Постанова

Іменем України

26 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 693/1065/19

провадження № 61-22508св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - головний державний виконавець Жашківського районного відділу Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Іванова Л. В.,

стягувач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Жашківського районного суду Черкаської області від 01 жовтня 2019 року у складі судді Пічкура С. Д. та постанову Черкаського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Фетісової Т. Л., Сіренка Ю. В., Храпка В. Д.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив скасувати постанову головного державного виконавця Жашківського районного відділу Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Іванової Л. В. (далі - головний державний виконавець Жашківського РВ ГТУЮ у Черкаській області, державний виконавець) від 25 жовтня 2018 року у ВП № 52129756 про накладення на нього штрафу у розмірі 50 % від суми заборгованості зі сплати аліментів, визнання дій державного виконавця з проведення розрахунку боргу зі сплати аліментів неправомірними.

На обґрунтування своїх вимог посилався на те, що постанова державного виконавця про накладення штрафу прийнята з порушенням вимог закону, оскільки виконавець не врахувала, що трирічний строк для розрахунку суми заборгованості та накладення штрафу за несплату аліментів, визначений частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», розпочинається з 28 серпня 2018 року, так як чинність новоприйнятих нормативно-правових актів поширюється на відносини, що виникли після набрання ним чинності. Зазначав, що він надавав державному виконавцю Івановій Л. В. заперечення з додатками банківських платіжок, в яких зазначено розрахунок сплати аліментів на користь стягувача для утримання неповнолітньої дитини, проте державний виконавець не здійснила перерахунку заборгованості.

З урахуванням наведеного просив визнати неправомірним накладення штрафу за несплату аліментів, скасувати постанову від 25 жовтня 2018 року про накладення штрафу, визнати дії державного виконавця з проведення розрахунку боргу зі сплати аліментів неправомірними, визначити суму боргу за аліментами у розмірі 83 447,30 грн.

Ухвалою Жашківського районного суду Черкаської області від 01 жовтня 2019 року скаргу ОСОБА_1 про скасування постанови від 25 жовтня 2018 року про накладення штрафу та визначення суми боргу зі сплати аліментів задоволено частково. Постанову головного державного виконавця Жашківського РВ ГТУЮ у Черкаській області Іванової Л. В. від 25 жовтня 2018 року про накладення штрафу у ВП № 52129756 на боржника ОСОБА_1 у сумі 55 840,92 грн скасовано. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що постанова про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 50 % від суми заборгованості у розмірі 55 840,92 грн винесена державним виконавцем передчасно, без достатніх підстав, а тому підлягає скасуванню. Щодо вимог про перерахунок заборгованості за аліментами, то суд першої інстанції зазначив, що, оскільки спір виник щодо розміру заборгованості за аліментами, то такий спір відповідно до закону підлягає вирішенню судом у порядку позовного провадження.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року ухвалу Жашківського районного суду Черкаської області від 01 жовтня 2019 року скасовано в частині задоволення вимог про скасування постанови головного державного виконавця Жашківського РВ ГТУЮ у Черкаській області Іванової Л. В. від 25 жовтня 2018 року про накладення штрафу у ВП № 52129756 на боржника ОСОБА_1 у сумі 55 840,92 грн. Провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 в цій частині вимог закрито. В іншій частині ухвалу Жашківського районного суду Черкаської області від 01 жовтня 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що скарга в частині вимог про скасування постанови головного державного виконавця Жашківського РВ ГТУЮ у Черкаській області Іванової Л. В. від 25 жовтня 2018 року про накладення штрафу у ВП № 52129756 не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, тому провадження у справі в цій частині необхідно закрити. Щодо визнання дій державного виконавця неправомірними при проведенні розрахунку боргу зі сплати аліментів, то суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції та зазначив, що такий спір по суті є спором про право, тому не може бути вирішений в межах заявленої скарги, а підлягає розгляду в порядку позовного провадження.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції в частині скасування постанови про накладення штрафу від 25 жовтня 2018 року та скасувати ухвалу суду першої інстанції в частині розглядускарги про визнання дій державного виконавця з проведення розрахунку боргу зі сплати аліментів неправомірними за правилами позовного провадження.

Касаційна скарга мотивована тим, що заява про стягнення аліментів на утримання дитини розглядалася у порядку цивільного судочинства, тому розгляд скарги про скасування постанови про накладення штрафу відповідно до статей 448 450 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), необхідно подавати до суду, який ухвалив рішення. Відповідно суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що скарга в цій частині підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій помилково зазначили, що правовідносини щодо визначення розміру заборгованості зі сплати аліментів мають розглядатися лише за правилами позовного провадження.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у грудні 2019року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Щодо вимог скарги про визнання дій державного виконавця неправомірними при проведенні розрахунку боргу зі сплати аліментів

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

При виконанні судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою в порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця. Відповідно до змісту скарги та заявлених вимог заявник, зокрема, не погоджується з визначеним державним виконавцем розміром заборгованості за аліментами та порядком нарахування аліментів.

Відповідно до статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Згідно з частинами першою та третьою статті 71 Закону № 1404-VIII порядок стягнення аліментів визначається законом. Визначення суми заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частки від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України (далі - СК України).

Порядок визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), передбачений статтею 195 СК України, відповідно до якої заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою-підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

Відмовляючи у задоволенні скарги в частині вимог про визнання дій державного виконавця при проведенні розрахунку боргу зі сплати аліментівнеправомірними, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, зазначив, що між сторонами виконавчого провадження (стягувачем і боржником) виник спір щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів, тому такий спір відповідно до закону підлягає вирішенню судом у порядку позовного провадження з дотриманням процедури, визначеної відповідним процесуальним законом.

Проте наведений висновок судів першої та апеляційної інстанцій є помилковим та суперечить нормам матеріального та процесуального права.

Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно з частиною восьмою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Частиною першою статті 448 ЦПК України передбачено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 201/10329/16-ц (провадження № 14-496цс19) викладений правовий висновок, згідно з яким, оскільки скаржник звернувся до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на дії державного виконавця щодо розрахунку аліментів у порядку контролю за виконанням судового рішення, така скарга має розглядатися за правилами цивільного судочинства. У цій справі спір вирішувався саме шляхом подання скарги на дії державного виконавця щодо розрахунку аліментів, з чим погодилася Велика Палата Верховного Суду.

Верховний Суд у постановах від 01 квітня 2020 року у справі № 401/3734/16-ц та від 22 квітня 2020 року у справі № 523/7815/18 дійшов висновку, що спір про визнання незаконними розрахунків державного виконавця щодо заборгованості зі сплати аліментів може розглядатись у порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку, що спір у цій справі щодо розрахунку заборгованості зі сплати аліментів підлягає вирішенню судом лише у порядку позовного провадження і що саме це є підставою для відмови у задоволенні скарги на дії державного виконавця.

Щодо вимог скарги про скасування постанови державного виконавця про накладення штрафу

Суди встановили, що постановою державного виконавця від 25 жовтня 2018 року на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 50 % від суми заборгованості у розмірі 55 840,92 грн.

Частиною другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

З урахуванням наведеного можна зробити висновок, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц (провадження

№ 14-166цс18), від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17 (провадження № 11-734апп18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 826/5195/17 (провадження № 11-801апп18), від 16 січня 2019 року у справі № 279/3458/17-ц (провадження № 14-543цс18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 758/201/17 (провадження № 14-468цс19), від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18 (провадження № 14-580цс19).

З урахуванням наведеного, скарга ОСОБА_1 на постанову державного виконавця про накладення на нього штрафу не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинна розглядатися адміністративним судом. Таким чином, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про скасування ухвали суду першої інстанції у вказаній частині та закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

У зв`язку з цим доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права є необґрунтованими та зводяться до власного тлумачення норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи викладене, оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині скарги провизнання дій державного виконавця при проведенні розрахунку боргу зі сплати аліментів неправомірними не можуть вважатися законними й обґрунтованими та підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду належить врахувати наведені у цій постанові висновки суду касаційної інстанції, дати відповідну правову оцінку доводам заявника та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на те, що, постанова Черкаського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року про закриття провадження у справі в частині вирішення вимог про скасування постанови державного виконавця від 25 жовтня 2018 року про накладення штрафу ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення постанови суду апеляційної інстанції в цій частині без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржувані судові рішення в частині вирішення вимог скарги ОСОБА_1 про визнання дій державного виконавця при проведенні розрахунку боргу зі сплати аліментів неправомірними підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд, а в іншій частині - залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 406 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Жашківського районного суду Черкаської області від 01 жовтня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року в частині вирішення вимог скарги ОСОБА_1 про визнання дій державного виконавця при проведенні розрахунку боргу зі сплати аліментів неправомірними скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

У решті постанову Черкаського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко