Постанова
Іменем України
07 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 703/3090/17
провадження № 61-12473св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Черкаської області від 11 червня 2019 року у складі колегії суддів: Фетісова Т. Л., Сіренко Ю. В., Пономаренко В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Позов обґрунтовано тим, що з 03 вересня 1983 року по 12 січня 2016 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем, під час якого ними придбано квартиру АДРЕСА_1 . Під час шлюбу необхідності в переоформленні документів на квартиру не було. Після розірвання шлюбу вона неодноразово пропонувала відповідачу зареєструвати право власності на квартиру, однак ОСОБА_2 від цього ухилявся. Після того, як відповідач звернувся з позовом про скасування сервітуту, позивач дізналася, що відповідач одноосібно зареєстрував за собою право власності на спільну квартиру.
З огляду на викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю сторін та визнати за нею право власності на Ѕ частину вказаної квартири.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 11 травня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано, що квартира АДРЕСА_1 (загальна площа 29,8 кв. м, житлова площа 15,9 кв. м) є спільною сумісною власністю подружжя, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 частки кожного з яких складають по Ѕ частині.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 (загальна площа 29,8 кв. м, житлова площа 15,9 кв. м).
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна квартира АДРЕСА_1 придбана під час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у шлюбі, тому вказане майно є спільною сумісною власністю сторін. Крім того, допитані свідки у судовому засіданні пояснили, що квартира була кооперативна та за неї сторони разом виплачували пайові внески.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 11 червня 2019 року заочне рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 11 травня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд виходив з того, що спірна квартира не є спільною сумісною власністю сторін, оскільки пайові внески за неї сплачувалися матір`ю відповідача - ОСОБА_3 . У подальшому вказані пайові внески були передані відповідачу. Також позивачем не надано доказів, що нею здійснювалася сплата пайових внесків за спірну квартиру чи пайові внески сплачувалися за рахунок коштів, одержаних внаслідок її сумісної праці з ОСОБА_3 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
03 липня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Апеляційного суду Черкаської області від 11 червня 2019 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 21 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що під час шлюбу сторони придбали квартиру АДРЕСА_1 . У період шлюбу сторони за особисті кошти ОСОБА_1 та кошти її батьків добудували до спірної квартири частину приміщення розміром 1 м на 5,60 м. Заявник сплачує за вказану квартиру комунальні послуги.
Відповідачем не надавались та судом не досліджувались правовстановлюючі документи на квартиру, на підставі яких було здійснено реєстрацію в реєстрі речових прав на нерухоме майно. Крім того, апеляційним судом не досліджувались додані відповідачем копії довідок, квитанцій, розрахункових книжок, виписки з протоколу. Подані копії документів на які посилався відповідач не були належним чином завірені та судом не перевірено їх відповідність з оригіналами.
Разом з тим, відповідачем пропущено строк на апеляційне оскарження заочного рішення суду першої інстанції, проте заява про поновлення строку на оскарження до суду не надходила.
ОСОБА_2 намагається постійно виселити заявника з спірної квартири у зв`язку з чим подав позов про припинення сервітуту та намагався продати квартиру з 2016 року.
Доводи інших учасників справи
У вересні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, який обґрунтовано тим, що квартира АДРЕСА_1 не придбавалась за спільні кошти сторін, тому не є спільною сумісною власністю подружжя. Членом житлово-будівельного кооперативу «Прогрес» (далі - ЖБК «Прогрес») по вказаній квартири була мати відповідача - ОСОБА_3 На ім`я останньої був відкритий особовий рахунок та видана розрахункова книжка члена ЖБК та саме ОСОБА_3 сплачувала пайові внески на квартиру з 1971 року по 1986 рік. Згідно з рішенням загальних зборів ЖБК «Прогрес» від 19 березня 1986 року № 12 ОСОБА_3 розпорядилась своїм паєм та передала його відповідачу. ОСОБА_1 зареєструвалась в спірній квартирі лише 27 березня 1987 року.
Посилання у касаційній скарзі на те, що в період шлюбу був добудований балкон не свідчить, що майно є спільною сумісною власністю.
Крім того, апеляційний суд засвідчував копії поданих відповідачем правовстановлюючих та інших документів у відповідності з наданими оригіналами, тому твердження заявника про те, що копії документів не були належним чином завірені та судом не перевірено їх відповідність з оригіналами є безпідставними.
Також не заслуговують на увагу доводи заявника щодо пропущення відповідачем строків на подання апеляційної скарги, оскільки судом апеляційної інстанції було перевірено строки подання апеляційної скарги та зауважень з цього приводу до відповідача не було.
Враховуючи викладене, ОСОБА_2 вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 03 вересня 1983 року. Заочним рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 04 грудня 2015 року шлюб розірвано.
ОСОБА_2 є членом ЖБК «Прогрес» АДРЕСА_2, згідно з рішенням Смілянського міського виконавчого комітету від 08 грудня 1971 року № 766 в якому має однокімнатну квартиру, пайовий внесок 2 700,93 рублів, який виплачено повністю, що підтверджується довідкою від 24 червня 1993 року № 25.
Згідно з довідкою від 31 жовтня 2012 року № 183 обслуговуючого кооперативу «Сміла» відповідач ОСОБА_2 є власником кооперативної квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки від 15 вересня 2016 року № 997-о Смілянського відділку КП «ЧООБТІ» станом на 01 жовтня 2013 року за ОСОБА_2 зареєстрована квартира АДРЕСА_1 .
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05 грудня 2016 року № НОМЕР_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_2 29 листопада 2016 року.
Відповідно до довідки від 07 липня 2016 року № 329 обслуговуючого кооперативу «Сміла» власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 , який зареєстрований в ній з 27 березня 1987 року. Разом з ним у вказаній квартирі з вказаної дати зареєстрована колишня дружина ОСОБА_1 .
Одночасно згідно з довідкою від 17 липня 2018 року № 87 обслуговуючого кооперативу «Сміла» пайові внески на квартиру сплачено повністю в грудні 1986 року. Ці внески вносились на ім`я ОСОБА_3 (мати відповідача), власника квартири з 1971 року по лютий 1987 року згідно з рішенням виконавчого комітету від 08 грудня 1971 року № 766.
Випискою з протоколу № 12 загальних зборів ЖБК «Прогрес» від 19 березня 1986 року підтверджено, що ОСОБА_3 передала пайові внески за квартиру АДРЕСА_1 своєму сину ОСОБА_2 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 146 ЖК Української РСР поділ квартири в будинку житлово-будівельного кооперативу між членом кооперативу і його дружиною допускається в разі розірвання шлюбу між ними, якщо пай є спільною власністю подружжя і якщо кожному з колишнього подружжя є можливість виділити ізольоване жиле приміщення в займаній ними квартирі. Поділ квартири провадиться за згодою між колишнім подружжям, а в разі відсутності згоди - за рішенням суду.
Згідно з пунктом 9 постанови пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» від 12 червня 1998 року № 16, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. При цьому належить виходити з того, що відповідно до статей 22, 25, 27-1 КпШС України спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об`єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу). Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним контрактом) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.
Спільною сумісною власністю подружжя можуть бути, зокрема, квартири, паєнагромадження в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі. Якщо котрийсь із подружжя зробив вкладення у придбання спільного майна за рахунок майна, яке належало йому до одруження або було одержане ним під час шлюбу в дар, у порядку спадкування, надбане за кошти, що належали йому до шлюбу, або іншого роздільного майна, то ці вкладення (в тому числі вартість майна до визнання його спільною сумісною власністю на підставі ст. 25 КпШС) мають враховуватися при визначенні часток подружжя у спільній сумісній власності (ст. 28 КпШС).
У відповідності до статті 22 КпШС України (який діяв на момент придбання сторонами спірної квартири) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.
Згідно з частиною першою статті 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про власність» член ЖБК, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, надану йому в користування, набуває право власності на квартиру.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про власність» при внесенні паю в ЖБК за рахунок коштів, одержаних внаслідок сумісної праці члена кооперативу, паєнагромадження, а після повного внесення паю - квартира є спільною сумісною власністю членів сім`ї, якщо інше не встановлено письмовою угодою сторін.
Відповідно до пункту 11(б) постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22 грудня 1995 року № 20 при повному внесенні пайових внесків за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані члену житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, у особи, яка має право на частку в пайових внесках, виникає право власності на відповідну частку квартири, дачі, гаража чи іншої будівлі.
З матеріалів справи вбачається, що мати відповідача - ОСОБА_3 сплатила пайові внески за спірну квартиру у повному обсязі в грудні 1986 року. Тобто з цього моменту у неї виникло право власності на спірну квартиру.
Згідно з протоколом № 12 загальних зборів ЖБК «Прогрес» від 19 березня 1986 року вказані пайові внески за квартиру ОСОБА_3 передала відповідачу.
Пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» від 18 вересня 1987 року № 9 роз`яснено, що до повної сплати пайового внеску за квартиру суд вирішує питання про право власності на частку в паєнагромадженні, а після завершення сплати - про право на частку в праві власності на квартиру залежно від належної особі частки у паєнагромадженні.
Виходячи зі статті 146 ЖК України, статті 15 ЗУ «Про власність», пункту 43 Примірного статуту ЖБК, статей 22, 24, 28, 29 КпШС України пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної сплати пайового внеску - квартира є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах, а внесений одним з подружжя до вступу в шлюб пай є його особистим майном.
Отже, суд апеляційної інстанції, посилаючись на наведені обставини та норми закону, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, встановивши, що пайові внески за вказану квартиру сплачено матір`ю відповідача - ОСОБА_3 , та в подальшому передані нею ОСОБА_2 , дійшов правильного висновку про те, що спірна квартира не є спільною сумісною власністю сторін.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доводи касаційної скарги про те, що під час шлюбу сторони придбали спірну квартиру є безпідставними, оскільки позивачем не надано належних доказів, що вона приймала участь у сплаті пайових внесків за спірну квартиру. Крім того, посилання заявника на те, що у період шлюбу сторони за її особисті кошти та кошти її батьків добудували до спірної квартири частину приміщення розміром 1 м на 5,60 м та те, що вона сплачує за вказану квартиру комунальні послуги, не свідчать, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя.
Інші доводи наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування ухваленого у справі судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на власному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.
Керуючись статтями 400 401 409 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Апеляційного суду Черкаської області від 11 червня 2019 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
А. А. Калараш
С. Ю. Мартєв