Постанова

Іменем України

12 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 686/16449/18

провадження № 61-14613св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 лютого 2021 року у складі судді Стефанишина С. Л. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 16 червня 2021 року у складі колегії суддів: П`єнти І. В., Корніюк А. П., Талалай О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності, визнання коштів особистою власністю та стягнення коштів.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою ОСОБА_2 з 29 серпня 1997 року. За рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 серпня 2015 року шлюб між ними було розірвано. У період шлюбу у них народилось двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вказував, що відразу після одруження, вони почали проживати у частині будинку за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого є відповідач ОСОБА_3 . Зазначена частина будинку складалася із двох кімнат, коридору, кухні, туалету, ванної кімнати та комунікацій з водопостачання у будинку не було.

З метою покращення житлових умов для проживання сім`ї, запитавши попередню згоду власника будинку ОСОБА_3 , про добудову, перепланування належної йому частини будинку, він звернувся до будівельної бригади, яка розпочала виконання усіх будівельних робіт.

У ході проведення цих робіт було знесено будинок, всі прибудови і розпочато будівництво із заливання фундаменту для будинку, площею забудови близько 12 м х 9 м. Будівництво будинку тривало шість місяців без внутрішніх робіт, у ході якого було вимуровано стіні, зроблено дах, встановлено вікна, простінки, міжкімнатні двері та інше. Також проведено систему опалення, яке складалось з металевих труб та чавунних радіаторів, а згодом через два роки систему опалення було осучаснено. Крім того, фасад будинку було утеплено пінопластом, нанесено декоративну штукатурку, проведено водопровід і підключено комунікації будинку до міської мережі водовідведення.

Позивач зазначав, що у будинку було зроблено повністю євроремонт, встановлено електропроводку, нову лінію електропостачання і новий сучасний лічильник, стабілізатор напруги, теплу підлогу та інше. Крім того, по периметру земельної ділянки, де знаходиться будинок, встановлено паркан, подвір`я встелене тротуарною плиткою, приблизною площею 120 кв. м. Таким чином, загальна площа будинку склала 86,2 кв. м, з яких житлова - 46,8 кв. м.

Також, як зазначав позивач, на земельній ділянці було побудовано приміщення під автомайстерню, загальною площею 70 кв. м, та приміщення автосервісу, а також приміщення, площею 5 м х 5 м, у два поверхи, де на першому поверсі сауна, на другому поверсі офісні приміщення, у яких проведено холодне та гаряче водопостачання, проведено систему каналізації, опалення, встановлено металопластикові вікна, теплу підлогу, зроблено євроремонт та інше. Територія площею 340 кв. м біля цих приміщень була заасфальтована.

ОСОБА_1 зазначав, що він побудував зазначений будинок з усіма його прибудовами, розпочав підприємницьку діяльність, вклав усі свої кошти та кошти, які позичав на будівництво будинку та облаштування території, оскільки на меті у нього було спільне проживання у зазначеному будинку із дружиною та дітьми, і ведення підприємницької діяльності.

Позивач вважав, що новозбудований будинок з усіма прибудовами, побудований у період шлюбу, за спільні кошти подружжя, а тому є об`єктом права спільної сумісної власності, і він претендує лише на компенсацію його частки у спільному майні подружжя.

Крім того, вказував, що у будівництво ним були вкладені кошти у сумі 26 000,00 доларів США, отримані від реалізації належної чоловікові його сестри квартири.

Оскільки відповідачі відмовляються добровільно провести поділ зазначеного майна, просив визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя: будинок (А-2) АДРЕСА_1 загальною площею 86,2 кв. м, житловою площа - 46,8 кв. м, допоміжною площею - 39,4 кв. м; приміщення автомайстерні, загальною площею 70 кв. м; двоповерхове приміщення, загальною площею 50 кв. м (перший поверх - сауна, другий поверх - офісне приміщення). Визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 кошти у сумі 26 000,00 доларів США, які були витрачені на будівництво та облагородження будинковолодіння АДРЕСА_1 . Стягнути з відповідачів на користь позивача 1/2 частину ринкової вартості будинку і добудованими приміщеннями (А-2) АДРЕСА_1 з вирахуванням коштів, які є особистою власністю ОСОБА_1 у сумі 26 000,00 доларів США.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 лютого 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що участь позивача у процесі будівництва чужих приміщень не є підставною для визнання збудованого майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Представником та позивачем не надано доказів використання куплених ним товарів у спірному будівництві та понесення витрат на будівництво, а також витрат на оплату праці осіб, які залучалися для будівництва спірного майна. Письмових доказів оплати виконаних робіт позивачем суду не надано, а допитані у судовому засіданні свідки, не назвали розміру винагороди за надані послуги.

Крім цього суд вважав, що грошові кошти в сумі 26 000,00 доларів США не є спільною сумісною власністю подружжя, тому позивач не має права на їх стягнення, що свідчить також про необґрунтованість зазначеної вимоги.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 березня 2021 року, залишеною без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року, виключено в частині четвертій абзацу знизу мотивувальної частини рішення словосполучення «які були витрачені на будівництво та облагородження будинковолодіння АДРЕСА_1 та будинок і добудованими приміщеннями за зазначеною адресою».

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 16 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 лютого 2021 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції виходив із безпідставності позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання спірного нерухомого майна спільною сумісною власністю та стягнення 1/2 частини ринкової вартості будинку із добудованими приміщеннями, оскільки позивачем не надано належних та допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що зазначене спірне майно було набуте ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за рахунок належних їм будівельних матеріалів, внаслідок їх спільної праці та спільних коштів, та доказів укладення письмової угоди з ОСОБА_3 про створення спільної власності, тому відсутні правові підстави для задоволення позову у цій частині.

Крім того, безпідставними є позовні вимоги позивача про визнання особистою приватною власністю ОСОБА_1 коштів у сумі 26 000,00 доларів США, оскільки відсутні належні допустимі та достовірні докази отримання таких коштів у дар в установленому законом порядку та вкладення коштів отриманих ним за договором купівлі-продажу квартири від 21 жовтня 2010 року у розмірі 26 000,00 доларів США саме у будівництво нерухомого майна по АДРЕСА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У серпні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 лютого 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 16 червня 2021 року, в якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, та суди не дослідили зібрані у справі докази (пункти 3 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що, як зазначає заявник, оскаржувані судові рішення не відповідають нормам статей 263 264 ЦПК України. Суди не взяли до уваги показання свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про те, що здійснював будівництво ОСОБА_1 та його родичі, розрахунки по оплаті також робив останній.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У листопаді 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2022 року справу № 686/16449/18 призначено до судового розгляду.

Доводи особи, яка подала доповнення до касаційної скарги

29 жовтня 2021 року до Верховного Суду надійшли доповнення ОСОБА_1 до касаційної скарги, у яких він просив скасувати ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 березня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року.

Згідно зі статтею 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 398 ЦПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.

Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2021 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 лютого 2021 року та постанови Хмельницького апеляційного суду від 16 червня 2021 року. 28 жовтня 2021 року ОСОБА_1 направив на адресу Верховного Суду доповнення до касаційної скарги.

Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим законом.

Можливість поновлення пропущеного строку на подання доповнення на касаційну скаргу ЦПК України не передбачена.

Оскільки доповнення до касаційної скарги подано до суду касаційної інстанції поза межами строку на касаційне оскарження, тому підлягає залишенню без розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_3 на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому він просив зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення залишити без змін.

У жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому вона просила зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 29 серпня 1997 року перебували в зареєстрованому шлюбі. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 05 серпня 2015 року шлюб між ними розірвано. Зазначеним рішенням встановлено, що фактичні шлюбні стосунки між подружжям було припинено з березня 2015 року (а. с. 8, т. 1).

За договором від 16 травня 1975 року ОСОБА_3 набув у власність глинобитний, критий етернітом житловий будинок та надвірні будівлі, які до нього відносяться, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Загальна жила площа всього будинку становить 25,09 кв. м (а. с. 11-12, т. 1).

Крім того, ОСОБА_3 є власником земельної ділянки, площею 0,0890 га, кадастровий номер 6810100000:05:003:0088, для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 , відповідно до державного акта від 14 вересня 1995 року № ХМ 03894 (а. с. 102-103, 118, т. 1).

Згідно із рішенням виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 14 серпня 2003 року № 699 ОСОБА_3 затверджено акт державної технічної комісії про готовність закінчених будівництвом житлових, допоміжних приміщень, господарських побутових споруд та гаражів по АДРЕСА_1 : Д - гараж - 9,2х4,0 м, В-господарська споруда - 2,74х4,76 м, 1-5 -кухня 4,5 кв. м, 1-3 житлова 7,7 кв. м, 2-1;2-2 коридор 14,5; 5,1 кв. м, 2-3 пральна - кладова 6,9 кв. м, 2-4 кухня 12,9 кв. м, 2-5; 2-6 житлові 23,4; 11,8 кв. м, 2-7 коридор 11,6 кв. м. Дозвіл на будівництво було надано згідно з рішенням МВК № 156 від 11 липня 1983 року (а. с. 111, т. 1).

За змістом технічного паспорта, виготовленого 27 вересня 2003 року на ім`я ОСОБА_3 , загальна площа будинку по АДРЕСА_1 становить 125 кв. м, житлова - 70 кв. м, допоміжна - 55,5 кв. м (а. с. 9-10, т. 1).

Відповідно до довідки № 9937 про склад сім`ї, яка видана відділом реєстрації місця проживання, у будинку по АДРЕСА_1 зареєстровано 10 осіб: ОСОБА_3 (власник), ОСОБА_2 (дочка), ОСОБА_9 (син), ОСОБА_10 (онука), ОСОБА_10 (онука), ОСОБА_4 (онука), ОСОБА_5 (онука), ОСОБА_11 (онука), ОСОБА_12 (зять), ОСОБА_1 (інші) (а. с. 112, т. 1).

19 листопада 2016 року ОСОБА_3 , як замовником будівництва, виготовлено будівельний паспорт № 202 та 17 грудня 2016 року до Управління ДАБІ у Хмельницькій області подано повідомлення про початок виконання будівельних робіт, а саме: про реконструкцію житлового будинку з прибудовою та надбудовою по АДРЕСА_1 (а. с. 119-125, т. 1).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року № 6-843цс17 та узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду в постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Згідно із правовим висновком Верховного Суду, який викладений у постанові від 26 червня 2018 року у справі № 345/4159/13-ц, індивідуальне житлове будівництво здійснюється з метою забезпечення житловою площею тих громадян і членів їх сімей, яким у встановленому порядку надано право на земельну ділянку для будівництва будинку. У зв`язку з цим сама по собі участь інших осіб у спорудженні будинку не може слугувати підставою для визнання за такими особами права власності на частку у спорудженому будинку. Такі особи можуть лише вимагати відшкодування власником будинку понесених ними затрат.

Лише у виняткових випадках, якщо з урахуванням всіх обставин справи та в результаті з`ясування істинних правовідносин сторін буде встановлено, що сторонні особи брали участь у спорудженні будинку на підставі укладеної із забудовником та членами його сім`ї угоди про створення спільної власності на будинок з метою забезпечення зазначених осіб жилими приміщеннями, за особами, які, не будучи членами сім`ї забудовника, брали участь у спорудженні будинку, може визнаватися право на частку у будинку.

З урахуванням наведеного, відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій правильно виходили із того, що надані позивачем ОСОБА_1 ксерокопії видаткової накладної № ПП-2307-01 від 23 липня 2005 року, товарних чеків від 27 липня 2005 року, від 10 серпня 2005 року, від 30 липня 2005 року, квитанцій від 26 жовтня 2005 року, від 22 жовтня 2005 року, видаткової накладної № ПП-2908-03 від 29 серпня 2008 року, видаткової накладної № КІV0127634 від 07 листопада 2008 року, накладної від 13 травня 2009 року, товарного чеку від 02 вересня 2009 року, договору-замовлення та квитанції від 26 листопада 2009 року, договорів-замовлення та квитанції від 29 жовтня 2009 року на виготовлення та встановлення металопластикових вікон та дверей, договору підряду на виконання робіт з асфальтування доріг та майданчиків від 16 червня 2011 року не свідчать про наявність законних підстав для виникнення у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як подружжя, права власності на спірне будівництво, а лише можуть бути підставою для відшкодування понесених витрат (а. с. 23-26, 47-56, т. 1).

Також слід зазначити, що власником спірного майна є не колишня дружина позивача - ОСОБА_2 , а її батько - ОСОБА_3 , що унеможливлює застосування до цього майна норм, що регулюють право спільної сумісної власності подружжя.

Крім того, у ксерокопіях накладних та квитанціях від 20 березня 2002 року, від 07 травня 2002 року, від 17 червня 2002 року, від 20 червня 2002 року, від 17 червня 2002 року, від 30 вересня 2002 року, від 24 травня 2002 року, від 27 вересня 2004 року, від 21 травня 2003 року, від 26 травня 2003 року, від 30 травня 2003 року, від 22 травня 2003 року, від 23 травня 2003 року, від 20 травня 2003 року зазначено покупцем та отримувачем будівельних матеріалів не позивача, а інших осіб, а тому, суди правильно встановили, що такі документи не підтверджують факту придбання таких матеріалів саме ОСОБА_1 та їх використання при будівництві по АДРЕСА_1 (а. с. 18-22, т. 1).

Надані позивачем ксерокопії товарних чеків, накладних, видаткових накладних, рахунків-фактур, квитанцій, датованих у період з 2011 року по січень 2015 року також не містять відомостей щодо їх використання при будівництві по АДРЕСА_1 , враховуючи той факт, що у період шлюбу сторонами 09 березня 2010 року було придбано житловий будинок з надвірними будівлями, за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 27-46, 162-165, т. 1).

Крім того, показання свідків, які були допитані в суді першої інстанції, також достовірно не підтверджують позовних вимог, оскільки на підставі них неможливо суду встановити дійсні обставини справи щодо участі сім`ї позивача у будівництві нерухомого майна по АДРЕСА_1 та щодо розміру такої участі.

Також наявний в матеріалах справи висновок експерта № 68/19 від 29 липня 2020 року не доводить, що будівництво спірних приміщень здійснювалось сім`єю позивача, а вказує лише на вартість будівельних матеріалів та витрат на виконані роботи по будівництву (а. с. 63-86, т. 2).

Згідно з роз`ясненнями пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», відповідно до статті 12 Закону України «Про власність» (що втратив чинність згідно із Законом України від 27 квітня 2007 року № 997-V, але був чинний на час виникнення спірних правовідносин»), у приватній власності громадян можуть знаходитись жилі будинки, збудовані на відведеній у встановленому порядку земельній ділянці або придбані на законних підставах, наприклад, за договором купівлі-продажу, міни, дарування, за правом спадщини. Оскільки згідно зі статтею 17 Земельного кодексу Української РСР і статтею 14 Закону України «Про власність» земельна ділянка для будівництва жилого будинку і господарських будівель надається громадянину у приватну власність, участь інших осіб у будівництві не створює для них права приватної власності на жилий будинок, крім випадків, коли це передбачено законом. Згідно зі статтями 16 і 17 Закону України «Про власність», таке право, зокрема, виникає, коли будівництво велось подружжям в період шлюбу - жилий будинок у зв`язку з цим є їх спільною сумісною власністю, або велось за рахунок спільної праці членів сім`ї - жилий будинок стає їх спільною сумісною власністю, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними. Інші особи, які приймали участь у будівництві жилого будинку (його купівлі) не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво (купівлю будинку), якщо допомогу забудовнику (покупцю) вони надавали не безоплатно. Таке ж право за цих умов належить членам сім`ї власника жилого будинку, якщо вони приймали участь лише у будівництві підсобних будівель (літньої кухні, сараю, тощо) і підсобних приміщень або коли їх затрати на ремонт жилого будинку перевищували покладений на них статтею 156 Житлового кодексу Української РСР обов`язок.

Відповідно до частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зважаючи на викладене вище, дослідивши докази у справі та давши їм належну оцінку, врахувавши обставини справи, суди першої та апеляційної інстанцій правильно виходили з безпідставності позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання спірного нерухомого майна спільною сумісною власністю та стягнення 1/2 частини ринкової вартості будинку з добудованими приміщеннями, оскільки позивачем не надано належних та допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що зазначене спірне майно було набуте ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за рахунок належних їм будівельних матеріалів, внаслідок їх спільної праці та спільних коштів, та доказів укладення письмової угоди з ОСОБА_3 про створення спільної власності, тому відсутні правові підстави для задоволення позову у цій частині.

Крім того, безпідставними є позовні вимоги позивача про визнання особистою приватною власністю ОСОБА_1 коштів у сумі 26 000,00 доларів США, оскільки відсутні належні допустимі та достовірні докази отримання таких коштів у дар в установленому законом порядку та вкладення коштів отриманих ним, як представником продавця ОСОБА_13 за договором купівлі-продажу квартири від 21 жовтня 2010 року в розмірі 26 000,00 доларів США саме у будівництві нерухомого майна по АДРЕСА_1 (а. с. 166-167, т. 2).

При перегляді цієї справи судом враховано, що ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 березня 2021 року про внесення виправлень, залишеною без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року, виключено в частині четвертій в абзаці знизу мотивувальної частини рішення словосполучення «які були витрачені на будівництво на облагородження будинковолодіння по АДРЕСА_1 та будинок і добудованим приміщеннями за зазначеною адресою».

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що суд не дав належної оцінки доказам у справі, не можуть бути прийнятті колегією суддів, оскільки суди всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідили докази у справі та дали їм оцінку відповідно до положень статті 89 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги не містять посилання на докази, які б спростовували висновки судів і впливали на їх законність, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом у цій справі.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Відповідно до частини першої 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 лютого 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 16 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта