№ 694/523/18 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

03 лютого 2021 року

м. Київ

справа №694/523/18

провадження №61-15689св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Єврокар України», товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АВТО СІТІ», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_4 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , третя особа - Дарницький районний відділ державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 16 липня 2019 року у складі колегії суддів: Бородійчука В. Г.,

Василенко Л. І., Карпенко О. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар України», товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АВТО СІТІ» та інших, про визнання договору дійсним, визнання права власності на легковий автомобіль ЗАЗ Vida та зняття з нього арешту,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому, з урахуванням збільшення позовних вимог, посилалась на те, що 26 травня 2017 року між нею та ТОВ «Єврокар Україна» було укладено договір фінансового лізингу № 2369, відповідно якого останній зобов`язаний був придбати, зареєструвати та передати їй в користування автомобіль ЗАЗ Vida, а вона в свою чергу зобов`язана була сплатити передбачені договором лізингові платежі.

На виконання п. 4.1 Договору після виконання взятих нею зобов`язань,

11 вересня 2017 року відповідно до Акту приймання-передачі предмету лізингу вона отримала в користування автомобіль ЗАЗ Vida, № кузову/шассі НОМЕР_1 , № двигуна НОМЕР_2 , вартістю 228 950 грн.

Після отримання ОСОБА_1 автомобіля, як предмету лізингу у користування, ТОВ «Єврокар Україна» листом від 10 жовтня 2017 року № 1872 повідомило її, що договором купівлі-продажу предмету лізингу та майнових прав (відступлення права вимоги) від 01 червня 2017 року, предметом якого є договір фінансового лізингу № 2369 від 26 травня 2017 року, отриманий автомобіль та всі права і обов`язки за Договором перейшли від ТОВ «Єврокар Україна» до ТОВ «Лізингова компанія «АВТО СІТІ». Внаслідок чого, з часу отримання вказаного листа всі лізингові та інші платежі ОСОБА_1 повинна була сплачувати на користь ТОВ «Лізингова компанія «АВТО СІТІ». Всі інші умови Договору залишаються без змін.

У період часу з 26 травня 2017 року по 26 грудня 2017 року позивач виконала всі взяті на себе зобов`язання по оплаті лізингових платежів, передбачених Договором, що стверджується Актом від 16 січня 2018 року про прийняття/виконання послуг за договором фінансового лізингу № 2369 від 26 травня 2017 року, відповідно якого, сторони підтверджують, що відповідно до умов Договору лізингодавець надав, а лізингоодержувач отримав послуги в повному обсязі, а отриманий в користування предмет лізингу автомобіль ЗАЗ Vida, № кузову/шассі НОМЕР_1 , № двигуна НОМЕР_2 , що також зазначений у акті приймання-передачі предмету лізингу від 11 вересня 2017 року, передається лізингоодержувачу для подальшого переходу у його власність.

Так як ОСОБА_1 фактично придбала предмет лізингу та отримала весь пакет документів на зняття з обліку автомобіля і переоформлення права власності, вона звернулася до Регіонального сервісного центру МВС з відповідною заявою. Але у задоволенні заяви про зняття з обліку та переоформлення права власності на спірний автомобіль ЗАЗ Vidа їй було відмовлено на підставі того, що на даний транспортний засіб накладено арешт Дарницьким районним відділом державної виконавчої служби м. Києва від 04 грудня 2017 року по ВП № 55307413. Для вирішення питання по суті запропоновано звернутися до суду.

ОСОБА_1 вважає, що вона виконала всі умови Договору та фактично набула право власності на Предмет Лізингу, що стверджується актом від 16 січня 2018 року і відсутністю заперечень щодо визнання за нею права власності на предмет лізингу з боку ТОВ «Єврокар Україна» та ТОВ «Лізингова компанія «АВТО СІТІ».

Також зазначала, що ТОВ «Єврокар Україна», як при укладенні договору лізингу, а також в процесі розгляду цивільної справи № 694/694/17, провадження № 2/694/644/17, умисно ухилився від нотаріального посвідчення договору, а в даний час неможливо нотаріально посвідчити договір в зв`язку з накладенням на нього арешту, тому вважає, що договір фінансового лізингу від 26 травня 2017 року № 2369 є дійсним.

Позивач остаточно просила суд ( том 1, а.с.117-119):

- визнати договір фінансового лізингу № 2369, укладений 26 травня 2017 року між ТОВ «Єврокар Україна» (лізингодавцем) та ОСОБА_1 (лізингоодержувачем), відповідно якого відповідач зобов`язаний був придбати, зареєструвати та передати ОСОБА_1 в користування автомобіль ЗАЗ Vida, а ОСОБА_1 зобов'язана була сплатити передбачені Договором лізингові платежі - дійсним;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на легковий автомобіль ЗАЗ Vida, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , № кузову/шассі НОМЕР_1 , № двигуна НОМЕР_2 , об`єм двигуна 1498см.куб., який нею придбаний у ТОВ «Єврокар Україна» та ТОВ «Лізингова компанія «АВТО СІТІ» на умовах договору фінансового лізингу № 2369 від 26 травня 2017 року,

- зняти арешт з легкового автомобіля ЗАЗ Vida, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , № кузову/шассі НОМЕР_1 ,

№ двигуна НОМЕР_2 , об`єм двигуна 1498 см.куб., який накладено постановою Дарницького районного відділу державної виконавчої служби м. Києва від 04 грудня 2017 року по ВП №55307413.

Ухвалою Звенигородського районного суду Черкаської області від 26 вересня 2018 року до участі в справі було залучено співвідповідачів.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 08 лютого 2019 року позов задоволено повністю.

Визнано договір фінансового лізингу № 2369, укладений 26 травня 2017 року між ТОВ «Єврокар Україна» та ОСОБА_1 , відповідно якого відповідач зобов`язаний був придбати, зареєструвати та передати ОСОБА_1 в користування автомобіль ЗАЗ Vida, а ОСОБА_1 зобов'язана була сплатити передбачені Договором лізингові платежі - дійсним.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на легковий автомобіль ЗАЗ Vida, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , № кузову/шассі НОМЕР_1 , № двигуна НОМЕР_2 , об`єм двигуна 1498 см.куб., який нею придбаний у ТОВ «Єврокар Україна» та ТОВ «Лізингова компанія «АВТО СІТІ» на умовах договору фінансового лізингу № 2369 від 26 травня 2017 року.

Знято арешт з легкового автомобіля ЗАЗ Vida, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , № кузову/шассі НОМЕР_1 ,

№ двигуна НОМЕР_2 , об`єм двигуна 1498 см. куб., який накладено постановою Дарницького районного відділу державної виконавчої служби м. Києва від 04 грудня 2017 року по ВП №55307413.

Задовольняючи позовні вимоги повністю, суд першої інстанції виходив з того, що сторони Договору фактично виконали всі істотні його умови, лізингоодержувач сплатив всі платежі, а лізингодавець передав в користування предмет лізингу та намагався переоформити право власності на автомобіль на ім`я позивача, і спір між сторонами Договору про перехід права власності на предмет лізингу відсутній, причиною неможливості переходу права власності на предмет лізингу є наявність накладеного арешту на майно лізингодавця, ТОВ «Єврокар Україна» та ТОВ «Лізингова компанія «АВТО СІТІ» не заперечують у визнанні права власності на предмет лізингу в судовому порядку.

При укладенні договору лізингу, а також в процесі розгляду цивільної справи №694/694/17, провадження №2/694/644/17, відповідач ТОВ «Єврокар Україна» умисно ухилився від нотаріального посвідчення договору, а після виконання всіх договірних зобов`язань позивачкою договір купівлі-продажу, який мав бути укладений для переходу права власності на предмет лізингу, ні укласти, ні нотаріально посвідчити не представилось можливим в зв`язку з накладенням на той час арешту на предмет лізингу Дарницьким РВ ДВС, тому суд вважав наявними підстави для визнання договору лізингу дійсним.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 16 липня 2019 року рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 08 лютого 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 повністю.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оспорюваний договір юридично є нікчемним в цілому з огляду на порушення імперативних вимог щодо його обов`язкового нотаріального посвідчення.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що підписаний договір між сторонами через свою нікчемність повинен розглядатися з точки зору права як такий, що юридично не мав місця, не створив будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов`язані з його недійсністю. Нікчемний договір не може бути визнаний дійсним, так як разом з усіма його умовами не створює для сторін зобов`язань, що в ньому закріплені.

В оцінці доводів апеляційний суд вважав обов`язковим дотримуватися правового висновку, сформульованого Верховним Судом України в постанові від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1551цс16, згідно з яким було зазначено, що при розгляді спору, що випливав із договору лізингу, суди безпідставно не застосували до спірних правовідносин норму статті 799 ЦК України, яка підлягає застосуванню, не надали оцінки відсутності нотаріального посвідчення спірного договору у розумінні норми частини першої статті 220 ЦК України і таким чином неправильно застосувавшиположення вищевказаних статей ухвалили помилковий висновок, який призвів до неправильного вирішення справи. Апеляційним судом не встановлено підстав відступити від зазначеного правового висновку при вирішенні справи.

Крім того, задовольняючи позовні вимоги позивача та визнаючи право власності на вказаний автомобіль за ОСОБА_1 , судом першої інстанції не враховано, що таким рішенням будуть порушені інтереси багатьох інших осіб стягувачів у зведеному виконавчому провадженні ЗВП №55307413, в якому Дарницьким РВ ДВС м. Києва було накладено арешт на майно боржника ТОВ «Єврокар Україна», оскільки реалізація цього майна, в тому числі й спірного автомобіля, сприятиме реальному виконанню ухвалених на користь стягувачів судових рішень та досягнення завдань виконавчого провадження.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та рух справи у суді касаційної інстанції

15 серпня 2019 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Черкаського апеляційного суду від 16 липня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребувано з Звенигородського районного суду Черкаської області матеріали цивільної справи №694/523/18.

У вересні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Скаржник просив суд оскаржувану постанову скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що до спірних правовідносин слід було застосувати правову позицію, викладену Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1288цс17, відповідно до якої згідно ч. 2 ст. 220 ЦК України можливо визнати договір дійсним, якщо сторони домовились щодо усіх істотних умов і відбулось повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилась від його нотаріального посвідчення.

Судом першої інстанції було встановлено факт виконання сторонами умов договору та факт ухилення ТОВ «Єврокар Україна» від нотаріального посвідчення договору, чого в апеляційному суді вказаного спростовано не було.

Доводи інших учасників справи

Учасники справи не скористались своїм право на подачу відзиву на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 26 травня 2017 року між позивачкою ОСОБА_1 (Лізиногодержувачем) та ТОВ «Єврокар Україна» (Лізингодавцем) було укладено договір фінансового лізингу №2369 (далі Договір), відповідно якого відповідач зобов`язаний був придбати, зареєструвати та передати їй в користування автомобіль ЗАЗ Vida, а вона в свою чергу зобов`язана була сплатити передбачені договором лізингові платежі, що стверджується копією Договору ( том 1, а.с.8).

Вказаний договір фінансового лізингу нотаріально посвідчено не було.

11 вересня 2017 року, відповідно до Акту приймання-передачі предмету лізингу ОСОБА_1 отримала в користування автомобіль ЗАЗ Vida, № кузову/шассі НОМЕР_1 , № двигуна НОМЕР_2 , вартістю 228950 (двісті двадцять вісім тисяч дев`ятсот п`ятдесят) гривень, що стверджується копією Акту ( том 1, а.с.17).

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 від 06 вересня 2017 року, оригінал якого знаходиться в позивача, власником автомобіля ЗАЗ Vida, № кузову/шассі НОМЕР_1 , № двигуна НОМЕР_2 є ТОВ «Єврокар Україна».

На розгляді Звенигородського районного суду перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Єврокар Україна» про захист прав споживачів, визнання правочину недійсним (нікчемним) та застосування наслідків недійсного (нікчемного) правочину по цивільній справі №694/694/17, провадження №2/694/644/17.

Ухвалою Звенигородського районного суду від 20 жовтня 2017 року за заявою ОСОБА_1 вказаний позов було залишено без розгляду.

Відповідно до листа від 10 жовтня 2017 року №1872 ТОВ «Єврокар Україна»

ОСОБА_1 була повідомлена, що договором купівлі-продажу предмету лізингу та майнових прав (відступлення права вимоги) від 01 червня

2017 року, предметом якого є договір фінансового лізингу №2369 від

26 травня 2017 року, отриманий нею автомобіль та всі права і обов`язки за Договором перейшли від ТОВ «Єврокар Україна» до ТОВ «Лізингова компанія «АВТО СІТІ». Внаслідок чого з часу отримання цього листа всі лізингові та інші платежі вона повинна була сплачувати на користь ТОВ «Лізингова компанія «АВТО СІТІ». Всі інші умови Договору залишаються без змін (том 1, а.с.18).

Даний факт стверджується також договором купівлі-продажу лізингу та майнових прав (відступлення права вимоги) від 01 червня 2017 року, укладеним між товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» та товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АВТО СІТІ».

16 січня 2018 року був укладений акт про прийняття/виконання послуг за договором фінансового лізингу №2369 від 26 травня 2017 року за змістом якого сторони стверджують повне виконання договору, а саме: що відповідно до умов Договору Лізингодавець надав, а Лізингоодержувач отримав послуги в повному обсязі, а отриманий в користування предмет лізингу автомобіль ЗАЗ Vida, № кузову/шассі НОМЕР_1 , № двигуна НОМЕР_2 , що також зазначений у акті приймання-передачі предмету лізингу від 11 вересня 2017 року, передається Лізингоодержувачу для подальшого переходу у його власність ( том 1, а.с.16).

Відповідно повідомлення ТОВ «Лізингова компанія «АВТО СІТІ» за №108 від 19 січня 2018 року вбачається, що 17 січня 2018 року воно звернулося до сервісного центру №8046 м. Києва для зняття з обліку транспортного засобу легкового автомобіля ЗАЗ Vida, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , № кузову/шассі НОМЕР_1 , № двигуна НОМЕР_2 , об`єм двигуна 1498см.куб., та передачі його у власність ОСОБА_1 , оскільки остання виконала всі взяті на себе фінансові зобов`язання по договору фінансового лізингу №2369 від 26 травня 2017 року, але йому було відмовлено у прийнятті документів на перереєстрацію, так як на цей автомобіль накладено арешт Дарницьким районним відділом державної виконавчої служби м. Києва від 04 грудня 2017 року по ВП №55307413. Для вирішення питання по суті запропоновано звернутися до суду ( том 1, а.с.22).

Також відповідно повідомлення ТОВ «Єврокар Україна» у своєму листі за №76 від 30 січня 2018 року останній підтверджує факт укладання Договору, відступлення права вимоги ТОВ «Лізингова компанія «АВТО СІТІ» та відсутність будь-яких фінансових зобов`язань ОСОБА_1 перед ТОВ «Єврокар Україна», не заперечує стосовно переходу права власності на предмет лізингу за Договором до ОСОБА_1 , в тому числі не заперечує про визнання за нею права власності на предмет лізингу в судовому порядку ( том 1, а.с.23).

Постановами Дарницького РВ ДВС м. Києва від 04 грудня 2017 року в рамках зведеного виконавчого провадження ЗВП №55307413 для задоволення вимог ряду стягувачів (відповідачів по справі), було накладено арешт на майно та грошові кошти боржника ТОВ «Єврокар Україна» ( том 1, а.с.53,82).

ОСОБА_1 виконала всі взяті нею зобов`язання по оплаті лізингових платежів, тобто з її сторони відбулося повне виконання умов Договору, а відповідачі ТОВ «Єврокар Україна» та ТОВ «Лізингова компанія «АВТО СІТІ» в свою чергу передали її предмет лізингу - автомобіль і в даний час він перебуває в її повному користуванні, тобто також виконали умови Договору, що стверджується вищевказаними письмовими доказами та наявністю в ОСОБА_1 технічного паспорту на автомобіль.

Суд першої інстанції встановив, що при укладенні договору лізингу, а також в процесі розгляду цивільної справи №694/694/17, провадження №2/694/644/17, відповідач ТОВ «Єврокар Україна» умисно ухилився від нотаріального посвідчення договору, а після виконання всіх договірних зобов`язань позивачкою договір купівлі-продажу, який мав бути укладений для переходу права власності на предмет лізингу, ні укласти, ні нотаріально посвідчити не представилось можливим в зв`язку з накладенням на той час арешту на предмет лізингу Дарницьким РВ ДВС.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Розглядаючи спір, районний суд не звернув увагу на те, що підписаний договір між сторонами через свою нікчемність повинен розглядатися з точки зору права як такий, що юридично не мав місця, не створив будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов`язані з його недійсністю. Нікчемний договір не може бути визнаний дійсним, так як разом з усіма його умовами не створює для сторін зобов`язань, що в ньому закріплені.

В оцінці доводів апеляційний суд вважає обов`язковим дотримуватися правового висновку, сформульованого Верховним Судом України в постанові від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1551цс16, згідно з яким було зазначено, що при розгляді спору, що випливав із договору лізингу, суди безпідставно не застосували до спірних правовідносин норму статті 799 ЦК України, яка підлягає застосуванню, не надали оцінки відсутності нотаріального посвідчення спірного договору у розумінні норми частини першої статті 220 ЦК України і таким чином неправильно застосувавши положення вищевказаних статей ухвалилипомилковий висновок, який призвів до неправильного вирішення справи. Апеляційним судом не встановлено підстав відступити від зазначеного правового висновку при вирішенні справи.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 806 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України ) за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Аналогічне визначення договору лізингу міститься і у статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг».

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу.

Отже, з урахуванням того, що на договір фінансового лізингу розповсюджуються норми ЦК України, які регулюють відносини з приводу купівлі-продажу, тому відповідно до статті 203 ЦК України такий договір укладається у письмовій формі, а у випадку участі в ньому фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно зі ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Тому, оскільки предметом договору фінансового лізингу № 2369 від 26 травня 2017 року є транспортний засіб, однією з сторін договору є фізична особа - позивач ОСОБА_1 , то такий договір повинен був бути укладений не лише в письмовій формі, а й нотаріально посвідчений (ст. 209 ЦК України), чого не було зроблено.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним й згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України в цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За таких обставин, суди дійшли правильних висновків, що він є нікчемним.

Така позиція узгоджується з правовими позиціями, викладеними в постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року по справі № 6-2766цс15, від 08 червня 2016 року по справі № 6-330цс16, від яких Верховний Суд не відступав.

Проте, звертаючись до суду з цим позовом ОСОБА_1 просила визнати дійсним договір фінансового лізингу на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України посилаючись на те, що вона та ТОВ «Єврокар Україна» дійшли згоди щодо усіх істотних умов договору та відбулося виконання договору з обох сторін, але ТОВ «Єврокар Україна» ухилялось від нотаріального посвідчення вищезазначеного договору до моменту накладення на спірний транспорт арешту, який в подальшому взагалі унеможливив нотаріальне посвідчення договору лізингу.

Нормами матеріального законодавства передбачена можливість визнавати у судовому порядку нікчемні договори дійсними, зокрема на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України.

Так, згідно з частиною другою статті 220 ЦК України передбачено право сторони договору захистити своє право шляхом визнання договору дійсним, у випадку якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення (частина третя статті 640 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України.

Таким чином, однією з умов застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

Під ухиленням від нотаріального посвідчення договору має розумітися як активна протидія цьому, так і пасивне небажання вчинити цю дію.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України викладеним у постанові від 06 вересня 2017 року в справі № 6-1288цс17, на який посилається у касаційній скарзі ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України у випадках, встановлений цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Задовольняючи позовні вимоги повністю, суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні договору лізингу, а також в процесі розгляду цивільної справи №694/694/17, провадження №2/694/644/17, відповідач ТОВ «Єврокар Україна» умисно ухилився від нотаріального посвідчення договору, а після виконання всіх договірних зобов`язань позивачкою договір купівлі-продажу, який мав бути укладений для переходу права власності на предмет лізингу, ні укласти, ні нотаріально посвідчити не представилось можливим в зв`язку з накладенням на той час арешту на предмет лізингу Дарницьким РВ ДВС, тому суд вважав наявними підстави для визнання договору лізингу дійсним. Окрім того, сторони договору виконали всі зобов`язання, тобто відбулося повне виконання умов договору.

В основу вказаного висновку щодо ухилення ТОВ «Єврокар Україна» від нотаріального посвідчення оспорюваного правочину, судом першої інстанції було покладено обставини встановлені судами під час розгляду справи №694/694/17.

Проте, судом першої інстанції не було взято до уваги те, що остаточного рішення по суті спору по справі №694/694/17 судами прийнято не було, оскільки позов у вказаній справі було залишено без розгляду ухвалою Звенигородського районного суду від 20 жовтня 2017 року.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оспорюваний договір юридично є нікчемним в цілому з огляду на порушення імперативних вимог щодо його обов`язкового нотаріального посвідчення. Судом апеляційної інстанції не було встановлено факту ухилення ТОВ «Єврокар Україна» від нотаріального посвідчення оспорюваного правочину.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що відсутні підстави для визнання договору фінансового лізингу дійсним.

До аналогічного правового висновку в подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 183/6571/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України

(в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має, зокрема, право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 409, 410, 416 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 16 липня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. С. Ткачук