Постанова

Іменем України

24 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 701/473/17

провадження № 61-38414св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивач - керівник Уманської місцевої прокуратури Черкаської області в інтересах держави,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру в Черкаській області, ОСОБА_1 , Селянське (фермерське) господарство «Пащенка»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства «Пащенка» на постанову Апеляційного суду Черкаської області від 11 травня 2018 року у складі колегії суддів: Карпенко О. В., Василенко Л. І., Нерушак Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року керівник Уманської місцевої прокуратури Черкаської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави до Головного управління (далі - ГУ) Держгеокадастру в Черкаській області, ОСОБА_1 , Селянського (фермерського) господарства (далі - СФГ) «Пащенка» про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсними договору оренди та суборенди, повернення земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держземагентства у Черкаській області із заявою про надання йому дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 23,3400 га для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Кутівської сільської ради. Наказом ГУ Держземагентства у Черкаській області від 11 березня 2014 року ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду та 17 жовтня 2014 року наказом ГУ Держземагентства у Черкаській області затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 23,3400 га в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства із земель державної власності. На підставі зазначеного наказу 17 жовтня 2014 року між ГУ Держземагентства у Черкаській області та ОСОБА_1

укладено договір оренди спірної земельної ділянки. У подальшому 22 серпня 2016 року між ОСОБА_1 та СФГ «Пащенка» укладено договір суборенди вищевказаної земельної ділянки.

Позивач вважає, що наказ ГУ Держземагентства у Черкаській області від 17 жовтня 2014 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 23,34 га в оренду ОСОБА_1 є незаконним, оскільки відбулася незаконна зміна виду використання спірної земельної ділянки, так як на момент надання у користування спірної земельної ділянки ОСОБА_1 видом її цільового використання було - для сінокосіння, а не ведення фермерського господарства. Рішення уповноваженого органу щодо зміни виду використання спірної земельної ділянки не ухвалювалось та відповідна землевпорядна документація не розроблялась, у зв`язку з чим підлягають визнанню недійсними й договори оренди та суборенди спірної земельної ділянки.

Ураховуючи викладене, позивач просив: визнати незаконним наказ ГУ Держземагентства у Черкаській області від 17 жовтня 2014 року № 23-4790/14-14-СГ; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 7123184500:02:001:0104 площею 23,34 га, розташованої в адмінмежах Кутівської селищної ради Маньківського району Черкаської області, укладений між ГУ Держземагентства в Черкаській області та ОСОБА_1 17 жовтня 2014 року та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 листопада 2014 року, індексний номер 17079537, прийняте державним реєстратором реєстраційної служби Маньківського районного управління юстиції Черкаської області Щур Я. Ю.; визнати недійним договір суборенди вищевказаної земельної ділянки, укладений 20 вересня 2016 року між ОСОБА_1 та СФГ «Пащенка» та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01 жовтня 2016 року, індексний номер: 31666680, прийняте приватним нотаріусом Маньківського районного нотаріального округу Черкаської області Завірюхою О. В.; витребувати із незаконного володіння СФГ «Пащенка», а ГУ Держгеокадастру у Черкаській області прийняти за актом приймання-передачі земельну ділянку площею 23,34 га, кадастровий номер 7123184500:02:001:0104. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 22 грудня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявлені позовні вимоги є безпідставними та такими, що порушують законні права та інтереси відповідачів. Надання спірної земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 із земель державної власності сільськогосподарського призначення відбулося без зміни цільового призначення землі, а оспорюваний наказ ГУ Держземагенства в Черкаській області не порушує встановлений законом порядок надання земельних ділянок в оренду, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 11 травня 2018 року апеляційну скаргу заступника прокурора Черкаської області задоволено, рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 22 грудня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано незаконним та скасовано наказ ГУ Держземагентства у Черкаській області від 17 жовтня 2014 року № 23-4790/14-14-СГ. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 7123184500:02:001:0104, площею 23,34 га, розташованої в адмінмежах Кутівської селищної ради Маньківського району Черкаської області, укладений 17 жовтня 2014 року між ГУ Держземагентства в Черкаській області та ОСОБА_1 та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 листопада 2014 року, індексний номер 17079537, прийняте державним реєстратором реєстраційної служби Маньківського районного управління юстиції Черкаської області Щур Я. Ю. Визнано недійсним договір суборенди земельної ділянки кадастровий номер 7123184500:02:001:0104 площею 23,34 га, розташованої в адмінмежах Кутівської селищної ради, Маньківського району Черкаської області, укладений 20 вересня 2016 року між ОСОБА_1 та СФГ «Пащенка» та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01 жовтня 2016 року, індексний номер 31666680, прийняте приватним нотаріусом Маньківського районного нотаріального округу Черкаської області Завірюхою О. В. Витребувано із незаконного володіння СФГ «Пащенка», а ГУ Держгеокадастру у Черкаській області зобов`язано прийняти за актом приймання-передачі земельну ділянку площею 23,34 га, кадастровий номер 7123184500:02:001:0104.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що орендована ОСОБА_1 земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення (сіножаті), тобто систематично використовувалась для сінокосіння, однак вона була надана останньому в оренду не для сінокосіння, а для ведення фермерського господарства, тобто мала місце зміна цільового виду використання землі без додержання порядку, передбаченого земельним законодавством, що є підставою для визнання незаконним та скасування оспорюваного наказу, визнання недійсними договорів оренди та суборенди, а також скасування їх державної реєстрації.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У червні 2018 року СФГ «Пащенка» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалене у справі судове рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не взято до уваги те, що відповідно до Закону України «Про прокуратуру» у функціях прокуратури відсутній загальний нагляд за додержанням і застосуванням законів, а тому незрозуміло яким чином прокуратура дізналася про нібито порушення законодавства. Також апеляційним судом не враховано, що види використання земельної ділянки, встановлені статтями 31 33-37 ЗК України не можна ототожнювати з видами земельних угідь, а тому надання земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства не виключає можливості використання земельної ділянки з видом сільськогосподарських угідь - сінокоси та не є тотожним з наданням земельної ділянки громадянам в оренду для сінокосіння та випасання худоби.

Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції, а також зупинено виконання постанови Апеляційного суду Черкаської області від 11 травня 2018 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу не надходив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року

№ 460-IX передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом ГУ Держземагентства у Черкаській області від 11 березня 2014 року ОСОБА_1 було надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 23,34 га із земель державної власності в оренду для ведення фермерського господарства в адмінмежах Кутівської сільської ради Маньківського району Черкаської області.

Наказом ГУ Держземагентства у Черкаській області від 17 жовтня 2014 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 23,34 га, в оренду ОСОБА_1 , терміном на 10 років для ведення фермерського господарства із земель державної власності.

17 жовтня 2014 року між ГУ Держземагентства у Черкаській області та ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки, який 10 листопада 2014 року зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Маньківського районного управління юстиції Черкаської області.

За змістом договору оренди землі в оренду передається земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної форми власності із кадастровим номером 7123184500:02:001:0104 площею 23,34 га, сільськогосподарські угіддя - сіножаті, розташованої за межами населеного пункту в адміністративних межах Кутівської сільської ради Маньківського району Черкаської області для ведення фермерського господарства. Строк дії договору становить 10 років.

20 вересня 2016 року між ОСОБА_1 та СФГ «Пащенка» було укладено договір суборенди спірної земельної ділянки, зареєстрований 1 жовтня 2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Маньківського районного нотаріального округу Черкаської області Завірюхою О. В., індексний номер: 31666680.

Відповідно до довідки форми 6-зем спірна земельна ділянка відноситься до сіножатей.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 210 ЦК України та частиною першою статті 20 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі підлягає державній реєстрації, після чого він відповідно до статті 18 Закону України «Про оренду землі» набирає чинності.

Згідно частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 19 ЗК України закріплено такі категорії земель: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; а також землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії згідно з частиною першою статті 20 ЗК України здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму.

Так, земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення.

Землями сільськогосподарського призначення згідно з частиною першою статті 22 ЗК України визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

У свою чергу відповідно до частини третьої статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення, зокрема, можуть передаватися у власність та надаватися у користування громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Статтями 31, 33-37 цього Кодексу встановлений правовий режим видів використання сільськогосподарських земель.

Так, згідно зі статтею 33 ЗК України громадяни можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства. Використання земель особистого селянського господарства здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про особисте селянське господарство»особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства.

Натомість, правовий режим земельних ділянок для ведення фермерського господарства визначається статтею 31 ЗК України, відповідно до частини першої якої встановлено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Відповідно до частини другої цієї статті громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Різний правовий режим земель, що відводяться для ведення особистого селянського господарства (ведення товарного сільськогосподарського виробництва), та земель, що відводяться для фермерського господарства, додатково підтверджується положеннями статті 122 ЗК України, якою встановлено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, які також обумовлені особливостями кожного виду використання земельної ділянки.

При цьому абзац 2 частини п`ятої статті 20 ЗК України встановлює обов`язок власників використовувати землі зазначеної категорії виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статями 31, 33-37 цього Кодексу.

Отже, відповідно до закріпленого принципу раціонального використання та охорони земель земельні ділянки (частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування з визначеними щодо неї правами) сільськогосподарського призначення підлягають використанню виключно відповідно до видів їх використання, які відповідають їх цільовому призначенню.

Стаття 1 Закону України «Про землеустрій» містить визначення поняття «цільове призначення земельної ділянки», згідно з яким це є її використання за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Таким чином, цільове призначення конкретної земельної ділянки фіксується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави дійти висновку, що зміна виду використання земельної ділянки в межах її цільового призначення можлива, але порядок вирішення цього питання не встановлений.

Виходячи з принципу ЗК України щодо раціонального використання та охорони земель, зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися у порядку, встановленому для зміни цього цільового призначення землі.

ЗК України передбачає зміну цільового призначення землі органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проект землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів для ведення фермерського господарства.

Згідно з частиною третьою статті 20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється згідно з Порядком зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2008 року № 502 та за ініціативою власників.

Обов`язковою умовою дотримання встановленої процедури зміни цільового призначення земельної ділянки є складання або перепогодження (у випадку, якщо зміні цільового призначення підлягає вся земельна ділянка, а не її частина) проекту відведення земельної ділянки з місцевими органами виконавчої влади (районним (міським) органом земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом містобудування й архітектури та охорони культурної спадщини), а також підлягає державній землевпорядній експертизі.

Встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок може здійснюватись виключно відповідно до вимог закону та у встановленому порядку, порушення якого має наслідком скасування таких розпоряджень (стаття 21 ЗК України).

Отже, зміна виду цільового призначення (використання) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, встановленого законодавством та конкретизованого уповноваженим органом державної влади у рішенні про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку, потребує обов`язкового дотримання механізму такої зміни, визначеного Порядком.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 08 квітня 2015 року у справі № 6-32цс15 і підстав для відступу від неї колегія суддів не вбачає.

Отже, установивши, що спірна земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення (сіножаті), систематично використовувалась для сінокосіння, однак надана ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства, тобто мала місце зміна цільового виду використання землі з порушенням порядку встановлення та зміни цільового призначення, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання незаконними та скасування наказу Головного управління Держземагентства у Черкаській області про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею

23,34 га в оренду ОСОБА_1 та визнання недійсними оспорюваних договорів оренди та суборенди землі на підставі статті 21 ЗК України,

статей 203 215 ЦК України.

Фактично наказом Головного управління Держземагентства у Черкаській області про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду від 17 жовтня 2014 року та договором оренди було допущено незаконну зміну цільового виду використання спірної земельної ділянки, оспорюваним наказом та договором оренди поєднано два види використання землі - для сінокосіння та ведення фермерського господарства. При цьому, жодного рішення уповноваженим органом щодо зміни виду використання спірної земельної ділянки не ухвалювалось та відповідна землевпорядна документація не розроблялась.

Доводи касаційної скарги про те, що зміна цільового призначення землі не відбулася спростовуються вищевикладеним.

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що відповідно до Закону України «Про прокуратуру» в органів прокуратури відсутній загальний нагляд за додержанням і застосуванням законів, а тому незрозуміло яким чином прокуратура дізналася про порушення законодавства, є безпідставними, оскільки суд першої інстанції, відкриваючи провадження по справі за позовом керівника Уманської місцевої прокуратури Черкаської області, перевірив наявність підстав, передбачених статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», які дозволяють прокурору звертатися з позовом та здійснювати представництво в суді законних інтересів держави та наведені ним відповідні обґрунтування у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Крім того, встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок може здійснюватись виключно відповідно до вимог закону та у встановленому порядку, порушення якого має наслідком скасування таких розпоряджень (стаття 21 ЗК України), а тому звернення прокурора в інтересах держави із цим позовом відповідає критерію законності, з урахуванням також того, що відповідач не мав перешкод у доступі до законодавства і міг передбачити негативні для нього наслідки у зв`язку із його порушенням.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень, тому підстав для їх скасування немає.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду без змін.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2018 року зупиненовиконання постанови Апеляційного суду Черкаської області від 11 травня 2018 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Враховуючи те, що касаційна скарга СФГ «Пащенка» підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює виконання постанови Апеляційного суду Черкаської області від 11 травня 2018 року.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства «Пащенка» залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Черкаської області від 11 травня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Апеляційного суду Черкаської області від 11 травня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко