№ 686/6268/21 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

28 червня 2022 року

м. Київ

справа № 686/6268/21

провадження № 61-2999св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - Служба у справах дітей Хмельницької міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 липня 2021 року у складі судді Карплюка О. І. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Костенка А. М., Гринчука Р. С., Спірідонової Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей Хмельницької міської ради, про виселення.

На обґрунтування позову позивач посилався на те, що 03 жовтня 2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № НМІВG40000000443, відповідно до умов якого останньому було надано кредит у сумі 262 500 грн для придбання житла строком до 03 жовтня 2035 року, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 15 % річних.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 03 жовтня 2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки № НМІВG40000000443, відповідно до умов якого ОСОБА_4 надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру, загальною площею 68,80 кв. м, житловою площею 42,10 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Указана квартира належить ОСОБА_4 на праві власності на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу.

Свої зобов`язання за кредитним договором банк виконав у повному обсязі.

Натомість, позичальник умови договору належним чином не виконував, не вносив вчасно платежі на погашення кредиту.

У зв`язку із цим АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позивач вказує, що з огляду на наявність такого рішення суду всі мешканці квартири, яка є предметом іпотеки, зобов`язані добровільно звільнити її протягом одного місяця з дня отримання відповідної вимоги банку.

Зазначає, що відповідачі були повідомлені про необхідність звільнення займаного приміщення у встановленому законом порядку, проте добровільно не звільнили житлове приміщення, а тому підлягають примусовому виселенню.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив суд виселити відповідачів, які зареєстровані та проживають у квартирі, яка є предметом іпотеки і розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 липня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду доказів про одержання кожним з відповідачів вимоги іпотекодержателя про виселення у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, АТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 22 лютого 2021 року апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 липня 2021 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення в редакції даної постанови.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що з урахуванням положень статті 40 Закону України «Про іпотеку», статті 109 ЖК Української РСР відповідачі не підлягають виселенню без надання іншого житла, оскільки спірна квартира, яка передавалась в іпотеку, була придбана як за кредитні, так і за особисті кошти іпотекодавця.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

17 березня 2022 року АТ КБ «Приватбанк» звернулось до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 липня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 лютого 2022 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове судове рішення у справі, яким задовольнити позов.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

11 травня 2022 року на адресу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду через засоби поштового зв`язку від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідачка просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

27 квітня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що 03 жовтня 2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний кредит № HMIBG40000000443, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 262 500 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 03 жовтня 2035 року.

Кредит надавався для придбання у власність квартири з метою постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

В цей же день, 03 жовтня 2007 року між ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , як продавцями, та ОСОБА_1 , як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 .

Згідно з пунктом 1.1 указаного договору продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 350 000 грн, з яких 35 000 грн продавці отримали в рівних частинах від покупця під час оформлення цього договору, решту 315 000 грн покупець зобов`язався сплатити продавцю протягом двох банківських днів з дня посвідчення цього договору за рахунок коштів, отриманих в кредит на придбання зазначеної квартири.

Факт проведення розрахунку підтверджується письмовою заявою продавців, справжність підпису на якій засвідчується нотаріально.

Після придбання цієї квартири відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , їх неповнолітня дитина ОСОБА_3 , оселилися в цій квартирі і зареєстрували своє місце проживання в ній.

З метою забезпечення виконання умов договору про іпотечний кредит № HMIBG40000000443, 03 жовтня 2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, предметом якого є нерухоме майно: квартира АДРЕСА_3 .

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору, у 2013 році банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме - трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , шляхом продажу її ПАТ КБ «Приватбанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 20 грудня 2013 року, залишеним без змін в цій частині рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 12 березня 2014 року, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № HMIBG40000000443 в розмірі 517 734,98 грн звернуто стягнення на трикімнатну квартиру загальною площею 68,80 кв. м, житловою площею 42,10 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «Приватбанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу даної квартири з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією договору купівлі-продажу в даному реєстрі, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, проведенням дій щодо оформлення та отримання дублікатів правовстановлюючих документів у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «Приватбанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

18 січня 2021 року АТ КБ «Приватбанк направило на адресу відповідачів вимогу про виселення протягом 30 календарних днів з дня отримання вимоги з квартири, зняття з реєстрації місця проживання і звільнення квартири.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанова суду апеляційної інстанції відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якого

є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги

за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя

на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону (частина перша статті 33 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку», частиною третьою якої, одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Виселення з іпотечного майна проводиться у порядку, встановленому законом (частина перша статті 40 Закону України «Про іпотеку»).

При вирішенні питання щодо надання мешканцям житлового приміщення, з якого вони підлягають виселенню, важливо встановити факт придбання житла за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».

Таким законом є стаття 109 ЖК України, яка закріплює правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення.

У статті 6 Конвенції проголошено принцип справедливого розгляду справи, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» внесено зміни

до статті 109 ЖК Української РСР (в подальшому назва кодексу змінена на ЖК України), згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними

за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Частина друга статті 109 ЖК України установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК України.

Відповідно до частини першої статті 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Враховуючи норми статті 109 ЖК України та статті 379 ЦК України, у поєднанні із главою 26 ЦК України, виселення без надання іншого житлового приміщення відбувається у тому разі, якщо саме це житлове приміщення було придбане за кредитні кошти. У разі, якщо за кредитні кошти було набуто інший об`єкт цивільних прав (частку в праві спільної часткової власності), а не житлове приміщення, що передано в іпотеку то виселення без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення не допускається.

Отже, при вирішенні питання щодо надання мешканцям житлового приміщення, важливо встановити факт придбання житла з якого вони підлягають виселенню, за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи.

Визначення того, чи здійснюється виселення з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, або придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, має суттєве значення для правильного вирішення цієї справи та застосування судом відповідної норми статті 109 ЖК України.

В разі встановлення, що в іпотеку передано нерухоме майно, придбане не лише за кредитні кошти, а й за особисті кошти іпотекодавця, то неможливо виселити відповідачів без надання іншого житлового приміщення.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2021 року у справі № 310/2950/18.

У справі, яка переглядається, встановлено, що спірна квартира, загальною вартістю 350 000 грн, була придбана частково за особисті кошти відповідачів і частково - за кошти отриманого кредиту (262 500 грн).

Отже, відповідач довів, що спірна квартира придбана не лише за кредитні кошти, а й за особисті кошти іпотекодавця.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог, враховуючи вищевказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, установивши, що спірна квартира, яка є предметом іпотеки, частково придбана за кредитні кошти та частково - за власні кошти позичальника, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для виселення відповідачів з такого житла без надання іншого жилого приміщення.

Посилання заявника на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 липня 2021 року в незміненій частині та постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов