№ 694/131/18 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

12 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 694/131/18

провадження № 61-6588св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 31 жовтня 2019 року у складі судді Дудніченка В. М. та постанову Черкаського апеляційного суду від 10 березня 2020 року у складі колегії суддів: Василенко Л. І., Бородійчука В. Г., Нерушак Л. В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна та стягнення грошової компенсації від вартості частки у спільному майні подружжя.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна та стягнення грошової компенсації від вартості частки у спільному майні подружжя.

Свої позовні вимоги мотивував тим, що з березня 2006 року по 01 грудня 2009 року сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах та проживали за адресою: АДРЕСА_1 . Даний факт встановлено рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 16 січня 2018 року у цивільній справі № 694/622/17.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилась донька ОСОБА_4 , а 01 грудня 2009 року між ними було зареєстровано шлюб.

За час перебування у фактичних шлюбних відносинах та у подальшому, після реєстрації шлюбу, сторонами було набуто спільне майно, зокрема придбано 31 липня 2008 року автомобіль «Mercedes-Benz» 316СDI, 2005 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , вартістю 295 480,00 грн, 23 квітня 2009 року автомобіль «Volkswagen Caddy», 2005 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , вартістю 175 890,00 грн, 25 червня 2008 року напівпричіп-фургон саморобний, габаритні розміри НОМЕР_2 , вартістю 26 505,00 грн, які були зареєстровані на ім`я ОСОБА_2 . При цьому, позивач користувався автомобілем «Mercedes-Benz» 316СDI, 2005 року випуску, на підставі тимчасового реєстраційного талону.

18 вересня 2008 року на підставі договору купівлі-продажу № 2063, посвідченого приватним нотаріусом Звенигородського районного нотаріального округу Федоровою Т. О., придбано земельну ділянку, площею 0,19 га, кадастровий номер 7121289400:01:001:0248, за адресою: АДРЕСА_1 .

З 2006 року по 2008 рік вони провели реконструкцію належного відповідачу будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Було придбано кухню, перекрито дах, будинок облицьовано сайдингом, на придбання якого витрачено 15 043,75 грн, побудовано мансардний поверх, гараж, паркан з металопрофілю на суму 16 220,00 грн, у подвір`ї та перед будинком покладено тротуарну плитку, площею близько 100 кв. м, встановлено сонячні батареї на суму 100 000,00 грн, встановлено металопластикові вікна та двері на суму 11 964,00 грн, придбано міні-мийку високого тиску «Каrcher 2200», вартістю 5 985,00 грн, твердопаливний котел, вартістю 21 000,00 грн, фасади на кухонні меблі, вартістю 31 000,00 грн.

Зазначає, що вони здійснювали підприємницьку діяльність та заощаджені кошти були розміщені у ПАТ КБ «ПриватБанк» на рахунках, відкритих на ім`я ОСОБА_2 , а саме: договір від 18 березня 2015 року № SAMDNWFD0070530884201 на суму 41 200,00 грн, договір від 18 березня 2015 року № SAMDNWFD0070530895201 на суму 38 750,00 грн, договір від 01 квітня 2015 року № SAMDNWFD0070549061601 на суму 31 800,00 грн, договір від 01 квітня 2015 року № SAMDNWFD0070549095601 на суму 8 125,00 грн, а всього на суму 119 875,00 грн.

З грудня 2016 року стосунки між подружжям погіршилися у зв`язку із постійними сварками, а з лютого 2017 року позивач залишив місце їх спільного проживання за вищевказаною адресою.

У березні 2017 року відповідач звернулася до Звенигородського районного суду Черкаської області із позовом про розірвання шлюбу, який розірвано рішенням від 22 червня 2017 року.

Вирішити питання щодо розподілу майна відповідач відмовляється, при цьому, самостійно без його відома розпорядилася спільними автомобілями, продавши їх та зняла кошти із банківських рахунків.

05 вересня 2018 року ОСОБА_1 подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій зазначав, що згідно листа ГУ ДФС в Черкаській області, з урахуванням податкових декларацій, дохід відповідача складає: за 2014 рік 154 745,00 грн, за 2015 рік 186 405,00 грн, за 2016 рік 276 740,00 грн, за 2017 рік 232 930,00 грн.

Вважає, що вказаний дохід є спільною сумісною власністю подружжя.

Оскільки 22 червня 2017 року шлюб між подружжям розірвано, у 2017 році сторони перебували у шлюбі 172 дні, тому поділ здійснюється наступним чином: 617 890,00 (сума доходу з 2014 по 2016 рік) + 128 613,00 (232 930/365 днів х 172 дні) = 746 503 грн.

Окрім цього, під час перебування у шлюбі було проведено реконструкцію належного відповідачу житлового будинку АДРЕСА_1 шляхом зведення прибудови літ. «а», «а-1», мансарди «а-2», сараю «Е», кухні «Г», гаража «Д». Після вказаної реконструкції домоволодіння до експлуатації не введене, тому вважає, що до завершення будівництва у сторін існує право спільної сумісної власності на матеріали, обладнання та інше майно, що було використане у процесі будівництва.

Позивач просив суд визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 : земельну ділянку, площею 0,19 га (кадастровий номер 7121289400:01:001:0248) за адресою: АДРЕСА_1 ; автомобіль «Mercedes-Benz» 316СDI, 2005 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , вартістю 295 480,00 грн; автомобіль «Volkswagen Caddy», 2005 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , вартістю 175 890,00 грн; напівпричіп-фургон саморобний, габаритні розміри НОМЕР_2 , вартістю 26 505,00 грн; грошові кошти, у сумі 119 875,00 грн, розміщені на депозитних рахунках у ПАТ КБ «ПриватБанк» та в сумі 200 000,00 грн, розміщені на підставі договорів інвестування, а також відсотки, нараховані за цими договорами; будівельні матеріали та обладнання: сайдинг вартістю 15 043,75 грн, металопрофіль на суму 16 220,00 грн, сонячні батареї на суму 100 000,00 грн, металопластикові вікна та двері на суму 11 964,00 грн, міні-мийку високого тиску «Каrcher 2200» вартістю 5 985,00 грн, твердопаливний котел вартістю 21 000,00 грн, фасади на кухонні меблі вартістю 31 000,00 грн; дохід в розмірі 746 503,00 грн.

Також позивач ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 7121289400:01:001:0248 за адресою: АДРЕСА_1 .

У порядку поділу спільного майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію 1/2 частини вартості автомобіля «Mercedes-Benz» 316СDI, 2005 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , в розмірі 147 740,00 грн, 1/2 частини вартості автомобіля «Volkswagen Caddy», 2005 року випуску, в розмірі 87 945,00 грн, 1/2 частини вартості напівпричепа-фургона саморобного, габаритні розміри 3800x1950x1900, в сумі 132 52,50 грн, Ѕ частину коштів, що були розміщені у ПАТ КБ «ПриватБанк» на депозитних рахунках, в сумі 59 937,50 грн та 100 000,00 грн розміщених на підставі договорів інвестування, 1/2 частину відсотків, нарахованих по вкладах у банківських установах, 1/2 частину вартості будівельних матеріалів та обладнання в розмірі 95 206,38 грн, 1/2 частину доходу в розмірі 373 251,50 грн, 1/2 частину вартості будівельних матеріалів та обладнання, визначеної за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи, 1/2 частину вартості автономної системи резервного електроживлення на базі фотоелектричних перетворювачів, на суму 50 000,00 грн, 1/2 частину вартості міні-мийки високого тиску «Каrcher 2200», вартістю 29 925,50 грн, 1/2 частину вартості твердопаливного котла, вартістю 10 500,00 грн, 1/2 частину вартості кухонних фасадів, вартістю 15 500,00 грн.

Також позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь понесені судові витрати по сплаті судового збору.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 31 жовтня 2019 року, яке залишено без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 10 березня 2020 року, позов задоволено частково.

Визнано майно яке підлягає розподілу та є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 : земельну ділянку, площею 0,19 га (кадастровий номер 7121289400:01:001:0248) за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 28 500,00 грн; автомобіль «Mercedes-Benz» 316СDI, 2005 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , зареєстрований за ОСОБА_2 , вартістю 295 480,00 грн; причіп саморобний-фургон, габаритні розміри 3800x1950x1900, зареєстрований за ОСОБА_2 , вартістю 26 505,00 грн; автономну систему резервного електроживлення на базі фотоелектричних перетворювачів, вартістю 100 000,00 грн; твердопаливний котел, вартістю 21 000,00 грн; фасади кухонні, вартістю 31 000,00 грн.

ОСОБА_2 виділено: автономну систему резервного електроживлення на базі фотоелектричних перетворювачів, яка змонтована в будинку АДРЕСА_1 , вартістю 100 000 грн; твердопаливний котел, вартістю 21 000,00 грн, який встановлено в будинку АДРЕСА_1 ; 1/2 частину земельної ділянки площею 0,095 га, від загальної площі 0,19 га (кадастровий номер 7121289400:01:001:0248) за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 28 500,00 грн; 1/2 частину кухонних фасадів на суму 15 500,00 грн.

За ОСОБА_1 визнано право власності та виділено: 1/2 частину земельної ділянки площею 0,095 га, від загальної площі 0,19 га (кадастровий номер 7121289400:01:001:0248) за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 28 500,00 грн; причіп саморобний-фургон, габаритні розміри 3800x1950x1900, зареєстрований на ОСОБА_2 , вартістю 26 505,00 грн; 1/2 частину кухонних фасадів на суму 15 500,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50 000,00 грн за 1/2 частину вартості автономної системи резервного електроживлення на базі фотоелектричних перетворювачів.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 500,00 грн за 1/2 частину вартості твердопаливного котла.

Стягнуто з ОСОБА_2 147 740,00 грн на користь ОСОБА_1 за 1/2 частини вартості автомобіль «Mercedes-Benz» 316СDI, 2005 року випуску, кузов № НОМЕР_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 13 252,50 грн на користь ОСОБА_2 за 1/2 частину вартості причіпа саморобний-фургон, габаритні розміри 3800x1950x1900, зареєстрованого на ОСОБА_2 вартістю 26 505,00 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Вирішено питання судових витрат.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що майно, наявність якого підтверджена належними доказами, придбане сторонами в період перебування в шлюбі, підлягає поділу по 1/2 частині кожному із сторін.

Зокрема, наявність автономної системи резервного електроживлення на базі фотоелектричних перетворювачів, вартістю 100 000,00 грн, підтверджено показами свідків, договором підряду та кошторисом на монтаж.

Суд не прийняв до уваги подану ОСОБА_2 розписку щодо отримання в борг грошових коштів в сумі 25 000,00 дол. США на придбання автомобіля «Mercedes-Benz», 2005 року випуску, оскільки матеріали справи не містять доказів, коли і в якому розмірі повертались грошові кошти подружжям чи особисто відповідачем, походження коштів, сплачених в рахунок погашення боргу. Також суд виходив з того, що у разі передачі коштів в борг, то дані кошти були використані для придбання автомобіля, який подружжя мало використовувати в інтересах сім`ї.

Крім того, суд прийшов до висновку, що твердопаливний котел та автономна система резервного електроживлення на базі фотоелектричних перетворювачів в натурі поділу не підлягають з урахуванням їхніх конструкцій, які стаціонарно змонтовані в будинку АДРЕСА_1 за місцем проживання відповідача ОСОБА_2 , а тому одному з подружжя підлягає сплата грошової компенсації.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про визнання спільним майном подружжя скасувати, постанову суду апеляційної інстанції скасувати в повному обсязі і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її із Звенигородського районного суду Черкаської області та зупинено виконання рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції.

13 липня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 464/7011/16-ц, у постановах Верховного Суду України від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1568цс16, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16, від 05 квітня 2017 року у справі № 6-399цс17 та суд не дослідив зібрані у справі докази, встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

У касаційній скарзі зазначається, що позивач просив стягнути з відповідача 1/2 частини вартості напівпричепа - фургона саморобного, проте суд всупереч позовної вимоги не стягнув кошти, а виділив цей причіп у власність позивачу, зобов`язавши його сплатити 1/2 його вартості відповідачу, тобто суд вийшов за межі позовних вимог. Суди не звернули увагу на статтю 365 ЦК України. Також, судами проігноровано дослідження того факту, за які кошти майно було набуте та джерело їх походження.

Доводи інших учасників справи

У червні 2020 року ОСОБА_1 надіслав відзив на касаційну скаргу у якому зазначає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції є обґрунтованими та прийнятими із дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з березня 2006 року по 01 грудня 2009 року проживали однією сім`єю, що встановлено рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 16 січня 2018 року у цивільній справі № 694/622/17 (т. 1 а. с. 10, 11).

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 , виданого повторно, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 01 грудня 2009 року зареєстрували шлюб, актовий запис № 127 (т. 1 а. с. 8).

Під час спільного проживання на спільні кошти ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали наступне майно та володіли коштами.

- земельну ділянку, площею 0,19 га (кадастровий номер 7121289400:01:001:0248) за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до витягу з експертної грошової оцінки земельної ділянки проведеною товарною біржею «УНІВЕРСАЛЬНА» вартість якої становить 28 500,00 грн (т. 1 а. с. 28-33);

- автомобіль «Mercedes-Benz» 316СDI, 2005 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_3 зареєстрований на ОСОБА_2 , відповідно до довідки судового експерта вартість якого становить 295 480,00 грн (т. 1 а. с. 12-14).

- автомобіль «Volkswagen Caddy», 2005 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_5 зареєстрований на ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 18), відповідно до довідки судового експерта вартість якого становить 175 890,00 грн (т. 1 а. с. 16-18);

- причіп саморобний-фургон, габаритні розміри 3800x1950x1900, державний реєстраційний номер НОМЕР_6 , зареєстрований на ОСОБА_2 , відповідно до довідки судового експерта вартість якого становить 26 505,00 грн (т. 1 а. с. 20-23);

- автономну систему резервного електроживлення на базі фотоелектричних перетворювачів вартістю 100 000,00 грн (т. 1 а. с. 34-38);

- твердопаливний котел вартістю 21 000,00 грн (т. 1 а. с. 40);

- фасади на кухонні меблі вартістю 31 000,00 грн (т. 1 а. с. 42);

- грошові кошти які були розміщені в ПАТ КБ «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_2 на наступних депозитних рахунках: договір від 18 березня 2015 року № SAMDNWFD0070530884201 на суму 40 000,00 грн, договір від 18 березня 2015 року № SAMDNWFD0070530895201 на суму 31 000,00 грн, договір від 01 квітня 2015 року № SAMDNWFD0070549061601 на суму 30 000,00 грн, договір від 01 квітня 2015 року № SAMDNWFD0070549095601 на суму 6 500,00 грн, договір від 04 листопада 2014 року № 8АМІР00070346523700 на суму 70 000,00 грн, договір від 01 грудня 2014 року № SAMDNWFD0070388203701 на суму 70 000,00 грн, договір від 03 грудня 2014 року № SAMDNWFD0070391582701 на суму 30 000,00 грн, договір від 04 березня 2015 року № SAMDNWFD0070513450800 на суму 1 000,00 грн, договір від 19 червня 2015 року № SAMDNWFD0070681267900 на суму 4 000,00 дол. США, договір від 19 червня 2015 року № SAMDNWFD0070681328901 на суму 41 766,03 грн, договір від 04 квітня 2016 року № SAMDNWFD0071102092100 на суму 55 000,00 грн.

ОСОБА_2 є приватним підприємцем і від підприємницької діяльності мала доходи: 2014 рік - 154 745,00 грн, 2015 рік - 186 405,00 грн, 2016 рік - 276 740,00 грн (т. 1 а. с. 149).

Згідно довіреності ВКР № 200362 від 02 серпня 2008 року, складеної строком на 10 років до 02 серпня 2018 року, ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_5 бути її представником з усіх питань щодо володіння, користування та розпорядження належним їй на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_7 , виданого Звенигородським МРЕВ ДАІ ГУ УМВС в Черкаській області 15 жовтня 2005 року, автомобілем марки DAIMLER Chrysler 902, 1999 року випуску, білого кольору, шасі № НОМЕР_8 , об`єм двигуна (V=2874), тип ТЗ фургон малотонажний-В, державний реєстраційний номер НОМЕР_9 , зареєстрований Звенигородським МРЕВ ДАІ ГУ УМВС в Черкаській області 15 жовтня 2005 року (т. 1 а. с. 135).

Заочним рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 22 червня 2017 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано (т. 1 а. с. 9).

Відповідно до розписки від 17 липня 2008 року ОСОБА_2 отримала в борг від громадянина ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 25 000,00 дол. США на придбання автомобіля «Mercedes-Benz» 316СDI, 2005 року випуску, до 17 серпня 2008 року. Зазначено, що у випадку неповернення коштів у вказаний строк, вона зобов`язується в рахунок погашення боргу передати громадянину ОСОБА_6 придбаний за ці кошти автомобіль (т. 1 а. с. 134).

Автомобіль «Mercedes-Benz» 316 СDI, 2005 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_3 зареєстрований на ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 26).

Відповідно до договору купівлі-продажу транспортного засобу від 10 березня 2017 року № 6588/17/000363, автомобіль «Mercedes-Benz» 316СDI, 2005 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_3 було продано ОСОБА_7 за 12 000,00 грн (т. 1 а. с. 133).

Згідно договору підряду від 10 грудня 2014 року № 72 замовник ОСОБА_2 з одного буку і підрядник ТОВ «Компанія «Гравіцаппа» уклали договір, предметом якого є монтаж системи резервного електроживлення на базі фотоелектричних перетворювачів за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 35-37).

Пунктом 11 договору підряду визначено, що він набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до моменту його остаточного виконання, але в будь-якому випадку до 31 грудня 2015 року. Протягом трьох днів з моменту підписання даного договору сплачується аванс у розмірі 90 000,00 грн, протягом трьох днів з моменту підписання акту здачі-приймання робіт остаточний розрахунок. Вид розрахунку готівковий (пункт 6 договору підряду).

З кошторису на монтаж автономної системи резервного електроживлення на базі фотоелектричних перетворювачів вбачається, що повна вартість вказаної системи становить 100 000,00 грн (т. 1 а. с. 38).

Відповідно до видаткової накладної від 08 квітня 2015 року № РН-0096976 ОСОБА_2 придбала твердопаливний котел, вартістю 21 000,00 грн (т. 1 а. с. 40).

Згідно накладної від 05 жовтня 2016 року № 26 ОСОБА_1 придбав фасади кухонні вартістю 31 000,00 грн (т. 1 а. с. 42).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 60 СК України майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із частиною першою статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 - 72 СК України та статтею 372 ЦК України.

Відповідно до статей 69 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно із частинами другою, третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

За загальним правилом при розгляді справ про поділ спільного майна подружжя вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Відповідно до частин другої, четвертої, п`ятої статті 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Згідно усталеної судової практики вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Враховуючи зазначене, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що майно: земельна ділянка, площею 0,19 га (кадастровий номер 7121289400:01:001:0248) за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 28 500,00 грн (т. 1 а. с. 28-33); автомобіль «Mercedes-Benz» 316СDI, 2005 року випуску, кузов № НОМЕР_1 (т. 1 а. с. 12-14); причіп саморобний-фургон, габаритні розміри 3800x1950x1900, державний реєстраційний номер НОМЕР_6 , зареєстрований на ОСОБА_2 , вартістю 26 505,00 грн (т. 1 а. с. 20-23); автономна система резервного електроживлення на базі фотоелектричних перетворювачів, вартістю 100 000,00 грн (т. 1 а. с. 34-38); твердопаливний котел, вартістю 21 000,00 грн (т. 1 а. с. 40); фасади кухонні, вартістю 31 000,00 грн (т. 1 а. с. 42) на час спільного проживання належали позивачу ОСОБА_1 та відповідачу ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності та підлягають розподілу.

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Суд апеляційної інстанції зазначав, що все майно, що є предметом позовних вимог є неподільним, а тому може ставитись питання виключно щодо визнання його спільним сумісним майном та визнання права власності на нього за однією зі сторін спору та, відповідно, компенсацію 1/2 його вартості іншій стороні.

Судами встановлено, що автомобіль «Mercedes-Benz» 316СDI, 2005 року випуску ОСОБА_2 набула у власність 22 липня 2008 року (т. 1 а. с. 26).

При цьому, отримавши 17 липня 2008 року, в період спільного проживання, в позику 25 000,00 дол. США, ОСОБА_2 зобов`язувалась повернути кошти до 17 серпня 2008 року, а у випадку неповернення коштів у вказаний строк, вона зобов`язувалась в рахунок погашення боргу передати громадянину ОСОБА_6 придбаний за ці кошти автомобіль.

Спірний автомобіль «Mercedes-Benz» 316СDI з 22 липня 2008 року до його відчуження перебував у власності ОСОБА_2 і спору відносно вказаної позики не було, наведене засвідчує про те, що кошти, в разі їх отримання, було повернуто вчасно.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.

Отже, у подружжя, окрім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти та одержане за рахунок останніх майно, внаслідок укладення, зокрема, позики, також виникає зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 09 січня 2020 року у справі № 367/7110/14-ц.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що враховуючи, що позика у розмірі 25 000,00 дол. США, за твердженням скаржника, була взята та повернута в період проживання однією сім`єю і ОСОБА_2 не доказано належними та допустимими доказами, що позика, в разі її отримання, погашена за рахунок продажу автомобіля марки DAIMLER Chrysler 902, 1999 року випуску, тому автомобіль «Mercedes-Benz» 316СDI, 2005 року випуску є спільним сумісним майном.

Судами також встановлено, що з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 не заперечувала самого факту наявності твердопаливного котла та кухонних фасадів, однак стверджувала, що котел придбаний за програмою заощадження, а фасади не встановлені, не надаючи при цьому доказів того, що вказане майно придбане в інший період чи має іншу вартість чи придбане за її особисті кошти.

Також, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що у постанові Верховного Суду України від 13 січня 2016 року в справі № 6-2925цс15 зазначено, що «з врахуванням закріплених в пункті 6 статті 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар».

У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 917/1739/17 від 04 грудня 2019 року зазначено, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

З`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).

Враховуючи вищезазначене, доводи про те, що позивач просив стягнути з відповідача 1/2 частину вартості напівпричепа-фургона саморобного, а суди всупереч позовної вимоги не стягнули кошти, а виділили цей причіп у власність позивачу, зобов`язавши його сплатити 1/2 його вартості відповідачу (тобто суд вийшов за межі позовних вимог) є необґрунтованими, оскільки предметом поділу є усе майно сторін (набуте за час перебування у шлюбі).

Також, з матеріалів справи вбачається, що в апеляційній скарзі ОСОБА_2 не наводила доводів щодо необхідності залишення вказаного причіпа у її власності, тобто не скористалася правом на апеляційне оскарження у цій частині.

Доводи касаційної скарги про те, що місцевим та апеляційним судом рішення у справі було ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема викладених у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 464/7011/16-ц, у постановах Верховного Суду України від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1568цс16, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16, від 05 квітня 2017 року у справі № 6-399цс17, колегія суддів відхиляє, оскільки у даному випадку слід враховувати доведеність заявлених позовних вимог належними доказами.

Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень ЦК України у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів попередніх інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

У частині третій статті 436 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 31 жовтня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 10 березня 2020 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 31 жовтня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 10 березня 2020 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький В. С. Висоцька І. В. Литвиненко