Постанова

Іменем України

13 липня 2022 року

м. Київ

справа № 686/21800/21

провадження № 61-3118св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - держава Україна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 грудня 2021 року у складі судді Мазурок О. В. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Гринчука Р. С., Костенка А. М., Спірідонової Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна, у якому у якості представника відповідача вказував Липовецький районний суд Вінницької області та просив стягнути з держави Україна

на свою користь 52 000 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої невиконанням рішення суду у справі № 2270/14181/11

у період з 11 вересня 2021 року до 13 вересня 2021 року.

Позов мотивовано тим, що під час тривалого очікування на виконання рішення суду та повернення його приватної власності у вигляді паспортної книжечки позивачу завдано моральної шкоди, яка проявилася у моральних стражданнях та переживаннях, які він поніс, розчаруванні в системі органів державної влади держави Україна. Додаткове психологічне напруження виникло внаслідок правової невизначеності, яке викликало у позивача почуття душевного болю.

Внаслідок невиконання судового рішення він змушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя, вживати додаткових заходів для захисту прав. Крім того, він вчергове змушений звертатись до суду, що вимагає від нього додаткових витрат та свідчить про моральне і психологічне насилля у вигляді тортур над ним шляхом неналежного виконання своїх службових обов`язків посадовими особами і службовими особами держави України, що призвело до підриву авторитету державної влади і втрати ним віри в можливість судового захисту його прав.

Розмір завданої моральної шкоди ОСОБА_1 оцінив у розмірі 52 000 000 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 22 лютого 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що позивач, зазначаючи в позові в якості представника відповідача Липовецький районний суд Вінницької області та посилаючись на заподіяння йому шкоди працівниками відповідача, не конкретизує, які саме працівники заподіяли йому шкоди. Позивач фактично здійснив взаємозаміну відповідальності одного державного органу іншим, оскільки безпідставно послався на невиконання рішення суду працівниками інших органів державної влади, як бездіяльність Липовецького районного суду Вінницької області.

Позивачем не вказано, якими саме рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади йому завдано моральної шкоди. Також не наведено доказів завдання моральної шкоди та обставин її завдання працівниками визначеного позивачем

представника відповідача - Липовецького районного суду Вінницької області.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2022 року до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку ОСОБА_1 , подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження, справу витребувано із суду першої інстанції.

У травні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 612/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19), постановах Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20 (провадження № 61-2846св21) та від 03 лютого 2022 року у справі № 6869/13784/21 (провадження № 61-19019св21) щодо застосування частини першої

статті 23 ЦК України.

Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її завдання - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства. Також ОСОБА_1 посилається на презумпцію завдавача шкоди, що свідчить про покладення обов`язку на відповідача доведення відсутності своєї вини.

Право на стягнення моральної шкоди, завданої правопорушенням є абсолютним. Позивач не повинен доводити вину відповідача у своїх душевних стражданнях внаслідок порушення своїх прав як підставу для стягнення моральної шкоди. Тобто саме відповідач повинен довести відсутність своєї вини в тому, що внаслідок порушення ним прав позивача, відсутні підстави для стягнення моральної шкоди.

Відзиви на касаційну скаргу інші учасники справи до Верховного Суду не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду

від 12 грудня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2012 року, у справі

№ 2270/14181/11 зобов`язано Хмельницький міський відділ УМВС України

в Хмельницькій області невідкладно вклеїти фотографію в паспорт громадянина України ОСОБА_1 , який видати йому на руки.

У задоволенні вимог позову в частині відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Хмельницькій області від 27 червня 2012 було відкрито виконавче провадження ВП № 33223826 з примусового виконання виконавчого листа № 2270/14181/11, виданого 11 червня 2012 року.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2012 року у справі № 2270/14181/11 задоволено заяву Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Хмельницькій області від 23 серпня 2012 року. Роз`яснено, що рішення в адміністративній справі № 2270/14181/12 повинно бути виконано боржником у порядку визначеному Законом України «Про виконавче провадження», відповідно до резолютивної частини постанови і виконавчого листа № 2270/14181/11 шляхом вклеєння фотографії ОСОБА_1 у його паспорт громадянина України, який після цього йому повинен бути повернутий.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 жовтня 2020 року у справі № 686/8422/20, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 19 січня 2021 року, стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 10 510, 00 грн відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області з виконання

постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року у справі № 2270/14181/11.

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень постановою Верховного Суду від 20 вересня 2021 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 жовтня 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 19 січня

2021 року залишено без змін.

ОСОБА_1 , посилаючись на те, що невиконанням рішення суду в період з 11 вересня 2021 року до 13 вересня 2021 року йому завдано моральної шкоди, звернувся до суду з позовом. При цьому, відповідач зазначив державу Україна у якості відповідача, а представником - Липовецький районний суд Вінницької області.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (стаття 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Подібний висновок щодо застосування зазначених норм матеріального права викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17 листопада

2020 року у справі № 686/10710/18 (провадження № 61-125св19),

від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20 (провадження

№ 61-2846св21), від 25 жовтня 2021 року у справі № 686/27099/20 (провадження № 61-6880ск21), від 15 листопада 2021 року у справі № 686/24617/20 (провадження № 61-10922св21).

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зазначено,

що застосовуючи статті 1173 1174 ЦК України, суд має встановити:

по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі.

За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.

Статтею 2 ЦК України встановлено, що учасниками цивільних відносин є фізичні та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до частини першої статті 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

В силу частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем у цивільному процесі можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

За змістом положень статті 58 ЦПК України держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади), або через представника.

Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема, і представляти державу в суді.

Аналогічний за змістом висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16 (провадження № 14-316цс19) та від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19).

З урахуванням наведеного, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема, і представляти державу в суді орган, діями якого завдано шкоду.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. За змістом статей 1173 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81

ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відмовляючи позивачу у відшкодуванні шкоди, на спричинення якої він посилався, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів і встановлених на їх підставі обставин, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог, оскільки позивач не надав доказів, що в період

з 11 вересня 2021 року до 13 вересня 2021 року йому завдано моральної шкоди внаслідок невиконання постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року (справа № 2270/14181/11), що свідчить про відсутність складу правопорушення.

Верховний Суд врахував, що підставою відмови у задоволенні позову стало недоведення заявником завдання йому моральної шкоди, що в силу вимог статті 81 ЦПК України року було його процесуальним обов`язком.

Суди попередніх інстанцій, в межах заявлених позивачем позовних вимог врахували, що предметом позову у цій справі є стягнення з держави Україна моральної шкоди, завданої невиконанням рішення суду у справі № 2270/14181/11 за період з 11 вересня 2021 року до 13 вересня 2021 року, проте позивачем не вказано, якими саме рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади йому завдано моральної шкоди. Доказів завдання моральної шкоди та обставин її завдання працівниками визначеного позивачем представника відповідача - Липовецького районного суду Вінницької області, також не наведено.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року

у справі № 216/3521/16 (провадження № 14-714цс19) є необґрунтованими, оскільки з урахуванням змісту позовних вимог, заявлених у справі, що переглядається, а також установлених у ній обставин, в тому числі щодо недоведеності факту завдання моральної шкоди, ухвалені судові рішення не суперечать висновкам зазначеної постанови.

Посилання ОСОБА_1 на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16, від 20 вересня

2021 року у справі № 686/8422/20, від 03 лютого 2022 року у справі

№ 686/13784/21, необґрунтовані, оскільки указані висновки зроблено за інших фактичних обставин, які не є тотожними та ідентичними. Як зазначалося вище, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності при вирішенні кожного окремого спору про відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, що у цій справі суди не встановили. Тобто з урахуванням фактичних обставин цієї справи, встановлених судами попередніх інстанцій, немає підстав вважати, що суди ухвалили рішення без урахування висновків щодо застосування норм права в подібних правовідносинах.

Колегія суддів, проаналізувавши зміст судових рішень з точки зору застосування норми права, яка стала підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій ухвалено судові рішення відповідно до встановлених у справі обставин на підставі поданих сторонами доказів.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за його участю

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просив провести розгляд справи за його участю.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складання доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Клопотання ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки розгляд цієї справи в касаційному порядку проведений Верховним Судом за правилами статті 401 ЦПК України в порядку письмового провадження, в якому учасники справи не повідомляються про такий розгляд. Рішення про виклик сторін для надання пояснень судом не приймалося.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про розгляд справи за його участі.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 07 грудня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду

від 22 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк