№ 688/4026/18 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

21 липня 2022 року

м. Київ

справа № 688/4026/18

провадження № 61-12217св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 червня 2021 року у складі колегії суддів: Талалай О. І., Корніюк А. П., П'єнти І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Позов мотивувала тим, що 12 грудня 2011 року, на підставі договору дарування частини будинку, мати ОСОБА_4 подарувала їй 34/100 частини житлового будинку і вона стала власником усього будинковолодіння АДРЕСА_1 . У будинку проживає разом з малолітньою донькою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Крім них, у будинку зареєстровані відповідачі, які не є членами її сім`ї. Наприкінці 2008 року її матір ОСОБА_4 на прохання ОСОБА_2 , який мав намір оформити опікунство над неповнолітнім на той час ОСОБА_3 , зареєструвала останніх у будинку.

ОСОБА_2 допомагав їм у перебудові будинку, проте часто перебував на заробітках. У період відсутності ОСОБА_2 . ОСОБА_3 на спірній житловій площі не проживав. Востаннє відповідачі залишили будинок у 2013 році.

На початку 2017 року ОСОБА_2 став вимагати половину будинку, з тих підстав, що вклав у будинок велику суму власних коштів та власну працю. У добровільному порядку відповідачі не бажають зніматися з реєстрації місця проживання.

Вона позбавлена можливості отримати від держави субсидію. Не проживання у будинку без поважних причин понад установлений законом строк є підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Тому позивач, посилаючись на статті 71, 72 і частину 1 статті 163 ЖК Української РСР, просила визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим будинком на АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням від 16 березня 2021 року Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області позов задовольнив.

Визнав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим будинком АДРЕСА_1 .

Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду мотивував тим, що позивач як власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпоряджання своїм майном.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу.

Постановою від 23 червня 2021 року Хмельницький апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнив.

Рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 березня 2021 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у позові відмовив.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 судовий збір по 528,60 грн кожному.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не проживають у спірному будинку з поважних причин, не втратили інтерес до цього житлового приміщення як до місця проживання.

Отже правових підстав для визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням, з підстав відсутності без поважних причин протягом строку, установленого законом, немає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою від 28 липня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

У серпні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції: статей 64 156 405 ЖК Української РСР без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 502/922/18; статей 16 386 391 ЦК Українибез урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 209/3302/13-ц; статті 406 ЦК України без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України: від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16, від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16; без урахування висновку щодо обов`язку суду надати правову кваліфікацію відносинам сторін, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 та постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц.

Касаційну скаргу мотивувала тим, що суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення статті 405 ЦК України, позивач є єдиним власником будинку, а тому вона обґрунтовано звернулась з вимогою усунути перешкоди у користуванні житлом шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірним житловим будинком. Відповідачі не є членами сім`ї позивача, а тому їх право користування підлягає припиненню на підставі статті 406 ЦК України. Суд зобов`язаний самостійно здійснити правильну правову кваліфікацію спірних правовідносин.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 (до реєстрації шлюбу - ОСОБА_6 ) є власником будинку АДРЕСА_1 .

Позивач набула право спільної часткової власності з матір`ю ОСОБА_4 на 68/100 частини будинковолодіння згідно з рішенням Шепетівського міського суду Хмельницької області від 27 жовтня 1998 року, яким проведено розподіл спадкового майна - будинку АДРЕСА_1 .

Право спільної часткової власності ОСОБА_4 і ОСОБА_6 на 68/100 частини будинковолодіння на АДРЕСА_2 у встановленому порядку зареєстровано Шепетівським БТІ 29 листопада 2001 року.

29 грудня 2004 року ОСОБА_7 відповідно до договору дарування частини будинку подарувала ОСОБА_6 32/100 частини будинку АДРЕСА_2 з належною частиною надвірних будівель.

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 23 лютого 2005 року право власності ОСОБА_6 на 32/100 частини домоволодіння на АДРЕСА_2 зареєстровано Шепетівським БТІ.

Згідно з договором дарування частини будинку від 12 грудня 2011 року ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_6 34/100 частини будинку АДРЕСА_2 .

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 12 грудня 2012 року право власності ОСОБА_6 на 34/100 частини домоволодіння на АДРЕСА_2 зареєстровано Шепетівським БТІ.

За відомостями із домової книги у будинку АДРЕСА_2 є зареєстрованим місце проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 (з 23 жовтня 2008 року), ОСОБА_3 (з 30 грудня 2008 року до 10 грудня 2011 року, з 12 січня 2012 року).

Рішенням від 30 червня 2020 року Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області у справі № 688/98/18 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю без шлюбу, визнання недійсним договору дарування, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на Ѕ частину майна задовольнив частково. Встановив факт спільного проживання однією сім`єю без шлюбу ОСОБА_2 з ОСОБА_4 у період з серпня 2005 року до грудня 2014 року. У решті позову відмовив.

У період спільного проживання однією сім`єю без шлюбу ОСОБА_2 з ОСОБА_4 з серпня 2005 року до грудня 2014 року відповідачі набули право на проживання у будинку як члени сім`ї власника.

Відповідно до акта обстеження умов проживання при вирішенні питання встановлення опіки ОСОБА_2 над ОСОБА_3 комісією проводилося обстеження умов проживання малолітнього і встановлено, що для виховання та розвитку дитини у будинку на АДРЕСА_3 створено добрі умови, виділена окрема кімната у будинку з меблями, ведеться домашнє господарство. Стосунки у сім`ї доброзичливі, відносини побудовані на взаєморозумінні. Співмешканка ОСОБА_2 та її донька ОСОБА_6 не заперечують проти встановлення опіки над ОСОБА_3 .

Суд апеляційної інстанції встановив, що між сторонами склалися неприязні відносини.

Ухвалою від 23 березня 2017 року Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області відкрив провадження у справі № 688/759/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6 про визнання права спільної сумісної власності, усунення перешкод у користуванні власністю, вселення та виділення Ѕ частки в натурі.

У судовому порядку вирішувався спір між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю без шлюбу, визнання недійсним договору дарування, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на Ѕ частину майна (справа № 688/98/18).

З приводу вчинення позивачем і ОСОБА_4 перешкод у користуванні будинком ОСОБА_2 звертався до Шепетівського ВП ГУНП в Хмельницькій області у квітні 2017 року, у березні 2020 року.

Ухвалою від 09 липня 2020 року Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області відкрив провадження у справі № 688/681/20 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні будинковолодінням на АДРЕСА_1 та вселення.

У засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 не заперечувала той факт, що відповідачі не мають ключа від вхідних дверей будинку.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції: статей 64 156 405 ЖК України без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 502/922/18; статей 16 386 391 ЦК Українибез урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 209/3302/13-ц; статті 406 ЦК України без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України: від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16, від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16; без урахування висновку щодо обов`язку суду надати правову кваліфікацію відносинам сторін, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 та постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач як власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпоряджання своїм майном.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

У позові ОСОБА_1 просила визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, на підставі статей 71, 72 і частини першої статті 163 ЖК Української РСР. Позивач обґрунтовувала вимоги тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 більше 5 років без поважних причин не проживають у будинку.

На підставі частини першої статті 71 ЖК Української РСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Згідно з частиною першою статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

У разі тимчасової відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається займане жиле приміщення у випадках і в межах строків, установлених частиною першою, пунктами 1 і 5 частини третьої і частиною четвертою статті ЖК Української РСР.

Стаття 391 ЦК України передбачає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Ця норма матеріального права визначає право власника, співвласника у тому числі житлового приміщення або квартири, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним у цьому випадку є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Пред`явлення вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном є належним способом захисту, зокрема у випадку, коли між позивачем, який є власником майна, і відповідачем, який чинить власнику перешкоди у користуванні майном, не існує договірних відносин щодо цього майна, у тому числі щодо реєстрації місця проживання.

На час реєстрації відповідачів ОСОБА_1 була власником 66/100 частини, а її мати ОСОБА_4 - 34/100 частини житлового будинку на АДРЕСА_1 . У матеріалах справи відсутні відомості про поділ будинку у натурі між співвласниками.

У позові позивач зазначала, що вони з матір`ю дали згоду на реєстрацію ОСОБА_2 із малолітнім ОСОБА_3 та на проживання останніх у будинку.

Між сторонами був визначений порядок користування житловим приміщенням, існувала домовленість щодо реєстрації місця проживання відповідачів.

Крім того, позивач вимоги про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням на підставі статті 391 ЦК України не пред`являла.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Тому відсутні підстави для застосування судом у справі статті 391 ЦК України.

Статті 71 і 72 розміщені у главі 2 Користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду ЖК Української РСР.

Статтею 163 ЖК Української РСР передбачені підстави збереження жилої площі за тимчасово відсутніми наймачем та членами його сім`ї у будинку, що належить громадянинові.

Доказів укладення з відповідачами договору найму житлового приміщення ОСОБА_1 не надала.

Спірні правовідносини сторін регулюються статтею 405 ЦК України.

Частина друга статті 405 ЦК України передбачає, що член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше року та відсутність поважних причин.

При розгляді позову про визнання осіб такими, що втратили право на житлову площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин відсутності.

Судом встановлено, що між сторонами склалися неприязні відносини.

Ухвалою Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 23 березня 2017 року відкрито провадження у справі № 688/759/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6 про визнання права спільної сумісної власності, усунення перешкод у користуванні власністю, вселення та виділення Ѕ частки в натурі.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не проживають у спірному будинку з поважних причин, не втратили інтерес до цього житлового приміщення як до місця проживання.

Отже, відсутні правові підстави для визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням, з підстав відсутності без поважних причин протягом строку, установленого законом.

Разом з тим, постанова суду апеляційної інстанції не суперечить висновкам щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеним у постановах Верховного Суду: від 10 лютого 2021 року у справі № 502/922/18, від 25 вересня 2019 року у справі № 209/3302/13-ц, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16, від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, оскільки у зазначених справах і у цій справі встановлені різні фактичні обставини.

Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень ЦК України та ЖК Української РСР у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для цієї справи та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права без урахування висновку щодо обов`язку суду надати правову кваліфікацію відносинам сторін, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 та постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц, є неприйнятними, оскільки суд апеляційної інстанції здійснив правильну правову кваліфікацію спірних правовідносин, виходячи із заявленого предмету і підстав позову.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення статті 405 ЦК України, а не статтю 406 ЦК України, на підставі якої має припинитись право користування відповідачів є безпідставними, оскільки позивач звернулась до суду за захистом свого порушеного права на підставі статей 71 та 72 та частини першої статті 163 ЖК Української РСР та просила визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, вимоги про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням на підставі статті 391 ЦК України ОСОБА_1 .

Інші доводи касаційної скарги висновку суду апеляційної інстанції не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновку судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат, понесених заявником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401 402 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк І. М. Фаловська