ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2024 року

м. Київ

справа № 686/19772/23

адміністративне провадження № К/990/2790/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Губської О. А.,

суддів: Білак М.В., Мацедонської В.Е.,

розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області про скасування рішення про примусове повернення та постанови про накладення адміністративного стягнення, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Петрик Віталій Васильович, на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 листопада 2023 року, прийняте у складі судді Чевилюк З.А., та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2024 року, ухвалену у складі колегії суддів: Гонтарука В. М. (головуючий), Матохнюка Д.Б. Білої Л.М. ,

І. Суть спору:

1. ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області, в якому просив:

1.1. визнати протиправним та скасувати рішення Управління державної міграційної служби України в Хмельницькій області від 19.07.2023 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Республіки Зімбабве ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

1.2. скасувати Постанову ПН МХМ №001087 від 19.07.2023 року про накладення адміністративного стягнення за частиною 1 статті 203 КУпАП відносно ОСОБА_2.

2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що він не порушував вимог частин 1, 3 статті 9, частини 1 статті 17 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» так, як останній не був ознайомлений з рішенням Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області №03/22 від 05.07.2022 року про скасування посвідки на тимчасове проживання, тобто останній був позбавлений можливості залишити територію України протягом строку визначеного в законі. Позивач до кримінальної відповідальності не притягувався, під слідством в Україні не перебуває та відсутні інші підстави стосовно примусового повернення в країну походження або третю країну. Тобто, позивач не залишив вчасно територію України по причині відсутності інформації у нього про наявність рішення про скасування посвідки. Крім того, вкказує, що складання та оголошення позивачу оскаржуваного рішення відбулося без участі перекладача, право на можливість скористуватися послугами перекладача йому не роз`яснено, а позивач не в повній мірі розуміє українську мову.

3. Відповідач позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справ

4. 19.07.2023 року, під час прийому громадян було виявлено громадянина Республіки Зімбабве ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 Паспорт громадянина Республіки Зімбабве серії НОМЕР_1 , виданий 17.02.2016.

5. Під час з`ясування підстав для перебування на території України було встановлено, що востаннє в`їхав на територію України 04.05.2019 року. З часу в`їзду територію України не покидав.

6. 21.08.2018 ІНФОРМАЦІЯ_2 отримав посвідку на тимчасове проживання серії НОМЕР_2 , підстава видачі 04/12.

7. 05.07.2022 рішенням УДМС у Вінницькій області скасовано посвідку на тимчасове проживання серії НОМЕР_2 на підставі підпункту 2 пункту 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №322 (далі Порядок №322), (отримання вмотивованого клопотання приймаючої сторони про скасування посвідки (у тому числі в разі звільнення іноземця або особи без громадянства із займаної посади) або припинення діяльності приймаючої сторони - юридичної особи).

8. 06.07.2022, на виконання вимог пункту 65 Порядку №322, повідомлення про прийняте рішення було направлено на адресу позивача, вказану в заяві №0501.5-3167/05.2-22.

9. 19.07.2023 року під час прийому громадян Управлінням Державної міграційної служби в Хмельницькій області було виявлено громадянина Республіки Зімбабве ОСОБА_2 , який прибув на територію України 04.05.2019 року через КПП «Платонове», чим порушив правила перебування на території України, а саме: вчасно не залишив територію України після закінчення відповідного терміну перебування.

10. У зв`язку з чим, 19.07.2023 року головним спеціалістом Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області ОСОБА_3 було прийняте рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства. Відповідно до вказаного рішення уповноважені особи Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області вирішили: примусово повернути до країни походження або третьої країни громадянина Республіки Зімбабве ОСОБА_2 та зобов`язати його покинути територію України у термін до 17.08.2023 року

11. Окрім того, 19.07.2023 року першим заступником НУ начальником відділу ОСОБА_4 було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення серії ПН МХМ № 001087, якою відповідно до частини 1 статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення накладено на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1700,00 грн.

12. Не погоджуючись із прийнятим рішенням про примусове повернення до країни походження та з постановою про притягнення до адміністративної відповідальності, представник позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

13. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 листопада2023 року, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

14. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач фактично без належних на те законних підстав протягом тривалого часу перебуває на території України. Доказів, які б підтверджували обставини, настання яких передбачає застосування положень частини першої статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» позивачем не надано. Також, відсутні підстави стверджувати, що позивач підпадає під захистстатті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Порушення порядку та процедури оголошення іноземцю рішення про примусове повернення за межі України в присутності перекладача та законного представника (на вимогу затриманого) може свідчити лише про порушення права іноземця на ознайомлення з зазначеним рішенням, можливість його належного та своєчасного оскарженнята, реалізацію інших прав, натомість, жодним чином не може свідчити про протиправність та невідповідність вимогам чинного законодавства безпосередньо самого рішення про примусове повернення з України громадянина.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

15. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, позивач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення, прийнявши нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

16. Касаційна скарга подана з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

17. Скаржник вказав, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено судові рішення без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 08 липня 2020 року у справі №522/14605/17, від 04 березня 2020 року у справі №813/2417/18, від 08 листопада 2018 року у справі №750/8187/16-а, від 16 березня 2023 року у справі № 522/5661/22, , відповідно до яких для забезпечення права особи на розуміння суті та змісту рішення міграційного органу, має бути залучений перекладач. Верховний Суд неодноразово наголошував, що дотримання права іноземця на перекладача при прийнятті суб`єктом владних повноважень рішень відносно нього є достатньою і необхідною правовою підставою вважати, що він обізнаний з його змістом і сутністю, а отже, знає або повинен знати про втручання в його права.

17.1. Скаржник зазначає, що рішення про примусове повернення оголошується за участі перекладача та/або законного представника. Тобто присутність перекладача та/або законного представника при оголошенні іноземцю або особі без громадянства є обов`язковою, за винятком випадків, коли іноземець розуміє українську мову, і з цього приводу є відповідні докази.

17.2. При цьому, скаржник звертає увагу, що судом першої інстанції взагалі не надано оцінку тому, що позивач не знав, що його посвідку на тимчасове місце проживання скасовано.

17.3. Також позивач зауважує, що суди не встановили чи звертався позивач до ГУ ДМС в Хмельницькій області з письмовою заявою і необхідними документами для продовження строку перебування на території України, що впливає на його обізнаність про прийняття рішення про скасування посвідки, а також про його наміри чи навпаки відсутність таких порушувати чинне законодавство України. Адже позивачем неодноразово наголошувалось на тому, що під час його перших двох візитів до Державної міграційної служби України в Хмельницькій області 14 і 15 липня 2023 року, під час завершення процесу реєстрації, вони підтвердили, що його Посвідка на тимчасове проживання все ще дійсна. При черговому візиті до Управління державної міграційної служби України у Хмельницькій області 19.07.2023 року було виявлено, що Посвідка на тимчасове місце проживання Позивача скасована. Про зміст рішення, яким Посвідка на тимчасове місце проживання скасована позивач дізнався та ознайомився з таким від працівників Хмельницького національного університету, які контактували з УДМС України у Вінницькій області та витребували фото такого рішення після 19.07.2023 року. До 19.07.2023 року Позивач з рішенням про скасування посвідки не був ознайомлений, копію рішення поштою він не отримував, а в матеріалах справи відсутні докази (такі докази і не були надані відповідачем), які б свідчили про отримання такого рішення позивачем чи поінформованість його про зміст такого рішення.

17.4. При цьому, скаржник звертає увагу, що він не порушував вимог частин 1,3 статті 9, частини 1 статті 17 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» так, як останній не був ознайомлений з рішенням Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області №03/22 від 05.07.2022 року про скасування посвідки натимчасове проживання, тобто останній був позбавлений можливості залишити територію України протягом строку визначеного в законі. Більше того, позивач до кримінальної відповідальності не притягувався, під слідством в Україні не перебуває та відсутні інші підстави стосовно примусового повернення в країну походження або третю країну.

17.5. Крім того, скаржник зазначає, що на момент винесення оскаржуваного рішення про примусове повернення від 19.07.2023 постанова про накладення адміністративного стягнення за ч. 1 ст. 203 КУпАП законної сили не набрала, а тому не може вважатися такою, що має преюдиційне значення для ухвалення будь яких рішень щодо тих фактів, які нею встановлені.

18. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу вказує на її безпідставність та просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції - без змін.

V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

19. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

20. Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

21. Відповідно до частини першої статті 33 Конституції України, кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

22. Згідно з частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.

23. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає та встановлює Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

24. Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» надано визначення поняття іноземця та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, як іноземця та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, якщо інше не встановлено законом.

25. В свою чергу, посвідка на тимчасове проживання - це документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні (пункт 18 частини першої статті 1 цього Закону).

26. Відповідно до пункту 14 частини першої статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» нелегальний мігрант - це, зокрема, іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеною їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

27. Частинами першою-третьою статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини. Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

28. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій-тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.

29. Згідно з частинами першою та третьою статті 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

30. Частиною шістнадцятою статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які в`їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в`їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.

31. Так, відповідно до Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 150 від 15 лютого 2012 року (далі - Порядок № 150), а саме підпункту 2 пункту 2 встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території: не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС.

32. Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземцю або особі без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування в Україні на період існування обґрунтованих підстав для подальшого перебування. Для продовження строку перебування в Україні подаються такі документи, зокрема, заява іноземця або особи без громадянства та приймаючої сторони, які подаються не пізніш як за три робочі дні до закінчення встановленого строку перебування на території України.

33. Частиною першою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», в свою чергу, передбачено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

34. Відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення.

VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

35. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.

36. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

37. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

38. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням, Верховний Суд виходить із таких міркувань.

39. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 21.08.2018 ІНФОРМАЦІЯ_2 отримав посвідку на тимчасове проживання серії НОМЕР_2 , підстава видачі 04/12. Однак, 05.07.2022 року рішенням УДМС у Вінницькій області вказана посвідка була скасована.

40. Разом з тим, за твердженням позивача, він проживає в Україні з 2017 року, коли розпочав своє навчання у Вінницькому національному медичному університеті ім. М. І. Пирогова, де успішно закінчив підготовчий курс і пішов на перший і другий роки навчання. Позивач мав однорічну академічну перерву та мав намір поїхати додому в цей час, але через обмеження, пов`язані з COVID-19, це було неможливо. Після академічної перерви позивач відновив навчання вже у Приватному вищому навчальному закладі Київському медичному університеті (шляхом переведення), з якого перевівся в листопаді 2021 року до Київського міжнародного університету. Згодом Позивач виявив бажання подати документи на вступ до Хмельницького національного університету. Відповідно до Наказу від 13.07.2023 року №134-с Хмельницького національного університету позивача зараховано з 01 вересня 2023 року студентом 1 курсу очної денної форми здобуття освіти за спеціальністю 121 Інженерія програмного забезпечення.

40.1. При цьому, 21.08.2018 ІНФОРМАЦІЯ_2 отримав посвідку на тимчасове проживання серії НОМЕР_2 . Термін її дії спливав 01.08.2023 року, тож у зв`язку з цим він вирішив продовжити її дію. Під час його перших двох візитів до Державної міграційної служби України в Хмельницькій області 14 і 15 липня 2023 року, під час завершення процесу реєстрації, підтверджено, що посвідка на тимчасове проживання все ще дійсна. Вищезазначене підтвердили всі міграційні служби до яких звертався позивач, в тому числі в місті Києві, Ужгороді, Тернополі та Хмельницькому. Навіть на сайті Державної міграційної служби в Україні у розділі «Перевірка недійсних документі» введення номера посвідки на тимчасове проживання позивача підтверджувало, що він легально перебуває на території України, тобто, посвідка є дійсною. Однак, при черговому візиті до Управління державної міграційної служби України у Хмельницькій області 19.07.2023 року було виявлено, що посвідка на тимчасове місце проживання позивача скасована рішенням Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області від 05.07.2022 року №03/22. Проте, як випливає із змісту такого рішення, позивач з ним не ознайомлений, копію рішення поштою йому надіслано не було, адже відсутні записи про це у відповідних графах. Тобто, з 05.07.2022 року до 19.07.2023 року позивач жив на території України навіть не усвідомлюючи те, що його посвідку на тимчасове місце проживання скасовано. Більше того, позивач звертався до банків, посольств, міграційних служб, пред`являючи свою посвідку, її серію та номер, і жодне підприємство, установа чи організація не виявляла її недійсність.

41. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 21 серпня 2018 року позивачу видано посвідку на тимчасове проживання зі строком дії до 01 серпня 2023 року.

42. І в позовній заяві, і в поданій апеляційній та касаційній скаргах позивач наголошує, що з 14 липня 2023 року він неодноразово особисто звертався до Державної міграційної служби України в Хмельницькій області з метою обміну посвідки на тимчасове проживання на новий строк дії, де йому було підтверджено про те, що його посвідка на тимчасове проживання серії НОМЕР_2 все ще дійсна.

43. Колегія суддів зауважує, що згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про звернення громадян» під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

44. Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 5 Закону України «Про звернення громадян» звернення може бути усним чи письмовим. Усне звернення викладається громадянином на особистому прийомі або за допомогою засобів телефонного зв`язку через визначені контактні центри, телефонні «гарячі лінії» та записується (реєструється) посадовою особою.

45. При цьому усі звернення громадян на особистому прийомі реєструються. Якщо вирішити порушені в усному зверненні питання безпосередньо на особистому прийомі неможливо, воно розглядається у тому ж порядку, що й письмове звернення. Про результати розгляду громадянину повідомляється письмово або усно, за бажанням громадянина (частина четверта статті 22 Закону України «Про звернення громадян»).

46. Аналіз наведених положень Закону України «Про звернення громадян» дає підстави вважати, що усне звернення громадян до державних органів, в тому числі до органів Державної міграційної служби України, повинно розглядатися за тією ж самою процедурою реєстрації та розгляду, а також у ті ж самі строки, що й письмове звернення.

47. Таким чином, судам за наведених вище обставин необхідно досліджувати питання дотримання законності процедур та виконання органом державної міграційної служби положень Закону України «Про звернення громадян» в частині фіксації звернень громадян в усній формі, в тому числі встановлювати коли та ким з уповноважених осіб органу державної міграційної служби було отримане усне звернення та надано відповідну усну відповідь, зокрема показаннями свідків, а саме уповноважених осіб органу державної міграційної служби, допиту яких передує приведення останніх до присяги свідка та попередження про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання чи відмову від давання показань на вимогу суду.

48. За протилежних обставин, громадянин Республіки Зімбабве ОСОБА_2 , який звертається до органів міграційної служби для надання інформації про дійсність його посвідки на тимчасове проживання на момент звернення та для продовження строку перебування в Україні, в ситуації коли строк дії такої посвідки закінчився чи вона була скасована, проте про вказане позивача належним чином не повідомлено, він опиняється в ситуації правової невизначеності, адже маючи бажання легалізувати своє положення в Україні, в той же час, позбавлений можливості довести свій намір задля уникнення примусового повернення в країну походження або третю країну.

49. В той же час, суд першої інстанції відповідні обставини не врахував при винесенні рішення та оцінки таким не надав.

50. Суд апеляційної інстанції в свою чергу відповідні обставини не встановлював і не оцінював, обмежившись посиланням виключно на відсутність доказів подання позивачем відповідної заяви про отримання нової посвідки на тимчасове проживання на території України після скасування попередньої до органу міграційної служби та не оскарження позивачем у встановлені строки рішення Управлінням державної міграційної служби України у Вінницькій області від 05.07.2022 року №03/22.

51. Крім того, судами не було досліджено питання належного повідомлення позивача про прийняте Управлінням державної міграційної служби України у Вінницькій області рішення від 05.07.2022 року №03/22, яким посвідка на тимчасове проживання позивача в Україні скасована.

52. І лише з`ясувавши наявність визначених статтею 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» підстав для примусового повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну, а також в контексті спірних правовідносин особистих обставин заявника, можна визначити співмірність та пропорційність між застосованими до позивача заходами, передбаченими частиною першою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», та його інтересами і правами, зокрема правом на повагу до приватного і сімейного життя подружжя, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

53. Наведене в сукупності дає підстави для висновку про недотримання судами попередніх інстанцій принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

54. Виходячи зі змісту принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві саме на суд покладається обов`язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування необхідних доказів.

55. Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами попередніх інстанцій, тому з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) відсутня можливість перевірити правильність їх висновків в цілому по суті спору.

56. Критерій обґрунтованості за статтею 242 КАС України означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

57. Відповідно до частин першої-третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

58. Оскаржувані рішення та постанова цим вимогам не відповідають.

59. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

60. Згідно частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

61. Таким чином, з огляду на приписи частини другої статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанції скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

62. Судам під час нового розгляду необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків і надати оцінку заявленим позовним вимогам крізь призму частини другої статті 2 КАС України та з урахуванням установленого статтею 6 цього Кодексу принципу верховенства права, а також прийняти рішення та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

VII СУДОВІ ВИТРАТИ

63. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 350 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Петрик Віталій Васильович, задовольнити частково.

2. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 листопада 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2024 року у справі №686/19772/23 - скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. А. Губська

Судді М.В. Білак

В.Е. Мацедонська