Постанова

Іменем України

06 липня 2022 року

м. Київ

справа № 686/16230/21

провадження № 61-17431св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Гаражний кооператив «Лісовий»

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 липня 2021 року у складі судді Чевелюк З. А. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Ярмолюка О. І., Купельського А. В., Янчук Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Гаражного кооперативу «Лісовий» (далі - ГК «Лісовий», кооператив) про визнання протиправним та скасування протоколу загальних зборів, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивував посилаючись на те, що з 24 вересня 2018 року він працював на посаді голови ГК «Лісовий». Рішенням загальних зборів членів кооперативу, оформленим протоколом від 30 квітня 2021 року, його відсторонено від виконання повноважень голови кооперативу.

Зазначав, що такі дії роботодавця є незаконними, оскільки за змістом частини першої статті 46 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) відсторонення працівників від роботи роботодавцем допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони, однак він таких дій не вчиняв, а тому відповідач не мав законних підстав для відсторонення його від роботи.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просив визнати протиправним та скасувати пункт 3 протоколу чергових загальних зборів членів ГК «Лісовий»

від 30 квітня 2021 року, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 травня 2021 року до дня фактичного допуску до роботи.

Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 07 липня 2021 року, залишеною без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року відмовлено у відкритті провадження у справі.

Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що корпоративні права характеризуються, зокрема тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності передбачені законом і статутними документами. Члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини його членів з кооперативом, що пов`язані зі створенням, діяльністю, припиненням діяльності такої юридичної особи, а також з управлінням нею є корпоративними. Відсторонення голови кооперативу від виконання повноважень регулюється нормами статті 99 ЦК України. За своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками таке відсторонення голови кооперативу відрізняється від відсторонення працівника від роботи на підставі статті 46 КЗпП України, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду викладеними у постановах від 03 квітня 2019 року (справа № 759/11487/16-ц), від 24 квітня 2019 року (справа № 509/577/18), від 18 грудня 2019 року (справа № 640/1029/18). Отже, між сторонами виник спір, пов`язаний відстороненням загальними зборами членів ГК «Лісовий», як вищим органом управління кооперативу, ОСОБА_1 від виконання повноважень виконавчого органу кооперативу, а отже спір, що виник між сторонами, підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна

скарга ОСОБА_1 , подана від його імені адвокатом Заїкою В. В., на

ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 липня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року, в якій заявник просив скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції з висновком якого погодився апеляційний суд, не врахував, що ОСОБА_1 не є учасником ГК «Лісовий. Звільнення з посади голови кооперативу, яка відноситься до адміністративної посади органу управління кооперативом, не породжує корпоративного спору і відноситься до трудових спорів, а тому помилковим є висновок судів про те, що між сторонами виник корпоративний спір, який підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.

Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував, що він уже звертався до господарського суду з аналогічним позовом, однак ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 23 вересня 2021 року йому відмовлено у відкритті провадження у справі № 924/944/21 з тих підстав, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження на підставі пунктів 2, 3 частини першої цієї статті 389 ЦПК України, та витребувано матеріали справи.

Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції 25 квітня 2022 року.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Наказом від 24 вересня 2018 року № 1 ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду голови ГК «Лісовий».

Рішенням загальних чергових зборів членів ГК «Лісовий» оформленим протоколом від 30 квітня 2021 року ОСОБА_1 відсторонено від виконання повноважень голови кооперативу без виплати заробітної плати до закінчення перевірки фінансово-господарської діяльності кооперативу та прийняття відповідного рішення зборами кооперативу про продовження повноважень керівника або його переобрання.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Вивчивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 , подана адвокатом Заїкою В. В., не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 124 125 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад, а також пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).

Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових, відносин та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

При вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, необхідно виходити з визначень, наведених у статті 2 та частині першій статті 3 ГК України, відповідно до яких як господарську діяльність розуміють діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Статтею 20 ГПК України визначено коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, зокрема і справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Відповідно до частини першої статті 83 ЦК України юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 94 ГК України кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом.

Правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначені Законом України від 10 липня 2003 року № 1087-IV «Про кооперацію» (далі - Закон №1087-IV).

Кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування; обслуговуючий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності (абзац третій статті 2 Закону №1087-IV).

Відповідно до абзаців першого, другого та четвертого статті 15 Закону № 1087-IV вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу. До компетенції загальних зборів членів кооперативу належить, у тому числі, утворення органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, інших органів кооперативу.

Виконавчим органом кооперативу є правління, яке очолює голова, повноваження якого визначаються статутом кооперативу. Виконавчий орган підзвітний вищому органу управління кооперативу і несе перед ним відповідальність за ефективність роботи кооперативу (абзац перший статті 16 Закону № 1087-IV).

Отже, Закон визначає кооператив, як юридичну особу, утворену фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності.

Відповідно до статті 167 ГК України корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.

Члени кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.

Такий правовий висновок викладений у декількох постановах Великої Палати Верховного Суду, наприклад, від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05 листопада 2019 року у справі № 922/80/18 та інших.

Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад (частина перша статті 98, частина перша статті 99 ЦК України).

Частиною третьою статті 99 ЦК України передбачено, що повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Частиною четвертою статті 13 Конституції України визначено, що держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання.

Корпоративні права учасників товариства є об`єктом захисту у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь?який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (тобто розірвання з ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.

Реалізація учасниками юридичної особи корпоративних прав на участь в її управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення їх повноваженнями на управління юридичною особою або позбавлення таких повноважень на управління юридичною особою. Хоч такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

У зв`язку із цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такого правила зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.

Отже, зміст частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити на свій розсуд повноваження члена виконавчого органу у будь-який час.

Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.

Конституційний Суд України у Рішенні від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів») зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а в межах корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.

ОСОБА_1 , який перебував на посаді виборного органу товариства - голови ГК «Лісовий», заявив у тому числі вимогу про скасування пункту протоколу загальних чергових зборів членів ГК «Лісовий», яким оформлено рішення про його відсторонення від виконання обов`язків голови кооперативу.

Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 19 лютого 2020 року у справі № 145/166/18 (провадження № 14-524цс19), від 30 січня 2019 року у справі № 145/1885/15-ц (провадження № 14-613цс18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 501/1571/16-ц (провадження № 14-472цс19), від 19 лютого

2020 року у справі № 145/166 /18 (провадження № 14-524цс19) неодноразово зазначала про критерії розмежування між трудовими та господарськими спорами з приводу звільнення голови правління товариства.

Оскільки вказаний спір пов`язаний з реалізацією загальними зборами членів гаражного кооперативу на управління юридичною особою шляхом прийняття компетентним органом рішення про відсторонення від виконання обов`язків голови кооперативу, а предметом спору, серед іншого, є поновлення права позивача на участь в управлінні ГК «Лісовий», суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність ознак корпоративності спору сторін у цій справі та відмовив у відкритті провадження з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України (заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства).

Колегія суддів визнає необґрунтованими посилання заявника на неврахування апеляційним судом ухвали Господарського суду Хмельницької області від 23 вересня 2021 року, якою йому відмовлено у відкритті провадження у справі № 924/944/21 з огляду на таке.

На час розгляду апеляційним судом оскаржуваної заявником ухвали суду першої інстанції від 07 липня 2021 року, ухвала Господарського суду Хмельницької області від 23 вересня 2021 року не набрала законної сили. Заявник також оскаржив її в апеляційному порядку, однак на виконання ухвали Апеляційного господарського суду Хмельницької області

від 11 листопада 2021 року не усунув недоліки апеляційної скарги, зокрема не сплатив судовий збір, а отже належно не реалізував своє процесуальне право на її оскарження.

З огляду на наведене, Верховний Суд не вбачає порушень судами цивільної юрисдикції права заявника на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) та права на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, гарантованого статтею 13 Конвенції, оскільки відмова у відкритті провадження у справі в судах цивільної юрисдикції виникла не внаслідок юрисдикційних конфліктів між національними судами, чи приписів національного законодавства, а внаслідок непослідовної процесуальної поведінки самого заявника.

Крім того, оскільки заявник неповністю реалізував своє право на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Хмельницької області від 23 вересня 2021 року, він не позбавлений повторно звернутися з апеляційною скаргою на зазначене судове рішення, з наведенням відповідного обґрунтування поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 410, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Заїкою Валерієм Вікторовичем, відхилити.

Ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 липня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: О. В. Ступак

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко