Постанова

Іменем України

15 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 703/2107/18

провадження № 61-18059св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Страхова компанія «Глобус»

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 23 травня 2019 року у складі судді Опалинської О. П., постанову Черкаського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Нерушак Л. В., Бородійчук В. Г., Єльцов В. О.,

ВСТАНОВИВ:

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 23 травня 2019 року, постанову Черкаського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , Страхової компанії «Глобус» (далі - СК «Глобус») про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2 14 грудня 2014 року, близько 11 год. 45 хв., керуючи автомобілем «Пежо Боксер», д.н.з. НОМЕР_1 , не впорався з керуванням та з`їхав в кювет, у результаті чого перекинувся.

Під час дорожньо - транспортної пригоди (далі - ДТП) як водій ОСОБА_2 , так і пасажири, які на момент ДТП перебували в автомобілі, а саме: вона та ОСОБА_3 , отримали травми різного ступеню тяжкості. При цьому її чоловік ОСОБА_3 від отриманих травм загинув на місці. Своїми діями ОСОБА_2 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною другою статті 286 КК України. Вироком суду від 08 жовтня 2017 року його визнано винним та призначено покарання у вигляді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортним засобом строком на 3 роки та звільнено від відбування покарання згідно із пунктом «г» статті 1 та статті 15 Закону України «Про амністію» у 2016 році.

Заявлений позивачем цивільний позов до ОСОБА_2 у кримінальному провадженні залишено без розгляду.

ОСОБА_1 вказує, що від ДТП, яка сталася, вона зазнала матеріальних збитків, що виразилися в її лікуванні, проїзді до суду на розгляд кримінальної справи, отримання правової допомоги, поховання чоловіка, встановлення пам`ятника останньому та моральної шкоди.

Оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у СК «Глобус», вона ( ОСОБА_1 ) у 2018 році звернулася до страхової компанії щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Листом від 25 квітня 2018 року позивачу було відмовлено у здійсненні страхової виплати у зв`язку з тим, що строк на виплату страхового відшкодування минув.

Вважаючи таку відмову необґрунтованою та незаконною, уточнивши в подальшому позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд стягнути з СК «Глобус» на її користь витрати на поховання ОСОБА_3 у розмірі 10 947,36 грн, витрати на придбання пам`ятника у розмірі 20 000 грн, витрати на її лікування в розмірі 10 788,22 грн, на відшкодування моральної шкоди - 50 000 грн. Також просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь суму витрат на її проїзд до Монастирищенського районного суду Черкаської області для розгляду кримінального провадження у розмірі 10 860,23 грн, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 31 500 грн, витрати, понесені на проведення поминального обіду, в розмірі 6 984,19 грн, а також 850 000 грн - на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 23 травня 2019 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 984,19 грн витрат, понесених на поминальний обід, 5 000 грн - за надання правничої допомоги 400 000 грн - на відшкодування моральної шкоди, а всього - 411 984,19 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на поминальний обід мотивовано тим, що вказані витрати підтверджені розрахунками та товарними чеками, доданими позивачем до матеріалів справи.

Стягуючи витрати на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що стягненню підлягають лише витрати, понесені при розгляді вказаної цивільної справи, що відповідно підтверджені договором про надання правничої допомоги, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Геріх М.А. 25 червня 2018 року, розрахунком суми гонорару за надання професійної правничої допомоги з описом проведених адвокатом дій та квитанцією про оплату професійної правничої допомоги на 5 000 грн.

Враховуючи характер і тривалість страждань, істотність вимушених змін у життєвих стосунках, конкретних обставин по справі і наслідків, що наступили, ступінь моральних страждань позивача, їх тривалість і тяжкість, незворотність втрати, істотність вимушених змін у житті, а також з урахуванням конкретних обставин по справі, і наслідків, що наступили, виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, місцевий суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки грошових коштів на відшкодування моральної шкоди, завданої загибеллю чоловіка, у розмірі 400 000 грн. Суд зазначив, що вказаний розмір відшкодування буде відповідати тим стражданням і переживанням ОСОБА_1 .

Разом із тим, суд зазначив, що законодавством не передбачено відшкодування у цивільному порядку витрат потерпілого на прибуття до місця судового розгляду кримінальної справи , а тому місцевий суд відмовив у стягненні з ОСОБА_2 таких витрат.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до страхової компанії, суд першої інстанції виходив з того, що строк подання заяви, встановлений вимогами статті 37.1.4 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», минув.

Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися з апеляційними скаргами на нього.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року рішення місцевого суду змінено в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, прийнято нову постанову в цій частині, якою стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 200 000 грн.

В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Проте апеляційний суд, прийняв до уваги доводи відповідача щодо зменшення розміру стягнення моральної шкоди з врахуванням обставин справи, стану здоров`я сторін, матеріального стану та можливостей відшкодування моральної шкоди відповідачем, тому, з врахуванням сплачених ОСОБА_2 коштів у сумі 20 000 грн під час розгляду кримінальної справи, визнав за можливе визначити розмір моральної шкоди у сумі 200 000 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що судами попередніх інстанцій залишено поза увагою, що позивачка 22 березня 2018 року зверталась до СК «Глобус» щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, проте листом від 25 квітня 2018 року їй було відмовлено, в зв`язку з тим, що строк на страхове відшкодування минув. Разом із тим, страхувальник ОСОБА_2 звертався у грудні 2014 року до цієї ж страхової компанії з відповідною заявою.

ОСОБА_1 вказує, що у грудні 2014 року вона зверталася до СК «Глобус», де їй повідомили, що страхове відшкодування їй може бути надано при пред`явлені оригіналів відповідних документів. Але на той момент можливості надати оригінали документів у неї не було, оскільки ці оригінали знаходились в Монастирищенському районному суді та були долучені до матеріалів кримінальної справи.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 просить відмовити у задоволенні касаційної скарги. При цьому, у касаційному порядку зазначені рішення судів попередніх інстанцій вказаний відповідач не оскаржує.

У відзиві на касаційну скаргу СК «Глобус» зазначає, що позивач пропустила встановлений законом строк для подачі заяви на виплату страхового відшкодування, що є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування.

При цьому, вказує, що зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строк на звернення з відповідною заявою про страхове відшкодування є присічним і поновленню не підлягає.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

21 жовтня 2019 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що з 29 вересня 1974 року позивачка ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 .

Вироком Монастирищенського районного суду Черкаської області від 08 жовтня 2017 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, та призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки та звільнено від відбування покарання згідно із пунктом «г» статті 1 та статті 15 Закону України «Про амністію».

Вироком суду встановлено, що ОСОБА_2 скоїв порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, при наступних обставинах: 14 грудня 2014 року, близько 11 год. 45 хв., на 38 км.+725 м, автодороги Одарівка-Жашків-Мошни, поблизу м. Монастирище, керуючи автомобілем «Пежо Боксер», д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись в напрямку м. Монастирище, в порушення вимог пункту 12.1 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР України), не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не реагував на її зміну, не вибрав безпечної швидкості, не впорався з керуванням вказаного транспортного засобу, з`їхав з проїзної частини на праве узбіччя та допустив з`їзд в кювет, де керований ним автомобіль здійснив перекидання.

Внаслідок ДТП як водій, так і пасажири, які на момент ДТП, перебували в автомобілі, а саме: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , отримали травми різного ступеню тяжкості. ОСОБА_3 від отриманих травм загинув на місці.

Згідно із даними полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності № АС/6647062, на момент вчинення ДТП транспортний засіб «Пежо Боксер», д. н. з. НОМЕР_1 , був застрахований відповідачем ОСОБА_2 в СК «Глобус». Страхова сума на одного потерпілого за шкоду заподіяну здоров`ю становить 100 000 грн, майну 50 000 грн, франшиза 510 грн.

22 березня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до СК «Глобус» із заявою про виплату страхового відшкодування у зв`язку з подіями, що трапилися 14 грудня 2014 року.

Листом від 25 квітня 2018 року № ЦВ-ЦВ-3659/3 ОСОБА_1 відмовлено у виплаті страхового відшкодування їй як потерпілій особі, та у відшкодуванні витрат на поховання та спорудження нагробного пам`ятника загиблому чоловікову ОСОБА_3 , оскільки строк подання заяви, встановлений приписами статті 37.1.4 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», минув.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржені судові рішення відповідають не у повній мірі.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачений такий обов`язок.

Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно із статтею 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).

Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до положень статей 9, 22-31, 35, 36 Закону № 1961-IV настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

З огляду на зазначені вище норми матеріального права, сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, провадження № 14-176цс18.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 26 Закону України «Про страхування» та пункту 6 частини першої статті 991 ЦК України страховик має право відмовити у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування за наявності підстав, встановлених законом.

Підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів передбачені у статті 37 Закону № 1961-IV. Їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

Згідно із пунктом 1 статті 35.1. Закону № 1961-IV для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Згідно з підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

При цьому зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV строк є присічним і поновленню не підлягає.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к, провадження № 13-24кс19 зазначила таке. У системному зв`язку зі статтею 36 положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 цього Закону щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.

Встановлено, що позивачка ОСОБА_1 звернулася до СК «Глобус» із заявою про страхове відшкодування лише 22 березня 2018 року, тобто через 3 роки 3 місяці з моменту страхового випадку - скоєння дорожньо-транспортної пригоди, а відтак - поза межами встановленого підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV строку.

З позовом до СК «Глобус» Кучер Г. Ф. звернулася лише у червні 2018 року, тобто також поза межами вказаного строку.

При таких обставинах суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, враховуючи вказані норми матеріального права, приймаючи до уваги, що позивачка пропустила встановлений підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV строк для звернення із заявою про страхове відшкодування, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, заявлених ОСОБА_1 до страхової компанії.

Отже, місцевий та апеляційний суди в цій частині позовних вимог дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким суд на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовує доводи і заперечення сторін.

Посилання позивачки у касаційній скарзі на факт її звернення до СК «Глобус» у грудні 2014 року з питання здійснення страхового відшкодування не може бути прийнято до уваги, оскільки такі дії ОСОБА_1 заперечуються страховою компанією та їх не підтверджено належними та допустимими доказами.

Доводи ОСОБА_1 щодо звернення страхувальника у грудні 2014 року до СК «Глобус» також не є обґрунтованими, оскільки пункт 35.1. статті 35 Закону № 1961-IV чітко встановлює, що із заявою про страхове відшкодування до страховика може звернутися або потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування.

Вказаний перелік осіб є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

Щодо вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів на відшкодування моральної шкоди Верховний Суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно із частиною другою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що неправомірними діями ОСОБА_2 позивачці спричинена моральна шкода, яка підлягає стягненню з винної особи.

Вказані обставини не заперечуються сторонами.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо розміру відшкодування моральної шкоди, оскільки така компенсація визначена у відповідності до положень статей 23 1167 ЦК України, з урахуванням вимог розумності і справедливості, відповідає фактичним обставинам спору, характеру поведінки та дій відповідача, обставинам скоєння дорожньо-транспортної пригоди, обсягу спричинених позивачу моральних страждань, які пов`язані зі смертю чоловіка та призвели до вимушених змін у житті позивача та у її життєвих стосунках, зусиллям, що потребує певних змін та додаткових зусиль в організації узвичаєного способу життя.

Щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення з ОСОБА_2 витрат на поминальний обід, то такі вимоги підтверджено належними та допустимими доказами: рахунками та товарними чеками, доданими позивачем до матеріалів справи та стягнуті судом у повній відповідності до приписів статті 1201 ЦК України та Закону України «Про поховання та похоронну справу».

Також при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди попередніх інстанцій, згідно зі статтями 137 141 ЦПК України, дійшли обґрунтованого висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_2 на користь позивачки грошової суми у розмірі 5 000 грн в якості відшкодування витрат за надання правничої допомоги при розгляді цієї цивільної справи. При цьому суди правильно прийняли до уваги розрахунок суми гонорару за надання професійної правничої допомоги, опис проведених адвокатом дій та квитанції про оплату професійної правничої допомоги.

Щодо позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 витрат на правову допомогу, надану адвокатами у кримінальному провадженні, та стягнення з ОСОБА_2 витрат на проїзд до суду під час розгляду кримінальної справи

Згідно з частиною першою статті 118 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) процесуальні витрати складаються із: 1) витрат на правову допомогу; 2) витрат, пов`язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження; 3) витрат, пов`язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів; 4) витрат, пов`язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів.

Відповідно до частини першої статті 126 КПК України суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою. Ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання, зокрема, про те, на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі (пункт 13 частини першої статті 368 КПК України).

Згідно з частиною другою статті 126 КПК України сторони кримінального провадження, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі мають право оскаржити судове рішення щодо процесуальних витрат, якщо це стосується їхніх інтересів.

Отже, питання про розподіл процесуальних витрат за результатами судового розгляду у кримінальному провадженні вирішується у тій справі, в якій вони були понесені, за правилами КПК України. Якщо ж це питання суд не вирішив, сторона кримінального провадження має можливість оскаржити в цій частині ухвалене у справі судове рішення в апеляційному та касаційному порядку. А тому такі витрати не можуть бути стягнуті з обвинуваченого за позовом, поданим за правилами цивільного судочинства.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справ і № 462/6473/16-ц (провадження № 14-400цс18).

Встановлено, що ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь процесуальні витрати, понесені у кримінальному провадженні: витрати на правову допомогу та витрати, пов`язані із прибуттям до місця судового провадження у справі за обвинуваченням ОСОБА_2 за частиною другою статті 286 КК України.

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій не урахували, що процесуальні витрати, понесені у кримінальному провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову, та дійшли помилкових висновків, що заявлений у цій справі спір в частині позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 витрат на правову допомогу, надану адвокатами у кримінальному провадженні, та про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми витрат на проїзд під час розгляду кримінального провадження в суді підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими Кримінальним процесуальним кодексом України

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь позивачки 6 984,19 грн - на відшкодування витрат, понесених на поминальний обід; 5 000 грн - на відшкодування витрат за надання правничої допомоги; 200 000 грн - на відшкодування моральної шкоди залишити без задоволення, а оскаржувані рішення у вказаній частині - без змін, оскільки оскаржувані судові рішення першої (у нескасованій частині) та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Частинами першою та другою статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Оскільки суди попередніх інстанцій, в частині позовних вимог щодо відшкодування витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні та витрат, пов`язаних із прибуттям до місця судового провадження у кримінальній справі, не встановили правову природу спірних правовідносин, що виникли між сторонами, у зв`язку з чим порушили норми цивільного процесуального законодавства щодо визначення предметної юрисдикції справи та розглянули в порядку цивільного судочинства справу, яка підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню в цій частині, а провадження у справі у вказаній частині - закриттю.

На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України Верховний Суд роз`яснює позивачці ОСОБА_1 , що розгляд справи в частині вимог щодо відшкодування витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні та витрат, пов`язаних із прибуттям до місця судового провадження у кримінальній справі, віднесено до юрисдикції кримінального суду. Протягом десяти днів з дня отримання нею цієї постанови вона може звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Керуючись статтями 255, 400, 402, 409, 410, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 23 травня 2019 року і постанову Черкаського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у кримінальному провадженні та суми витрат, пов`язаних із прибуттям до місця судового провадження у кримінальній справі, скасувати.

Провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у кримінальному провадженні та суми витрат, пов`язаних із прибуттям до місця судового провадження у кримінальній справі, закрити.

Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд справи в цій частині віднесено до юрисдикції кримінальних судів.

Попередити ОСОБА_1 про те, що в разі неподання нею протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови заяви про направлення справи за встановленою юрисдикцією, справа буде повернута до суду першої інстанції.

В іншій частині рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 23 травня 2019 року (у нескасованій частині), постанову Черкаського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун