Постанова

Іменем України

26 травня 2022 року

м. Київ

справа № 686/5863/13-ц

провадження № 61-21099св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

заявник (боржник) - ОСОБА_2 ,

суб`єкт оскарження - державний виконавець Першого відділу державної виконавчої служби у місті Хмельницькому Центрально-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Цілімецька Олена Борисівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 вересня 2021 року у складі судді Приступи Д. І. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 01 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Корніюк А. П., П`єнти І. В., Талалай О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У червні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду зі скаргою на бездіяльність старшого державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Хмельницькому Центрально-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) (далі - Перший відділ ДВС у місті Хмельницькому) Цілімецької О. Б., посилаючись на те, що заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 травня 2013 року стягнуто солідарно з неї та Товариства з обмеженою відповідальністю «Хмельницькбудінвест» (далі - ТОВ «Хмельницькбудінвест») на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») заборгованість за кредитним договором від 27 березня 2007 року № 27/03/2007/978-К/531 в розмірі 25 174,50 євро, що за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 19 березня 2013 року еквівалентно 260 157,11 грн, а також - судові витрати в сумі 2 601,57 грн. Таким чином, оскільки між стягувачем та боржниками існувало валютне грошове зобов`язання і заборгованість за кредитним договором була стягнута судом також в іноземній валюті, то під час примусового виконання виконавчого листа, виданого на підставі рішення суду, державний виконавець був зобов`язаний керуватися положеннями статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: у разі сплати боржником коштів у гривнях надати доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби. Однак в порушення вимог вищевказаної статті державним виконавцем перераховувалися стягувачу грошові кошти у гривнях, а не у валюті, зазначеній в резолютивній частині судового рішення, що не вважається належним виконанням такого рішення. Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просила визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Цілімецької О. Б. у виконавчому провадженні № 44127844 і зобов`язати її давати доручення про купівлю та перерахування євро на відповідний валютний рахунок Першого відділу ДВС у місті Хмельницькому у виконавчому провадженні № 44127844.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 вересня 2021 року в задоволенні скарги відмовлено.

Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що при здійсненні виконавчого провадження № 44127844 державним виконавцем проводиться стягнення кредитної заборгованості в національній валюті України - гривні, що відповідає нормам цивільного законодавства. При цьому стягувачем не оскаржуються дії державного виконавця щодо неправильного здійснення розрахунку та стягнення боргу.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 01 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 вересня 2021 року змінено, викладено її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_2 не надано доказів, які б підтверджували, що невчинення державним виконавцем дій щодо надання доручень про купівлю іноземної валюти порушуються її права як боржника. Наявні в матеріалах справи розпорядження державного виконавця про необхідність перерахування ПАТ «КБ «Надра» стягнутих з боржника грошових коштів у розмірі 1 317,12 грн та 1 706,29 грн не підтверджують бездіяльність чи протиправність дій виконавця, оскільки в подальшому вказані кошти були перераховані на користь банку. При цьому зі змісту наданого ПАТ «КБ «Надра» листа вбачається, що станом на 24 жовтня 2018 року на погашення кредитної заборгованості на його рахунок надійшло 2 357,48 євро та 2 601,47 грн. Таким чином, враховуючи, що скарга ОСОБА_2 в частині визнання протиправною бездіяльності державного виконавця не підлягає задоволенню у зв`язку з недоведеністю, відсутні й підстави для задоволення скарги в частині зобов`язання державного виконавця давати доручення про купівлю та перерахування євро на відповідний валютний рахунок виконавчої служби.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У грудні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 вересня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 01 грудня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити її скаргу.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених абзацом 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказала, що оскільки між стягувачем та боржниками існувало валютне грошове зобов`язання і заборгованість за кредитним договором була стягнута судом в іноземній валюті - євро, то державний виконавець зобов`язаний був під час примусового виконання виконавчого листа, виданого на підставі рішення суду, керуватися положеннями статті 49 Закону України «Про виконавче провадження». Однак в порушення вимог вищевказаної статті державним виконавцем перераховувалися стягувачу грошові кошти у гривнях, а не у валюті, зазначеній в резолютивній частині судового рішення, що не вважається належним виконанням судового рішення. Наявними в матеріалах справи розпорядженнями державного виконавця підтверджується, що грошові кошти у гривнях, які надійшли на рахунок виконавчої служби 07 листопада та 07 грудня 2018 року, були перераховані стягувачу лише 08 січня 2019 року. Отже, державний виконавець не тільки не здійснював купівлю іноземної валюти для перерахування її стягувачу, а й перераховував грошові кошти у гривнях із значним запізненням. З огляду на постійне зниження обмінного курсу національної валюти Українинесвоєчасна конвертація гривні в євро призводила до того, що її борг в іноземній валюті фактично погашався у меншому розмірі. Тому апеляційний суд дійшов помилково висновку про не порушення її прав як боржниканевчиненням державним виконавцем дій щодо надання доручень про купівлю іноземної валюти.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.

07 квітня 2022 року справа № 686/5863/13-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 27 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо розгляду скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 травня 2013 року стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ТОВ «Хмельницькбудінвест» на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором від 27 березня 2007 року № 27/03/2007/978-К/531 в розмірі 25 174,50 євро, що за офіційним курсом НБУ станом на 19 березня 2013 року еквівалентно 260 157,11 грн, а також - судові витрати в сумі 2 601,57 грн.

22 липня 2014 року державним виконавцем Першого відділу ДВС у місті Хмельницькому відкрито виконавче провадження № 44127844 з примусового виконання виконавчого листа № 2/2218/5863/13-ц, виданого 14 липня 2014 року Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області, про стягнення заборгованості в сумі 262 758,68 грн.

28 березня 2018 року державним виконавцем було видано розпорядження № 44127844 про необхідність перерахування на користь ПАТ «КБ «Надра» грошових коштів, які надійшли 05 січня та 07 березня 2018 року на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого документа № 2/2218/5863/13-ц від 14 липня 2014 року про стягнення кредитної заборгованості із ОСОБА_2 , в розмірі 1 317,12 грн.

08 січня 2019 року державним виконавцем було видано розпорядження № 44127844 про необхідність перерахування на користь ПАТ «КБ «Надра» грошових коштів, які надійшли 07 листопада та 07 грудня 2018 року на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого документа № 2/2218/5863/13-ц від 14 липня 2014 року про стягнення кредитної заборгованості із ОСОБА_2 , в розмірі 1 706,29 грн.

Листом ПАТ «КБ «Надра» від 24 жовтня 2019 року вих. № 12656 підтверджується, що зазначені у вищезгаданих розпорядженнях державного виконавця грошові кошти, загальний розмір яких становить 3 023,41 грн (1 317,12 + 1 706,29), ПАТ «КБ «Надра» зарахувало на погашення боргу за виконавчим листом № 2/2218/5863/13-ц від 14 липня 2014 року. Станом на 24 жовтня 2018 року в рахунок погашення заборгованості за виконавчим провадженням № 44127844 надійшло 2 357,48 євро та 2 601,47 грн.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»примусовому виконанню підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти є грошима в національній або іноземній валюті. У статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Такі кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Згідно зі статтею 192 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Загальні положення про виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Таким чином, у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК України.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

При цьому правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті

З огляду на зазначене виконання за виконавчим листом повинне було здійснюватися в іноземній валюті.

Особливості звернення стягнення на кошти боржника та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті визначені у статті 49 Закону України «Про виконавче провадження». Так, відповідно до частин першої-третьої цієї статті у разі якщо кошти боржника в іноземній валюті розміщені на рахунках, внесках або на зберіганні у банку чи іншій фінансовій установі, які мають право на продаж іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку, виконавець зобов`язує їх продати протягом семи робочих днів іноземну валюту в сумі, необхідній для погашення боргу. У разі якщо такі кошти розміщені в банку або іншій фінансовій установі, які не мають права на продаж іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку, виконавець зобов`язує їх перерахувати протягом семи робочих днів такі кошти до банку або іншої фінансової установи за вибором виконавця, що має таке право, для їх реалізації відповідно до частини першої цієї статті. У разі обчислення суми боргу в іноземній валюті виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує такі кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця.

У справі, яка переглядається, встановлено, що виконавче провадження відкрито за виконавчим листом, виданим Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області на підставі заочного рішення цього суду від 22 травня 2013 року, яким було стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ТОВ «Хмельницькбудінвест» на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором від 27 березня 2007 року № 27/03/2007/978-К/531 в розмірі 25 174,50 євро, що за офіційним курсом НБУ станом на 19 березня 2013 року еквівалентно 260 157,11 грн.

Тобто, визначаючи характер грошового зобов`язання, суд вирішив стягнути з боржників грошові кошти саме в іноземній валюті, що на момент ухвалення рішення суду становило визначений за офіційним курсом НБУ еквівалент у національній валюті України. Зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржників, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржників, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця.

У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням судового рішення.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Враховуючи викладене, оскільки між стягувачем та боржниками існувало валютне грошове зобов`язання і заборгованість за кредитним договором була стягнута судом в іноземній валюті - євро, то державний виконавець зобов`язаний був під час примусового виконання виконавчого листа, виданого на підставі рішення суду, керуватися положеннями статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», а саме, виявивши у боржника кошти у гривнях, виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою вказаної статті, мав дати доручення про купівлю євро та перерахування цієї валюти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а в подальшому - спрямувати ці кошти на рахунок стягувача.

Однак в порушення вимог статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець перераховував стягувачу грошові кошти у гривнях, а не у валюті, зазначеній в резолютивній частині судового рішення, що не вважається належним виконанням такого рішення.

У справі, яка переглядається, ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не застосували вищенаведені норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та не врахували, що після виявлення у боржника коштів у гривнях державний виконавець більш ніж через місяць виносив розпорядження про їх перерахування стягувачу. Тобто банк фактично самостійно проводив конвертацію гривні у євро згідно з курсом, який існував після отримання платежу.

Крім того, в цій справі суди залишили поза увагою й те, що у виконавчому листі № 2/2218/5863/13-ц, виданому Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області, вказано про солідарне стягнення з боржників кредитної заборгованості в сумі 25 174,50 євро, з її відображенням в еквіваленті у гривні за офіційним курсом НБУ станом на 19 березня 2013 року - 260 157,11 грн, а також - судових витрат в розмірі 2 601,57 грн, тоді як в постанові про відкриття виконавчого провадження зазначено суму стягнення кредитної заборгованості у гривнях, тобто державним виконавцем фактично визначено спосіб примусового виконання судового рішення, який не встановлений виконавчим документом (крім суми судових витрат).

Таким чином, примусове виконання державним виконавцем рішення суду про стягнення кредитної заборгованості в іноземній валюті без застосування положень статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», тобто у не встановлені виконавчим документом і цим Законом спосіб і порядок, свідчить про порушення прав заявника як сторони виконавчого провадження.

Згідно з частиною другою статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушеннянорм процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення скарги заявника.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з частинами першою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника (стаття 452 ЦПК України).

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За подання апеляційної та касаційної скарг ОСОБА_2 сплатила 908 грн, які підлягають стягненню з Першого відділу ДВС у місті Хмельницькому на користь заявника.

Керуючись статтями 141, 400, 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 вересня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 01 грудня 2021 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати бездіяльність державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Хмельницькому Центрально-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Цілімецької Олени Борисівни щодо здійснення заходів з примусового виконання виконавчого листа № 2/2218/5863/13-ц, виданого на підставі заочного рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 травня 2013 року, яким стягнуто кредитну заборгованість в іноземній валюті, без застосування положень статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», неправомірною.

Зобов`язати державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Хмельницькому Центрально-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Цілімецьку Олену Борисівну здійснювати заходи з примусового виконання виконавчого листа № 2/2218/5863/13-ц, виданого на підставі заочного рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 травня 2013 року, яким стягнуто кредитну заборгованість в іноземній валюті, у спосіб і в порядку, які встановлені виконавчим документом та статтею 49 Закону України «Про виконавче провадження».

Стягнути з Першого відділу державної виконавчої служби у місті Хмельницькому Центрально-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) на користь ОСОБА_2 908 (дев`ятсот вісім) грн судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук