Постанова

Іменем України

21 січня 2020 року

м. Київ

справа № 700/956/17

провадження № 61-14886св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Кривцової Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Лисянська державна нотаріальна контора, Виноградська сільська рада Лисянського району Черкаської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Токар Ольга Михайлівна, на рішення Лисянського районного суду Черкаської області у складі судді Яценко Г. М. від 25 квітня 2019 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області у складі колегії суддів: Василенко Л. І., Гончар Н. І., Фетісової Т. Л., від 03 липня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилась спадщина.

За життя ОСОБА_3 склав заповіт від 02 лютого 2011 року, який зареєстрований у реєстрі за № 13, посвідчений секретарем Виноградської сільської ради Беліковою О. М., за яким заповів йому належну йому на праві власності земельну ділянку розміром 2,67 гектарів (державний акт про право приватної власності на землю серії II - ЧР № 049738 від 22 лютого 2002 року № 23-1, виданий Виноградською сільською радою Лисянського району Черкаської області).

Після звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, він дізнався про існування іншого заповіту на користь відповідача, який було вчинено пізніше.

Вважав, що заповіт, складений батьком пізніше, є сумнівним та недійсним, оскільки його батько жодного разу не повідомляв про наміри вчинити новий заповіт на користь ОСОБА_2 , яка є його сестрою та дочкою ОСОБА_3 .

Крім того, ОСОБА_3 мав слабий стан здоров`я та похилий вік (1926 року народження), останні роки свого життя перебував у лежачому стані, йому важко було розмовляти, самостійно рухатися, що також ставить під сумнів його вільне волевиявлення під час вчинення більш пізнішого заповіту на користь відповідача.

З урахуванням зазначеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 , посилаючись на положення статей 145 203 212 225 1233 1244 1251-1252 ЦК України, просив визнати недійсним заповіт на користь ОСОБА_2 , який посвідчений Виноградською сільською радою Лисянського району Черкаської області, а також просив провести посмертну судово-психіатричну експертизу відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 25 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Черкаської області від 03 липня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не довів позовних вимог, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що на момент складання заповіту від 21 грудня 2015 року спадкодавець не розумів значення своїх дій та не міг ними керувати. Волевиявлення ОСОБА_3 , спрямоване на передачу майна дочці ОСОБА_2 та зафіксоване в оспорюваному заповіті від 21 грудня 2015 року було вільним та відповідало його волі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні його вимог, не врахували, що заповіт не містить особистого підпису заповідача, не прочитаний ним у голос та не відповідає дійсній волі ОСОБА_3 .

Суди не звернули уваги на місце складення заповіту, який вчинювався заздалегідь без заповідача, свідків та уповноваженої на підпис особи, в приміщенні Виноградської сільської ради. Також не звернули уваги на суперечливість показів свідків.

Зазначав, що висновок посмертної судово-психіатричної експертизи від 21 січня 2019 року є неповним та не відповідає всім обставинам справи, у зв`язку з чим він мав намір заявити клопотання про проведення повторної експертизи, але був позбавлений такої можливості через порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме у зв`язку з порушенням його права на участь у судовому засіданні.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 90 років помер батько сторін - ОСОБА_3

Згідно із заповітом від 02 лютого 2011 року, посвідченого секретарем Виноградської сільської ради Лисянського району Черкаської області Беліковою О. М., ОСОБА_3 заповів позивачу належну йому на підставі державного акта про право приватної власності на землю серії II - ЧР № 049738 від 22 лютого 2002 року № 23-1, виданого Виноградською сільською радою Лисянського району Черкаської області, земельну ділянку.

Відповідно до заповіту від 21 грудня 2015 року, посвідченого секретарем Виноградської сільської ради Лисянського району Черкаської області Беліковою О. М., ОСОБА_3 заповів все своє майно, що буде йому належати на день смерті, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось, а також все те, на що він за законом буде мати право, ОСОБА_2 .

У зв`язку з тим, що ОСОБА_3 є хворим і не може підписати заповіт власноручно, на його особисте прохання та в його присутності текст заповіту від 21 грудня 2015 року підписала довірена особа заповідача - ОСОБА_4 у присутності секретаря Виноградської сільської ради Лисянського району Черкаської області Белікової О. М. та у присутності свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Після смерті ОСОБА_3 з заявами про прийняття спадщини до Лисянської державної нотаріальної контори звернулись ОСОБА_2 (18 липня 2017 року) та ОСОБА_1 (04 жовтня 2017 року).

Згідно з заявою ОСОБА_7 відмовилась від прийняття та оформлення належної їй частки спадщини після смерті батька - ОСОБА_3 і не заперечувала, щоб всю спадщину оформила її сестра - ОСОБА_2 .

Згідно з висновком посмертної судово-психіатричної експертизи від 21 січня 2019 року № 1, проведеної КНП «Черкаська обласна психіатрична лікарня Черкаської обласної ради», ОСОБА_3 на момент складання заповіту (21 грудня 2015 року) страждав на атеросклеротичну гіпертонічну енцефалопатію з помірно-вираженими вестибуло-атактичними, цефалічними, астенічними розладами, вираженими проявами судинного паркінсонізму, з неможливістю самостійно пересуватися, проте, згідно з дослідженими матеріалами, не супроводжувались формуванням стійких клінічно-значимих розладів психічної діяльності чи тимчасовими розладами психіки. Наявні у підекспертного помірно-виражені церебрастенічні розлади не супроводжувалися хворобливою дезорганізацією поведінки, будь-якими порушеннями свідомості, когнітивними розладами і на думку комісії, не мали на вказаний період часу, тобто 21 грудня 2015 року, патологічного впливу на здатність підекспертного розуміти і усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Отже, на момент укладання заповіту 21 грудня 2015 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був здатний розуміти і усвідомлювати значення свої дій та керувати ними.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статей 1216 1217 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно із положеннями статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Статтею 1234 ЦК України встановлено, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.

За своєю юридичною природою заповіт є одностороннім правочином, який дійсний за умови додержання встановленої законом форми та змісту. Отже, на заповіт як односторонній правочин розповсюджуються загальні норми цивільного законодавства стосовно підстав та наслідків визнання недійсності правочинів.

Відповідно до статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання; має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, його підписує інша особа, що засвідчується у відповідному порядку із зазначенням причин, за яких текст заповіту не міг підписати заповідач власноруч; має бути посвідчений нотаріусом або уповноваженою на це посадовою, службовою особою визначеною статтями 1251-1252 ЦК України.

Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 1257 ЦК України передбачає, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Підпунктом 5 пункту «б» частини першої статті 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад віднесено вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їх відання.

Відповідно до статті 37 Закону України «Про нотаріат» у населених пунктах, де немає нотаріусів, уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють такі нотаріальні дії: вживають заходів щодо охорони спадкового майна; посвідчують заповіти (крім секретних); засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і виписок з них; засвідчують справжність підпису на документах.

Порядком вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5 (далі - Порядок) визначено порядок посвідчення заповіту.

Так, у пункті 1.2. розділу I цього Порядку, у редакції, чинній на час складання заповіту від 21 грудня 2015 року, зазначено, що нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій.

Пунктом 2.1. розділу II Порядку встановлено, що нотаріальні дії вчиняються в приміщенні органу місцевого самоврядування. В окремих випадках, коли громадянин не може з`явитися в зазначене приміщення, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаним приміщенням. Якщо нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням органу місцевого самоврядування, то в посвідчувальному написі на документі і в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій записується місце вчинення нотаріальної дії із зазначенням адреси, а також причини, з якої нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням органу місцевого самоврядування (наприклад: «У зв`язку з хворобою заповідача заповіт посвідчено за адресою: АДРЕСА_1 »).

Відповідно до положень пункту 2.3. розділу II Порядку при вчиненні нотаріальної дії посадові особи органів місцевого самоврядування встановлюють особу, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії. У разі, якщо за фізичну особу, яка внаслідок фізичної вади, хвороби не може власноручно підписати заповіт чи заяву, підписується інша фізична особа, посадова особа органу місцевого самоврядування встановлює особу громадянина, що бере участь у нотаріальній дії, і особу громадянина, який підписався за нього.

Пунктом 1.4. розділу ІІІ Порядку передбачено, що при посвідченні заповіту посадова особа органу місцевого самоврядування встановлює особу заповідача та визначає обсяг його цивільної дієздатності. Посадова особа органу місцевого самоврядування посвідчує заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог статей 1247 1251 ЦК України і особисто подані

ними посадовій особі органу місцевого самоврядування.

У справі, що переглядається, установлено, що оспорюваний заповіт від 21 грудня 2015 року посвідчений секретарем Виноградської сільської ради Лисянського району Черкаської області Беліковою О. М. У зв`язку із тим, що ОСОБА_3 був хворим і не міг підписати заповіт власноручно, на його особисте прохання та в його присутності текст заповіту підписала довірена особа заповідача - ОСОБА_4 у присутності секретаря Виноградської сільської ради Лисянського району Черкаської області Белікової О. М. та у присутності свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статі 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частиною першою статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Згідно з частиною першою статті 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суди першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням зазначених вимог закону та встановлених обставин у справі, на підставі досліджених доказів, яким надано належну правову оцінку, правильно виходили із того, що ОСОБА_3 розпорядився належним йому майном на випадок смерті, склавши 21 грудня 2015 року новий заповіт на користь відповідача, яким був скасований попередній заповіт на користь позивача. При цьому правильно вважали, що волевиявлення ОСОБА_3 , спрямоване на передачу майна дочці ОСОБА_2 та зафіксоване в оспорюваному заповіті від 21 грудня 2015 року, було вільним та відповідало його волі, а позивач не довів обставин того, що ОСОБА_3 , складаючи оспорюваний заповіт, не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними.

За таких обставин, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання заповіту від 21 грудня 2015 року недійсним.

Доводи ОСОБА_1 , викладені в касаційній скарзі, про те, що через порушення судом першої інстанції процесуального права, а саме у зв`язку з порушенням його права на участь у судовому засіданні, він був позбавлений можливості заявити клопотання про проведення повторної експертизи, є безпідставними з огляду на таке.

Так, з матеріалами справи, зокрема і з висновком посмертної судово-психіатричної експертизи від 21 січня 2019 року № 1, представник ОСОБА_1 - адвокат Токар О. М. ознайомилась 07 лютого 2019 року (а. с. 1, т. 2).

Станом на час ухвалення рішення судом першої інстанції - 25 квітня 2019 року, у спосіб визначений статтею 183 ЦПК України, ні ОСОБА_1 , ні його представник не подали до суду жодних заяв, клопотань чи заперечень щодо не погодження з висновком експертизи.

При цьому, суд апеляційної інстанції розглянув клопотання представника позивача про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи у судовому засіданні 03 липня 2019 року та у межах своїх повноважень відмовив у його задоволенні.

Інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Токар Ольга Михайлівна, залишити без задоволення.

Рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 25 квітня 2019 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 03 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Кривцова Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник