Постанова

Іменем України

11 січня 2023 року

м. Київ

справа № 701/1475/19

провадження № 61-7649св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Ігнатенка В. М., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Маньківська селищна рада Черкаської області, Приватне підприємство «Земекспертцентр»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 17 грудня 2021 року під головуванням судді Костенка А. І., додаткове рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 25 січня 2022 року під головуванням судді Костенка А. І. та постанови Черкаського апеляційного суду від 06 липня 2022 року у складі колегії суддів Карпенко О. В., Бородійчука В. Г., Нерушак Л. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Маньківська селищна рада Черкаської області та Приватне підприємство «Земекспертцентр», про встановлення земельного сервітуту,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом в якому просила встановити постійний безоплатний земельний сервітут для проходу та проїзду до належної їй земельної ділянки, кадастровий номер: 7123181500:02:001:0569, яка знаходиться в адмінмежах Дзензелівської сільської ради (за межами населеного пункту) Маньківського району Черкаської області через земельну ділянку, кадастровий номер: 7123181500:02:001:0669, яка належить ОСОБА_2 .

Позов обґрунтований тим, що відповідно до державного акта на право власності на землю від 20 листопада 2001 року серії ЧР № 11-6-1031, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,3833 га, кадастровий номер: 712311500:02:001:0569 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться в адміністративних межах Дзензелівської сільської ради (за межами населеного пункту) Маньківського району Черкаської області й використовується за цільовим призначенням.

Позивач вказує, що з моменту отримання земельної ділянки у власність і до 19 травня 2019 року вона не мала жодних перепон у доступі до неї, мала можливість під`їзду та змогу обробляти, засівати, збирати урожай, проте, починаючи з 19 травня 2019 року, ОСОБА_2 почав чинити перешкоди в доступі до земельної ділянки, він перегородив під`їзд до неї і погрожував фізичною розправою.

З даного приводу ОСОБА_1 була змушена звернутися до поліції з відповідною заявою.

10 липня 2019 року за № 2650/52/19 на її адресу було направлено лист, у якому зазначалося, що заява позивача розглянута у відповідності до Закону України «Про звернення громадян», оскільки відсутні ознаки кримінального правопорушення.

Позивач вказує, що земельна ділянка, яка межує поряд з її ділянкою, належить на праві постійного користування ОСОБА_2 , і має кадастровий номер 7123181500:02:001:0669.

У відповіді, наданій на адвокатський запит від 19 серпня 2019 року № 29-23-0.2- 6029/2-19, Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області зазначило, що згідно з інформацією, наданою Відділом у Маньківському районі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, відповідно до карт роздержавлення села Дзензелівка Маньківського району Черкаської області проїзд між земельною ділянкою з кадастровим номером 7123181500:02:001:0569 та земельною ділянкою з кадастровим номером 7123181500:02:001:0669 не передбачений.

ДП «Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», на адвокатський запит, листом від 21 серпня 2019 року № 31-28-0.5-1239/2-19 повідомив, що інститутом документація із землеустрою не розроблялась. Розробником технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на земельну ділянку з кадастровим номером 712311500:02:001:0569 є ПП «Земекспертцентр».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Маньківський районний суд Черкаської області рішенням від 17 грудня 2021 року позов задовольнив.

Встановив постійний безоплатний земельний сервітут площею 0,0082 га (82 кв. м) для проходу та проїзду автомобільним транспортом, транспортом сільськогосподарського призначення до земельної ділянки ОСОБА_1 , кадастровий номер 7123181500:02:001:0569, яка знаходиться в адмінмежах Дзензелівської сільської ради (за межами населеного пункту) Уманського (Маньківського) району Черкаської області через земельну ділянку, кадастровий номер 7123181500:02:001:0669, що знаходиться у державній власності та належить на праві постійного користування ОСОБА_2 .

Черкаський апеляційний суд постановою від 06 липня 2022 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 09 вересня 2022 року, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково.

Рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 17 грудня 2021 року змінив, виклав резолютивну частину рішення в новій редакції, а саме:

«Встановити на користь ОСОБА_1 постійний безоплатний земельний сервітут на право проходу та проїзду автомобільним транспортом, транспортом сільськогосподарського призначення до земельної ділянки з кадастровим номером 7123181500:02:001:0569, яка знаходиться в адмінмежах Дзензелівської сільської ради (за межами населеного пункту) Уманського (Маньківського) району Черкаської області через земельну ділянку, кадастровий номер 7123181500:02:001:0669, що знаходиться у державній власності та належить на праві постійного користування ОСОБА_2 , відповідно до варіанту зазначеному у висновку експерта від 12 січня 2021 року 385/20/33-40/21-23 (додатки 2 та 3 до висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи № 385/20/33-40/21-23 від 12 січня 2021 року).

План (додатки 2 та 3 до висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи № 385/20/33-40/21-23 від 12 січня 2021 року) вважати невід`ємною частиною рішення суду.».

В решті рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 17 грудня 2021 року залишив без змін.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову місцевий суд, з висновками якого частково погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що єдиним способом захисту порушеного права позивача є встановлення безстрокового та безоплатного земельного сервітуту.

Разом із тим апеляційний суд вказував, що судом першої інстанції не деталізовано згідно планів, які є невід`ємною частиною експертизи, на яку саме частину земельної ділянки відповідача поширюється право сервітуту, що може потягнути за собою певні складнощі при виконанні ухваленого рішення, у зв`язку із чим дійшов висновку про наявність підстав для часткової зміни рішення місцевого суду.

Маньківський районний суд Черкаської області додатковим рішенням від 25 січня 2022 року заяву ОСОБА_1 про стягнення судових витрат задовольнив.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені позивачем судові витрати за надання правової допомоги на підставі договору про надання правової допомоги від 08 серпня 2019 року № 54 у розмірі 20 000 грн та витрати на проведення судової земельно-технічної експертизи у розмірі 6 537,60 грн.

Додаткове рішення мотивовано тим, що позивачем та його представником доведено належними та допустимими доказами суму фактично сплачених (понесених) позивачем витрат на правничу допомогу адвоката Іванова А. А., а також витрати пов`язані з проведенням судової земельно-технічної експертизи, отже такі вимоги підлягають задоволенню.

Черкаський апеляційний суд постановою від 06 липня 2022 року апеляційну скаргу, ОСОБА_2 залишив без задоволення, а додаткове рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 25 січня 2022 року без змін.

Приймаючи постанову про залишення без змін додаткового рішення місцевого суду, апеляційний суд вказував, що ОСОБА_1 надала докази, які об`єктивно та документально підтверджують факт понесення нею витрат на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 20 000 грн, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про можливість стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесених витрат на правничу допомогу адвоката Іванова А. А. в сумі 20 000 грн та витрат за проведення судової земельно-технічної експертизи у розмірі 6 537,60 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Ситник Т. А. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 17 грудня 2021 року, додаткове рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 25 січня 2022 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 06 липня 2022 року в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі та здійснити новий розподіл судових витрат.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

У поданій касаційній скарзі представник заявника вказує, що ухвалюючи рішення про задоволення позову суди обох попередніх інстанцій припустились помилки, оскільки ними не було враховано правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах: від 19 червня 2019 року у справі № 925/603/18; 26 серпня 2020 року у справі № 663/158/17, від 12 січня 2022 року у справі № 663/917/17 та від 18 січня 2021 року у справі № 372/1567/17 де вказано, що чинним законодавством передбачено чіткий порядок встановлення земельного сервітуту, який у тому числі передбачає обов`язкове ініціювання заінтересованою особою питання про укладення договору щодо встановлення сервітуту перед іншою особою. Закон вимагає від позивача надання суду доказів на підтвердження того, що нормальне використання своєї власності неможливо без обмеження сервітутом чужої земельної ділянки, крім того відповідач вправі розраховувати на компенсацію сплачуваного ним земельного податку.

Представник заявника також вказує, що судами було допущено порушення норм процесуального права, що не узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16-ц, від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16-ц та від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14-ц, оскільки суд апеляційної інстанції змінив резолютивну частину рішення місцевого суду, чим вийшов за межі позовних вимог та порушив принцип диспозитивності.

Доводом касаційної скарги також є те, що, на думку представника заявника, є необхідність тлумачення Верховним Судом застосування статті 98 ЗК України в частині, коли власник або землекористувач земельної ділянки може набувати за рішенням суду право безоплатного земельного сервітуту, а коли платного та чи буде безоплатний сервітут найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Також представник заявника зазначає, що ухвалюючи додаткове рішення та приймаючи постанову за наслідками його апеляційного оскарження суди попередніх інстанцій не звернули увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах: від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц; від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 та порушили критерії обґрунтованості, розумності розміру судових витрат та їх співмірності із урахуванням складності справи, оскільки виходили лише з того, що позивачем надано суду докази, які об`єктивно та документально підтверджують факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 грн.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2022 року ОСОБА_1 надіслала на адресу Верховного Суду відзив на касаційну скаргу в якому у задоволенні касаційної скарги просила відмовити, вказуючи на необґрунтованість її доводів.

Вказує, що вона зверталась до ОСОБА_2 з пропозицією встановлення сервітуту в добровільному порядку, проте відповідач відмовився та, користуючись своїми можливостями, продовжив чинити перешкоди.

Посилається на ту обставину, що експертним висновком було визначено варіант встановлення сервітуту, яким також було встановлено факт неможливості забезпечити під`їзд до земельної ділянки іншими способами.

Зазначає, що на підставі судового рішення з нею буде укладено договір оренди земельної ділянки в розмірі встановленого сервітуту, а тому відповідач не буде змушений платити податок, внаслідок чого його право порушень не зазнає.

Позивач також зазначає, що вирішуючи питання розподілу судових витрат суди обох попередніх інстанцій дійшли правильних висновків, які ґрунтуються на правильному застосуванні норм права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 18 серпня 2022 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував цивільну справу із Маньківського районного суду Черкаської області.

26 вересня 2022 року цивільна справа № 701/1475/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 вересня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Верховний Суд ухвалою від 16 листопада 2022 року передав справу № 701/1475/19 (провадження № 61-7649св22) на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 08 грудня 2022 року справу № 701/1475/19 повернула на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки кадастровий номер 7123181500:02:001:0569, яка розташована на території Дзензелівської сільської ради Маньківського району Черкаської області.

ОСОБА_2 є користувачем земельної ділянки кадастровий номер 7123181500:02:001:0669, що розташована на території Дзензелівської сільської ради Маньківського району Черкаської області, яка межує з ділянкою ОСОБА_1 .

Проїзд між земельною ділянкою з кадастровим номером 7123181500:02:001:0569 та земельною ділянкою з кадастровим номером 7123181500:02:001:0669 не передбачено.

З висновку експерта від 12 січня 2021 року № 385/20/33-40/21-23 встановлено, що повз земельну ділянку ОСОБА_2 , з кадастровим номером 7123181500:02:001:0669 (умовно - з правого боку земельної ділянки) проходить проектний польовий шлях для проїзду до земельних ділянок (а. с. 63 том 1).

З цієї дороги загального користування немає під`їзду безпосередньо до земельної ділянки, з кадастровим номером 7123181500:02:001:0569, що належить ОСОБА_1 і знаходиться, умовно, «в глибині» території, ця земельна ділянка відділена від дороги, передусім, земельною ділянкою, з кадастровим номером 7123181500:02:001:0669, що перебуває у користуванні ОСОБА_2 .

Також у експертному дослідженні зазначено, що з північно-західного боку земельної ділянки кадастровий номер 7123181500:02:001:0569 знаходиться яр, який має крутий схил та унеможливлює прохід, проїзд до цієї земельної ділянки.

Експертом запропоновано один варіант встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку для проходу та проїзду автомобільним транспортом, транспортом с/г призначення в додатку № 3 (а. с. 68 том 1).

Конфігурація земельної ділянки, на яку встановлюється земельний сервітут, представлена у формі, яка нагадує чотирикутник із сторонами 10,74 м, 10,07 м, 4 м, 20,81 м, 4 м, загальною площею 0,0082 га (82 кв. м).

Згідно з висновками судового експерта, за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи, можливість влаштування проїзду між земельними ділянками з кадастровим номером 7123181500:02:001:0569 та земельною ділянкою з кадастровим номером 7123181500:02:001:0669 без встановлення земельного сервітуту відсутня.

Технічно можливий варіант для влаштування проїзду автомобільним транспортом та проходу на земельну ділянку кадастровий номер 7123181500:02:001:0569 лише через земельну ділянку кадастровий номер 7123181500:02:001:0669 та встановлення земельного сервітуту.

Встановлення земельного сервітуту для проходу та проїзду автомобільним транспортом, транспортом с/г призначення площею 0,0082 га (82 кв. м) можливе лише через земельну ділянку кадастровий номер 7123181500:02:001:0669, що знаходиться у державній власності та належить на праві постійного користування ОСОБА_2 .

Площа земельного сервітуту для проїзду та проходу до земельної ділянки кадастровий номер 7123181500:02:001:0569 через земельну ділянку з кадастровим номером 7123181500:02:001:0669 становить 0,0082 га (82 кв. м).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Подібні положення містить стаття 321 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 98 ЗК України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Згідно зі статтями 91 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Відповідно до статті 99 ЗК України власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм); в-1) право на будівництво та розміщення об`єктів нафтогазовидобування; в-2) право на розміщення об`єктів трубопровідного транспорту; г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути.

Земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (стаття 100 ЗК України).

Відповідно до статті 101 ЗК України дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи. Земельний сервітут не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам.

Частина перша стаття 395 ЦК України визначає види речових прав на чуже майно: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

У частині першій статті 402 ЦК України передбачено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Згідно з частиною третьою статті 402 ЦК України у разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Таким чином з системного аналізу наведених вище норм колегія суддів зазначає, що земельний сервітут може бути встановлений судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, у разі недосягнення домовленості між цією особою та власником (володільцем) земельної ділянки. Умовою встановлення є неможливість задоволення такої потреби в інший спосіб, тобто якщо власник земельної ділянки відмовляється укласти угоду про встановлення земельного сервітуту або сторони не можуть дійти згоди про його умови.

Отже, Верховний Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій встановивши, що право позивача на обслуговування і користування своєю земельною ділянкою порушене, згода відповідача на користування частиною його земельної ділянки для проїзду до належної позивачу земельної ділянки відсутня, за умови наявності конфлікту у сторін з цього питання і за відсутності можливості задоволення такої потреби у інший спосіб, дійшли правильного висновку, що єдиним способом захисту порушеного права є встановлення безстрокового та безоплатного земельного сервітуту для проходу та проїзду до земельної ділянки позивача через земельну ділянку відповідача у спосіб, визначений висновком експерта від 12 січня 2021 року № 385/20/33-40/21-23.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди обох попередніх інстанцій припустились помилки, оскільки ними не було враховано правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах: від 19 червня 2019 року у справі № 925/603/18; 26 серпня 2020 року у справі № 663/158/17, від 12 січня 2022 року у справі № 663/917/17 та від 18 січня 2021 року у справі № 372/1567/17 де вказано, що чинним законодавством передбачено чіткий порядок встановлення земельного сервітуту, який у тому числі передбачає обов`язкове ініціювання заінтересованою особою питання про укладення договору щодо встановлення сервітуту перед іншою особою колегія суддів відхиляє, оскільки у означених судових рішеннях відсутнє формулювання щодо такої виключної, обов`язкової умови для встановлення сервітуту, як звернення до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту.

Крім того колегія суддів зауважує, що для приватного права притаманною є така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16, постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19).

За встановлених у справі обставин вбачається, що між сторонами виник конфлікт за наслідками якого ОСОБА_2 перегородив позивачу проїзд до її земельної ділянки та погрожував її чоловіку фізичною розправою, що підтверджується матеріалами справа, а саме: копією Талону-повідомлення єдиного обліку № 1187 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію від 10 червня 2019 року та листом Маньківського відділення поліції Уманського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області від 10 липня 2019 року № 2650/52/01-2019, а тому суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що домовленість між сторонами про встановлення сервітуту та про його умови відсутня.

Доводи касаційної скарги про те, що судами було допущено порушення норм процесуального права, що не узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16-ц, від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16-ц та від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14-ц, оскільки суд апеляційної інстанції змінив резолютивну частину рішення місцевого суду, чим вийшов за межі позовних вимог та порушив принцип диспозитивності колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Дійшовши висновку про наявність підстав для зміни резолютивної частини рішення місцевого суду апеляційний суд виходив з того, що судом першої інстанції не деталізовано згідно планів, які є невід`ємною частиною експертизи, на яку саме частину земельної ділянки відповідача поширюється право сервітуту, що може потягнути за собою певні складнощі при виконанні ухваленого рішення, у зв`язку із чим вважав, що рішення суду першої інстанції підлягає частковій зміні шляхом викладення резолютивної частини рішення в новій редакції.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач просила встановити їй безоплатний земельний сервітут для проходу та проїзду на автомобілі, сільгосптехніці, гужовому транспорті, велосипеді до належної їй земельної ділянки через земельну ділянку, яка належить відповідачу.

Таким чином, оскільки апеляційний суд правову підставу та предмет позову не змінював, а лише змінив резолютивну частину рішення задля уникнення складнощів під час його виконання, колегія суддів відхиляє означений аргумент касаційної скарги.

Щодо аргументів касаційної скарги про необхідність тлумачення Верховним Судом застосування статті 98 ЗК України в частині, коли власник або землекористувач земельної ділянки може набувати за рішенням суду право безоплатного земельного сервітуту, а коли платного та чи буде безоплатний сервітут найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений колегія суддів доходить таких висновків.

Статтею 98 ЗК України (в редакції, чинній на час звернення з цим позовом) врегульовано питання змісту права земельного сервітуту та закріплено:

1. Право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

2. Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими.

Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу.

3. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

4. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Таким чином, оскільки вказаною нормою закріплено лише питання змісту права земельного сервітуту, а вказаних заявником питань не врегульовано, колегія суддів відхиляє вказаний аргумент касаційної скарги.

Разом із тим колегія суддів зауважує, що положеннями статті 403 ЦК України передбачено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном, а збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого майна, особою, яка користується сервітутом, підлягають відшкодуванню на загальних підставах.

Доводи касаційної скарги про те, що ухвалюючи додаткове рішення та приймаючи постанову за наслідками його апеляційного оскарження суди попередніх інстанцій не звернули увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах: від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц; від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 та порушили критерії обґрунтованості, розумності розміру судових витрат та їх співмірності із урахуванням складності справи, оскільки виходили лише з того, що позивачем надано суду докази, які об`єктивно та документально підтверджують факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 грн колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України)

Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

З матеріалів справи вбачається та судами встановлено, що ОСОБА_1 уклала із адвокатом Івановим А. А. договір про надання правової допомоги від 08 серпня 2019 року № 54 (а. с. 68 том 2).

Пунктом 5.1 договору сторони визначили вартість винагороди за правову допомогу, передбачену пунктом 1.1 договору, яка складає 20 000 грн.

Відповідно до квитанцій до прибуткового касового ордера від 09 серпня 2019 року № 72 та від 10 серпня 2019 року № 74, ОСОБА_1 було сплачено 7 000 грн та 13 000 грн адвокату Іванову А. А. за надану ним правову допомогу (а. с. 62, 63 том 2).

Крім того, в підтвердження понесених ОСОБА_1 судових витрат, було надано меморіальний ордер від 23 листопада 2020 року № MB79178666, відповідно до якого, ОСОБА_1 сплатила за проведення у справі судової земельно-технічної експертизи 6 537,60 грн (а. с. 69 том 2).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року вказувала, що за змістом частини третьої статті 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19).

Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Отже, враховуючи те, що за наслідками розгляду позову ОСОБА_1 місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вважав, що позовні вимоги підлягали задоволенню, а розмір витрат на правову допомогу в сумі 20 000 грн встановлено договором про надання правової допомоги від 08 серпня 2019 року № 54, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для їх стягнення у повному розмірі, у зв`язку із чим відхиляє означені аргументи касаційної скарги.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Суди попередніх інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, оскаржувані судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, її доводи зводяться до переоцінки доказів та встановлення інших обставин ніж ті, що були встановлені судами попередніх інстанцій, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, відповідно. касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 17 грудня 2021 року, у незміненій після апеляційного перегляду частині, додаткове рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 25 січня 2022 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 06 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді В. М. Ігнатенко

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

І. М. Фаловська