Постанова
Іменем України
16 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 692/79/17
провадження № 61-3277св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Продсільпром»,
розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Продсільпром» на рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 11 вересня 2020 року у складі судді Чепурного О. П. та постанову Черкаського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Нерушак Л. В., Єльцова В. О., Василенко Л. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Продсільпром» (далі - ТОВ «Продсільпром») про визнання договору оренди землі недійсним та зобов`язання вчинити певні дії.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що йому на праві власності належить земельна ділянка площею 2,1653 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходяться в межах Митлашівської сільської ради Драбівського району Черкаської області за межами населеного пункту. Це підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЧР № 110893, виданим Драбівським районним відділом земельних ресурсів 05 травня
2004 року.
З часу набуття права власності на вказану земельну ділянку позивач передавав її в оренду ТОВ «Продсільпром», про що укладались відповідні договори. Після закінчення строку дії попереднього договору у 2010 році, позивач уклав договір оренди землі з відповідачем строком на п`ять років. Копію договору оренди представник ТОВ «Продсільпром» позивачу не надав, пояснивши, що укладений договір необхідно зареєструвати у відділі Держкомзему у Драбівському районі. Відповідач користувався земельною ділянкою, а позивач отримував орендну плату.
Після закінчення строку дії договору, який було укладено у 2010 році, орендар письмове повідомлення про намір продовжити дію договору оренди позивачу не направляв, тому ОСОБА_1 звернувся до генерального директора ТОВ «Продсільпром» Буцька С. А. з усною вимогою про повернення земельної ділянки.
У січні 2017 року позивачу було відмовлено у повернені земельної ділянки та роз`яснено, що договір оренди земельної ділянки у 2010 році було укладено не на п`ять, а на п`ятнадцять років. Тому підстав для повернення ТОВ «Продсільпром» земельної ділянки позивачу немає.
Ознайомившись з копією договору оренди землі від 01 жовтня 2010 року,
ОСОБА_1 виявив, що не підписував цей договір. Проте, як вказував позивач, незважаючи на те, що він договір оренди не підписував, його було зареєстровано у відділі Держкомзему у Драбівському районі 16 липня
2012 року. Тому ОСОБА_1 вважав зазначений договір оренди землі від
01 жовтня 2010 року підробленим.
З огляду на викладене позивач просив:
визнати недійсним договір оренди землі від 01 жовтня 2010 року б/н, укладений від імені ОСОБА_1 і ТОВ «Продсільпром» стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 7120686500:04:002:0804 площею 2,1653 га, яка знаходиться в адміністративних межах Митлашівської сільської ради Драбівського району Черкаської області за межами населеного пункту, зареєстрований у відділі Держкомзему у Драбівському районі 16 липня
2012 року за № 712060004003339, і скасувати його державну реєстрацію;
зобов`язати ТОВ «Продсільпром» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 7120686500:04:002:0804 площею 2,1653 га, яка знаходиться в адміністративних межах Митлашівської сільської ради Драбівського району Черкаської області за межами населеного пункту;
стягнути з ТОВ «Продсільпром» на його користь понесені судові витрати на сплату судового збору у розмірі 640,00 грн та надання правової допомоги.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 11 вересня
2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір оренди землі від 01 жовтня 2010 року б/н, укладений від імені ОСОБА_1 і ТОВ «Продсільпром», зареєстрований у відділі Держкомзему у Драбівському районі 16 липня 2012 року за № 712060004003339, та скасовано його державну реєстрацію.
Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Продсільпром» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 7120686500:04:002:0804 площею 2,1653 га, яка знаходиться в адміністративних межах Митлашівської сільської ради Драбівського району Черкаської області.
Стягнуто з ТОВ «Продсільпром» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати в розмірі 6 788,80 грн.
Задовольняючи позов про визнання договору оренди землі недійсним та повернення земельної ділянки, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог.
Суд вказав, що згідно з висновком експертизи від 22 травня 2020 року
№ 465,555/20-23 підпис в графі «орендодавець» договору оренди землі від
01 жовтня 2010 року, укладеного між ОСОБА_1 і ТОВ «Продсільпром», зареєстрованого у відділі Держкомзему у Драбівському районі 16 липня
2012 року, виконаний не ОСОБА_1 . У зв`язку з цим суд першої інстанції дійшов висновку, що волевиявленням позивача не охоплювалось укладення договору оренди землі, сторонами не досягнуто згоди щодо істотних умов договору.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року відмовлено представнику ТОВ «Продсільпром» у задоволенні клопотання про призначення повторної судово-почеркознавчої експертизи у цій справі.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції неодноразово призначав судово-почеркознавчу експертизу. Згідно з висновком експертів за результатами судово-почеркознавчої експертизи від 22 травня 2020 року
№ 465,55/20-23 підпис від імені ОСОБА_1 у договорі оренди землі від
01 жовтня 2010 року, укладеного між ОСОБА_1 і ТОВ «Продсільпром», зареєстрованому відділом Держкомзему у Драбівському районі 16 липня
2012 року, виконано не ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції направив до експертної установи Черкаського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз експериментальні зразки підпису ОСОБА_1 , експериментальні зразки почерку ОСОБА_1 , які необхідні для проведення вказаної судово-почеркознавчої експертизи. Водночас представник відповідача не надав належних, достовірних доказів того, що зазначений висновок експертизи виготовлений з порушенням норм законодавства та є неналежним доказом у цій справі.
Доводи заявника не є суттєвими, зводяться до незгоди з висновком експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 22 травня
2020 року № 465,55/20-23. За наявних обставин справи та доказів наданих сторонами, апеляційний суд дійшов висновку, що підстав для призначення повторної судово-почеркознавчої експертизи під час апеляційного розгляду справи немає. Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що, враховуючи предмет і підстави позову та питання, які ставляться експерту, заявлене клопотання про призначення повторної експертизи не підлягає задоволенню, оскільки апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Водночас докази, які не були подані суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості подання їх до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ «Продсільпром» задоволено частково.
Рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 11 вересня
2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Зобов`язано ТОВ «Продсільпром» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 7120686500:04:002:0804 площею 2,1653 га, яка знаходиться в адміністративних межах Митлашівської сільської ради Драбівського району Черкаської області.
У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто з ТОВ «Продсільпром» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати частково пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 3 500,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Продсільпром» судовий збір за подання апеляційної скарги частково у розмірі 630,60 грн.
Апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції помилкового вважав наявними підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди землі від 01 жовтня 2010 року, укладеного від його імені з ТОВ «Продсільпром», оскільки така угода фактично не була укладена, а тому не може визнаватись судом недійсною. Таким чином, на переконання апеляційного суду, у задоволенні позовної вимоги
ОСОБА_1 про визнання договору оренди землі недійсним від 01 жовтня 2010 року слід відмовити з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту.
Суд апеляційної інстанції також зазначив, що відмова у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки. Аналіз позовної заяви позивача ОСОБА_1 свідчить, що крім вимоги про визнання договору оренди недійсним, позивач також пред`явив вимогу про зобов`язання ТОВ «Продсільпром» повернути належну йому земельну ділянку на праві приватної власності площею 2,1653 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 7120686500:04:002:0804, яка знаходиться в межах Митлашівської сільської ради Драбівського району Черкаської області за межами населеного пункту. За таких обставин, апеляційний суд вважав, що вимога позивача про повернення земельної ділянки, яка належить йому на праві власності, підлягає задоволенню.
Доводи ТОВ «Продсільпром» щодо проведеної судово-почеркознавчої експертизи та порушення порядку проведення експертизи суд апеляційної інстанції вважав необґрунтованими. Матеріали справи свідчать, що судовий експерт не звертався до суду із клопотанням про надання додаткових матеріалів та зразків, також матеріали справи до суду не повертались через допущені порушення. Натомість експертом було проведено експертизу та надано висновок, що підтверджує факт достатності матеріалів та зразків для проведення експертизи. Конкретну кількість зразків підпису, що необхідно відібрати для проведення почеркознавчої експертизи, визначає експерт у кожному окремому випадку.
Відповідач не надав доказів помилковості чи необґрунтованості висновку експертизи, або доказів, що висновок експертизи суперечить іншим матеріалам справи чи викликає сумніви в його правильності, тому доводи апеляційної скарги щодо не врахування висновку експертизи судом є безпідставними.
Аргументи учасників справи
У лютому 2021 року ТОВ «Продсільпром» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить:
скасувати рішення Драбівського районного суду Черкаської області від
11 вересня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року;
прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю;
скасувати ухвалу Черкаського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року про відмову у задоволенні клопотання про проведення повторної судово-почеркознавчої експертизи;
стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Продсільпром» судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача,
а встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Незважаючи на самостійне визначення позивачем підстав заявленого позову про повернення ТОВ «Продсільпром» земельної ділянки як застосування наслідків недійсності договору оренди від 01 жовтня 2010 року в порядку, визначеному статтею
216 ЦК України (що є самостійною підставою та нормативно-правовою кваліфікацією), суд апеляційної інстанції не відмовив у задоволенні позову в цій частині, а розглянув негаторний позов, який ОСОБА_1 у суді першої інстанції не пред`являвся. Вказане свідчить про порушення судом апеляційної інстанції статті 175 ЦПК України та неправильне застосування статей 15 16 ЦК України у контексті висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від
08 квітня 2020 року у справі № 761/41071/19. Суд апеляційної інстанції за відсутності достатніх правових підстав (обставин щодо витребування земельної ділянки, яку передано за договором у користування відповідача) та без пред`явлення позивачем негаторного позову, відмовивши у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним договору оренди землі, задовольнив вимогу про повернення спірної земельної ділянки ОСОБА_1 . При цьому,
в оскаржуваному судовому рішенні апеляційної інстанції не роз'яснено, яким чином заявлений позов про визнання недійсним договору оренди від
01 жовтня 2010 року та застосування наслідків недійсності правочину,
був розцінений як негаторний позов за відсутності відповідних підстав у позовній заяві;
суди попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи неправильно застосували норми матеріального права, зокрема статті 203 205 207 215 229 - 233 ЦК України. Під час вирішення цього спору суди не врахували висновки Верховного Суду про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Таким чином, заявлена позивачем вимога про застосування наслідків недійсності правочину (повернення земельної ділянки) не може бути задоволена під час вирішення цього спору. Більше того, у позовній заяві не заявлено вимогу про скасування державної реєстрації права оренди спірної земельної ділянки;
ОСОБА_1 помилково пред`явив позовну заяву про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та застосування наслідків недійсності правочину (в порядку реституції, а саме повернення сторонами набутого під час його виконання). Він не подавав негаторний позов про усунення перешкод у користуванні землею;
суд апеляційної інстанції, задовольняючи частково позов ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки, не врахував, що у цій справі підставою для пред`явлення вимоги про повернення земельної ділянки є саме визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, а не факт його не укладення сторонами та усунення перешкод у користуванні землею.
До касаційної скарги включено скаргу на ухвалу Черкаського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року про відмову у задоволенні клопотання про призначення повторної судово-почеркознавчої експертизи, з якою не погоджується відповідач.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2021 року провадження у цій справі зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21).
Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2022 року касаційне провадження у цій справі поновлено.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Зокрема те, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, оскільки апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, а також те, що судове рішення ухвалено з порушенням пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЧР № 110893 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки розміром 2,1653 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходяться в межах Митлашівської сільської ради Драбівського району Черкаської області за межами населеного пункту.
Згідно з договором оренди землі від 01 жовтня 2010 року, який укладено між ОСОБА_1 і ТОВ «Продсільпром», земельну ділянку площею 2,1653 га передано в оренду строком на п`ятнадцять років. Цей договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Драбівському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 16 липня 2012 року за № 71206000400333.
Відповідно до висновку експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 22 травня 2020 року № 465,555/20-23 підпис в графі «орендодавець» договору оренду землі від 01 жовтня 2010 року, укладеного між ОСОБА_1 і ТОВ «Продсільпром», зареєстрованого у відділі Держкомзему у Драбівському районі 16 липня 2012 року, виконаний не ОСОБА_1 .
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
У статті 203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається в письмовій формі.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі
№ 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) вказано, що:
«6.15. Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
6.16. Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.
6.17. Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.
6.18. Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.
6.19. Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
6.20. Тобто як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.
6.21. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.
[…]
6.38. У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).
6.39. Висловлене вище про можливість визначити фактичне укладення правочину у спосіб його виконання (за відсутності законодавчих застережень про інше) не суперечить викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження
№ 14-499цс19) правовому висновку про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
6.40. У справі, що розглядається, позивачка звернулася з вимогою про визнання недійсним договору оренди (майнового найму) нежитлового приміщення, мотивованою тим, що її син орендодавець ОСОБА_5 цей договір не підписував, його умови не погоджував.
6.41. За встановленими у справі обставинами, оспорюваний договір ОСОБА_5 не підписував та, відповідно, волевиявлення щодо правочину не було, істотних умов цього договору не погоджував.
6.42. Відповідач користується будівлею складу. Разом з тим, відсутні відомості про виконання договору стороною позивача.
6.43. З урахуванням викладеного немає підстав вважати договір оренди (майнового найму) нежитлового приміщення від 20 травня 2015 року укладеним».
Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
У справі, що розглядається:
ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,1653 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходяться в межах Митлашівської сільської ради Драбівського району Черкаської області за межами населеного пункту;
з часу набуття права власності на вказану земельну ділянку позивач передавав її в оренду ТОВ «Продсільпром», про що укладались відповідні договори. Позивач зазначав, що після закінчення строку дії попереднього договору у 2010 році, він уклав договір оренди землі з відповідачем строком на п`ять років;
позивач посилався на те, що підписував договір оренди землі від
01 жовтня 2010 року. Тому ОСОБА_1 вважав зазначений договір оренди землі від 01 жовтня 2010 року підробленим;
згідно з висновком експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 22 травня 2020 року № 465,555/20-23 підпис у графі «орендодавець» договору оренду землі від 01 жовтня 2010 року, укладеного між ОСОБА_1 і ТОВ «Продсільпром», зареєстрованого у відділі Держкомзему у Драбівському районі 16 липня 2012 року, виконаний не ОСОБА_1 ;
встановивши, що договір оренди землі від 01 жовтня 2010 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Продсільпром», позивач не підписував, відповідно істотних умов цього договору не погоджував, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість визнання цього правочину недійсним;
апеляційний суд зробив висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача ОСОБА_1 щодо визнання недійсним договору оренди землі від 01 жовтня 2010 року, оскільки спірний договір оренди земельної ділянки від 01 жовтня 2010 року є неукладеним, а у задоволенні цієї вимоги належить відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту, оскільки неукладений правочин неможливо визнати недійсним;
у відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі ТОВ «Продсільпром» посилався на те, що договірні відносини між Товариством і ОСОБА_1 щодо оренди земельної ділянки, яка йому належить, тривають з 2004 року. Доказів того, що ОСОБА_1 не бажав продовження існуючих договірних правовідносин стосовно оренди земельної ділянки матеріали справи не містять;
суди попередніх інстанцій не з`ясували обставин щодо отримання/неотримання орендодавцем орендної плати, тобто чи виконувались сторонами умови договору оренди землі від 01 жовтня 2010 року до часу звернення позивача із зазначеним позовом;
від цих обставин залежить кваліфікація договору оренди землі як неукладеного чи як оспорюваного;
суди попередніх інстанцій не надали оцінки добросовісності позивача та наявності/відсутності його суперечливої поведінки у спірних правовідносинах.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
За таких обставин, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду належить скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги, з урахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2021 року у справі
№ 546/581/19 (провадження № 61-11197св21), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21), дають підстави для висновку, що оскаржене рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права.
У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу необхідно задовольнити частково; рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - скасувати; справу направити на новий розгляд до суду першої існтанції.
Висновки щодо розподілу судових витрат
Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Продсільпром» задовольнити частково.
Рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 11 вересня
2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 11 вересня 2020 року та постанова Черкаського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат Судді:Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук