№ 686/2794/24 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 686/2794/24

провадження № 61-14608св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 ,

відповідач- ОСОБА_3 ,

третя особа- Летичівська селищна рада як орган опіки та піклування,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кримчака Олександра Анатолійовича на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 травня 2024 року, ухвалене у складі судді Стефанишина С. Л., та постанову Хмельницького апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Костенка А. М., Корніюк А. П., Талалай О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав.

Позовна заява мотивована тим, що 06 серпня 2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстрований шлюб, який розірвано рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 09 серпня 2011 року у справі № 2-369.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судовими рішеннями з ОСОБА_3 стягувалися на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дочки, починаючи з 01 липня 2011 року до досягнення дитиною повноліття.Після народження у ОСОБА_3 у іншому шлюбі другої дитини, судовим рішенням зменшено розмір аліментів, стягуваних на утримання дочки ОСОБА_1 .

Порядок участі батька у вихованні дочки визначено розпорядженням Летичівської державної адміністрації Хмельницької області від 29 жовтня 2012 року № 685/2012-р та встановлено порядок побачення ОСОБА_3 з його малолітньою дочкою: щотижня з 16 години суботи до 16 години неділі.

Починаючи з 2019 року, ОСОБА_3 почав ухилятися від виконання батьківських обов`язків щодо виховання дитини, перестав спілкуватися з дитиною, не цікавиться її здоров`ям, навчанням та духовним розвитком дитини. ОСОБА_3 не вживає жодних заходів, щоб виправити свою поведінку.

ОСОБА_1 зазначала, що у майбутньому не бажає будь-яких відносин із батьком.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 , просила суд позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно неї.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 травня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 , відмовлено.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Кримчаком О. А., залишено без задоволення, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 травня 2024 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, апозивачка не довела, що поведінка відповідача відносно дитини ОСОБА_1 є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками та наявність в його діях вини, а тому дійшов висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення відповідача батьківських прав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У жовтні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кримчак О. А. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що неповнолітня ОСОБА_1 ініціювала розгляд питання щодо ухилення батька від виконання батьківських обов`язків перед органом опіки і піклування ще у 2023 року, що підтверджується висновком органу опіки і піклування, затверджений рішенням виконавчого комітету Летиівської селищної ради № 85 від 04 травня 2023 року, але більше чим за рік, відповідач не змінив своєї поведінки, лише висловив необґрунтоване заперечення проти позбавлення його батьківських прав.

Суди не встановили, що відповідач змінив або висловив наміри змінити свою поведінку на краще щодо виховання дочки, а тому висновки про надання можливості батькові виправитися не узгоджуються з вимогами статті 164 СК України.

Також суди не врахували, що лише факт заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав не свідчить про інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку на краще, а позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу права спілкуватися з дитиною, бачитися з нею, звернутися до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Поза увагою судів залишилось те, що підставами для позбавлення батьківських прав є відсутність протягом тривалого часу піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя; незабезпечення необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, що надалі може негативно вплинути на її фізичний розвиток як складову частину виховання; недостатнє спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; ненадання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяння засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі.

Крім того, поведінка судді Стафанишина С. Л. та відповідача, який займає одну із керівних посад територіального управління служби судової охорони у Хмельницькій області, під час розгляду справи вказує на те, що ОСОБА_3 мав безпосередній або опосередкований вплив на суддю, в результаті чого розгляд справи відбувався необ`єктивно та упереджено. Суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні заяви про відвід судді.

Підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18), від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17 (провадження № 61-12023св18), від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17 (провадження № 61-11607св19), від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17 (провадження № 61-18550св19), від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18 (провадження № 61-22060св19), від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17 (провадження №61-4149св19), від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18 (провадження № 61-20399св19), від 24 червня 2020 року у справі № 344/6374/18 (провадження № 61-4780св20), від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 (провадження № 61-10531св21), від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19 (провадження № 61-14351св21).

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У листопаді 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

06 серпня 2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстрований шлюб, який розірвано рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 09 серпня 2011 року у справі № 2-369.

ОСОБА_2 є матір`ю, а ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з матір`ю ОСОБА_2 .

Рішенням Летичівського районного суду Хмельницької області від 08 серпня 2011 року з ОСОБА_3 стягнуто на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_1 , в розмірі 1/4 з усіх видів його доходів, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 01 липня 2011 року до досягнення дитиною повноліття.

Розмір аліментів надалі змінено рішенням Летичівського районного суду Хмельницької області від 03 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 03 серпня 2023 року у справі № 678/152/23, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частини всіх видів його заробітку (доходів), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до розпорядження Летичівської районної державної адміністрації від 29 жовтня 2012 року № 685/2012-р встановлено такий порядок побачень ОСОБА_3 з дочкою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : щотижня з 16 години суботи до 16 години неділі.

Згідно з висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Летичівськї селищної ради від 22 серпня 2024 року орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_3 щодо дочки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до довідок Летичівського ліцею № 1 Летичівської селищної ради від 22 січня 2024 року № 10 та Летичівського центру творчості дітей та юнацтва від 23 січня 2024 року № 01-09/05 батько дитини ОСОБА_1 не цікавиться вихованням та навчанням дочки, не бере участі у громадських заходах, не відвідує батьківських зборів, не цікавився інформацією про розвиток та успішність дитини.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Кримчака О. А. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Правовою підставою для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав позивачка визначила пункт 2 частини першої статті 164 СК України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Також ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11)

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.

Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків (див. постанову Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19).

У постанові Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20 зазначено, що «…сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини».

Вирішуючи позовні вимоги про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав стосовно дочки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач заперечує щодо позбавлення його батьківських прав, він не втратив інтересу до дочки, сплачує аліменти на її утримання.

Матеріали справи не містять доказів, які негативно характеризують особу відповідача та є підставою для позбавлення його батьківських прав на підставі пункту 2 частини першої статті 164 СК України.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому.

Верховний Суд зазначає, що необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.

При вирішенні спору в цій справі суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено.

Висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, який носить рекомендаційний характер, не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, а тому відповідно до частини шостої статті 19 СК України суди правильно з ним не погодились.

При цьому у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв`язку із неналежним поводженням щодо дитини, вчиняв насильство по відношенню до неї.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку,

Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).

Щодо посилання касаційної скарги на участь у розгляді справи судді, якому заявлено обґрунтований відвід

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

Згідно із частиною четвертою статті 36 ЦПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Європейський суд з прав людини вказав, що наявність безсторонності відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно суб`єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного. Стосовно об`єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (BELUKHA v. UKRAINE, N 33949/02, § 49 - 52, ЄСПЛ, від 09 листопада 2006 року).

ЦПК України не встановлює вичерпного переліку обставин, які свідчать про необ`єктивність судді, проте визначає, що такі підстави повинні бути обґрунтовані особою, яка ініціює питання про відвід судді. Презумпція особистої неупередженості судді діє допоки не з`являться докази на користь протилежного.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що ОСОБА_2 , яка є законним представником ОСОБА_1 , заявила відвід судді Стефанишину С. Л. з підстав, визначених у частині п`ятій статті 36 ЦПК України (є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді), у зв`язку з тим, що головуючий суддя почав розгляд справи за відсутності представника третьої особи, невмотивовано відмовив у задоволенні клопотання про виклик свідків від 29 лютого 2024 року. Крім того, у заяві зазначено, що суддя Стефанишин С. Л. виявив упереджене ставлення до сторони позивача, що пов`язано із тим, що відповідач обіймає одну із керівних посад територіального управління служби судової охорони у Хмельницькій області та можливо здійснює вплив на суддю, користуючись службовим становищем та робочими зв`язками із судом.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 березня 2024 року у задоволенні заяви позивача про відвід головуючого-судді Стефанишин С. Л. відмовлено.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо безпідставності доводів заяви про відвід судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області Стефанишина С. Л. Така заява обґрунтована незгодою з процесуальними рішеннями, що не може бути підставою для відводу згідно із частиною четвертою статті 36 ЦПК України. Припущення, не підтверджені будь-якими доказами, не свідчать про те, що зазначений суддя був упередженим або необ`єктивним під час розгляду справи.

Інші доводи касаційної скарги спрямовані на необхідність переоцінки доказів у справі та незгоду із обставинами встановленими судом, підлягають відхиленню з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 400 ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти російської федерації», «Нєлюбін проти російської федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, Верховний Суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кримчака Олександра Анатолійовича залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 травня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник