понад один рік, а саме з 2016 року, на підтвердження чого позивачка надала акт від 20 грудня 2017 року про його не проживання, складений УМК «Дубове».

У зв`язку з тим, що відповідач не проживає у житловому будинку понад один рік, відповідно до статей 71, 72 Житлового Кодексу України (далі - ЖК України), статті 405 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) є таким, що втратив право користування житловим приміщенням, тому позивач просила суд визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, що належить їй на праві власності.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 квітня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено. Ухвалою цього суду від 20 червня 2018 року виправлено описку в першому абзаці резолютивної частини рішення та зазначено відповідача, відносно якого відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено та не надано доказів, що обґрунтовують вимогу про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням з підстав, зазначених у позовній заяві, а також, що останній чинить перешкоди у користуванні житлом.

Постановою апеляційного суду Хмельницької області від 21 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 квітня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг:

31 січня 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Латюк П. Я. через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду Хмельницької області від 21 серпня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким задовільнити позовні вимоги в повному обсязі.

Касаційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судами норм матеріального права, неповним з`ясуванням обставинам справи, а також судами не взято до уваги, що відповідно до актів УМК «Дубове» відповідач не проживає у спірному приміщення з 2016 року, тобто більше 1 року без поважних причин, а також, як встановлено у суді першої інстанції під час допиту відповідача, останній підтвердив, що не проживає з липня 2017 року, тобто більш ніж 6 місяців до дня винесення рішення суду першої інстанції, а тому є таким що втратив право користування житловим приміщенням.

Позивач зазначає, що відповідно до частини 4 статті 156, статті 162 ЖК України, сімейні відносини сторін давно припинилися, відповідач став наймачем оскаржуваного жилого приміщення, який зобов`язаний вносити за нього комунальні послуги, однак останній цього не робив, тому у разі його тимчасової відсутності, житлове приміщення за ним зберігається у випадках і в межах строків, встановлених частиною 1 статті 71 ЖК України та частиною першою статті 163 ЖК України.

Також заявник вказує, що судами не взято до уваги, що відповідач вибув з оскаржуваного жилого приміщення з 2016 року на інше постійне місце проживання, тому безпідставно судами не застосовано положення частини другої статті 167 ЖК України, відповідно до якої встановлено, що у разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

Доводи інших учасників справи:

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2019 року задоволено клопотання ОСОБА_1 , подане адвокатом Латюк П. Я., про поновлення строку на касаційне оскарження.

Поновлено строк на касаційне оскарження рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду Хмельницької області від 21 серпня 2019 року.

Відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано матеріали цивільної справи з Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Короткий зміст фактичних обставин справи:

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником спірного житлового приміщення - кімнати АДРЕСА_1 . В зазначеному житловому приміщенні позивачка не проживає, оскільки вона зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач ОСОБА_2 є сином позивачки та зареєстрований у спірному житловому приміщенні, як член сім`ї власника.

20 грудня 2017 року УМК «Дубове» складено акт, з якого вбачається, що ОСОБА_2 у кімнаті № 11 не проживає з 2016 року. Акт складено за показаннями сусіда позивача ОСОБА_3

22 грудня 2017 року УМК «Дубове» ОСОБА_1 надано довідку на її усне звернення та відповідно до вище зазначеного акту встановлено, що її рідний син ОСОБА_2 у спірному житловому будинку не проживає з 2016 року близько одного року по сьогоднішній день (а. с. 11).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права:

У статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Частиною першої статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Відповідно до частини першої статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Відповідно до вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

Відповідно до частини 4 статті 156 ЖК України до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині 2 статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, що знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які фактичні дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи викладене, суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням, оскільки відповідач у спірному приміщенні зареєстрований у встановленому законом порядку, є членом сім`ї позивача, отже, у законний спосіб набув право користування житловим приміщенням.

Також, як встановлено судами, відповідач з поважних причин не проживає у спірному житловому приміщенні, а саме через конфлікти та суперечки з позивачкою.

Позивачкою не надано доказів того, що відповідач перешкоджає їй користуватись, володіти та розпоряджатись своєю власністю, а також те, що відповідач не проживає у спірному житлову приміщенні без поважних причин, та втратив інтерес до спірного житла.

Доводи касаційної скарги, що судами неправильно оцінено наявні у матеріалах справи докази, та судами не враховано положення статті 71 ЖК України, та частину другу статті 167 ЖК України, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, оскільки дані норми регулюють правовідносини, щодо користування та найму жилого приміщення.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не правильно застосували норми матеріального права, не застосували статті 71 167 ЖК України є необґрунтованими, оскільки правовідносини у даній справі виникли між власником житлового приміщення та членами його сім`ї, а не наймачем жилого приміщення та членів його сім`ї. Тому суди правильно застосували приписи статті 405 ЦК України.

За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідивши обставини справи, надавши належну оцінку наявним у справі доказам, правильно встановивши коло спірних правовідносин та норми матеріального права, які їх регулюють, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність рішень суду, яким надано належну оцінку всім обставинам справи, аргументи учасників справи перевірено, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що відповідно до правил частини першої статі 400 ЦПК України виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду Хмельницької області від 21 серпня 2018 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400 401 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Латюк Петро Яковичем, залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду Хмельницької області від 21 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко