№ 701/359/21 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

28 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 701/359/21

провадження № 61-5541св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , законними представниками якої є ОСОБА_5 та ОСОБА_3 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Маньківської селищної ради Черкаської області, Маньківський районний відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 , законним представником якої є ОСОБА_5 , на рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 18 січня 2022 року у складі судді Костенка А. І. та постанову Черкаського апеляційного суду від 25 травня 2022 року у складі колегії суддів: Карпенко О. В., Бородійчука В. Г., Нерушак Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , законними представниками якої є ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Маньківської селищної ради Черкаської області, Маньківський районний відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про усунення перешкод у здійсненні права володіння, користування та розпорядження власністю шляхом виселення.

Позовну заяву мотивовано тим, що ОСОБА_1 є власником 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 .

Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 21 жовтня 2019 року у справі № 701/377/18-ц, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 23 січня 2020 року, задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення, усунуто перешкоди в користуванні належною ОСОБА_1 на праві приватної власності 1/2 часткою квартири АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_5 , без надання іншого житлового приміщення.

03 березня 2020 року Маньківським районним судом Черкаської області видано виконавчий лист у справі № 701/377/18-ц, який згідно із заявою від 15 березня 2020 року пред`явлено для примусового виконання до Маньківського районного відділу Державної виконавчої служби в Уманському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ).

ОСОБА_2 також зазначив, що є власником 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 .

Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 22 грудня 2017 року у справі № 701/472/17-ц частково задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення. Усунуто перешкоди в користуванні належною ОСОБА_2 на праві приватної власності 1/2 часткою квартири АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_5 без надання іншого житлового приміщення.

13 лютого 2018 року Маньківським районним судом Черкаської області видано виконавчий лист у справі № 701/472/17-ц, який згідно із заявою від 20 лютого 2018 року пред`явлено для примусового виконання до Маньківського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління Міністерства юстиції у Черкаській області.

Відповідно до листів Маньківського районного відділу Державної виконавчої служби в Уманському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 29 жовтня 2020 року повідомлено, що судове рішення у справі № 701/377/18-ц примусово виконано 28 липня 2020 року, а у справі № 701/472/17-ц виконавче провадження було завершено 28 березня 2019 року на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з тим, що боржником рішення виконано в повному обсязі.

Однак ОСОБА_5 фактично проживає у спірній квартирі та, крім того, вселив у квартиру свою співмешканку ОСОБА_3 та їх спільну дитину ОСОБА_4 . При цьому всі ці дії ОСОБА_5 вчинено без дозволу та без згоди власників квартири.

Таким чином, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вважають, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , законними представниками якої є ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , своїми діями порушують їх законні права як власників спірної квартири, а зазначеними судовими рішеннями їх права повною мірою не відновлено.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , посилаючись на положення статей 383 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просили суд усунути перешкоди у користуванні належною ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з квартири без надання вказаним особам іншого житлового приміщення і стягнути з ОСОБА_5 та ОСОБА_3 судові витрати.

Ухвалою Маньківського районного суду Черкаської області від 31 серпня 2021 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_5 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 18 січня 2022 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено.

Усунуто перешкоди в користуванні належною ОСОБА_1 , ОСОБА_2 квартирою АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з даної квартири без надання іншого житлового приміщення.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив із того, що оскільки ОСОБА_3 та малолітня ОСОБА_4 не є членами сім`ї позивачів, власників квартири, вселилися до спірної квартири без згоди на це позивачів, чинять перешкоди у користуванні власністю, чим порушують право позивачів на користування власністю, і вказане порушене право власників підлягає захисту, тому вимоги позивачів про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення відповідачів є законними і обґрунтованими та підлягають задоволенню відповідно до статті 47 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, статті 391 ЦК України, статті 116 ЖК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 25 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 , законним представником якої є ОСОБА_5 , залишено без задоволення, рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 18 січня 2022 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції постановив, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо того, що відповідачі спільним побутом із позивачами не пов`язані, членами їх сім`ї не є, тому право ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власників цього майна шляхом виселення відповідачів без надання їм іншого жилого приміщення.

Також суд першої інстанції при ухваленні судового рішення врахував те, що відповідачі у спірному житлі проживали тривалий час, але їх перебування в спірній квартирі порушує права позивачів як власників на мирне володіння, користування та розпорядженням своїм майном, а вжиті заходи щодо усунення перешкод у користуванні квартирою ОСОБА_5 не дали належного результату. Тому, звернувшись до суду із позовом про виселення відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , позивачі довели співмірність виселення вказаних осіб відповідній меті, що виключає можливість порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) під час розгляду цієї справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у червні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_4 , законним представником якої є ОСОБА_5 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 18 січня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 25 травня 2022 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 18 січня 2022 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 25 травня 2022 року заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права, а саме застосування норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19) та у постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18-ц (провадження № 61-1634св19), а також заявник указує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме Закону України «Про охорону дитинства» щодо правомірного виселення дитини з інвалідністю без надання їй іншого житлового приміщення.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували вимоги статті 8 Конвенції до спірних правовідносин, оскільки відповідачі вже більше 14 років проживають в спірній квартирі, тому можна вважати, що ця квартира належить їм на законних підставах.

Крім того, судами попередніх інстанцій не враховано того, що виселення стосується неповнолітньої дитини з особливими потребами.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 , законним представником якої є ОСОБА_5 , на рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 18 січня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 25 травня 2022 року, відмовлено ОСОБА_4 , законним представником якої є ОСОБА_5 , у задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 18 січня 2022 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 25 травня 2022 року і витребувано із Маньківського районного суду Черкаської області цивільну справу № 701/359/21.

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_4 , законним представником якої є ОСОБА_5 , не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

Згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 12 березня 1998 року, виданим Маньківським виробничим управлінням житлово-комунального господарства, та витягом із Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 23 листопада 2018 року № 146549174 ОСОБА_2 є власником 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 30-32).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 18 грудня 2020 року, виданого Маньківською державною нотаріальною конторою Черкаської області, та витягу про державну реєстрацію прав від 27 грудня 2012 року № 37021818 ОСОБА_1 є власником 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 14, 15).

Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 22 грудня 2017 року у справі № 701/472/17-ц позов ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, ОСОБА_1 , про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення задоволено частково.

Усунуто перешкоди в користуванні належною ОСОБА_2 на праві приватної власності 1/2 квартири АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_5 з 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

У іншій частині позовних вимог відмовлено (т. 1, а. с. 33).

Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 21 жовтня 2019 року у справі № 701/377/18-ц позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення задоволено. Усунуто перешкоди в користуванні належною ОСОБА_1 на праві приватної власності 1/2 часткою квартири АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_5 без надання іншого житлового приміщення (т. 1, а. с. 16-18).

Листом Маньківського районного відділу Державної виконавчої служби в Уманському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) від 29 жовтня 2020 року № 9854 повідомлено, що 28 липня 2020 року судове рішення у справі № 701/377/18-ц примусово виконано (т. 1, а. с. 38).

Листом Маньківського районного відділу Державної виконавчої служби в Уманському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) від 29 жовтня 2020 року № 9855 повідомлено, що у справі № 701/472/17-ц виконавче провадження було завершено 28 березня 2019 року на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з тим, що боржником рішення виконано в повному обсязі (т. 1, а. с. 39).

Відповідно до акта обстеження житлово-побутових умов проживання від 31 грудня 2020 року, проведеного за заявами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , встановлено, що у квартирі АДРЕСА_1 з 2006 року постійно проживають без реєстрації ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та неповнолітня ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 42).

Згідно з довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 11 травня 2021 року № 374, виданою Центром надання адміністративних послуг при виконавчому комітеті Маньківської селищної ради, ОСОБА_4 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 47).

Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи від 11 травня 2021 року № 375, виданої Центром надання адміністративних послуг при виконавчому комітеті Маньківської селищної ради, ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 49).

З відповіді державного реєстратора виконавчого комітету Маньківської селищної ради від 11 травня 2021 року № 373 вбачається, що дані про громадянина ОСОБА_5 у реєстрі територіальної громади смт Маньківка відсутні (т. 1, а. с. 48).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною першою статті 383 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтею 150 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) визначено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно зі статтею 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу (до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство).Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Наведеною нормою матеріального права визначено право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яких шляхом, який власник вважає прийнятним.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - ЄСПЛ) на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ під майном також розуміються майнові права.

Згідно із статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Поняття «житло» не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року в справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року в справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, пункт 47).

У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року в справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», заява № 30856/03, ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року в справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) сформувала висновки про основні принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 першого Протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, у справах з приводу користування житловими приміщеннями.

Так, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умови, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінено на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

У справі, що переглядається в касаційному порядку, суди першої та апеляційної інстанцій встановили та не спростовано матеріалами справи і відповідачами те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є в рівних частках співвласниками квартири АДРЕСА_1 .

Відповідачі ніколи не були членами родини позивачів, не ведуть з ними спільного господарства. Позивачі не надавали свого погодження на проживання відповідачів в спірній квартирі, жодних договірних зобов`язань між сторонами не існує.

Відповідно до акта обстеження житлово-побутових умов проживання від 31 грудня 2020 року, проведеного за заявами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , встановлено, що у квартирі АДРЕСА_1 з 2006 року постійно проживають без реєстрації ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , а також малолітня дитина з особливими потребами ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 42).

У доводах апеляційної та касаційної скарг ОСОБА_5 наголошував на тому, що серед відповідачів у цій справі є неповнолітня ОСОБА_4 , дитина з особливими потребами, і внаслідок задоволення позову відповідачі автоматично набудуть статусу безхатьків, що є прямим порушенням статті 8 Конвенції.

Право дитини на житло передбачено Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року (із змінами, схваленими резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 12 грудня 1995 року).

Так, згідно із статтею 16 Конвенції про права дитини жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла.

Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання.

Частиною першою статті 22 Конвенції про права осіб з інвалідністю встановлено, що незалежно від місця проживання чи житлових умов жодна особа з інвалідністю не повинна наражатися на довільне чи незаконне посягання на недоторканість її житла. Особи з інвалідністю мають право на захист закону від таких посягань або нападок.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Орган опіки та піклування зобов`язаний здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Відповідно до заяви Служби у справах дітей Маньківської селищної ради Черкаської області від 20 травня 2022 року № 31, поданої до суду апеляційної інстанції, питання щодо виселення неповнолітньої дитини ОСОБА_4 із квартири АДРЕСА_1 є недоцільним, оскільки суперечитиме правам та інтересам дитини, звужуватиме обсяг існуючих житлових прав та порушуватиме її охоронювані законом інтереси (т. 2, а. с. 46).

Водночас представник Служби у справах дітей Маньківської селищної ради Черкаської області на жодне судове засідання не з`явився, відзиви на апеляційну і касаційну скарги у справі не подавав, а у заяві від 20 травня 2022 року № 31 вказав на те, що при розгляді справи та прийнятті рішення повністю покладається на думку суду та просить врахувати інтереси дитини.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що відповідачі, у тому числі неповнолітня ОСОБА_4 , зареєстровані за іншою адресою, а тому мають інше житло.

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що хоча відповідачі і проживають у спірній квартирі тривалий час, але їх перебування в цій квартирі порушує права позивачів як власників на мирне володіння, користування та розпорядження своїм майном. Суди першої та апеляційної інстанцій оцінили позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про виселення ОСОБА_3 та її дочки ОСОБА_4 із спірної квартири без надання їм іншого житлового приміщення на предмет пропорційності переслідування легітимної мети у світлі статті 8 Конвенції, і правильно встановили, що виселення відповідачів із спірної квартири відповідає такій пропорційності, з огляду на те, що ця квартира не належить відповідачам на підставі права власності, вони ніколи не були зареєстровані в цій квартирі, мають інше зареєстроване місце проживання. Такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлено відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які суди правильно застосували.

Колегія суддів не бере до уваги посилання заявника в касаційній скарзі на те, що судами першої та апеляційної інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19) та у постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18-ц (провадження № 61-1634св19), оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для задоволення касаційної скарги немає.

Щодо розподілу судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 , законним представником якої є ОСОБА_5 , залишити без задоволення.

Рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 18 січня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 25 травня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк