Постанова

Іменем України

23 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 686/17187/21

провадження № 61-4036св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Служба у справах дітей виконавчого комітету Хмельницької міської ради,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Голдзіцька Ольга Казимирівна, на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, у складі судді Стефанишина С. Л., від 28 жовтня

2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Корніюк А. П., П`єнти І. В., Талалай О. І., від 21 березня 2022 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат

Голдзіцька О. К., звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Служба у справах дітей виконавчого комітету Хмельницької міської ради, про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька.

Позовна заява мотивована тим, що у шлюбі із ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилась дочка ОСОБА_4 , яка після розірвання шлюбу проживає із позивачем.

З часу розлучення відповідач вихованням та здоров`ям дитини не цікавиться, участі в утриманні та вихованні дитини не приймає, батьківські обов`язки не виконує.

Дочка є дитиною з інвалідністю у зв`язку із вродженим хронічним захворюванням і потребує систематичного лікування та реабілітації, у зв`язку із чим змушена періодично виїздити до Грузії до м. Батумі. Методи лікування, які застосовуються в медичних та реабілітаційних закладах Грузії, кліматичні умови, можливість прийняття морських, сонячних та повітряних ванн на морському узбережжі позитивно і ефективно впливають на стан здоров`я дочки.

Після першого курсу лікування та відновної терапії, які дитина отримала в Грузії, спостерігався позитивний вплив на стан її здоров`я.

Тимчасові виїзди дитини до Грузії здійснюються на підставі нотаріально засвідченої згоди батька ОСОБА_2 на тимчасовий виїзд дочки за межі України до Грузії та в інші країни в період з 01 грудня 2016 року

по 01 грудня 2021 року. Оскільки ОСОБА_1 має намір забезпечувати у подальшому вчасне, систематичне оздоровлення та відновну терапію дочці в Грузії, вона звернулась до відповідача із проханням надати дозвіл на поїздки з України до Грузії в період з 01 грудня 2021 року по 16 квітня 2026 року (досягнення дитиною 16-річного віку), проте відповідач усно відмовив у наданні такої згоди.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд надати їй дозвіл (згоду) на тимчасовий виїзд дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за кордон без дозволу батька ОСОБА_2 за межі України до Грузії на період з 01 грудня 2021 року по 16 квітня 2026 року.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 28 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 21 березня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що наявна нотаріально посвідчена згода батька на виїзд дитини з України до Грузії на період з 01 грудня 2016 року по 01 грудня

2021 року і позивач не зазначила причин неможливості виїзду з дитиною до Грузії на час звернення із позовом до суду.

Крім того, апеляційний суд з пояснень представника позивача встановив, що ОСОБА_1 спільно із дочкою ОСОБА_4 , скориставшись наявним дозволом відповідача на виїзд дитини, вже виїхали з України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Представник ОСОБА_1 - адвокат Голдзіцька О. К. в касаційній скарзі на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 жовтня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 21 березня 2022 року, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

02 травня 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат

Голдзіцька О. К. подала касаційну скаргу на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 жовтня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 21 березня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2022 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У липні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вказує, що строк дії дозволу для виїзду за кордон, наданий батьком дитини, закінчувався 01 грудня 2021 року, а тому позивач зверталась до нього з проханням надати дозвіл на наступний період. При цьому матір намагалась забезпечити інтереси дитини, які полягали у безперервному лікуванні, реабілітації та навчанні у загальноосвітній школі в Грузії.

Стверджує, що суди попередніх інстанцій не з`ясували якими в даному випадку є найкращі інтереси дитини та відповідно не захистили їх. Водночас надання дозволу на виїзд ОСОБА_4 за кордон відповідає її найкращим інтересам, які також полягають в тому, щоб дитина мала можливість безперешкодно перебувати на території Грузії та безперешкодно повернутися до України після чергового курсу реабілітації та завершення семестрового навчання в школі.

Звертає увагу, що неможливість безперешкодного та вільного пересування між державами після завершення дії існуючого дозволу батька, який без поважних причин відмовляється надати новий дозвіл на наступний термін, порушує права та інтереси неповнолітньої дочки, зокрема на систематичне повноцінне лікування та реабілітацію в сприятливих умовах і забезпеченні безперервності навчання.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Із 02 березня 2002 року по 16 травня 2014 року ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася дочка - ОСОБА_4 .

Після розірвання шлюбу, сторони проживають окремо. Дочка проживає разом із ОСОБА_1 .

Відповідно до рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 грудня 2013 року, з урахуванням рішення того ж суду

від 16 травня 2018 року, із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання дочки ОСОБА_4

ОСОБА_4 має статус дитини з інвалідністю.

ОСОБА_2 надав згоду (дозвіл) на тимчасовий виїзд дочки за кордон за межі України до Грузії та інших країн в період з 01 грудня 2016 року по

01 грудня 2021 року, яка 23 листопада 2016 року посвідчена приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Кот М. О.

07 травня 2021 року ОСОБА_1 надіслала ОСОБА_2 письмову заяву із проханням надати згоду ОСОБА_4 в супроводі матері ОСОБА_1 на тимчасові поїздки за кордон з України до Грузії, які передбачатимуться в період з 01 грудня 2021 року по 16 квітня

2026 року.

Апеляційний суд з пояснень представника ОСОБА_1 - адвоката Голдзіцької О. К. встановив, що ОСОБА_1 спільно із дочкою ОСОБА_4 з липня 2021 року, скориставшись наявним дозволом відповідача на виїзд дитини, виїхали за межі України.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального і соціального розвитку.

Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що батько та мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Частиною третьою статті 313 ЦК України визначено, фізична особа, яка є громадянином України, має право на безперешкодне повернення в Україну. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17 звертала увагу на основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Верховний Суд у постанові від 09 грудня 2021 року у справі № 359/1506/21 вважав обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову про надання дозволу на виїзд дитини з України без згоди батька, у зв`язку із тим, що дитина, як на момент звернення до суду із позовом, так і на час розгляду судами справи фактично постійно перебуває за кордоном, а саме в Словацькій Республіці, де проживає разом із матір`ю. При цьому Верховний Суд вказав, що оскільки дитина перебуває за межами України, то вирішувати питання щодо надання дозволу на її виїзд можливо лише після її повернення до України, тобто, з визначенням конкретної дати виїзду та повернення до України.

Крім того, у постанові від 26 жовтня 2020 року у справі № 131/926/14-ц Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про надання дозволу на виїзд дитини з України без згоди батька, вважав, що суди правильно виходили з того, що дитина, як на момент звернення до суду із позовом, так і на час розгляду судами справи фактично постійно перебуває за кордоном, а саме в Португальській Республіці, де проживає разом із матір`ю, а отже відсутня необхідність у наданні дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька, у випадку коли дитина уже проживає за кордоном у визначеній країні.

У розглядуваній справі встановлено, що на час ухвалення рішення судом першої інстанції, була наявна згода відповідача на виїзд дитини з України в супроводі ОСОБА_1 , якою вона скористалась, виїхавши спільно з дочкою за кордон.

При цьому судам надані документи, згідно з якими ОСОБА_4 із 2017 року є ученицею школи № 7 м. Батумі.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача пояснила, що на момент звернення до суду із цим позовом малолітня ОСОБА_4 разом із матір`ю вже виїхала з України.

Відомості про те, що ОСОБА_4 повернулась до України відсутні.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій про відмову у позові узгоджуються із вищенаведеними висновками Верховного Суду у справах

№ 131/926/14-ц і № 359/1506/21 та, з урахуванням встановлених обставин, не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17, на яку посилалась заявник у касаційній скарзі.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу, що 24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, дія якого продовжена і дотепер.

Згідно із чинним правовим регулюванням, а саме положеннями абзацу тринадцятого пункту 23 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (зі змінами та доповненнями) виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону.

Отже доводи касаційної скарги щодо порушення прав дитини не знайшли свого підтвердження.

При цьому в подальшому, у разі зміни правового регулювання та виникнення спору, ОСОБА_1 не позбавлена права на звернення до суду із відповідним позовом щодо надання ОСОБА_4 дозволу на виїзд з України без згоди та супроводу другого з батьків.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки судів попередніх інстанцій.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а також в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411

ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Керуючись статтями 400 402 409 410 415 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Голдзіцька Ольга Казимирівна, залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 28 жовтня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду

від 21 березня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович