№ 691/163/18 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

28 липня 2020 року

м. Київ

справа № 691/163/18

провадження № 61-41520св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С.,

Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа -Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Черкаської області від 04 липня 2018 року у складі колегії суддів: Бородійчука В. Г., Карпенко О. В., Нерушак Л. В.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст вимог заяви

У лютому 2018 року ОСОБА_1 , заінтересована особа - Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області (далі - Управління ДМС України в Черкаській області), звернулася до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання батька дитини на території України.

Заява мотивована тим, що вона є матір`ю неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ОСОБА_3 , з яким вона з 08 вересня 1992 року перебувала у зареєстрованому шлюбі є його батьком. ІНФОРМАЦІЯ_2 її чоловік ОСОБА_2 помер. За обліковими даними Мліївської сільської ради Городищенського району, Черкаської області, ОСОБА_3 , будучи громадянином СРСР, проживав без відмітки про прописку на території с. Мліїв, Городищенського району, Черкаської області в період з 05 грудня 1988 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 . У 2003 році, після народження їхнього сина ОСОБА_2 , вони сім`єю переїхали проживати на територію України в м. Чернівці.

Їх син з 01 вересня 2007 року по 27 червня 2017 року навчався в Чернівецькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 4 Чернівецької міської ради. Після смерті чоловіка, вони разом із сином переїхали проживати в с. Мліїв Городищенського району Черкаської області. З 01 вересня 2017 року син навчається в Городищенській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів № 2 в 11 класі та, з метою подальшої реалізації свого права на освіту, готується до участі у зовнішньому незалежному оцінюванні.

Її син досяг шістнадцятирічного віку та має намір набути громадянство України і оформити паспорт громадянина України, в чому йому було відмовлено. З метою встановлення причини відмови у видачі паспорта громадянина України, вона звернулася до Городищенського районного сектору Управління ДМС в Черкаській області, на що їй письмово повідомлено, що її син є громадянином Вірменії за народженням, проте має право набути громадянство України за територіальним походженням, за належного підтвердження факту проживання на території України до 24 серпня 1991 року його батька ОСОБА_3 .

Таким чином, просить встановити факт постійного проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на території України до 24 серпня 1991 року , в період з 05 грудня 1988 року по 30 листопада 1990 року.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 18 квітня 2018 року заяву задоволено; встановлено факт, що має юридичне значення, а саме: що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , постійно проживав на території України на АДРЕСА_1 в період з 05 грудня 1988 року по 30 листопада 1990 року.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що заявник надала суду достатньо обгрунтованих доказів на підставу своїх вимог, показами свідків підтверджено обставини на які вказувала заявник, представник заінтересованої особи Управління ДМС України в Черкаській області не заперечував проти задоволення вимог заяви, що свідчить про відсутність спору про право, тому заява була задоволена.

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 04 липня 2018 року апеляційну скаргу Управління ДМС України в Черкаській області задоволено, рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 18 квітня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні заяви відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що надані заявником докази беззаперечно не підтверджують факт постійного безперервного проживання на законних підставах на території України ОСОБА_3 протягом зазначеного періоду.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду ОСОБА_1 ,посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що заінтересована особа не подавала будь-яких доказів на підтвердження необґрунтованості її заяви. Вважає, що наданих доказів цілком достатньо для встановлення факту, що має юридичне значення.

Короткий зміст вимог відзиву на касаційну скаргу

У грудні 2018 року Управління ДМС в Черкаській області подало відзив, у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, оскільки постанова апеляційного суду є законною, а доводи касаційної скарги необґрунтованими. Вважає, що витягу з погосподарської книги сільської ради недостатньо для встановлення факту постійного проживання особи, оскільки такий витяг лише підтверджує факт прибуття ОСОБА_3 до домоволодіння та вибуття з нього. Інших доказів, що підтверджують саме проживання особи на території України не надано.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що ОСОБА_1 матір`ю ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ОСОБА_3 , з яким вона з 08 вересня 1992 року перебувала в зареєстрованому шлюбі є його батьком. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер, в підтвердження чого суду апеляційної інстанції надано належним чином завірений та оформлений переклад свідоцтва про смерть.

Після досягнення повноліття ОСОБА_2 йому відмовлено в у видачі паспорта громадянина України. З метою встановлення причин відмови ОСОБА_2 у видачі паспорта громадянина України, ОСОБА_1 звернулася до Городищенського районного сектору Управління ДМС в Черкаській області, де їй повідомили, що ОСОБА_2 є громадянином Вірменії за народженням, проте має право набути громадянство України за територіальним походженням за належного підтвердження факту проживання на території України до 24 серпня 1991 року його батька ОСОБА_3 , про що ухвалюється в судовому порядку відповідне рішення.

З витягу погосподарської книги Мліївської сільської ради станом на 1986-1990 роки та довідки виконавчого комітету Мліївської сільської ради від 14 лютого 2018 року № 75 (виданої на підставі запису в погосподарській книзі) убачається, що ОСОБА_3 прибув до України з Вірменії 05 грудня 1988 року та вибув до Вірменії 30 листопада 1990 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX«Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У силу частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Факт постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, відповідно до яких громадянами України є громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.

Відповідно до пункту 25 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 (далі - Порядок), для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка постійно проживала до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (частина перша статті 8 Закону), подає документи, передбачені підпунктами «а», «в» пункту 24 цього Порядку, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях.

У пункті 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

Пунктом 22 Положення про паспортну систему в СРСР, затвердженого Постановою Ради Міністрів СРСР від 28 серпня 1974 року, встановлювалися вимоги щодо прописки громадян СРСР за місцем проживання громадян, що мали паспорти - по паспортам, а тих, що прибули на тимчасове проживання з одної місцевості у іншу на строк більше ніж півтора місяці, прописувалися тимчасово. Зазначеним пунктом Положення також встановлювалися обмеження у праві громадян на прописку за місцем проживання в разі відсутності в паспорті громадянина відмітки про виписку. Такі громадяни не підлягали прописці.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З витягу з погосподарської книги Мліївської сільської ради станом на 1986-1990 роки та довідки виконавчого комітету Мліївської сільської ради від 14 лютого 2018 року № 75 (виданої на підставі запису в погосподарській книзі) убачається, що ОСОБА_3 прибув до України з Вірменії 05 грудня 1988 року та вибув до Вірменії 30 листопада 1990 року.

Установлено, щоОСОБА_3 проживав без реєстрації в с. Мліїв Городищенського р-ну, що також підтверджується довідкою № 75 виконавчого комітету Мліївської сільської ради Городищенського району та був головою двору за адресою АДРЕСА_1 .

Апеляційний суд виходив з того, що указані докази лише підтверджують факт прибуття ОСОБА_3 05 грудня 1988 року до домогосподарства в с. Мліїв та вибуття з нього 30 листопада 1990 року, а жодного іншого документа, відповідно до якого можливо підтвердити факт його постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року (трудової книжки, військового квитка, виписки з Держархіву Черкаської області про прийняття чи звільнення з роботи) в матеріалах справи не міститься.

Крім того, як вбачається з витягу погосподарської книги, зроблені в ній записи не відповідають встановленим формам первинної облікової документації, визначеним Інструкцією з ведення погосподарського обліку в сільських, селищних та міських радах, затвердженою наказом Державного комітету статистики України 18 квітня 2005 року № 95 (далі - Інструкція), якою визначено порядок організації, ведення та поводження з документами погосподарського обліку з метою упорядкування і систематизації первинних даних та інформаційного забезпечення органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування всіх рівнів щодо соціально-демографічних характеристик населення.

Пунктом 1.9 вищевказаної Інструкції передбачено, що усі форми погосподарського обліку мають бути заповнені належним чином відповідно до вказівок даної Інструкції щодо їхнього складання й ведення, зокрема: усі записи мають бути зроблені чітко, внесені уточнення обгрунтовані, а там, де це передбачено, завірені підписом голови домогосподарства та особи, що здійснювала запис; будь-які підчистки та не обумовлені текстовим записом виправлення в формах не допускаються. Будь-які виправлення та перекреслення мають бути обумовлені та завірені підписом голови або секретаря виконкому місцевої ради (особи, яка виконує функції секретаря виконкому місцевої ради).

Списки осіб, що тимчасово проживають на території сільських населених пунктів, у відповідності до пункту 3.1 Інструкції велися систематично протягом року так само, як і в погосподарських книгах у записах форми № 2.

Згідно із пунктом 3.3 Інструкції, до категорії осіб, що тимчасово проживають, слід було зараховувати іноземних підданих, які прибули на територію ради на сезонну або тимчасову роботу.

Відомості про осіб, що проживають на території ради тимчасово і занесені до форми № 2 в алфавітну книгу домогосподарств не включаються.

Отже, надані заявником докази констатують лише проживання її покійного чоловіка ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 , як голови двору, даних про те, що він був власником двору суду не надано.

Крім того, копія аркушу погосподарської книги містять виправлення при зазначенні місяця народження ОСОБА_3 , які не засвідчені в установленому Інструкцією порядку.

У довідці виконавчого комітету Мліївської сільської ради від 14 лютого 2018 року № 75 зазначено, що ОСОБА_3 проживав за адресою АДРЕСА_1 з 05 грудня 1988 року по 30 листопада 1990 року без реєстрації, що підтверджується записами у погосподарській книзі. Вказані дані не узгоджуються з вимогами до обліку, існуючими на час, що досліджується, оскільки Інструкцією було передбачено обліковувати осіб, які фактично проживають на території певної ради, але чиє місце проживання зареєстроване за її межами в іншій обліковій книзі форми № 2. Відомостей з облікової погосподарської книги № 2 не надано.

Досліджуючи записи про місце роботи ОСОБА_3 , зроблені в погосподарській книзі, апеляційний суд дійшов висновку, що вони не можуть бути доказом проживання на території України, оскільки не вказують на яких умовах (постійно, сезонно чи тимчасово) особа працювала спеціалістом у побуткомбінаті.

Висновки апеляційного суду про відмову у задоволенні заяви є обгрунтованими, оскільки ОСОБА_1 не довела факту саме постійного проживання її покійного чоловіка на території України в період до 24 серпня 1991 року , та не надали підтверджуючих доказів (трудової книжки, військового квитка, виписки з Держархіву Черкаської області про прийняття чи звільнення з роботи), що стало б підставою для отримання громадянства їхнім спільним сином ОСОБА_2 .

Матеріали справи містять докази, що і заявник і її син є громадянами Вірменії, померлий чоловік заявника - ОСОБА_3 також був громадянином Вірменії.

Апеляційним судом належним чином оцінено докази у справі, враховано вимоги нормативних актів щодо обов`язковості прописки та зроблено обґрунтований висновок, що заявником беззаперечно не доведено факту постійного, безперервного проживання на законних підставах на території України її чоловіка у період до 24 серпня 1991 року .

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Черкаської області від 04 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

В. С. Жданова

В. О. Кузнєцов