ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 686/17134/17
провадження № 61-20023св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Відділ капітального будівництва Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Заріччя 9»,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 1 жовтня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Костенка А. М., Грох Л. М., Спірідонової Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Відділу капітального будівництва Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області (далі - ВКБ УМВС України в Хмельницькій області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - ОСББ) «Заріччя 9», про визнання права власності на квартиру.
В обґрунтування позову вказувала, що 7 жовтня 2013 року нею та ВКБ УМВС України в Хмельницькій області укладений інвестиційний договір № 4/1817-13 на дольову участь у будівництві багатоквартирного будинку
на АДРЕСА_1 . 10 грудня 2013 року відповідач видав позивачу довідку про те, що зобов`язання за інвестиційним договором виконано у повному обсязі в частині оплати вартості в сумі 209 278,08 грн за проектну площу квартири
АДРЕСА_2 не виконало умови договору, не надало документів, необхідних для оформлення її права власності на квартиру, а саме акт прийому-передачі об`єкта інвестування та довідку про сплату повної вартості об`єкта інвестування.
Згідно з актом приймання-передачі основних засобів від 29 травня 2015 року № 34, затвердженим начальником УМВС України в Хмельницькій області, 209-ти квартирний житловий будинок на АДРЕСА_1 передано на баланс ОСББ «Заріччя 9», що також позбавило її можливості здійснити реєстрацією права власності на квартиру.
9 червня 2017 року вона отримала рекомендований лист, в якому ВКБ УМВС в Хмельницькій області вимагало з`явитися для підписання додатку до укладеного договору № 4/1817-13 від 7 жовтня 2013 року та погашення дебіторської заборгованості.
На думку позивача, ВКБ УМВС України в Хмельницькій області неправомірно вимагає від неї погашення заборгованості, оскільки зобов`язання щодо сплати коштів за спірну квартиру нею виконано у повному обсязі.
За таких обставин просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_3 загальною площею 48 кв.м.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
від 10 травня 2019 року, ухваленим у складі судді Продана Б. Г., позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_3 .
Додатковим рішенням цього ж суду від 1 липня 2019 року стягнено з ВКБ УМВС України в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 2 105,72 грн судового збору та 5 720 грн витрат на проведення експертизи.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ВКБ УМВС України в Хмельницькій області оспорюється та не визнається право власності ОСОБА_1 на спірну квартиру. При цьому ОСОБА_1 належним чином виконала умови укладеного сторонами договору, сплативши вартість квартири у повному обсязі. Суд першої інстанції зазначив, що висновком експерта від 15 травня 2019 року
№ 910/18/141-143/19-22 встановлено факт відсутності у ОСОБА_1 заборгованості зі сплати внесків за квартиру
АДРЕСА_3 .
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 1 жовтня 2019 року задоволено апеляційну скаргу ВКБ УМВС України в Хмельницькій області, скасовано рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 травня 2019 року та додаткове рішення цього ж суду від 1 липня 2019 року і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову про визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру, оскільки нею не виконано у повному обсязі умови договору інвестування від 7 жовтня
2013 року, а саме не сплачено вартість загальної фактичної площі об`єкта інвестування у розмірі 19 199,25 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Хмельницького апеляційного суду від 1 жовтня 2019 року і залишити в силі рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 травня 2019 року та додаткове рішення цього ж суду від 1 липня 2019 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково зазначив про оскарження в апеляційному порядку та скасування рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 травня
2019 року, оскільки фактично рішення судом першої інстанції ухвалено 10 травня 2019 року.
Вказує, що в оскаржуваній постанові відсутні мотиви відхилення доводів, викладених заявником у відзиві на апеляційну скаргу, та посилань третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСББ «Заріччя 9», викладений його представником у судовому засіданні.
Апеляційний суд не врахував, що вона фактично володіє та користується спірною квартирою АДРЕСА_3 , оскільки на її ім`я оформлені всі договори про надання житлового-комунальних послуг у вказаній квартирі, та нею сплачуються внески з утримання будинку в ОСББ «Заріччя 9».
Суд апеляційної інстанції, як вона вважає, не навів у постанові мотивів відхилення висновку експертів, який складено за результатами проведення судово-економічної експертизи, і не посилався на докази, якими спростовуються вказані висновки.
На думку заявника, суд апеляційної інстанції помилково послався на обставини, встановлені рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 28 жовтня 2015 року у справі № 686/6291/15-ц та рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 жовтня 2016 року у справі № 686/17255/16-ц, без урахування ухвали апеляційного суду Хмельницької області від 4 квітня
2018 року про відмову у задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення цього ж суду від 28 жовтня 2015 року і ухвали Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 квітня 2018 року про відмову у задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення цього ж суду від 27 жовтня 2016 року. Вважає, що під час розгляду її вимоги про визнання права власності не підлягають врахуванню обставини, встановлені вказаними судовими рішеннями, оскільки таку вимогу вона обґрунтовує доказами, які не були предметом дослідження судів у справах № 686/6291/15-ц і № 686/17255/16-ц, та здобуті заявником після ухвалення судових рішень у вказаних справах.
Вказує, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про існування у неї заборгованості за інвестиційним договором № 4/1817-13 від 7 жовтня 2013 року, оскільки зобов`язання щодо сплати коштів виконані у розмірі, визначеному цим договором. Суд не врахував, що в акті позапланової документальної виїзної ревізії фінансово-господарської діяльності ВКБ УМВС України № 19-08/21
від 29 травня 2017 року (далі - акт ревізії № 19-08/21 від 29 травня 2017 року) встановлено, що додаток до інвестиційного договору про зміну вартості квартири не підписано сторонами, тому ВКБ УМВС України в Хмельницькій області не має підстав відображати заборгованість у розмірі 19 716,75 грн у бухгалтерському обліку.
Апеляційний суд не надав належної оцінки висновку судово-економічної експертизи від 15 лютого 2019 року, в якому зазначено, що фактична вартість квартири АДРЕСА_3 , виходячи із затрат на будівництво житлового будинку, складає 202 787 грн, а ОСОБА_1 сплачено за вказану квартиру 210 571,83 грн.
Позиція інших учасників справи
У червні 2020 року ВКБ УМВС України в Хмельницькій області подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та додержання норм процесуального права, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 4 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 3 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2020 року касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 1 жовтня 2019 року зупинено до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 344/16879/15-ц (провадження № 14-31цс20). Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року касаційне провадження поновлено.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 7 жовтня 2013 року
ОСОБА_1 та ВКБ УМВС в Хмельницькій області уклали інвестиційний договір № 4/1817-13, за умовами якого ВКБ УМВС в Хмельницькій області зобов`язався побудувати квартиру
АДРЕСА_4 загальною площею 44,04 кв. м та передати її позивачу, а вона, у свою чергу, зобов`язалась сплатити суму інвестиції
у розмірі 209 278,08 грн.
Пунктами 1.6, 1.7 вказаного інвестиційного договору визначено, що попередня (розрахункова) вартість об`єкта інвестування не є його продажною ціною, а становить суму коштів, необхідну для визначення вартості об`єкта інвестування на момент укладення договору. При цьому вартість 1 кв.м загальної площі об`єкта інвестування та його загальна вартість може бути змінена відповідачем в односторонньому порядку відповідно до визначеної на момент введення будинку в експлуатацію собівартості об`єкта. Остаточна вартість об`єкта інвестування визначається ВКБ УМВС в Хмельницькій області після закінчення будівництва будинку та виконання всіх робіт, передбачених проектно-кошторисною документацією.
Пунктом 1.8 вказаного інвестиційного договору його сторони погодили, що фактичний розмір загальної площі об`єкта інвестування встановлюється у відповідності з даними БТІ після здачі об`єкта Державній приймальній комісії. Якщо загальна площа реально збудованого об`єкта інвестування перевищує загальну площу за проектом, то різниця оплачується інвестором за ціною, яка буде встановлена замовником на момент проведення оплати. У випадку, коли загальна площа реально збудованого об`єкта інвестування менша загальної площі за проектом, замовник зобов`язався повернути інвестору різницю внесених коштів.
Зі змісту пункту 6.1.2 вказаного договору апеляційний суд встановив домовленість сторін про те, що протягом 60 календарних днів з моменту отримання в БТІ технічної документації на будинок замовник - ВКБ УМВС в Хмельницькій області зобов`язаний передати інвестору - ОСОБА_1 необхідний для оформлення права власності пакет документів у вигляді акта прийому-передачі об`єкта інвестування, довідку про сплату повної вартості об`єкта інвестування.
Суди встановили, що у жовтні-листопаді 2013 року ОСОБА_1 на виконання вимог інвестиційного договору № 4/1817-13 від 7 жовтня 2013 року сплатила за відповідну проектну площу об`єкта інвестування (44,04 кв.м) 209 278,08 грн.
22 грудня 2014 року Управління державного архітектурно-будівельного контролю у Хмельницькій області зареєструвало декларацію про готовність 209-ти квартирного житлового будинку з вбудованими магазинами, офісними приміщеннями та вбудовано-прибудованим підземним паркінгом
на АДРЕСА_1 до експлуатації.
Суди встановили, що відповідно до технічного паспорта, складеного Хмельницьким бюро технічної інвентаризації 21 листопада 2014 року, загальна площа об`єкта інвестування складає 48 кв.м.
Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 28 жовтня 2015 року у справі № 686/6291/15-ц зобов`язано ВКБ УМВС в Хмельницькій області внести зміни до інвестиційного договору № 4/1817-3 про дольову участь у будівництві за адресою: АДРЕСА_1 від 7 жовтня 2013 року, укладеного цим відділом з ОСОБА_1 , а саме змінено у
пункті 1.1 цього договору номер квартири з 135 на 143 у житловому будинку на АДРЕСА_1 . Стягнено з ВКБ УМВС в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 10 874,70 грн витрат на придбання газового котла та 6 278,34 грн пені (з розрахунку
3 % від 209 278,08 грн вартості договору (замовлення).
Суд апеляційної інстанції встановив, що 24 грудня 2015 року ОСОБА_1 та ВКБ УМВС України у Хмельницькій області уклали додаток № 2 до інвестиційного договору № 4/1817-13 від 7 жовтня 2013 року, яким виклали пункт 1.1 вказаного інвестиційного договору у такій редакції: «Сторони, керуючись добровільним волевиявленням, визначають предметом даного договору порядок та умови участі інвестора в інвестуванні будівництва житла за будівельною адресою АДРЕСА_5 , виходячи з поточної вартості квадратного метра загальної площі об`єкта інвестування на момент внесення інвестицій».
На виконання обов`язків за інвестиційним договором ОСОБА_1 24 грудня 2015 року доплатила ВКБ УМВС України у Хмельницькій області 1 293,75 грн.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
від 27 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 10 січня 2017 року у справі № 686/17255/16-ц, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ВКБ УМВС України у Хмельницькій області про зобов`язання передати квартиру
АДРЕСА_3 загальною площею 48 кв.м з пакетом документів для реєстрації права власності та стягнення 6 317,15 грн пені.
У вказаній справі судами встановлено, що ОСОБА_1 проінвестувала проектну площу об`єкта інвестування (44,04 кв.м) у розмірі 209 278,08 грн, однак фактичний розмір об`єкта інвестування склав 48 кв.м, а за умовами інвестиційного договору ОСОБА_1 зобов`язалася оплатити різницю площі (3,96 кв.м) за ціною, яка буде встановлена замовником на момент проведення оплати. Вартість 1 кв.м на час завершення будівництва визначена відповідачем у розмірі 5 175 грн, тому ОСОБА_1 мала доплатити відповідачу 20 493 грн інвестицій (3,96 кв.м х 5 175 грн), натомість, вона внесла лише 1 293,75 грн. Сума недоплати становить 19 199,25 грн.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 1 жовтня 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону
від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.
У статті 3 ЦК України зазначені загальні засади цивільного законодавства, якими є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.
Також у вказаному нормативному акті передбачено підстави виникнення цивільних прав та обов`язків. Зокрема, у статті 11 вказано, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини;
2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.
У загальних положеннях про зобов`язання передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Також наголошено про необхідність виконання зобов`язання належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
У частині першій статті 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За положеннями статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
За змістом статей 655 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.
Відповідно до статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
У частині першій статті 179 ЦК України надано визначення речі як предмета матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.
Також у статті 182 цього Кодексу передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Стаття 190 ЦК України визначає майно особливим об`єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.
З аналізу вказаних норм можна зробити висновок, що у ЦК України визначення майнового права відсутнє, оскільки у статті 190 ЦК України міститься вказівка лише про те, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. При цьому не викликає сумніву, що майнові права є об`єктом цивільних правовідносин.
Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України від 12 липня 2001 року № 2658-ІІІ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»).
У теорії цивілістики під майновими правами розуміється: 1) у широкому значенні речового права суб`єктивне цивільне право як таке, що стосується майнових цінностей і має грошову оцінку, наприклад, право власності на похідні права, зобов`язальні права (права з договорів, що укладаються з приводу передання майна у власність або користування), майнові права інтелектуальної власності, корпоративні права, тощо; 2) у вузькому значенні - як суб`єктивне право, яке здатне бути самостійним об`єктом обороту; тобто у разі передання майнового права набувач отримує його як можливість претендування на майно або вчинення власних дій відносно майна.
Крім того, вказане питання було предметом дослідження як у рішеннях ЄСПЛ, так і Верховного Суду України та Верховного Суду.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном» (пункт 98 рішення ЄСПЛ щодо прийнятності заяви у справі «Броньовські проти Польщі», заява № 31443/96; пункт 22 рішення ЄСПЛ
від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України», заява № 10972/05; пункт 74 рішення ЄСПЛ «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини» від 2 березня
2005 року, заяви № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).
У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути, у тому числі, «легітимні очікування» та «майнові права» (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1991 року у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії», заява № 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення від 1 червня 2006 року у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) ЄСПЛ вказав, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі «Стреч проти Сполучного Королівства», заява № 44277/98).
В іншій справі «Н.К.М. проти Угорщини» (NKM v. Hungary, скарга № 66529/11) у рішенні від 14 травня 2013 року ЄСПЛ зазначив, що «правомірні очікування» підлягають захисту як власне майно і майнові права.
У постанові від 30 січня 2013 року в справі № 6-168цс12 Верховний Суд України визначив майнове право як «право очікування», яке є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав.
Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.
Визначення майнового права як права очікування та повноваження власника таких прав надано у висновках Верховного Суду України, викладених у постановах від 30 січня 2013 року у справі № 6-168цс12, від 15 травня 2013 року у справі № 6-36цс13, від 4 вересня 2013 року у справі № 6-51цс13, від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15, від 4 листопада 2015 року у справі № 6-1920цс15, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15, від 2 грудня 2015 року
у справах № 6-1502цс15 та № 6-1732цс15, від 10 лютого 2016 року у справі
№ 6-2124цс15, від 16 березня 2016 року у справі № 6-290цс16, від 23 березня 2016 року у справі № 6-289цс16, від 30 березня 2016 року у справах № 6-3129цс15 та № 6-265цс16, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2994цс15, від 25 травня
2016 року у справі № 6-503цс16, від 7 грудня 2016 року у справі № 6-1111цс16.
Вказане свідчить про те, що громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на законних підставах право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.
Частиною першою статті 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
У частині другій статті 331 ЦК України чітко вказано, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Статтею 2 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі -
Закон № 1952-IV) визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 цього Закону).
Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17).
Також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 та від 7 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 зроблено висновок про те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.
Правовідносини сторін договору про фінансування будівництва, порядок управління цими коштами регулюються Законом України від 19 червня 2003 року № 978-IV «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» (далі - Закон № 978-IV) та Законом України від 18 вересня 1991 року № 1560-ХІІ «Про інвестиційну діяльність» (далі - Закон № 1560-ХІІ).
Відповідно до частини п`ятої статті 7 та статті 4 Закону № 1560-ХІІ інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктом і результатом інвестицій (об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права).
У статті 2 Закону № 978-IV вказано, що об`єкт інвестування - квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машиномісце тощо) в об`єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном.
Тобто після завершення будівництва та здачі будинку в експлуатацію квартира як окремий об`єкт цивільних правовідносин ще не існує і набуває юридично статусу об`єкта цивільних правовідносин лише після державної реєстрації, здійсненої відповідно до чинного законодавства.
Для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва на новозбудований об`єкт нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, заявник, зокрема, подає: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за нею об`єкта будівництва, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо) (у разі придбання майнових прав на об`єкт нерухомості документом, що підтверджує набуття у власність закріпленого за особою об`єкта будівництва, є договір купівлі-продажу майнових прав); довідку (виписку) з переліку осіб, які брали участь в інвестуванні (фінансуванні) об`єкта будівництва та за якими здійснюється державна реєстрація прав, видану особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва), про участь заінтересованої особи в інвестуванні (фінансуванні) об`єкта будівництва (у тому числі шляхом купівлі-продажу майнових прав); технічний паспорт на об`єкт інвестування (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо); завірені особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва), копії (крім випадків подання оригіналів таких документів особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва): документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку (крім випадків реконструкції об`єктів нерухомого майна без зміни зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів у плані); документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення права власності на об`єкт нерухомого майна до проведення його реконструкції (у разі проведення реконструкції об`єкта нерухомого майна); документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; документа, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси (крім випадку, коли в результаті реконструкції об`єкта нерухомого майна його адреса не змінилася) (пункт 50 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868).
У пункті 78 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, встановлено, що для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об`єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо); технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) вказано, що нормами законодавства встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб. Саме інвестор як особа, за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою (пункти 92, 93, 95 постанови).
При розгляді справи колегія суддів враховує, що, укладаючи договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно, покупець отримує речове право, яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому.
Право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його в експлуатацію, якщо таке передбачено законом чи договором, а повноцінним об`єктом у розумінні ЦК України такий об`єкт стає після його державної реєстрації, оскільки жодних виключень щодо необхідності державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, як передбачено в частині першій статті 182 та частині другій статті 331 ЦК України для новоствореної речі, якою є квартира в новозбудованому будинку, цивільне законодавство не містить.
Захист прав на новостворене майно, прийняте в експлуатацію, в разі невизнання відповідачем прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист здійснюється на загальних засадах цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим, а саме: повинно реально відновлювати наявне порушене, оспорене або невизнане право, такий спосіб має відповідати характеру правопорушення та цілям судочинства та не може суперечити принципу верховенства права.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Такий правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року
у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц,
від 2 липня 2019 року у справі № 48/340, від 19 травня 2020 року
у справі № 916/1608/18.
Визнання права як універсальний спосіб захисту абсолютних та виключних прав і охоронюваних законом інтересів передбачене у статті 16 ЦК України.
У статті 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Зі змісту статті 392 ЦК України вбачається, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності.
Суб`єктом вимог про визнання права власності може будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи.
Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.
Спосіб захисту, передбачений статтею 392 ЦК України є різновидом загального способу захисту - визнання права, а тому його може бути використано в зобов`язальних відносинах за відсутності іншого, окрім судового, шляху відновлення порушеного права.
Тобто зазначений спосіб захисту як різновид загального способу захисту - визнання права може бути використаний не тільки в речово-правових відносинах, але й у зобов`язально-правових, так як сам по собі факт перебування осіб у тих чи інших відносинах, у тому числі договірних, не може перешкоджати застосуванню до цих відносин норм інститутів загальної частини цивільного права.
Способи захисту права, обрані позивачем та застосовані судом, повинні найбільш ефективно поновлювати порушені права, а специфіка інвестування в об`єкти будівництва та визначення новоствореного майна як об`єкта захисту права, відмінного від майнових прав на етапі укладення договорів про інвестування в будівництво, які мають різні назви, повинні тлумачитися на користь тієї особи, права якої порушено.
Практика визнання права власності на об`єкти нерухомості, розміщені у введених в експлуатацію будинках та спорудах, з огляду на відсутність у позивачів можливості оформити право власності в позасудовому порядку як ефективного способу захисту порушених прав підтримується й Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 27 лютого 2019 року у справі
№ 761/32696/13-ц (провадження № 14-606цс18), від 3 квітня 2019 року у справі № 1609/6643/12 (провадження № 14-107цс19), від 15 травня 2019 року у справі № 522/102/13-ц (провадження № 14-38цс19), від 29 травня 2019 року у справі № 1609/6645/12 (провадження № 14-220цс19), від 26 червня 2019 року у справі № 761/3428/15-ц (провадження № 14-268цс19).
Отже, у випадку оспорювання чи невизнання за інвестором, який виконав умови договору інвестування, первісного права власності на новостворений об`єкт інвестування, введений в експлуатацію, ефективним способом захисту такого права є визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України.
Віндикація у вказаній ситуації не буде належним способом захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, оскільки за змістом статей 387 388 ЦК України позов про витребування майна пред`являється власником до володільця спірного майна.
З огляду на те, що у випадку набуття права власності на новостворене нерухоме майно саме інвестор набуває первинне право власності, на яке раніше не було і не могло бути зареєстроване право власності інших осіб, віндикація не може бути застосована. Ефективним та належним способом захисту прав інвестора у такому випадку буде визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України.
Саме такий висновок щодо ефективності способу захисту права інвестора на проінвестоване майно викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц (провадження № 14-31цс20).
У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду за встановлених судами попередніх інстанцій обставин щодо повного виконання інвестором зобов`язань перед забудовником та завершення будівництва об`єкта інвестування вважала обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про визнання права власності за інвестором на новостворене майно на підставі статті 392 ЦК України.
У справі, що переглядається, встановивши невиконання ОСОБА_1 зобов`язання за інвестиційним договором № 4/1817-13 від 7 жовтня 2013 року щодо повної сплати коштів за проінвестовану квартиру, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання за нею права власності на квартиру АДРЕСА_3 .
При цьому суд апеляційної інстанції врахував, що існування у ОСОБА_1 заборгованості за інвестиційним договором № 4/1817-13 від 7 жовтня 2013 року, яка утворилась у зв`язку з неповною сплатою нею вартості загальної фактичної площі об`єкта інвестування в сумі 19 199,25 грн, встановлені
рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 28 жовтня 2015 року та рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
від 27 жовтня 2016 року, які набрали законної сили.
Доводи касаційної скарги про помилкове зазначення судом апеляційної інстанції дати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області -
21 травня 2019 року, замість правильної - 10 травня 2019 року - не є підставою для скасування постанови апеляційного суду, оскільки вказану описку можливо виправити в порядку, встановленому статтею 269 ЦПК України.
Посилання заявника на відсутність у постанові апеляційного суду мотивів відхилення доводів позивача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, спростовуються змістом оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.
Касаційний суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що заявник фактично володіє та користується спірною квартирою АДРЕСА_3 та на її ім`я оформлені договори про надання житлового-комунальних послуг у вказаній квартирі, як підставу для скасування постанови апеляційного суду, оскільки такі обставини, з огляду на встановлений апеляційним судом факт невиконання позивачем у повному обсязі зобов`язання за інвестиційним договором, не можуть бути підставою для визнання за нею права власності на об`єкт інвестування.
Відхиленню також підлягають доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновку судово-економічної експертизи та незазначення мотивів неприйняття цього висновку, оскільки апеляційний суд надав належну оцінку вказаному доказу у сукупності з іншими доказами та зазначив, що встановлена цим висновком відсутність у даних бухгалтерського обліку ВКБ УМВС України в Хмельницькій області відомостей щодо заборгованості ОСОБА_1 , не свідчить про повну сплату нею коштів за об`єкт інвестування, оскільки за даними бухгалтерського обліку визначено сплату позивачем 209 278,08 грн (вартість проектної площі об`єкта інвестування 44,04 кв.м), а право власності у судовому порядку позивач просить визнати на об`єкт інвестування площею 48 кв.м.
Помилковими є доводи касаційної скарги про безпідставне посилання апеляційного суду на обставини, встановлені рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 28 жовтня 2015 року у справі № 686/6291/15-ц та рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
від 27 жовтня 2016 року у справі № 686/17255/16-ц, оскільки відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Порушення апеляційним судом вказаної норми процесуального права колегією суддів не встановлено.
Не мають жодного правового значення посилання заявника на необхідність врахування апеляційним судом ухвали апеляційного суду Хмельницької області від 4 квітня 2018 року та ухвали Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 квітня 2018 року, оскільки вказаними ухвалами відмовлено у задоволенні заяв ОСОБА_1 про перегляд вказаних судових рішень за нововиявленими обставинами та будь-яких обставин такими ухвалами не встановлено.
Посилання заявника на відсутність у неї заборгованості зі сплати коштів за об`єкт інвестування та ненадання апеляційним судом оцінки встановленим актом ревізії № 19-08/21 від 29 травня 2017 року обставинам про непідписання сторонами інвестиційного договору додатку до цього договору та відсутність у ВКБ УМВС України в Хмельницькій області підстав відображати заборгованість
у розмірі 19 716,75 грн у бухгалтерському обліку, відхиляються касаційним судом. Обов`язок інвестора сплатити різницю між реальною вартістю площі об`єкта інвестування після введення будинку в експлуатацію та загальною вартістю площі за проектом, встановлена пунктами 1.6-1.8 інвестиційного договору № 4/1817-13 від 7 жовтня 2013 року. Тому непідписання
ОСОБА_1 додатку № 1 до вказаного інвестиційного договору не свідчить про відсутність у неї обов`язку доплатити за фактичну площу об`єкта інвестування.
Колегія суддів враховує, що встановлені актом ревізії № 19-08/21 від 29 травня 2017 року порушення ВКБ УМВС України в Хмельницькій області порядку ведення бухгалтерського обліку не свідчать про виконання ОСОБА_1 у повному обсязі зобов`язань за інвестиційним договором в частині сплати коштів за об`єкт інвестування загальною площею 48 кв.м, на який вона просила визнати право власності у цій справі.
Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом встановлених висновком судово-економічної експертизи від 15 лютого 2019 року обставин про те, що фактична вартість квартири АДРЕСА_3 , виходячи із затрат на будівництво житлового будинку, складає 202 787 грн, а ОСОБА_1 сплачено за вказану квартиру 210 571,83 грн, не вказує про належне виконання позивачем обов`язків за інвестиційним договором, яким визначено порядок встановлення вартості 1 кв.м об`єкта інвестування, тому вартість спірної квартири визначається з урахуванням умов договору.
Визначена у дослідницькій частині висновку судово-економічної експертизи Тернопільського відділення Київського науково-дослідного інституту № 910/18/141-143/19-22 від 15 лютого 2019 року вартість будівництва 1 кв.м житлового будинку на АДРЕСА_1 у розмірі 4 224,74 грн не підлягає врахуванню під час визначення обсягу зобов`язань ОСОБА_1 за інвестиційним договором, оскільки такий підхід порушуватиме загальні засади цивільного судочинства такі як свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК
України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, судові
рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і на такі заявник не вказує.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про
захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судових рішень.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки цей суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 410 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Хмельницького апеляційного суду від 1 жовтня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моментуїї прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук