ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2023 року

м. Київ

справа №697/2655/21

адміністративне провадження № К/990/14184/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В.М.,

суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 697/2655/21

за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування постанов про накладення адміністративного стягнення, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2023 року (суддя-доповідач - Пилипенко О.Є., судді: Глущенко Я.Б., Шелест С.Б.),

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Канівського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - Укртрансбезпека, відповідач) про скасування постанов серії ВМ №00002156, серії ВМ №00001912, серії ВМ №00002154, серії ВМ №00001910 від 08 грудня 2021 року про притягнення до адміністративної відповідальності.

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 08 серпня 2022 року адміністративний позов задоволено повністю:

- скасовано постанову старшого державного інспектора відділу провадження систем автоматичної фіксації порушень Департаменту державного контролю на транспорті серія ВМ №00002156 від 08 грудня 2021 року, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 51 000,00 грн за частиною другою статті 132-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі по тексту - КУпАП);

- скасовано постанову старшого державного інспектора відділу провадження систем автоматичної фіксації порушень Департаменту державного контролю на транспорті серія ВМ №00001912 від 08 грудня 2021 року, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 51 000,00 грн за частиною другою статті 132-1 КУпАП;

- скасовано постанову старшого державного інспектора відділу провадження систем автоматичної фіксації порушень Департаменту державного контролю на транспорті серія ВМ №00002154 від 08 грудня 2021 року, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 51 000,00 грн за частиною другою статті 132-1 КУпАП;

- скасовано постанову старшого державного інспектора відділу провадження систем автоматичної фіксації порушень Департаменту державного контролю на транспорті серія ВМ №00001910 від 08 грудня 2021 року, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 51 000,00 грн за частиною другою статті 132-1 КУпАП.

- провадження у вказаних справах закрито.

Не погодившись з указаним рішенням, 01 вересня 2022 року відповідач подав апеляційну скаргу до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2022 року визнано причини пропуску строку на апеляційне оскарження неповажними; апеляційну скаргу Укртрансбезпеки залишено без руху та надано апелянту строк у три дні з дня отримання копії вказаної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням інших поважних причин пропущення процесуального строку та документа про сплату судового збору в розмірі 681,00 грн.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2022 року апеляційну скаргу Укртрансбезпеки повернуто, оскільки копію ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху апелянт отримав 27 вересня 2022 року, однак станом на 10 жовтня 2022 року недоліки апеляційної скарги не усунуті.

12 жовтня 2022 року відповідач удруге звернувся до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 08 серпня 2022 року у справі № 697/2655/21.

Ухвалою від 24 жовтня 2022 року Шостий апеляційний адміністративний суд у задоволенні клопотання Укртрансбезпеки про поновлення строку на апеляційне оскарження відмовив; апеляційну скаргу залишив без руху та встановив десятиденний строк з дати отримання цієї ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом звернення із заявою про поновлення строків із зазначенням підстав для його поновлення.

09 листопада 2022 року Шостим апеляційним адміністративним судом постановлено ухвалу, якою відмовлено у задоволенні клопотання Укртрансбезпеки про поновлення строку на апеляційне оскарження; відмовити у відкритті провадження за апеляційною скаргою Укртрансбезпеки на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 08 серпня 2022 року у справі № 697/2655/21.

06 березня 2023 року Заступник Генерального прокурора звернувся до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою в інтересах держави в особі Укртрансбезпеки на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 08 серпня 2022 року у справі №697/2655/21. Апеляційна скарга надійшла до суду та зареєстрована 07 березня 2023 року.

Ухвалою апеляційного суду від 10 березня 2023 року матеріали справи № 697/2655/21 витребувано з Канівського міськрайонного суду Черкаської області.

24 березня 2023 року справа № 697/2655/21 надійшла до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2023 року апеляційну скаргу Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Укртрансбезпеки на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 08 серпня 2022 року у справі №697/2655/21 повернуто апелянту на підставі пункту 7 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України).

Ця ухвала мотивована тим, що відповідно до матеріалів справи після ухвалення рішення Канівським міськрайонним судом Черкаської області від 08 серпня 2022 року, 10 жовтня 2022 року відповідачем у справі - Укртрансбезпекою подано до Шостого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу (вх. № 18475), утім, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2022 року вказану апеляційну скаргу повернуто апелянту, отже фактично відповідачем вчинялись дії щодо оскарження рішення суду першої інстанції. Окрім того, відповідно до матеріалів справи Укртрансбезпекою до суду першої інстанції також подавався відзив на позовну заяву, що в сукупності, на переконання колегії суддів свідчить про належне виконання відповідачем своїх обов`язків, а отже й безпідставність звернення прокурора із відповідною апеляційної скаргою (позаяк у межах спірних правовідносин наявний уповноважений державою орган здійснювати відповідні функції).

ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи

20 квітня 2023 року на адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Укртрансбезпеки на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2023 року.

Автор касаційної скарги зазначає, що при постановленні оскаржуваної ухвали Шостим апеляційним адміністративним судом неправильно застосовано норми матеріального права - статтю 131-1 Конституції України, статтю 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII; тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та статті 13, 14 закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також порушено норми процесуального права - статті 2 5 53 72- 77 90 169 242 244 298 КАС України, що призвело до помилкового висновку про належне виконання відповідачем своїх обов`язків та відсутність підстав для звернення прокурора з відповідною апеляційною скаргою до суду. Вважає, що зазначені порушення, допущені судом апеляційної інстанції, відповідно до статті 353 КАС України, є підставою для скасування ухвали суду апеляційної інстанції і направлення справи для продовження розгляду до цього ж суду.

Власне, на обґрунтування вимог касаційної скарги та наведених у ній доводів її автор зазначає, що невжиття відповідачем жодних заходів після повідомлення про порушення інтересів держави, враховуючи факт обізнаності про порушення інтересів держави, що підтверджено матеріалами цієї справи, з урахуванням сталої позиції Верховного Суду кваліфікується як бездіяльність зазначеного компетентного органу та нездійснення ним захисту інтересів держави. Факт неналежного виконання Укртрансбезпекою своїх обов`язків підтверджено ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня та 09 листопада 2022 року, а також рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 08 серпня 2022 року у справі № 697/2655/21, що, у свою чергу, свідчить про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави у цій справі.

Отже, скаржник наполягає на тому, що під час судового розгляду адміністративної справи №697/2655/21 Укртрансбезпекою було здійснено захист інтересів держави неналежним чином, що зумовило необхідність звернення Заступника Генерального прокурора у порядку, передбаченому статтею 23 Закону № 1697-VII, до суду з апеляційною скаргою в інтересах держави в особі відповідача.

Касатор вказує, що в апеляційній скарзі було належним чином обґрунтовано підстави звернення прокурора до суду для захисту інтересів держави, однак суд апеляційної інстанції вдався до надмірного формалізму та не застосував статтю 23 Закону № 1697-VII у комплексі з доводами, які наводилися заступником Генерального прокурора в апеляційній скарзі. Також зазначає, що в апеляційній скарзі зверталася увага на необхідність застосування статті 23 Закону України «Про прокуратуру» крізь призму висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 0440/6739/18, від 04 листопада 2022 у справі №420/18905/21, від 17 листопада 2022 року у справі № 640/16767/21, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18, від 18 березня 2020 року у справі №553/2759/18 та від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18. Однак висновки Шостого апеляційного адміністративного суду, покладені в основу оскаржуваної ухвали від 27 березня 2023 року, правовій позиції Верховного Суду не відповідають.

Ухвалою від 04 травня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Позивач відзив на касаційну скаргу не надіслав, що не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення у силу частини четвертої статті 338 КАС України.

У зв`язку з ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 03 серпня 2023 року №770/0/15-23 «Про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку» та згідно з наказом Голови Верховного Суду від 03 серпня 2023 року № 2457-к «Про відрахування судді ОСОБА_2. зі штату Верховного Суду», протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 15 листопада 2023 року № 1912/0/78-23, визначено новий склад суду для розгляду касаційної скарги № К/990/14184/23: головуючий суддя - Соколов В.М., судді: Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.

Ухвалою від 29 листопада 2023 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами на підставі пункту 3 частини першої статті 345 КАС України.

IV. Джерела права й акти їхнього застосування

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 131-1 Конституції України прокуратура здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частиною третьою статті 5 КАС України визначено, що до суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.

Відповідно до частини третьої статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу (частина четверта статті 53 КАС України).

Згідно з пунктом 7 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано статтею 23 Закону № 1697-VII, частиною першої якої передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Окремими абзацами частини четвертої статті 23 Закону №1697-VII установлено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

V. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи.

Позиція Верховного Суду

За обставинами цієї справи, Заступник Генерального прокурора, посилаючись на статтю 23 Закону України «Про прокуратуру», звернувся в інтересах держави в особі Укртрансбезпеки до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 08 серпня 2022 року у справі № 697/2655/21.

Підставою звернення Заступника Генерального прокурора до Шостого апеляційного адміністративного суду в апеляційній скарзі зазначено те, що з боку органу, уповноваженого державою на захист її інтересів в особі відповідача, допущено неналежне здійснення такого захисту, що має послідовний характер як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і при вчиненні дій щодо апеляційного оскарження прийнятого у справі рішення місцевого суду. Також зазначалося, що органи прокуратури не брали участі у розгляді цієї справи у Канівському міськрайонному суді Черкаської області, а про порушення інтересів держави стало відомо лише після отримання відповідних матеріалів від Укртрансбезпеки та їхнього вивчення.

У підсумку апелянтом визначено дві підстави звернення прокурора з апеляційною скаргою:

- наявний ризик порушення інтересів держави у міжнародній, соціальній та економічній сферах, що неминуче призведе до зменшення доходів Державного бюджету України та може позначитися на зниженні якості логістичного забезпечення потреб держави та громадян, а також забезпеченні безпеки дорожнього руху;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а саме Укртрансбезпека, будучи поінформованим про існування порушення, неналежним чином здійснює захист інтересів держави як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час подання апеляційної скарги.

Разом із тим, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2023 року, яка наразі є предметом касаційного перегляду, апеляційну скаргу Заступника Генерального прокурора повернуто на підставі пункту 7 частини четвертої статті 169 КАС України, згідно якої позовна заява повертається позивачеві, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Отже питання, яке потребує відповіді у розрізі вищенаведеного, полягає у доведенні Заступником Генерального прокурора права звернення з апеляційною скаргою на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 08 серпня 2022 року у справі №697/2655/21 задля захисту інтересів держави та, відповідно, законності/незаконності оскаржуваної ухвали від 27 березня 2023 року про повернення апеляційної скарги.

Переглянувши оскаржуване судове рішення у межах, визначених статтею 341 КАС України, Верховний Суд дійшов наступних висновків.

Суд звертає увагу, що у розглядуваному випадку йдеться мова про «неналежне здійснення захисту інтересів держави» Укртрансбезпекою.

Так, конструкція статті 23 Закону №1697-VII дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту інтересів держави або здійснює їх неналежно.

«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому варто зауважити, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, зокрема, замінює відповідного суб`єкта владних повноважень в судовому провадженні у разі, якщо той всупереч закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, що викладена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 лютого 2019 року №826/13768/16.

Як зазначалося вище та підтверджується матеріалами справи, Укртрансбезпека реалізувала своє право на апеляційне оскарження рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 08 серпня 2022 року у справі № 697/2655/21 шляхом звернення до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою.

Відповідно до приписів статті 44 КАС України відповідач, який діє як суб`єкт владних повноважень, однак, має однаковий обсяг процесуальних прав та обов`язків поряд з іншими учасниками справи, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на апеляційне оскарження судового рішення, повинен забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання апеляційної скарги, її форми та змісту для чого, як особа, зацікавлена у її поданні, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Разом із тим, у цій справі відповідачем не було дотримано вимог КАС України щодо належного оформлення апеляційної скарги в частині надання документу про сплату судового збору та порушено строк на апеляційне оскарження, з огляду на що Шостий апеляційний адміністративний суд застосував передбачений процесуальним законом механізм та постановив відповідні ухвали: про залишення апеляційної скарги без руху та в подальшому про її повернення (у зв`язку із неусуненням недоліків).

Після первинного повернення апеляційним судом апеляційної скарги Укртрансбезпека повторно подала до суду апеляційної інстанції скаргу на рішення місцевого суду у справі №697/2655/21. Однак, оскільки вказана апеляційна скарга була подана поза межами строку на апеляційне оскарження, установленого КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд постановив відповідні ухвали: про залишення апеляційної скарги без руху та в подальшому про відмову у відкритті апеляційного провадження.

За описаних обставин можна зробити висновок, що орган, уповноважений державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, а саме Укртрансбезпека, вчиняв дії щодо апеляційного оскарження рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 08 серпня 2022 року у справі № 697/2655/21, при цьому двічі. Відтак, у даному випадку не йдеться мова про пасивну поведінку контролюючого органу та його бездіяльність щодо оскарження судового рішення, адже ним були вчинені юридично значимі та передбачені процесуальним законом дії, спрямовані на захист інтересів держави у справі №697/2655/21 шляхом оскарження рішення суду в апеляційному порядку. Проте відповідачем було порушено приписи КАС України щодо належного оформлення апеляційної скарги та строку на апеляційне оскарження, а тому Шостим апеляційним адміністративним судом було застосовано передбачений цим Кодексом порядок вирішення таких питань.

Разом із тим, недотримання відповідачем вимог процесуального кодексу при реалізації права на апеляційне оскарження судового рішення не може слугувати підставою для звернення Заступника Генерального прокурора з апеляційною скаргою замість нього, позаяк це призведе до порушення принципу юридичної визначеності та рівності учасників справи перед законом і судом.

Так, статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Указана норма кореспондує з приписами статті 8 КАС України, яка також закріплює принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Слід зауважити, що КАС України встановлює для учасників справи відповідні правила, яких вони повинні дотримуватися у межах судової процедури, а для суду - визначає процесуальні механізми вирішення питань у межах судового провадження шляхом прийняття відповідних судових актів.

В аспекті наведеного колегія суддів зазначає, що наявність у прокурора передбачених статтею 23 Закону №1697-VII та статтею 53 КАС України повноважень на представництво інтересів держави в суді не означає, що такі повноваження можуть використовуватися у кожному разі, коли наявний у спірних правовідносинах уповноважений державний орган не недотримуватиметься норм процесуального закону при зверненні до суду. Прокурор не може виступати у суді як альтернативний суб`єкт при наявності належного державного органу і не може його замінювати у випадках недотримання останнім норм процесуального закону при зверненні до суду. Це може буде розцінено як надання суб`єкту владних повноважень певних процесуальних переваг перед іншими учасниками спору, тобто порушення принципу рівності учасників справи перед законом і судом. Також це може призвести до порушення принципу юридичної визначеності, який застосовується не тільки щодо сторін судового провадження, а й до суду, оскільки процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя і сторони повинні розуміти наслідки їх недотримання.

Підсумовуючи наведене колегія суддів погоджується із судом апеляційної інстанції, що Заступником Генерального прокурора не доведено факту неналежного виконання Укртрансбезпекою своїх обов`язків щодо захисту державних інтересів як підстави для звернення до суду з апеляційною скаргою у порядку статті 23 Закону №1697-VII.

Щодо посилань скаржника на правову позицію, викладену у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 та від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 у якості підтвердження доводів щодо права прокурора звертатися до суду в інтересах держави в особі уповноваженого органу, то колегія суддів їх відхиляє, оскільки ця позиція сформована за відмінних фактичних обставин.

Зокрема, у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду уточнила висновки, сформовані у її постановах від 15 жовтня 2019 року у справі №903/129/18, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 року у справах № 910/3486/18 та №925/650/18, від 17 квітня та 18 квітня 2019 року у справах № 923/560/18 та № 913/299/18 відповідно, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18 та у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі №0440/6738/18.

Так, за висновками Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, проте не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону № 1697-VII, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону №1697-VII, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх на обґрунтування підстав для представництва, яке міститься в позові, однак якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

У тож же час принагідно зауважити, що у постанові від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 зазначено, що перед Великою Палатою Верховного Суду постали такі питання: 1) чи повинен прокурор доводити бездіяльність компетентного органу або ж достатньо простого посилання на таку бездіяльність у позові при обґрунтуванні підстав для представництва; 2) якими доказами прокурор має доводити бездіяльність компетентного органу; 3) чи зобов`язаний прокурор перед зверненням до суду з`ясовувати причини бездіяльності такого органу або ж достатньо доведення самого факту бездіяльності без зазначення і доведення суду її причин.

Відтак, у цій постанові Великої Палати Верховного Суду уточнено раніше сформовані нею висновки щодо права прокурора звертатися до суду у порядку статті 23 Закону №1697-VII у разі підтвердження бездіяльності компетентного органу.

Також колегія суддів уважає необґрунтованими посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №553/2759/18, оскільки відповідно до обставин цієї справи підставою для звернення перший заступник прокурора Полтавської області з апеляційною скаргою до суду слугувало те, що уповноважений орган - Державна архітектурно-будівельна інспекція України самостійно не вжила заходи для оскарження рішення суду першої інстанції. Тобто, підстави звернення прокурора до суду у справі №553/2759/18 та у справі, що розглядається, є різними.

З аналогічних мотивів (відмінність обставин) колегія суддів визнає безпідставними аргументи касатора про неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 0440/6739/18, від 04 листопада 2022 у справі №420/18905/21, від 17 листопада 2022 року у справі №640/16767/21, а саме: у перелічених справах прокурори зверталися до суду з позовами в особі уповноважених державних органів, оскільки ті з різних причин не зверталися до суду з метою захисту інтересів держави. Тобто, фактичні обставини щодо існування підстав для вчинення прокурором процесуальних дій в інтересах держави в указаних справах і у справі, яка переглядається - є різними, що позбавляє можливості їх застосування до вирішення вказаної справи.

Резюмуючи вищесказане колегія суддів зазначає, що висновки Верховного Суду, на які скаржник посилається як на підставу касаційного оскарження, сформовані у справах, правовідносини у яких не є подібними зі спірними.

За таких обставин Суд констатує, що суд апеляційної інстанції на підставі пункту 7 частини четвертої статті 169 КАС України правильно повернув апеляційну скаргу прокурору, який не довів наявності підстав для подання в інтересах держави апеляційної скарги на судове рішення замість учасника справи (суб`єкта владних повноважень), наділеного відповідною процесуальною дієздатністю, який уже таким правом скористався.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновку суду апеляційної інстанції і не дають підстав уважати, що судове рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права.

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції постановлено законну та обґрунтовану ухвалу, з дотриманням норм процесуального права, а тому підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

VІ. СУДОВІ ВИТРАТИ

Ураховуючи результат касаційного перегляду питання щодо розподілу судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Заступника Генерального прокурора залишити без задоволення.

Ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2023 року у справі №697/2655/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк