№ 6-1401/12 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

справа № 6-1401/12

провадження № 61-17385св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

заявники: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

суб?єкт оскарження - Постійно діючий Третейський суд при Всеукраїнській громадській організації «Право та обов?язок»,

заінтересована особа - кредитна спілка «Центр фінансових послуг»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Лучинович Інни Віталіївни на ухвалу Печерського районного суду міста Києва

від 20 листопада 2017 року у складі судді Остапчук Т. В. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 08 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Борисової О. В., Ратнікової В. М.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись із заявою до суду, в якій просили скасувати рішення Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Право та обов`язок» від 10 серпня 2012 року, яким з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 солідарно стягнуто на користь кредитної спілки «Центр фінансових послуг» (далі - КС «Центр фінансових послуг») суму несплачених вчасно процентів в розмірі

8 236,18 грн, суму понесених витрат на правову допомогу у розмірі

3 600,00 грн, суму сплаченого третейського збору в розмірі 700,00 грн, суму застосованого штрафу у розмірі 4 505,98 грн, суму нарахованої пені за період з 09 жовтня 2010 року по 13 червня 2012 року в розмірі 20 919,82 грн, що разом складає суму коштів в розмірі 37 961,98 грн.

На обґрунтування заявлених вимог заявники зазначили, що кредитний договір від 31 березня 2009 року № В-32/0021/09/57/04, який укладений між КС «Центр фінансових послуг» та ОСОБА_3 є договором про надання споживчого кредиту, а тому будь-які спори, що виникають з його умов не можуть розглядатись третейським судом. Третейське застереження передбачене умовами додаткової угоди до кредитного договору сформульовано виключно щодо кредитного договору, а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як поручителі, не висловлювали у належній формі свого волевиявлення на розгляд спору третейським судом, зміни до укладених договорів поруки не вносились.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 20 листопада

2017 року заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Право та обов`язок» від 10 серпня 2012 року у справі № 361/12 за позовом КС «Центр фінансових послуг» до ОСОБА_3 ,

ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення несплачених процентів, нарахованої пені та застосованих штрафних санкцій залишено без задоволення.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що спір, який виник між сторонами, не є спором щодо захисту прав споживачів. З цих підстав суд дійшов висновку про залишення заяви без задоволення.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 08 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 20 листопада 2017 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції. При цьому апеляційний суд вказав, що поручитель за змістом договору поруки не є споживачем послуг банку з кредитування. Договір поруки не є договором на придбання, замовлення, використання продукції для особистих потреб, не пов?язаних з підприємницькою діяльністю, виконанням обов?язку найманого працівника, або договором про намір здійснити такі дії. Тому поручитель не може розглядатись у договорі поруки, як споживач послуг банку, а тому на нього не поширюється дія закону України «Про захист прав споживачів».

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

12 березня 2018 року представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Лучинович І. В. через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 20 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 08 лютого 2018 року та ухвалити нове рішення, яким заяву задовольнити.

Аргументи касаційної скарги зводяться до того, що рішення Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Право та обов`язок» від 10 серпня 2012 року у справі № 361/12 підлягає скасуванню з підстав передбачених пунктами 1, 2 частини третьої статті 51 Закону України «Про третейські суди», оскільки кредит є споживчий.

Доводи інших учасників справи

10 травня 2018 року КС «Центр фінансових послуг» через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 20 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 08 лютого 2018 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Печерського районного суду міста Києва.

У травні 2018 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Лучинович І. В. здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону

від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Короткий зміст встановлених фактичних обставин справи

У справі, яка переглядається судами встановлено, що 31 березня 2009 року між КС «Центр фінансових послуг» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № В-32/0021/09/57/04, за умовами якого останній отримав кредит на споживчі потреби в сумі 9 011,96 грн.

31 березня 2009 року між КС «Центр фінансових послуг», ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений договір поруки № В-32/0021/09/57/04, за яким останній зобов`язався солідарно з позичальником відповідати перед кредитодавцем за виконання зобов`язань по кредитному договору

№ В-32/0021/09/57/04 від 31 березня 2009 року та додатками до нього.

31 березня 2009 року між КС «Центр фінансових послуг», ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № В-32/0021/09/57/04, за яким остання зобов`язалася солідарно з позичальником відповідати перед кредитодавцем за виконання зобов`язань по кредитному договору

№ В-32/0021/09/57/04 від 31 березня 2009 року та додатками до нього.

Також, 31 березня 2009 року між КС «Центр фінансових послуг»,

ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду до кредитного договору № В-32/0021/09/57/04, за умовами якого сторони домовились, що всі спірні питання, пов`язані з виконанням кредитного договору вирішуватимуться шляхом розгляду їх постійно діючим третейським судом відповідно до регламенту третейського суду.

Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Право та обов`язок» від 10 серпня 2012 року у справі № 361/12 стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь КС «Центр фінансових послуг» суму несплачених вчасно процентів за період з 09 жовтня 2010 року по 13 червня 2012 року в розмірі 8 236,18 грн, суму понесених витрат на правову допомогу у розмірі

23 жовтня 2012 року Печерським районним судом міста Києва видано виконавчий лист по справі № 6-1401/12 про стягнення з ОСОБА_1 на користь КС «Центр фінансових послуг» суму боргу в розмірі 37 961,98 грн та суму судового збору в розмірі 214,60 грн.

Звертаючись до суду з заявою про скасування рішення третейського суду, заявники обґрунтовували свою заяву тим, що на день ухвалення рішення третейським судом Закон України «Про третейські суди» містив заборону щодо розгляду справ пов`язаних із захистом прав споживачів та рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, а тому вказана справа не підвідомча третейському суду.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що спір, який виник між сторонами, не є спором щодо захисту прав споживачів. При цьому, апеляційний суд вказав, що поручитель за змістом договору поруки не є споживачем послуг банку з кредитування. Договір поруки не є договором на придбання, замовлення, використання продукції для особистих потреб, не пов?язаних з підприємницькою діяльністю, виконанням обов?язку найманого працівника, або договором про намір здійснити такі дії. Тому поручитель не може розглядатись у договорі поруки, як споживач послуг банку, а тому на нього не поширюється дія закону України «Про захист прав споживачів».

З таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій погоджується колегія суддів Верховного Суду з таких підстав.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах третій, четвертій статті 389-4 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) визначено, що при розгляді справи в судовому засіданні суд встановлює наявність або відсутність підстав для скасування рішення третейського суду.

Відповідно до частини першої статті 389-5 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) рішення третейського суду може бути скасовано лише у випадках, передбачених цією статтею. Згідно з частиною другою вказаної статті, яка кореспондується із положеннями частини другої статті 51 Закону України «Про третейські суди» рішення третейського суду може бути скасовано у разі якщо: 1) справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; 2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; 3) третейську угоду визнано судом недійсною; 4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону; 5) третейський суд вирішив питання про права і обов`язки осіб, які не брали участі у справі.

Аналогічні підстави для скасування рішення третейського суду, викладені у статті 458 ЦПК України у редакції Закону 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, щ обула чинною на час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Таким чином, законом визначений виключний перелік підстав для скасування рішення третейського суду.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, встановивши відсутність передбачених частиною другою статті 389-5 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) та частиною другою статті 51 Закону України «Про третейські суди» підстав для скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Право та обов`язок» від 10 серпня 2012 року у справі № 361/12, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

При цьому суди врахували правовому позицію, висловлену Верховним Судом України у постанові від 27 квітня 2017 року у справі № 6-1153цс16, відповідно до якої поручитель не може розглядатись у договорі поруки як споживач послуг банку, а тому у цих правовідносинах на нього не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

Вказане узгоджується й з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 755/11648/15-ц (провадження № 14-336цс18), відповідно до якого договір поруки є додатковим, акцесорним зобов`язанням, який забезпечує належне виконання основного зобов`язання та виникає і існує лише за умови існування основного. Тобто не є споживчим договором, а сторона такого договору не є споживачем, оскільки вказаний договір не направлений на задоволення потреб поручителя. З урахуванням вказаного, вимоги пункту 14 статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо обмеження компетенції третейських судів не поширюється на спори, що виникають з акцесорних договорів навіть за умови, якщо такими договорами забезпечено виконання зобов`язання за споживчим договором.

Таким чином даний спір підвідомчий третейському суду.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 13 червня

2019 року у справі № 752/6707/16-ц (провадження № 61-26300св18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 20 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 08 лютого 2018 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Лучинович Інни Віталіївни залишити без задоволення.

Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 20 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 08 лютого 2018 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев В. М. Коротун В. П. Курило