Постанова

іменем України

02 березня 2023 року

м. Київ

справа № 702/1108/16

провадження № 51-4199 км 22

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Черкаського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016250220000200, об`єднаному в суді з № 12016250130000428, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Ульянівка Ульянівського району Кіровоградської області, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 , раніше судимого, останній раз за вироком Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 травня 2005 року за ч. 3 ст. 187, ч. 3 ст. 289 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років з конфіскацією майна,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 186 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Монастирищенського районного суду Черкаської області від 15 грудня 2016 року ОСОБА_6 засуджено та призначено покарання у виді позбавлення волі: за ч. 3 ст. 185 КК України - на строк 3 роки, за ч. 3 ст. 186 КК України - на строк 5 років.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, якщо він протягом цього строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки, передбачені положеннями ст. 76 КК України (в редакції, що діяла на час вчинення злочинів): не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи; повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання; періодично з`являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи.

Також суд скасував застосований щодо ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та звільнив його з-під варти у залі суду негайно.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_6 засуджено за те, що він 31 травня 2016 року, близько 03:00, діючи повторно, умисно, за попередньою змовою з ОСОБА_7 , з метою викрадення чужого майна проник у приміщення магазина, розташованого на АДРЕСА_3 , звідки таємно викрав належні ОСОБА_8 товарно-матеріальні цінності загальною вартістю 1197,43 грн, грошові кошти в сумі 13 885,0 грн та 100 доларів США (які становили 2516,60 грн), заподіявши потерпілому матеріальних збитків на загальну суму 17 599,03 грн.

Крім цього, 20 серпня 2016 року, близько 23:00, ОСОБА_6 , діючи повторно, умисно, з метою викрадення чужого майна проник до будинку АДРЕСА_4 та відкрито викрав належні ОСОБА_9 грошові кошти в сумі 100 грн.

Черкаський апеляційний суд ухвалою від 20 вересня 2022 року вирок місцевого суду залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що місцевий суд, призначаючи ОСОБА_6 покарання, всупереч вимогам ст. 65 КК України, не врахував повною мірою ступеня тяжкості кримінальних правопорушень, а також даних про особу останнього, внаслідок чого необґрунтовано застосував ст. 75 КК України, що потягло за собою невиправдану м`якість заходу примусу. Апеляційний суд, на думку прокурора, не зважив на допущені порушення, необґрунтовано залишив без задоволення апеляційну скаргу сторони обвинувачення й ухвалив рішення, яке не відповідає положенням ст. 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Під час касаційного розгляду прокурор ОСОБА_5 просив задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.

Засуджений ОСОБА_6 просив залишити ухвалу апеляційного суду без зміни як законну, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення як необґрунтовану.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 186 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про недотримання судами попередніх інстанцій визначених законом вимог, які стосуються призначення покарання, і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Так, відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.

Водночас загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України.

Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання як такого, що включає не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. При цьому, з огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість кримінального правопорушення, особу винного, але й інші обставини справи.

Призначене місцевим судом ОСОБА_6 покарання за вчинені ним кримінальні правопорушення зазначеним вище вимогам відповідає, воно є пропорційним характеру вчинених дій, їх небезпечності, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових кримінальних правопорушень.

Апеляційний суд, переглядаючи вирок за апеляційною скаргою прокурора, доводи якої аналогічні доводам касаційної скарги, навів в ухвалі достатні мотиви й підстави визнання апеляційної скарги необґрунтованою, та залишив вирок місцевого суду без змін. Ухвала апеляційного суду відповідає положенням ст. 419 КПК України.

Так, апеляційний суд з`ясував, насамперед, питання про те, до якої категорії тяжкості відносить закон вчинені у конкретному випадку злочинні діяння відповідно до ст. 12 КК України, в якій дається їх видова характеристика, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду. Отож вчинення ОСОБА_6 кримінальних правопорушень проти власності повторно, з проникненням у інше приміщення, житло та одного з них за попередньою змовою групою осіб, на чому наголошує прокурор, враховано як при кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 185 та ч. 3 ст. 186 КК України, так і при призначенні передбаченого цими санкціями покарання.

Однак врахування лише тих загальних обставин вчинення кримінального правопорушення, які охоплюються його об`єктивною стороною, поза зв`язком із іншими конкретними обставинами справи, не ґрунтується на принципі індивідуалізації, що передбачає диференційований підхід як обов`язкову умову справедливості кримінальної відповідальності. Тому апеляційний суд при перегляді вироку в частині призначеного ОСОБА_6 покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності, визначив тяжкість конкретних умисних тяжких кримінальних правопорушень проти власності з огляду на їх характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, їх наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінальних правопорушень, наявність кваліфікуючих ознак.

Крім цього, апеляційний суд, аналізуючи особу винного, зважив не лише на дані про попередні судимості ОСОБА_6 , але й надав оцінку поведінці засудженого після вчинення кримінальних правопорушень. Так, засуджений повністю визнав свою вину, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю кримінальних правопорушень, добровільно відшкодував заподіяну шкоду, що визнано обставинами, які пом`якшують покарання. Обставин, що обтяжують покарання, суд не встановив. Ці дані дозволили апеляційному суду прийти до висновку, що ОСОБА_6 дійсно розкаявся, оскільки він критично оцінює свої протиправні дії, осуджує свою поведінку, водночас за місцем проживання характеризується позитивно, жодних компрометуючих відомостей щодо нього не надходило. Разом із цим апеляційний суд узяв до уваги позицію потерпілих, котрі не мали до ОСОБА_6 претензій матеріального характеру.

У касаційній скарзі прокурор заперечує обставини, які місцевий суд визнав такими, що пом`якшують покарання. Однак ці доводи є необґрунтованими. Так, з матеріалів справи слідує, що вказані вище обставини були встановлені органом досудового розслідування і зазначені в обвинувальному акті від 30 червня 2016 року. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, перевірив ці обставини під час судового провадження, за наслідками чого врахував при ухваленні вироку. Оскільки прокурор у касаційній скарзі не навів переконливих аргументів на їх спростування та не зазначив мотивів зміни стороною обвинувачення своєї позиції щодо їх наявності, тому немає підстав піддавати сумніву таке рішення судів попередніх інстанцій.

Отже, апеляційний суд врахував разом з тяжкістю кримінальних правопорушень, даними про особу засудженого, на що акцентує увагу прокурор у касаційній скарзі, також конкретні обставини справи, які впливають на вибір заходу примусу та порядок його відбування. Встановлені обставини у своїй сукупності давали достатні підстави для висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання у виді позбавлення волі, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою та застосування протягом іспитового строку широкого ряду соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобігання вчинення повторних кримінальних правопорушень у майбутньому.

Переконливих доводів, які б спростовували висновки місцевого й апеляційного судів в частині призначеного покарання ОСОБА_6 та застосування положень ст. 75 КК України, прокурор у касаційній скарзі не навів.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування судових рішень, у справі не встановлено.

Отже, підстави для задоволення касаційної скарги прокурора відсутні.

Керуючись статтями 434 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в :

Ухвалу Черкаського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_10 ОСОБА_2 ОСОБА_3