ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 686/20773/16-к

провадження № 51-1309км22

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_7

суддів ОСОБА_8, ОСОБА_9,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_10

прокурора ОСОБА_11.,

захисника виправданого ОСОБА_12 (у режимі відеоконференції),

розглянув у судовому засіданні касаційні скарги прокурора та потерпілих ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 17 березня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016240010004613, щодо

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Брянська РФ, жителя АДРЕСА_1 ),

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 189, частинами 1 і 3 ст. 357 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області вироком від 18 жовтня 2021 року виправдав ОСОБА_3 у зв`язку з відсутністю у його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК, та у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1 і 3 ст. 357 КК.

Органом досудового розслідування ОСОБА_3 обвинувачувався в тому, що він 10 липня 2016 року в період із 17:30 до 18:00, перебуваючи за місцем свого проживання у будинку АДРЕСА_1 , скориставшись ситуацією, що потерпілого ОСОБА_1 затримано охоронцями на території КТНС (комплекс товарів народного споживання), належного на праві власності ТОВ «Домен», частка у статутному капіталі якого в розмірі 50 % належить ОСОБА_3 , а також тим, що ОСОБА_1 у зв`язку із затриманням був позбавлений можливості вийти за територію товариства і залишався там через підкорення відповідному наказу про заборону вільного пересування підконтрольних ОСОБА_3 охоронців, які виконували його вказівки і не знали при цьому про злочинний намір останнього, в особистих інтересах, умисно, з метою власного збагачення, використовуючи мобільний телефон, висловив ОСОБА_1 вимогу про передачу йому коштів на суму 10 000 дол. США з погрозою застосування щодо нього насильства, обмеження прав та законних інтересів у вигляді незаконного обмеження волі шляхом його примусового утримування на території товариства, незаконного утримання на території транспортного засобу «ЗАЗ Славута» із державним номерним знаком НОМЕР_1 , яким той користувався, та незаконного заволодіння паспортом громадянина України, виданим на ім`я ОСОБА_1 , і свідоцтвом про реєстрацію вищевказаного транспортного засобу, виданим на ім`я ОСОБА_2 .

Однак, усвідомивши, що ОСОБА_1 не в змозі виконати його вимогу, ОСОБА_3 того ж дня близько 18:00, діючи з єдиним умислом, спрямованим на заволодіння коштами, з використанням мобільного телефона, висловив аналогічну протиправну вимогу ОСОБА_2 про передачу йому коштів у сумі 10 000 дол. США з погрозою застосування щодо ОСОБА_1 фізичного насильства, обмеження прав та законних інтересів близького родича (сина) ОСОБА_1 у вигляді незаконного позбавлення волі шляхом його примусового утримування на території товариства та з погрозою обмеження прав, свобод і законних інтересів потерпілого у вигляді незаконного заволодіння транспортним засобом шляхом його незаконного утримання на території товариства, а також із погрозою застосування фізичного насильства, які ОСОБА_2 сприйняв як реальні, оскільки йому було відомо про застосування до ОСОБА_1 фізичного насильства охоронцями товариства, про незаконне заволодіння транспортним засобом та про примусове утримання його охоронцями.

Після цього ОСОБА_2 того ж дня близько 20:20 частково виконав вимогу ОСОБА_3 , передавши останньому через його дружину ОСОБА_4 , яка не була обізнана про вчинення злочину, кошти в сумі 2700 дол. США, що відповідно до курсу НБУ становило 67 000 грн, та розписку із зобов`язанням відшкодувати неіснуючий борг у розмірі залишку суми вимоги.

Надалі 28 липня 2016 року близько 18:00 ОСОБА_3 під час зустрічі з ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 , отримав від нього кошти на суму 300 дол. США, яка за довідкою НБУ становила 7 446 грн, чим спричинив потерпілому майнову шкоду на загальну суму 74 446 грн, що є значною шкодою.

Також ОСОБА_3 обвинувачувався в тому, що він 10 липня 2016 року близько 18:00, перебуваючи за місцем свого проживання за вищевказаною адресою, під час вимагання коштів від потерпілих ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та з метою реалізації свого злочинного умислу, з корисливих мотивів, під час телефонної розмови з охоронцем ОСОБА_5 , використовуючи вплив на останнього, який не знав про злочинні наміри ОСОБА_3 , дав вказівку відібрати у ОСОБА_1 свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу на автомобіль марки «ЗАЗ Славута» з державним номерним знаком НОМЕР_1 , а також паспорт громадянина України та посвідчення водія, видані на ім`я потерпілого ОСОБА_1 . Після цього ОСОБА_5 , перебуваючи на території ТОВ «Хмельницький завод «Катіон», розташованій на вул. Тернопільській, 19 у м. Хмельницькому, забрав у потерпілого ОСОБА_1 вказані документи, які передав ОСОБА_4 , а вона - ОСОБА_3 . Останній зберігав їх за місцем свого проживання.

Дії ОСОБА_3 органом досудового розслідування кваліфікував: за ч. 2 ст. 189 КК як вимогу передачі чужого майна, з погрозою насильства над потерпілим, обмеження прав, свобод або законних інтересів потерпілого та близького родича, що завдало значної шкоди потерпілому; за ч. 1 ст. 357 КК як привласнення офіційного документа, вчиненого з корисливих мотивів, та за ч. 3 ст. 357 КК як незаконне заволодіння будь-яким способом паспортом або іншим важливим особистим документом.

Апеляційний суд Хмельницької області ухвалою від 17 березня 2022 року вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_3 залишив без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, висловлює вимогу про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. На думку прокурора, суд апеляційної інстанції всупереч вимогам ч. 3 ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) відмовив у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів у цьому провадженні. Також вважає, що апеляційний суд не дотримався вимог ст. 419 КПК, ретельно не перевірив викладених у апеляційних скаргах доводів щодо необґрунтованого визнання протоколу обшуку, протоколів за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД) недопустимими доказами та інших доказів, що призвело до безпідставного виправдання ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, не спростував їх та не навів переконливих і достатніх мотивів та підстав для залишення без зміни вироку суду першої інстанції. Вказує, що апеляційний суд розглянув справу без участі потерпілих і їх представника за наявності клопотання про перенесення судового засідання у зв`язку із введенням воєнного стану, чим порушив принцип змагальності сторін кримінального провадження та права потерпілих.

Потерпілі у спільній касаційній скарзі просять скасувати оскаржену ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Стверджують, що місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, дійшов неправильного висновку про недопустимість доказів, які підтверджують винуватість ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень. Зазначають, що всі слідчі дії було проведено з дотриманням вимог КПК. Вважають, що у діях ОСОБА_3 є склад кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 189, частинами 1, 3 ст. 357 КК, що підтверджується наданими у справі доказами. Посилаються на те, що апеляційний суд не дав належної оцінки доводам щодо допустимості зібраних у справі доказів. Вказують, що апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання про перенесення розгляду справи і розглянув її без участі потерпілих і їх представника, чим порушив принцип змагальності сторін та права потерпілих.

У запереченнях на касаційну скаргу захисник виправданого ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_13 просила оскаржену ухвалу апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор підтримала касаційні скарги прокурора і потерпілих, захисник виправданого ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_13 заперечувала касаційні скарги прокурора і потерпілих та просила ухвалу апеляційного суду залишити без змін.

Представник потерпілих ОСОБА_1 і ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_14 подав клопотання в якому підтримав касаційну скаргу та просив провести касаційний розгляд без участі потерпілих та їх представника.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

За приписами ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно з вимогами ст. 91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

При цьому зазначені обставини встановлюються на підставі доказів, які повинні відповідати критеріям належності, допустимості та у своїй сукупності - достатності для постановлення обвинувального вироку.

Обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд правильно погодився з висновками місцевого суду про те, що стороною обвинувачення не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 189, частинами 1 і 3 ст. 357 КК.

Диспозиція ч. 2 ст. 189 КК передбачає вимогу передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці, що завдало значної шкоди потерпілому.

Так, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що у діях ОСОБА_3 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК, оскільки стороною обвинувачення не надано доказів, які б підтверджували, що останній погрожував потерпілим ОСОБА_1 і ОСОБА_2 насильством, обмеженням їх прав, свобод або законних інтересів. Крім того, суд встановив, що ОСОБА_3 був відсутній 10 липня 2016 року під час затримання ОСОБА_1 на території товариства охоронцями та жодних дій щодо потерпілих, їх документів і майна не вчиняв. При цьому іншим особам органом досудового розслідування не було пред`явлено обвинувачення.

При цьому не спростовано достатніми доказами показання ОСОБА_3 про те, що пропозиція щодо передачі 10 000 дол. США надійшла від потерпілого ОСОБА_1 , який був затриманий на території підприємства за підозрою у вчиненні крадіжки його майна, з метою непритягнення його до кримінальної відповідальності та відшкодування завданої останнім шкоди.

Наведені обставини повністю підтверджуються показаннями, наданими у судовому засіданні свідками ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , про те, що саме ОСОБА_1 після його затримання просив не викликати поліцію та дати йому можливість відшкодувати завдану ним шкоду, а також був ініціатором розмови по телефону із ОСОБА_3 .

Апеляційний суд правильно погодився з висновком місцевого суду про визнання показань потерпілого ОСОБА_1 щодо випадкового (з цікавості) перебування в будівлі на території підприємства та відсутності умислу на викрадення майна підприємства недостовірними, оскільки ця будівля розміщена на відстані 150 м від паркану висотою 2,60 м, на якому зверху був колючий дріт, а під час затримання ОСОБА_1 охоронцями при ньому були сумка, ключі та радіо.

Також за результатами розгляду суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1 і 3 ст. 357 КК, оскільки згідно показань потерпілого ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 він самостійно жодних дій з документами та паспортом ОСОБА_1 не вчиняв. Крім того, у справі відсутні докази того, що ОСОБА_3 надавав такі вказівки іншим особам. Свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_4 пояснили, що ОСОБА_3 будь-яких вказівок їм щодо вилучення документів у ОСОБА_1 не давав.

Надаючи оцінку доводам, викладеним у касаційній скарзі прокурора, щодо необґрунтованого визнання місцевим судом недопустимим доказом протоколів за результатами проведення НСРД, які було покладено в основу обвинувачення ОСОБА_3 , колегія суддів керується таким.

Відповідно до вимог ст. 86 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатись суд при ухваленні судового рішення

Згідно зі ст. 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, у тому числі шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.

Як убачається з матеріалів провадження, Апеляційний суд Хмельницької області ухвалою від 25 липня 2016 року надав дозвіл на здійснення НСРД у вигляді аудіо-, відеоконтролю стосовно потерпілого ОСОБА_1 , а не ОСОБА_3 . Даних про те, що такий дозвіл надавався стосовно ОСОБА_3 , немає.

Із цих підстав доводи прокурора про необґрунтоване визнання місцевим судом недопустимими доказами даних, отриманих у результаті проведення таких НСРД, є безпідставними.

При цьому, надавши оцінку зібраним у справі доказам, місцевий суд обґрунтовано визнав їх такими, що не підтверджують поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 189, частинами 1 і 3 ст. 357 КК.

Під час розгляду кримінального провадження апеляційний суд належним чином перевірив доводи, викладені в апеляційних скаргах, проаналізував і дав на них переконливі відповіді. Крім того, виклав аналіз доказів і навів детальні мотиви прийнятого рішення, спростувавши твердження сторони обвинувачення щодо необґрунтованого виправдання ОСОБА_3 . Ухвала апеляційного суду достатньо вмотивована та відповідає вимогам статей 370 419 КПК.

З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції постановив правильне рішення про обґрунтованість вироку суду першої інстанції та виправдання ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень.

Твердження про те, що апеляційний суд, відмовивши в задоволенні клопотання про перенесення розгляду справи у зв`язку із введенням воєнного стану, порушив принцип змагальності сторін кримінального провадження та права потерпілих, є неспроможними.

Зі справи видно, що апеляційний суд належним чином повідомив потерпілих та їх представника про дату і час розгляду провадження. 16 березня 2022 року представник потерпілих направив до суду чергове клопотання про перенесення розгляду справи у зв`язку із введенням на території України воєнного стану, що унеможливлює явку потерпілих у судове засідання. Однак апеляційний суд розглянув провадження за відсутності потерпілих та їх представника, обґрунтувавши своє рішення тим, що введення воєнного стану не виключає участі сторони провадження в судовому засіданні. Крім того, зазначив, що потерпілі та їх представник проживають на території Хмельницької області, не є мобілізованими чи іншим чином пов`язані з участю у воєнних діях та не заявляли клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції. Отже, апеляційний розгляд проведено з дотриманням загальних засад кримінального провадження, зокрема змагальності сторін, та прав потерпілих.

Також позбавлені підстав доводи прокурора про те, що апеляційний суд усупереч вимогам ч. 3 ст. 404 КПК відмовив у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів.

Положеннями ч. 3 ст. 404 КПК передбачено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

З матеріалів провадження видно, що прокурор заявляв клопотання про повторне дослідження доказів, оскільки вони були досліджені місцевим судом не повністю та з порушенням статей 22 87 КПК. Однак апеляційний суд відмовив у його задоволенні, оскільки всі докази суд першої інстанції дослідив повно та відповідно до вимог кримінального процесуального закону. Крім того, повторне дослідження доказів є правом, а не обов`язком суду.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами про те, що протокол обшуку за місцем проживання ОСОБА_3 безпідставно визнано місцевим судом недопустимим доказом.

Положеннями ч. 3 ст. 233 КПК передбачено, що слідчий, дізнавач, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення. У такому разі прокурор, слідчий, дізнавач за погодженням із прокурором зобов`язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися до слідчого судді із клопотанням про проведення обшуку. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами ст. 234 цього Кодексу, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді.

Зі справи видно, що обшук за місцем проживання ОСОБА_3 було проведено 28 липня 2016 року, а наступного дня слідчий звернувся з клопотанням до слідчого судді про надання дозволу на проведення обшуку. Слідчий суддя Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області ухвалою від 29 липня 2016 року задовольнив клопотання слідчого та надав дозвіл на проведення обшуку, який було здійснено 28 липня 2016 року за місцем проживання ОСОБА_3 з дотриманням вимог ч. 3 ст. 233 КПК. Отже місцевий суд необґрунтовано визнав указаний протокол обшуку недопустимим доказом, однак це не впливає на законність та обґрунтованість судових рішень.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставами для скасування ухвали апеляційного суду, про що йдеться в касаційних скаргах прокурора і потерпілих, перевіркою кримінального провадження не встановлено.

Тому суд касаційної інстанції не має підстав для задоволення касаційних скарг прокурора і потерпілих.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 17 березня 2022 року стосовно ОСОБА_3 залишити без змін, а касаційні скарги прокурора і потерпілих - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_7 ОСОБА_8 ОСОБА_9