Постанова

Іменем України

02 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 693/1343/16

провадження № 61-43975св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Уманської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області,

відповідачі - ОСОБА_1 , фермерське господарство «Калаур»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора Черкаської області на рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 24 квітня 2018 року у складі судді Шимчика Р. В. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 31 липня 2018 року у складі колегії суддів: Нерушак Л. В., Гончар Н. І., Фетісової Т. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У грудні 2016 року заступник керівника Уманської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до ОСОБА_1 , фермерського господарства «Калаур» (далі - ФГ «Калаур») про визнання наказів недійсними, визнання недійсними договорів оренди та суборенди землі, її повернення, посилаючись на те, що наказами Головного управління Держземагенства у Черкаській області (далі - ГУ Держземагенства у Черкаській області) від 11 липня 2013 року №№ ЧК/7120987700:02:001/00000260, ЧК/7120987700:02:001/00000261, ЧК/7120987700:02:001/00000262, ЧК/7120987700:02:001/00000263, ЧК/7120987700:02:001/00000275 ОСОБА_1 надано дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення п`яти земельних ділянок (площею 4,9702 га; площею 5,5986 га; площею 8,0442 га; площею 8,2001 га; площею 13,0801 га) сільськогосподарського призначення із земель державної власності в оренду в адміністративних межах Сорокотязької сільської ради Жашківського району Черкаської області. Наказами ГУ Держземагенства у Черкаській області від 30 серпня 2013 року №№ ЧК/7120987700:02:001/00000679; ЧК/7120987700:02:001/00000680; ЧК/7120987700:001:00000681; ЧК/7120987700:02:001:00000682; ЧК/7120987700:02:001:00000683 було затверджено проекти землеустрою щодо відведення вказаних земельних ділянок (з кадастровими номерами: 7120987700:02:001:0034 площею 4,9702 га; 7120987700:02:001:0692 площею 5,5986 га; 7120987700:02:001:0694 площею 8,0442 га; 7120987700:02:001:0691 площею 8,2001 га; 7120987700:02:001:0036 площею 13,0801 га) в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства. На підставі зазначених наказів 30 серпня 2013 року між ГУ Держземагенства у Черкаській області та ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі, за умовами якого в оренду ОСОБА_1 передано земельні ділянки загальною площею 39,8932 га сільськогосподарського призначення державної власності, які розташовані за межами населеного пункту, в адміністративних межах Сорокотязької сільської ради Жашківського району Черкаської області. За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 15 грудня 2013 року право оренди було зареєстровано за ОСОБА_1 з 16 грудня 2013 року. В подальшому 18 лютого 2014 року між ОСОБА_1 та фермерським господарством «Зерно життя» (далі - ФГ «Зерно життя») було укладено договори суборенди вказаних земельних ділянок. 04 липня 2015 року право суборенди земельних ділянок ФГ «Зерно життя» було припинено. 07 липня 2015 року між ОСОБА_1 та ФГ «Калаур» було укладено договір суборенди землі № 3, за яким ОСОБА_1 передав вказані земельні ділянки в суборенду ФГ «Калаур». Оскільки спірні земельні ділянки не межують між собою та не мають необхідної сукупності ознак для визнання їх єдиним масивом, то вони не могли бути надані фізичній особі в оренду без проведення земельних торгів, що свідчить про порушення ГУ Держземагенства у Черкаській області вимог законодавства при прийнятті вищевказаних наказів. Крім того, для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються із заявою до відповідної районної державної адміністрації, до заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному начальному закладі, а орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на розгляд суду спору суд) повинен дати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника та пересвідчитися в дійсності волевиявленню заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство. Таким чином, ГУ Держземагенства у Черкаській області не мало правових підстав приймати накази про затвердження документації із землеустрою та надання спірних земельних ділянок в оренду, тому такі рішення органу державної влади підлягають визнанню незаконними та скасуванню, оскільки порушують норми Закону України «Про фермерське господарство». Укладені на підставі вищезазначених наказів договори оренди та суборенди спірної землі підлягають визнанню недійсними, оскільки після укладення договорів оренди земельних ділянок ОСОБА_1 не створив фермерського господарства, не приступив до використання земельних ділянок і самостійно їх не обробляв, а передав їх в суборенду з метою уникнення проведення земельних торгів, чим порушив вимоги статті 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Враховуючи наведене, заступник керівника Уманської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Черкаській областіпросив: визнати незаконними і скасувати накази ГУ Держземагенства у Черкаській області від 30 серпня 2013 року №№ ЧК/7120987700:02:001/00000679, ЧК/7120987700:02:001/00000680; ЧК/7120987700:02:001/00000681; ЧК/7120987700:02:001/00000682; ЧК/7120987700:02:001/00000683 про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок в оренду; визнати недійсним договір оренди землі, укладений 30 серпня 2013 року між ГУ Держземагенства у Черкаській області та ОСОБА_1 ; визнати недійсним договір суборенди землі, укладений 07 липня 2015 року між ФГ «Калаур» та ОСОБА_1

ФГ «Калаур» заперечило проти позову, просило застосувати позовну давність та відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що з часу прийняття ГУ Держземагенства у Черкаській області наказів від 30 серпня 2013 року держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення своїх прав і законних інтересів, тому позовна давність спливла 30 серпня 2016 року, однак заступник керівника Уманської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області звернувся до суду з позовом лише у грудні 2016 року.

Рішенням Жашківського районного суду Черкаської області від 24 квітня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позовна давність до вимог про визнання недійсними наказів ГУ Держземагентства у Черкаській області від 30 серпня 2013 року спливла 30 серпня 2016 року, а заступник керівника Уманської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області звернувся до суду з позовом 15 грудня 2016 року. Оскільки ФГ «Калаур» заявило про застосування наслідків спливу позовної давності, то позов не підлягає задоволенню.

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 31 липня 2018 року апеляційну скаргу заступника прокурора Черкаської області задоволено частково. Рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 24 квітня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено з інших підстав.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що вирішуючи справу по суті позовних вимог та відмовляючи в задоволенні позову у зв`язку з пропуском позовної давності, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що спірні правовідносини стосуються ГУ Держземагенства у Черкаській області, яке не було залучено до участі у справі. Місцевий суд не вирішив питання про залучення до участі у справі зазначеної юридичної особи, а апеляційний суд не має повноважень щодо розширення кола осіб, які беруть участь у справі (заміни неналежного відповідача, залучення до участі у справі співвідповідачів чи третіх осіб). Зазначене порушення норм процесуального права судом першої інстанції призвело до неправильного вирішення справи, що є обов`язковою підставою для скасування рішення. При цьому позивач не обмежений у праві звернутися до суду з позовом до належних відповідачів.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У серпні 2018 року заступник прокурора Черкаської області подавдо Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 24 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 31 липня 2018 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що місцевий суд дійшов помилкового висновку про подання позову з пропуском позовної давності, оскільки її перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Про порушення, які стали підставою для звернення до суду з позовом, прокурор довідався лише 18 лютого 2014 року, тобто з часу укладення між ОСОБА_1 та ФГ «Зерно життя» договору суборенди землі. Відмовляючи в задоволенні позову у зв`язку з незалученням до участі у справі як відповідача ГУ Держземагенства у Черкаській області, апеляційний суд не звернув уваги на те, що вказаний орган не є стороною договору суборенди землі від 07 липня 2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «Калаур», питання правомірності цього договору також є предметом позову. Незалучення до участі у справі як відповідача ГУ Держземагенства у Черкаській області не перешкоджає розгляду справи, оскільки з 29 червня 2016 року Головне управління Держгеокадастру в Черкаській області виконує функції та повноваження ГУ Держземагенства у Черкаській області внаслідок його реорганізації. Крім того, за відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, 26 червня 2016 року ГУ Держземагенства у Черкаській області припинило свою діяльність.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Жашківського районного суду Черкаської області.

22 грудня 2018 року справа № 693/1343/16 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом частин першої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.

За змістом статті 22 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Статтею 31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до частин першої, другої статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

За змістом статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 134 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Відповідно до частини другої, третьої статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об`єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу. Умови і строки розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору. Типовий договір на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки затверджується Кабінетом Міністрів України.

Отже, стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, крім ЗК України, регулюються Законом України від 19 червня 2003 року № 973-IV «Про фермерське господарство» та іншими нормативно-правовими актами України.

У спірних правовідносинах Закон України «Про фермерське господарство» є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України - загальним.

Відповідно до частин першої, другої статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельних ділянок розробляється за рахунок Українського державного фонду підтримки фермерських господарств. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом. Рішення суду про задоволення позову є підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості), видачі документа, що посвідчує право власності або укладання договору оренди. Відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться після збирання врожаю на цій ділянці попереднім землекористувачем.

Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (частина перша статті 8 Закону України «Про фермерське господарство» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Спеціальний Закон України «Про фермерське господарство» визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 ЗК України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України «Про фермерське господарство»).

Отже, при вирішенні вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений статтею 7 Закону Закон України «Про фермерське господарство» як спеціального по відношенню до статті 123 ЗК України.

Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 525/1225/15-ц (провадження № 14-6цс19).

Судами встановлено, що 08 липня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держземагентства у Черкаській області із заявою про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Наказом ГУ Держземагентства у Черкаській області від 11 липня 2013 року № ЧК/7120987700:02:001/00000260 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної власності в оренду, розташованої в адміністративних межах Сорокотязької сільської ради Жашківського району, орієнтовною площею 5,6000 га, з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства.

Наказом ГУ Держземагентства у Черкаській області від 11 липня 2013 року № ЧК/7120987700:02:001/00000261 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної власності в оренду, розташованої в адміністративних межах Сорокотязької сільської ради Жашківського району, орієнтовною площею 8,2000 га, з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства.

Наказом ГУ Держземагентства у Черкаській області від 11 липня 2013 року № ЧК/7120987700:02:001/00000262 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної власності в оренду, розташованої в адміністративних межах Сорокотязької сільської ради Жашківського району, орієнтовною площею 5,0000 га, з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства.

Наказом ГУ Держземагентства у Черкаській області від 11 липня 2013 року № ЧК/7120987700:02:001/00000263 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної власності в оренду, розташованої в адміністративних межах Сорокотязької сільської ради Жашківського району, орієнтовною площею 8,4000 га, з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства.

Наказом ГУ Держземагентства у Черкаській області від 11 липня 2013 року № ЧК/7120987700:02:001/00000275 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної власності в оренду, розташованої в адміністративних межах Сорокотязької сільської ради Жашківського району, орієнтовною площею 13,1500 га, з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства.

В подальшому наказами ГУ Держземагентства у Черкаській області від 30 серпня 2013 року №№ ЧК/7120987700:02:001/00000679; ЧК/7120987700:02:001/00000680; ЧК/7120987700:001:00000681; ЧК/7120987700:02:001:00000682; ЧК/7120987700:02:001:00000683 було затверджено документацію із землеустрою та надано ОСОБА_1 в оренду земельні ділянки, загальною площею 39,8932 га.

30 серпня 2013 року між ГУ Держземагентства у Черкаській області та ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі, об`єктом якого є земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності, розташовані в адміністративних межах Сорокотязької сільської ради Жашківського району, Черкаської області загальною площею 39, 8932 га, а саме: земельна ділянка з кадастровим номером 7120987700:02:001:0034 площею 4,9702 га; земельна ділянка з кадастровим номером 7120987700:02:001:0692 площею 5,5986 га; земельна ділянка з кадастровим номером 7120987700:02:001:0694 площею 8,0442 га; земельна ділянка з кадастровим номером 7120987700:02:001:0691 площею 8,2001 га; земельна ділянка з кадастровим номером 7120987700:02:001:0036 площею 13,0801 га. Договір оренди землі укладено на двадцять років.

За витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 15 грудня 2013 року за ОСОБА_1 було зареєстровано право оренди, орендодавцем зазначено ГУ Держземагенство у Черкаській області. 01 березня 2014 року було зареєстровано договір суборенди землі б/н, укладений 18 лютого 2014 року між ОСОБА_1 та ФГ «Зерно життя».

07 липня 2015 року між ОСОБА_1 та ФГ «Калаур» було укладено договір суборенди землі № 3, за яким ОСОБА_1 передав вищевказані земельні ділянки в суборенду ФГ «Калаур» до 15 грудня 2033 року.

Звертаючись до суду з цим позовом, заступник керівника Уманської місцевої прокуратури зазначав, що прокуратурою виявлено факт незаконного набуття права оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності поза конкурентними засадами, з порушенням вимог статті 134 ЗК України та статей 1, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство», у зв`язку з чим оспорювані накази ГУ Держземагенства у Черкаській області є незаконними і підлягають скасуванню, а договір оренди землі, укладений 30 серпня 2013 року між ГУ Держземагенства у Черкаській області та ОСОБА_1 , та договір суборенди землі, укладений 07 липня 2015 року між ФГ «Калаур» та ОСОБА_1 , необхідно визнати недійсними.

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як «заінтересовані особи» (статті 215 216 ЦК України).

Визнання угоди недійсною є одним зі способів захисту прав на землю, передбаченим частиною третьою статті 152 ЗК України.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції до ухвалення рішення ФГ «Калаур» подало заяву про застосування позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Таким чином, відмова в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, провадження № 14-96цс18.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відмовляючи в задоволенні позову у зв`язку з пропуском позовної давності, місцевий суд не зазначив у судовому рішенні своїх висновків по суті заявлених позовних вимог, не дав оцінки обставинам, на які посилався заступник керівника Уманської місцевої прокуратури в позовній заяві, і не врахував, що позовна давність може бути застосована лише до позовних вимог, які є обґрунтованими та доведеними.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку та ухвалюючи нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що спірні правовідносини стосуються ГУ Держземагентства у Черкаській області, яке не було залучено до участі у справі як відповідач.

Колегія суддів не може погодитися з наведеними висновками апеляційного суду з огляду на таке.

Законом України від 06 вересня 2012 року № 5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», який набрав чинності з 01 січня 2013 року, статтю 122 ЗК України було викладено в новій редакції, зокрема внесено зміни до частини 4 цієї статті, згідно з якою центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Указом Президента України від 29 грудня 2012 року № 770/2012 «Про внесення змін до пункту 4 Положення про Державне агентство земельних ресурсів України» внесено зміни до пункту 4 Положення про Державне агентство земельних ресурсів України, затвердженого Указом Президента України від 08 квітня 2011 року № 445, зокрема доповнено пункт підпунктом 6-1, згідно з яким Держземагентству України надано повноваження передавати відповідно до закону безпосередньо або через визначені в установленому порядку територіальні органи земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 за № 5 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру» утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком згідно з додатком 1, зокрема в Черкаській області - Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області. Реорганізовано територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком згідно з додатком 2, зокрема реорганізовано Головне управління Держземагентства у Черкаській області шляхом його приєднання до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області. Установлено, що територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів, які реорганізуються, продовжують виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру.

25 квітня 2015 року Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Наказом Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) від 26 травня 2015 року № 84 «Про питання діяльності Головного управління Держгеокадастру» було погоджено з пропозицією ГУ Держземагентства у Черкаській області щодо можливості забезпечення здійснення покладених на Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 03 березня 2015 року № 19 «Про затвердження положень про територіальні органи Держгеокадастру у Черкаській області» функцій і повноважень ГУ Держземагентства у Черкаській області, що припиняється.

Таким чином, внаслідок реорганізації ГУ Держземагентства у Черкаській області з 26 травня 2015 року його повноваження перейшли до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області.

Крім того, за відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, ГУ Держземагентства у Черкаській області 29 червня 2016 року припинило свою діяльність.

З огляду на викладене висновки апеляційного суду щодо необхідності залучення до участі у справі ГУ Держземагентства у Черкаській області є безпідставними.

Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Згідно з частиною другою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час подання позову (далі - ЦПК України 2004 року), у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Частиною першою статті 46 ЦПК України 2004 року передбачено, що, органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Відповідно до частини другої статті 45 ЦПК України 2004 рокуметою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача. Прокурор, який звертається до суду з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво), повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 25 Закону України «Про прокуратуру». Для представництва інтересів громадянина в суді прокурор також повинен надати документи, що підтверджують недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність відповідного громадянина, а також письмову згоду законного представника або органу, якому законом надано право захищати права, свободи та інтереси відповідної особи, на здійснення ним представництва. Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 121 цього Кодексу.

Згідно з частинами третьою-п`ятою статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно до частини першої, абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, чинній на час подання позову, представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Прокурор як посадова особа державного правоохоронного органу з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій має право звертатися до суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів громадянина чи держави (стаття 55 Конституції України), але не на загальних підставах, а тільки тоді, коли для цього були виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення.

Конституція України та Закон України «Про прокуратуру» не визначають перелік випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак встановлюють критерії, орієнтири й умови, коли таке представництво є можливим. Наприклад, таке право виникає тоді, коли прокурор діє в інтересах громадян, які за певних очевидних і об`єктивних причин не здатні захистити свої порушені або оспорювані права чи реалізувати процесуальні повноваження. Здійснювати захист інтересів держави в суді прокурор може винятково за умови, коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого належать відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Існування інтересу і необхідність його захисту має базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і переслідувати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не має обмежуватися тільки означенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати існування права на таке представництво або, інакше кажучи, пояснити (показати, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор, а не органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, які мають компетенцію на звернення до суду, але не роблять цього, або ж звертається в інтересах громадян, які за віком, станом здоров`я чи соціально-правовим статусом самі не спроможні захистити свої права. Таке обґрунтування повинно основуватися на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію в динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний сам реалізувати своє право на судовий захист.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен обґрунтувати, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Такі правові висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 липня 2020 року у справі № 693/1344/16-ц (провадження № 61-45445св18).

Отже, керівник Уманської місцевої прокуратури мав право звертатися з позовом до суду в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області та відповідно до частини другої статті 45 ЦПК України 2004 року набув статусу позивача.

За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд не обґрунтував належним чином своїх висновків та не спростував доводів позивача по суті заявлених ним вимог, не встановив повністю фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення спору, не перевірив доводів апеляційної скарги та не дослідив наданих сторонами доказів і дійшов передчасного висновку про скасування рішення місцевого суду та відмову в позові.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд апеляційної інстанції не виклав у судовому рішенні в достатній мірі мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

В силу вищенаведених положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Верховним Судом взято до уваги, що суд апеляційної інстанції не усунув порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальних законом повноважень апеляційного суду дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховним Судом враховано тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Черкаської області задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Черкаської області від 31 липня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов