Постанова
Іменем України
15 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 686/23517/19
провадження № 61-3617 св 22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;
третя особа - ОСОБА_4 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 грудня 2021 року у складі судді Салоїд Н. М. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 15 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Грох Л. М., Ярмолюка О. І., Янчук Т. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом, визнання права на обов`язкову частку у спадщині.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його матір ОСОБА_6 , після смерті якої відкрилась спадщина на належне їй майно.
Вказував, що за життя ОСОБА_6 склала заповіт, яким 1/2 частину належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_1 та гараж в гаражному кооперативі «Мирний» по АДРЕСА_2 заповіла дочці ОСОБА_2 , а 23/400 часток належного їй на праві власності житлового будинку АДРЕСА_3 заповіла онуку ОСОБА_3
06 жовтня 2017 року Першою Хмельницькою державною нотаріальною конторою ОСОБА_2 видано свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та гараж в гаражному кооперативі «Мирний» по АДРЕСА_2.
30 жовтня 2017 року Першою Хмельницькою державною нотаріальною конторою ОСОБА_3 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 23/400 часток житлового будинку АДРЕСА_3 .
Вважав, що видані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину за заповітом є недійсними, оскільки він є непрацездатною особою, отримує пільгову пенсію, тому згідно з частиною першою статті 1241 ЦК України, як повнолітній непрацездатний спадкоємець першої черги померлої ОСОБА_6 має право на спадкування обов`язкової частки у спадщині.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати частково недійсними свідоцтва про право спадщину за заповітом, видані Першою Хмельницькою державною нотаріальною конторою 06 жовтня 2017 року ОСОБА_2 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та гараж в гаражному кооперативі «Мирний» по АДРЕСА_2, та свідоцтво про право спадщину за заповітом, видане Першою Хмельницькою державною нотаріальною конторою 30 жовтня 2017 року ОСОБА_3 на 23/400 часток житлового будинку АДРЕСА_3 ; визнати за собою право на обов`язкову частку у спадщині після смерті матері ОСОБА_6 , а саме на: 1/8 частину квартири АДРЕСА_1 , 1/4 частину гаража в гаражному кооперативі «Мирний» по АДРЕСА_2 , АДРЕСА_2 у м. Хмельницькому та 5,75/400 часток житлового будинку АДРЕСА_3 .
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 вересня 2021 року до участі у справі третьою особою залучено ОСОБА_4 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 грудня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не має права на обов`язкову частку у спадщині після смерті матері ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки на час відкриття спадщини не досяг пенсійного віку, встановленого статтею 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення», статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (60 років); не був особою з інвалідністю, оскільки інвалідність ІІІ групи йому встановлена лише з 11 березня 2020 року та отримував пенсію за вислугою років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, членів їх сімей та деяких інших осіб». Отримання позивачем пенсії на пільгових умовах не свідчить про його непрацездатність у розумінні статті 1241 ЦК України та не надає права на обов`язкову частку у спадщині, тому підстави для задоволення позову відсутні.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 15 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 грудня 2021 року залишено без мін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом та визнання права на обов`язкову частку у спадщині, оскільки на час відкриття спадщини ОСОБА_1 не досяг пенсійного віку, встановленого для чоловіків Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», не був непрацездатною особою у розумінні частини четвертої статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум», а тому не має права на обов`язкову частку у спадщині після смерті матері відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України. Встановлення позивачу інвалідності після відкриття спадщини не має правового значення для вирішення цього спору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 грудня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 15 лютого 2022 року й ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
Підставами касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказував, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 159/4322/14 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу № 686/23517/19 із Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.
У липні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, судами неправильно застосовано норм частини першої статті 1241 ЦК України, відповідно до якої повнолітні непрацездатні діти, незалежно від змісту заповіту мають право на спадкування половини частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).
У рішенні від 11 лютого 2014 року № 1-рп/2014 Конституційний Суд України прямо указав на те, що розкриваючи зміст поняття «повнолітні непрацездатні діти», слід виходити не тільки із положень статті 75 СК України, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а й частини четвертої статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум», відповідно до якої до осіб, які втратили працездатність, відносяться особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, особи, які досягли пенсійного віку, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, та непрацюючі особи, визнані особами з інвалідністю в установленому порядку. Зазначав, що на час відкриття спадщини ОСОБА_1 був непрацездатним та отримував пенсію на підставі пункту 4 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, які брали участь у бойових діях.
Вказував, що відповідно до абзацу першого частини першої статті 1 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» особа з інвалідністю - це особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Статтею 3 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» інвалідність як міра втрати здоров`я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
Згідно з пунктом 12 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317, причинний зв`язок інвалідності колишніх військовослужбовців з перебуванням на фронті або з виконанням ними інших обов`язків військової служби встановлюється на підставі документів, виданих військово-лікувальними закладами, а також інших документів, що підтверджують факт отримання поранення (захворювання).
Зазначав, що за такого правового регулювання отримане військовослужбовцем на фронті або у зв`язку з виконанням ним інших обов`язків військової служби захворювання розглядається як причина інвалідності. При цьому, необхідно враховувати не самий лише факт установлення особі інвалідності уповноваженим державним органом, а момент її настання. Судами не враховано, що причиною інвалідності ОСОБА_1 є захворювання, отримане ним на війні в Афганістані, тобто до відкриття спадщини після смерті матері, про що прямо вказано у наданих суду висновках військово-лікарської комісії та МСЕК.
При цьому заявник посилався на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26 травня 2021 року у справі № 159/4322/14.
У зв`язку з наведеним, суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків, що до позивача не може бути застосовано положення статті 1241 ЦК України.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_2 є сином та дочкою, а відповідач ОСОБА_3 - онуком ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 28). Після її смерті відкрилася спадщина на все спадкове майно, що належало спадкодавцеві.
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого 15 листопада 1993 року відділом приватизації Хмельницької міської адміністрації, квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_6 та ОСОБА_1 в рівних частках кожному (а. с. 69).
До спадкового майна померлої ОСОБА_6 також увійшов гараж, загальною площею 22,3 кв. м, АДРЕСА_2, розташований по АДРЕСА_2 , та 23/400 частин житлового будинку АДРЕСА_3 .
За життя ОСОБА_6 склала заповіт, посвідчений 25 грудня 1993 року старшим державним нотаріусом Першої Хмельницької державної нотаріальної контори Гусевою Л. В., зареєстрований в реєстрі за № 1-4760, яким на випадок своєї смерті належну їй на праві особистої власності частину квартири АДРЕСА_1 заповідала ОСОБА_2 (а. с. 33).
21 липня 2004 року ОСОБА_6 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Першої Хмельницької державної нотаріальної контори Латюк І. М., яким на випадок своєї смерті належний їй на праві особистої власності гараж - АДРЕСА_2 в гаражному масиві по АДРЕСА_2 заповідала ОСОБА_2 (а. с. 43).
31 жовтня 2013 року ОСОБА_6 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Другої Хмельницької державної нотаріальної контори Кушал Д. В., зареєстрований в реєстрі за № 3-696, яким на випадок своєї смерті частину житлового будинку АДРЕСА_3 заповідала ОСОБА_3 (а. с. 52).
06 жовтня 2017 року державним нотаріусом Першої Хмельницької державної нотаріальної контори Латюк І. М. видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за № 2-1513, на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 (а. с. 44).
06 жовтня 2017 року державним нотаріусом Першої Хмельницької державної нотаріальної контори Латюк І. М. видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за № 2-1514, на цегляний гараж, загальною площею 22,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 47).
30 жовтня 2017 року державним нотаріусом Першої Хмельницької державної нотаріальної контори Латюк І. М. видано ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за № 2-1633, на 23/400 часток житлового будинку АДРЕСА_3 (а. с. 54).
20 грудня 2017 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 (продавці) та ОСОБА_4 (покупець) укладено договір купівлі-продажу 3/4 часток у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Хмельницької області Гусєвою Л. В., зареєстрований в реєстрі за № 3826 (а. с. 170).
Встановлено, що на час смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачу виповнилося 52 роки.
Із посвідчення серії НОМЕР_3 від 27 жовтня 1998 року убачається, що на час відкриття спадщини після смерті матері ОСОБА_9 була призначена пенсія за вислугу строків військової служби на підставі статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Згідно з довідкою Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 09 грудня 2021 року № 113819, ОСОБА_1 з 01 січня 2007 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Хмельницькій області та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»: з 26 жовтня 1997 року по 15 липня 2021 року -за вислугу років, а з 15 липня 2021 року - пенсію по інвалідності (а. с. 185).
Згідно пенсійного посвідчення від 11 березня 2020 року № НОМЕР_4 ОСОБА_1 призначено пенсію за вислугою років, інваліду ІІІ групи загального захворювання довічно (а. с. 135).
Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААВ № 443477, ОСОБА_1 19 травня 2021 року змінено категорію та призначено ІІ групу інвалідності безтерміново. Причиною інвалідності є захворювання, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії (а. с. 182).
Причину інвалідності (захворювання, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії) також підтверджує наданий ОСОБА_1 витяг з протоколу № 103 від 02 лютого 2021 року засідання 11 Регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв.
Згідно посвідчення серії НОМЕР_5 від 13 липня 2021 року ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи (а. с. 183).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Між сторонами виник спір щодо права позивача на обов`язкову частку у спадщині ОСОБА_6 відповідно до вимог статті 1241 ЦК України.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до норм статей 12 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини, на яке спадкоємці за законом одержують право на спадкування, входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), окрім випадків, встановлених у статті 1219 ЦК України.
Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Частиною першою статті 1241 ЦК України визначено коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині.
Так, малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).
Право на обов`язкову частку - це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов`язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов`язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто право на обов`язкову частку існує лише за наявності заповіту.
Коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. При з`ясуванні чи відноситься певний суб`єкт до кола осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині слід враховувати, що непрацездатність особи повинна підтверджуватися відповідними документами. При цьому відповідна особа для віднесення її до кола суб`єктів, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, має бути непрацездатною саме на момент відкриття спадщини.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 листопада 2021 року у справі № 607/24365/19 (провадження № 61-6658св21), від 08 грудня 2021 року у справі № 552/3281/20 (провадження № 61-5972св21).
Згідно із частиною третьою статті 75 СК України непрацездатними вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, ІІ чи ІІІ групи.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (у редакції, що діяла на час смерті спадкодавця) непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інвалідами, у тому числі діти-інваліди, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до цього Закону.
Статтею 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пенсійний вік для чоловіків встановлений 60 років при стажі роботи не менше 25 років.
Аналогічне положення також містить стаття 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Розкриваючи зміст поняття «повнолітні непрацездатні діти», що використовується в частині першій статті 1241 ЦК України щодо права на обов`язкову частку в спадщині, Конституційний Суд України у рішенні від 11 лютого 2014 року № 1-рп/2014 (справа про право на обов`язкову частку в спадщині повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця) виходив з положень частини третьої статті 75 СК України, яка відносить до категорії «непрацездатні» інвалідів I, II та III групи, а також положень пенсійного законодавства та законів України, які регулюють соціальне страхування і визначають поняття «непрацездатний», а саме частини четвертої статті 1 «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року, абзацу 17 частини першої статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та вирішив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 1241 ЦК України щодо права повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця на обов`язкову частку в спадщині необхідно розуміти так, що таке право мають, зокрема, повнолітні діти спадкодавця, визнані інвалідами в установленому законом порядку незалежно від групи інвалідності.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, із урахуванням наведених норм матеріального права, правильно встановивши, що на час смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач, який є її сином, не досяг пенсійного віку, встановленого законом для чоловіків, так як на момент смерті спадкодавця йому виповнилося повних 52 років, тобто не мав віку, визначеного частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (60 років), не був інвалідом та спадкодавець ОСОБА_6 не була годувальником ОСОБА_1 , який мав самостійний дохід, дійшов правильного висновку про те, що позивач не має права на обов`язкову частку у спадщині
Доводи заявника в касаційній скарзі про те, що він отримував пенсію на пільгових умовах (за вислугою років) не свідчать про його непрацездатність і не дає йому права на обов`язкову частку у спадщині, оскільки у осіб, які не досягли встановленого чинним законодавством пенсійного віку, але які мають право на отримання пенсії на пільгових умовах, право на обов`язкову частку у спадщині не виникає.
Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2011 року (справа № 6-21635св08), постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 208/9389/15-ц (провадження № 61-32940св18), від 26 вересня 2019 року у справі№ 303/674/17 (провадження № 61-29481св18).
Суди попередніх інстанцій правильно застосували наведені вище норми матеріального права та дійшли обґрунтованих висновків, що отримання позивачем пенсії за вислугою років, не свідчить про його непрацездатність в розумінні статті 1241 ЦК України як особи, що має право на обов`язкову частку у спадщині.
Судами також враховано, що позивач на час відкриття спадщини не був особою з інвалідністю, оскільки інвалідність ІІІ групи ОСОБА_9 встановлена з 11 березня 2020 року, а інвалідність ІІ групи - з 19 травня 2021 року. Водночас визнання ОСОБА_1 особою з інвалідністю в установленому порядку після відкриття спадщини не має правового значення для вирішення цього спору.
Послання заявника у касаційній скарзі на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 159/4322/14-ц, є безпідставними, оскільки правовідносини у цій справі та у справі, що переглядається, не є подібними.
У справі № 159/4322/14-ц Верховний Суд, вказуючи про наявність у позивачки права на обов`язкову частку у спадщині, виходив з того, що причиною її інвалідності є інвалідність з дитинства, і необхідно враховувати момент її настання (до досягнення особою повноліття). Натомість у справі, що переглядається, позивач в обґрунтування позову не вказував про встановлення інвалідності з дитинства, як і не доводив момент настання інвалідності до відкриття спадщини після смерті матері.
Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено.
Таким чином, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.
Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 - залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 грудня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 15 лютого 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта