№ 701/472/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

07 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 701/472/19

провадження № 61-12606св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

треті особи: Маньківська державна нотаріальна контора, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кищенці»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 20 листопада 2019 року у складі судді Костенка А. І. та постанову Черкаського апеляційного суду від 21 липня 2020 року у складі колегії суддів: Гончар Н. І., Сіренка Ю. В., Фетісової Т. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У квітні 2019 року позивачі звернулись до суду із позовом до ОСОБА_3 , треті особи: Маньківська державна нотаріальна контора, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кищенці» (далі - ТОВ «Кищенці»), про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом, в обґрунтування якого вказували, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Добра Маньківського району Черкаської області у віці 39 років помер батько позивачів ОСОБА_4 . Після його смерті залишилось спадкове майно, яке складається із земельної ділянки площею 3,4123 га в адміністративних межах Добрянської сільської ради Маньківського району Черкаської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала покійному на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 24 березня 2001 року, серія ЧР-1 1-7-1306.

Позивачі є спадкоємцями за законом першої черги як діти померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .

Постановою державного нотаріуса Маньківської державної нотаріальної контори Шевченко Н. Г. від 28 вересня 2018 року позивачам відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки відсутній правовстановлюючий документ на спадкове майно.

Під час оформлення спадщини позивачі дізнались, що на даний час власником земельної ділянки, належної спадкодавцю ОСОБА_4 , є ОСОБА_3 , за якою зареєстровано право власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 09 вересня 2009 року. У вказаному свідоцтві зазначено, що ОСОБА_3 отримала спадкове майно як співмешканка померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .

Крім того, 06 серпня 2018 року ОСОБА_3 уклала договір оренди спірної земельної ділянки з ТОВ «Кищенці» до 31 грудня 2040 року.

Позивачі вказують, що на момент смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вони були неповнолітніми, тому відповідно до частини четвертої статті 1268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України 2004 року) є такими, що прийняли спадщину, та мають право на обов`язкову частку у спадковому майні після смерті їхнього батька.

Враховуючи наведене, позивачі просили суд: визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 09 вересня 2009 року, видане державним нотаріусом Маньківської державної нотаріальної контори, спадкова справа № 375 за 2009 рік, зареєстроване в реєстрі за № 2456; припинити право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 3,4124 га в адміністративних межах Добрянської сільської ради Маньківського району Черкаської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 7123182000:02:002:0218, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 27885697, із скасуванням запису про реєстрацію права власності; припинити із скасуванням запису про інше речове право № 27856785 договір оренди землі, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «Кищенці» 06 серпня 2018 року, на земельну ділянку площею 3,4124 га, кадастровий номер 7123182000:02:002:0218; визнати за позивачами право власності по 1/2 частини вказаної земельної ділянки в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 20 листопада 2019 року (з урахуванням ухвали цього суду від 20 січня 2020 року про виправлення описки) позов ОСОБА_2 , ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано свідоцтво про право на спадщину за законом від 09 вересня 2009 року, видане державним нотаріусом Маньківської державної нотаріальної контори, спадкова справа № 375 за 2009 рік, зареєстроване в реєстрі за № 2456, недійсним.

Припинено право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 3,4124 га в адміністративних межах Добрянської сільської ради Маньківського району Черкаської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 7123182000:02:002:0218, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстру Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за реєстраційним номером 27856697, із скасуванням запису про реєстрацію права власності.

Визнано за ОСОБА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , в селі Добра Маньківського району Черкаської області, право власності на 1/2 земельної ділянки площею 3,4124 га, в адміністративних межах Добрянської сільської ради Маньківського району Черкаської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 7123182000:02:002:0218.

Визнано за ОСОБА_2 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Добра Маньківського району Черкаської області, право власності на 1/2 земельної ділянки площею 3,4123 га в адміністративних межах Добрянської сільської ради Маньківського району Черкаської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 7123182000:02:002:0218.

Стянуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 3 073,60 грн. Стянут о з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 3 073,60 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що нотаріус видав свідоцтво про право на спадщину за законом з неправильним прізвищем спадкодавця ( ОСОБА_4 замість ОСОБА_4 ) особі, яка не мала права на спадкування взагалі, тому що в покійного ОСОБА_4 на момент смерті були неповнолітні діти, які мають право на обов`язкову частку в спадщині та є спадкоємцями першої черги за законом. Тобто відповідач стала власником земельної ділянки та уклала договір оренди землі на земельну ділянку, яка належала покійному ОСОБА_4 , батькові позивачів, не маючи на це підстав. Оскільки наданими суду доказами у своїй сукупності підтверджується грубе порушення порядку отримання ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, що обмежує та порушує права позивачів, то свідоцтво про право на спадщину, видане на ім`я ОСОБА_3 , визнано судом першої інстанції недійсним та скасовано державну реєстрацію прав останньої в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Суд першої інстанції дійшов висновку, що аргументи позивачів у зазначеній частині позовної заяви обґрунтовані та підтверджені належними, допустимими та достовірними доказами, на які посилаються позивачі в обґрунтування позову.

Щодо позовної вимоги про припинення договору оренди землі, то суд першої інстанції зазначив, що відповідно до частини четвертої статті 32 Закону України «Про оренду землі» перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі. Згідно з пунктом 40 договору оренди землі від 06 серпня 2018 року, укладеного між ТОВ «Кищенці» та відповідачем, перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря, не є підставою для зміни умов або розірвання договору оренди землі. Таким чином, зважаючи на те, що жодних інших окремих підстав як у сукупності, так і окремо позивачами в позовній заяві не наведено, у позивачів, на думку суду першої інстанції, відсутня законна підстава для розірвання договору оренди. Жодних порушень умов договору, які тягнуть за собою визнання договору недійсним відповідно до чинного законодавства України, відповідачем допущено не було, а тому суд першої інстанції відмовив позивачам у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 21 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Колегія суддів апеляційного суду погодилась із висновком суду першої інстанції, що при вирішенні даної справи слід керуватись положеннями ЦК України 2004 року, який набрав чинності із 01 січня 2004 року, оскільки застосування положень Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК Української РСР) до спірних правовідносин суперечить пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2004 року, яким передбачено, що до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, застосовуються правила книги шостої ЦК України 2004 року.

Апеляційним судом вказано, що:

- оскільки позивачі є дітьми ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , то вони є спадкоємцями першої черги. На час відкриття спадщини позивачі були неповнолітніми, тому вони вважаються такими, що прийняли спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 ;

- судом першої інстанції правильно визначено, що видачею 09 вересня 2009 року свідоцтва про право на спадщину за законом на ім`я співмешканки ОСОБА_3 Маньківською дежавною нотаріальною конторою порушено права власності позивачів на спадкове майно. ОСОБА_3 як співмешканка померлого ОСОБА_4 є спадкоємцем четвертої черги після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , тому вона могла успадкувати належне померлому майно лише у разі відсутності спадкоємців за законом попередніх черг або відмови таких спадкоємців від прийняття спадщини, що позивачами вчинено не було;

- задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, виданого 09 вересня 2009 року Маньківською державною нотаріальною конторою на ім`я ОСОБА_3 , суд першої інстанції правильно застосував норми ЦК України 2004 року з урахуванням обставини справи;

- у зв`язку з тим, що право власності на земельну ділянку, належну померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , не може належати ОСОБА_3 , оскільки вона є спадкоємцем четвертої черги після його смерті, а позивачі, які є спадкоємцями першої черги, прийняли спадщину відповідно до положень статті 1268 ЦК України 2004 року, суд першої інстанції правомірно припинив право власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку, а також правильно застосував положення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та скасував запис про реєстрацію права власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за реєстраційним номером 27856697.

Таким чином, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції у повному обсязі дослідив надані сторонами докази, надав їм відповідну оцінку і прийняв обґрунтоване рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_2 .

Апеляційним судом також зазначено, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про припинення договору оренди спірної земельної ділянки від 06 серпня 2018 року, укладеного між ОСОБА_3 та ТОВ «Кищенці», сторонами не оскаржувалось, тому не переглядалось судом апеляційної інстанції відповідно до положень статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи

У серпні 2020 року ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 20 листопада 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 21 липня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення про скасування свідоцтва про право на спадщину, припинення права власності та визнання права власності та винести судове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права, зокрема застосування норм права без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 07 квітня 2020 року у справі № 150/19/19, від 25 березня 2020 року у справі № 305/235/17, від 15 травня 2019 року у справі № 391/769/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 671/1656/17, від 21 жовтня 2019 року у справі № 671/1153/18-ц, від 21 жовтня 2019 року у справі № 671/23/19, від 11 листопада 2019 року у справі № 671/24/19, від 04 грудня 2019 року у справі № 671/1558/18, від 03 липня 2019 року у справі № 701/807/16-ц, від 07 серпня 2019 року у справі № 191/3505/15-ц, постанові Верховного Суду України від 18 грудня 2013 року у справі № 6-138цс13 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки судами встановлено обставини у справі на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

У касаційній скарзі заявник також посилається на те, що:

- суди неправильно застосували до спадщини, що відкрилась в 1996 році, матеріальний закон, що почав діяти з 2004 року - ЦК України 2004 року, та неправильно застосували до спірних правовідносин пункт 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2004 року, оскільки ця норма застосовується з урахуванням строку, визначеного частиною другою статті 549 ЦК Української РСР, тобто, якщо з часу відкриття спадщини і до набрання чинності ЦК України 2004 року не минуло шести місяців;

- позивачі не проживали із спадкодавцем ОСОБА_4 в 1996 році та не подавали відповідних заяв про спадкування за померлим, такі заяви були подані у зв`язку із постановами про відмову у вчиненні нотаріальних дій після спливу 21 року граничного строку їх подання, зокрема після 21 року та 19 років після набуття повної цивільної дієздатності позивачами (їх повноліття). Отже, позивачі не надали жодних доказів того, що вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, факт прийняття спадщини за правилами статті 549 ЦК Української РСР позивачами не доведений;

- позивачі особисто в судовому засіданні апеляційного суду підтвердили, що не прийняли спадщину ні в 1996 році, ні в 1998 році - на момент їх повноліття, відповідно апеляційний суд мав би виходити із обставин справи, що визнаються сторонами, а саме з факту неприйняття спадщини позивачами, згідно з частиною першою статті 82 ЦПК України;

- суди уникнули дослідження спадкової справи № 375 за 2009 рік, а лише обмежились витребуванням копії спірного свідоцтва про спадкування, проте саме із спадкової справи можливо встановити, хто із спадкоємців звернувся про прийняття спадщини, коло таких спадкоємців та з`ясувати, чи існує між сторонами спір про право на спадкове майно;

- суди не мали права встановлювати право власності на земельну ділянку як таку, а розглядати спір лише в аспекті права на спадкування прав, що належали спадкодавцю на земельну частку -пай, що підтверджено сертифікатом;

- оскільки після смерті спадкодавця протягом шестимісячного строку для прийняття спадщини ніхто її не прийняв, то відповідно до статті 555 ЦК Української РСР спадкове майно за правом спадкоємства перейшло до держави, яка у свою чергу в особі Маньківської районної державної адміністрації видала чинне розпорядження від 16 грудня 2009 року № 391 (із змінами, внесеними розпорядженням від 26 грудня 2012 року № 381), яким передала відповідачу земельну ділянку у власність;

- скасування записів про право власності в Державному реєстрі прав вчинюється державними реєстраторами та не є характерним для ЦК України способом захисту права, аналогічно з таким способом як припинення права власності;

- позивачі оскаржили свідоцтво про право на спадщину, що видане під час дії ЦК України 2004 року, однак позовна давність, яка застосовується згідно з ЦК Української РСР без заяви сторони, щодо інших позовних вимог, що стосуються визнання права власності в порядку спадкування, позивачами пропущена, на що суди не звернули увагу.

Станом на дату розгляду справи відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_3 до Верховного Суду не надходило.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ОСОБА_3 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 28 серпня 2020 року про надання строку для усунення недоліків), відкрито касаційне провадження у справі (на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано з Маньківського районного суду Черкаської області матеріали цивільної справи № 701/472/19 та надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У жовтні 2020 року матеріали справи № 701/472/19 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

З огляду на межі апеляційного перегляду справи, зміст та прохальну частину касаційної скарги, перегляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_3 здійснюється Верховним Судом лише в частині вирішення питання про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, припинення права власності відповідача на земельну ділянку із скасуванням запису про реєстрацію права власності та визнання за позивачами в порядку спадкування за законом права власності на земельну ділянку по 1/2 частини (тобто лише щодо задоволених позовних вимог).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є дітьми померлого ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвами про народження. На час смерті спадкодавця ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його діти, позивачі у справі, були неповнолітніми.

24 березня 2001 року на ім`я ОСОБА_4 видано державний акт серії ЧР № 11-7-1306 на право власності на земельну ділянку площею 3,4123 га в межах Добрянської сільської ради Маньківського району, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 7123182000:00:02:218.

Спадкова справа за фактом смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , заведена Маньківською державною нотаріальною конторою у 2009 році за № 375, а 09 вересня 2009 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_3 .

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим державним нотаріусом Маньківської державної нотаріальної контори Заїчко В. П. 09 вересня 2009 року, зареєстрованим у реєстрі за № 2456, відповідач ОСОБА_3 як "співмешканка" успадкувала право власності на земельну частку (пай), що перебуває в колективній власності КСГП «Добра» с. Добра Маньківського району Черкаської області, розміром 3,54 умовних кадастрових гектарів, належної спадкодавцю ОСОБА_4 на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ЧР № 020024, виданого Маньківською райдержадміністрацією Черкаської області 10 липня 1996 року.

02 грудня 2010 року на ім`я ОСОБА_3 видано державний акт серії ЯЛ № 435833 на право власності на земельну ділянку площею 3,4124 га в адмінмежах Добрянської сільської ради Маньківського району Черкаської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 7123182000:02:002:0218.

Постановами державного нотаріуса Маньківської державної нотаріальної контори Шевченко Н. Г. від 28 вересня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_4 , у зв`язку з ненаданням правовстановлюючого документа на земельну частку (пай), розміром 3,54 га, що перебуває у колективній власності КСГП «Добра» с. Добра Маньківського району Черкаської області, яка належала померлому ОСОБА_4 .

Згідно з листом Відділу у Маньківському районі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 05 листопада 2018 року № Г-26/0-0.300-24/138-18 земельна ділянка площею 3,4123 га, яка знаходиться в адмінмежах Добрянської сільської ради (за межами населеного пункту) Маньківського району Черкаської області та належала ОСОБА_4 згідно з виданим державним актом на право приватної власності від 24 березня 2001 року серії ЧР № 1171306, внесена в НКС за кадастровим номером 7123182000:02:002:0218.

Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд

Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Таким чином, підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту є порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права.

При вирішенні спору, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановленні частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-третьої, п`ятої та шостої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2004 року правила книги шостої ЦК України 2004 року застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно з пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Відповідно до статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.

Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу (стаття 525 ЦК Української РСР).

Статтею 527 ЦК Української РСР передбачено, що спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.

Статтями 529 та 530 ЦК Української РСР визначені перша та друга черги спадкоємців за законом, відповідно до змісту яких при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю. При відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга).

Згідно зі статтею 548 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Положеннями частини першої, другої статті 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:

1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;

2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5 (чинної на дату відкриття спадщини), передбачено, що доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього.

Відповідно до статті 553 ЦК Української РСР спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається.

Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).

У свою чергу у частинах четвертій, п`ятій статті 1268 ЦК України 2004 року зазначено, що малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього Кодексу.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Із системного аналізу положень статей 548 549 554 ЦК Української РСР Верховний Суд дійшов висновку, що для набуття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Спадкоємець є таким, що прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Таким чином, на відміну від чинного ЦК України 2004 року, норми ЦК Української РСР не містили положень про те, що малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину.

Після досягнення повноліття та набуття повної цивільної дієздатності позивачем ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в 1999 році та позивачем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в 1997 році, ніхто з них не вчиняв жодних дій з метою оформлення спадщини після свого батька, вони не оскаржували видане на ім`я ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за законом від 09 вересня 2009 року після смерті ОСОБА_4 аж до подачі позову у квітні 2019 року.

Отже, ураховуючи, що спадкодавець ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , правовідносини щодо спадкування спірного майна виникли до набрання чинності ЦК України 2004 року та те, що визначений у статті 549 ЦК Української РСР строк для прийняття спадщини (шість місяців) після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 закінчився до 01 січня 2004 року, до вказаних спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ЦК Української РСР, а не положення ЦК України, як неправильно вважали позивачі та погодились суди попередніх інстанцій.

Позивачі, як спадкоємці першої черги, не здійснили дій на виконання вимог статті 549 ЦК Української РСР, і відповідно вони не прийняли спадщину після смерті свого батька, а тому відсутні підстави для задоволення їх вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого на ім`я ОСОБА_3 .

Інші позовні вимоги, що є предметом касаційного оскарження, є похідними та безпосередньо пов`язаними із вимогою про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого на ім`я ОСОБА_3 , а тому задоволенню також не підлягають.

З огляду на необґрунтованість позовних вимог немає підстав для застосування позовної давності, про що зазначає відповідач у своїй касаційній скарзі.

В оскаржуваних судових рішеннях, як і у позові, суди та позивачі помилково посилаються на норми частини четвертої статті 1268 ЦК України та зазначають, що оскільки на час відкриття спадщини позивачі були неповнолітніми, тому вони вважаються такими, що прийняли спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .

Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що відносини спадкування, які виникли після смерті ОСОБА_4 , регулювалися нормами ЦК Української РСР та, виходячи із наявних у матеріалах справах доказів, позивачі не прийняли спадщину відповідно до статті 549 ЦК Української РСР.

Тлумачення судами пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України про те, що правила Книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, є помилковим, оскільки ця норма застосовується з урахуванням строку, визначеного частиною другою статті 549 ЦК Української РСР, тобто, якщо з часу відкриття спадщини і до набрання чинності ЦК України не минуло шести місяців.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 412 ЦПК України).

Отже, оскільки у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка чи оцінка доказів, але судами допущено неправильне застосування норм матеріального права (зокрема застосовано до спірних правовідносин норми ЦК України 2004 року, що не застосовується, та не застосовано норму статті 549 ЦК Української РСР), тому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів першої й апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині, і ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 09 вересня 2009 року, виданого державним нотаріусом Маньківської державної нотаріальної контори, спадкова справа № 375 за 2009 рік, зареєстрованого в реєстрі за № 2456; про припинення права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 3,4124 га в адміністративних межах Добрянської сільської ради Маньківського району Черкаської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 7123182000:02:002:0218, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за реєстраційним номером 27856697, із скасуванням запису про реєстрацію права власності; про визнання за позивачами в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , права власності по 1/2 земельної ділянки площею 3,4124 га, в адміністративних межах Добрянської сільської ради Маньківського району Черкаської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 7123182000:02:002:0218.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00).

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.

Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги та скасування судових рішень (в оскаржуваній частині), судові витрати позивачів, пов`язані з розглядом справи, залишаються за ними та не підлягають відшкодуванню. Із позивачів на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги, що підлягав сплаті, у розмірі 4 610,40 грн (по 2 305,20 грн з кожного) та сплачений судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 4 610,40 грн (по 2 305,20 грн з кожного).

Керуючись статтями 400 401 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 20 листопада 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 21 липня 2020 року в оскаржуваній частині вирішених позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, припинення права власності із скасуванням запису про реєстрацію права власності та визнання в порядку спадкування за законом права власності скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Маньківська державна нотаріальна контора, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кищенці», про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, припинення права власності із скасуванням запису про реєстрацію права власності та визнання в порядку спадкування за законом права власності відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати зі сплати судового збору в сумі 4 610,40 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати зі сплати судового збору в сумі 4 610,40 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний Г. І. Усик В. В. Яремко