ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2024 року

м. Київ

справа № 686/15202/23

провадження № 61-17667св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 вересня 2023 року у складі судді Карплюка О. І. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 02 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Костенка А. М., Гринчука Р. С., Спірідонової Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що у зв`язку з проголошенням України незалежною державою він, як її громадянин, згідно з Конституції України має право користуватися природними об`єктами права власності Українського народу, зокрема, стаття 13 Конституції України визначає, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Кожний громадянин має право користуватися природніми об`єктами права власності народу відповідно до закону. Тобто, вказана норма, фактично, закріпила юридичне панування громадян над своєю частиною в об`єктах власності Українського народу. Зокрема, право користування надрами має відбуватися всіма співвласниками, адже надра є об`єктом загального користування і не можуть бути передані в оренду, володіння чи розпорядження без згоди всіх співвласників. Таке користування має здійснюватися відповідно до закону.

У випадку не встановлення меж управління об`єктами власності Українського народу органи державної влади не мають права на управління такими об`єктами. Для отримання права на управління об`єктами права власності Українського народу у випадку відсутності меж на таке управління в Конституції України, Держава Україна зобов`язана отримати довіреність на таке управління від Українського народу, а саме у всіх громадян України або за результатами Всеукраїнського референдуму або нотаріальну завірену.

Оскільки такий референдум не проводився і він такої довіреності не надавав, то є явне порушення його права власності в об`єктах права власності Українського народу, а саме в надрах, органами державної влади України, які на підставі неконституційного Кодексу України «Про надра» незаконно визначають компетенцію органів державної влади Держави України на управління надрами без згоди Українського народу, видають дозволи на спеціальне користування надрами, які є об`єктом власності Українського народу, а видобуті корисні копалини видають за власні та продають їх власнику (Українському народові), що фактично є шахрайством.

Вказував, що зазначеними діями органами державної влади України йому завдано маральної шкоди, яку він оцінював у розмірі 3 млн грн.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Держави Україна на його користь 3 млн грн моральної шкоди, завданої порушенням його права власності в об`єктах права власності Українського народу, а саме в надрах.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 вересня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач належними та допустимими доказами не довів, якими саме незаконними діями, рішеннями чи бездіяльністю органів державної влади України йому було завдано моральної шкоди, не довів завдання моральної шкоди.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 02 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 вересня 2023 року - без змін.

Погоджуючись із висновками районного суду, апеляційний суд також зазначив, що ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не довів як факту, так і розміру завданої йому моральної шкоди діями, рішеннями чи бездіяльністю органів державної влади України при здійсненні ними права власника від імені Українського народу землею Держави Україна та її надрами. Положеннями статей 13 75 102 113 116 143 Конституції України, які є нормами прямої дії, передбачено право органів державної влади та органів місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією України, здійснювати право власності від імені Українського народу землею та її надрами, які знаходяться в межах території України. Тобто, такі повноваження делеговані органам державної влади та органам місцевого самоврядування прямими нормами Конституції України і органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією України, здійснюють право власності від імені Українського народу землею та її надрами, які знаходяться в межах території України. Положеннями Конституції України не передбачено проведення Всеукраїнського референдуму з приводу передачі народом таких повноважень відповідним органам влади чи видачі окремо від кожного громадянина нотаріально завіреної довіреності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області. Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У січні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 квітня 2024 року справу передано судді-доповідачеві - Гульку Б. І., судді, які входять до складу колегії: Коломієць Г. В., Луспеник Д. Д., у зв`язку зі звільненням у відставку попереднього судді-доповідача - ОСОБА_2 .

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки належним чином не дослідили всіх обставин справи, не з`ясували: чи є у нього, як громадянина України, право власності на об`єкти права власності Українського народу, а саме в надрах; чи порушене це право органами державної влади Держави Україна видачею дозволів на використання надр; чи встановлено у Конституції України межі здійснення прав власника органами державної влади Держави Україна по відношенню до об`єктів права власності Українського народу та чи надано органам державної влади Держави Україна право розпоряджатися такими об`єктами або його частинами Українським народом, а якщо встановлено ці межі, то коли і на підставі чого; чи має процедура розпорядження надрами органами державної влади Держави Україна чітку, визначену і передбачувану правову підставу в Конституції України; чи були такі відомості про межі здійснення прав власника до об`єктів права власності Українського народу доступними йому та чи повідомлено його правові наслідки використання надр без його дозволу та Українського народу; чи давав Український народ право розпорядження на надра органам державної влади України, у тому числі й право передовіряти таке право розпорядження новоутвореним державним органам; чому йому, як громадянину України, не виплачувалася орендна плата від використання його частини в об`єктах права власності Українського народу, а саме надр, Державою Україна за незаконну і самовільну експлуатацію об`єктів власності Українського народу. Судами не враховано, що статтею 4 чинного Кодексу України «Про надра» визначено, що «з метою безпосередньої реалізації права власності Українського народу на надра та для забезпечення економічних і соціальних інтересів громадян щодо прозорого використання та справедливого розподілу доходу від користування надрами громадяни України мають право на отримання відповідно до закону частини доходу державного бюджету від рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин», адже неприйняття і не введення в дію закону про економічний паспорт не є підставою для невиплати йому частини доходу державного бюджету від рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив Кабінету Міністрів України на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - безпідставними.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у разі встановлення факту реального заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державної влади.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання такої шкоди.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявності моральної шкоди; протиправності поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявності причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

З огляду на вказані норми матеріального права при зверненні з позовом про відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні такою посадовою особою своїх повноважень, позивач повинен довести не лише протиправність поведінки відповідача, а й факт заподіяння моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Обов`язок доказування в цивільному процесі встановлений статтею 81 ЦПК України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Доказуванню підлягає факт завдання особі моральної шкоди, у чому така моральна шкода знайшла вираз, в якій грошовій формі чи в якій матеріальній формі особа оцінює завдану їй шкоду та з чого вона при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У справі, яка Верховним Судом переглядається, позивач вказував, що має право користуватися природними об`єктами права власності Українського народу, проте не надавав державним органам права на управління об`єктами права власності Українського народу ні за результатами Всеукраїнського референдуму, ні на підставі нотаріально завіреної довіреності, а тому порушені його права як співвласника об`єктів права власності Українського народу саме з боку органів державної влади, які користуються цими об`єктами власності без його згоди, не сплачуючи йому відповідної плати за користування.

Разом з тим, положеннями статей 13 75 102 113 116 143 Конституції України, які є нормами прямої дії, передбачено право органів державної влади та органів місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією України, здійснювати право власності від імені Українського народу землею та її надрами, які знаходяться в межах території України. Тобто, такі повноваження делеговані органам державної влади та органам місцевого самоврядування прямими нормами Конституції України і органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією України, здійснюють право власності від імені Українського народу землею та її надрами, які знаходяться в межах території України. При цьому положеннями Конституції України не передбачено проведення Всеукраїнського референдуму з приводу передачі народом таких повноважень відповідним органам влади чи видачі окремо від кожного громадянина нотаріально завіреної довіреності.

З огляду на викладене, суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшли вірного висновку про те, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено як факту так і розміру завданої йому моральної шкоди діями, рішеннями чи бездіяльністю органів державної влади України при здійсненні ними права власника від імені Українського народу землею Держави Україна та її надрами.

Отже, належним чином встановивши обставини справи, застосувавши закон, який підлягав застосуванню, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди.

Посилання касаційної скарги на невиплату позивачеві частини доходу державного бюджету від рентної плати за користування надрами є безпідставними, так як невиплата певної суми ренти не є рівноцінним замінюванням моральної шкоди.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а в основному направлені на тлумаченні положень законодавства України на власний розсуд.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.

Порушень судами норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи суд касаційної інстанції не встановив. При цьому не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 вересня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 02 листопада 2023 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник