Постанова

Іменем України

20 липня 2022 року

м. Київ

справа № 704/1145/18

провадження № 61-8257св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Звенигородської місцевої прокуратури в інтересах держави,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру в Черкаській області, ОСОБА_1 ,

третя особа - Селянське (фермерське) господарство «Еталон»

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу заступника керівника Черкаської обласної прокуратури на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 29 грудня 2020 року у складі судді Сакун Д. І. та постанову Черкаського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Фетісової Т. Л., Гончар Н. І., Сіренко Ю. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року заступник керівника Звенигородської місцевої прокуратури Черкаської області звернувся з позовом в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області (далі - ГУ Держгеокадастру в Черкаській області), ОСОБА_1 , у якому просив визнати незаконними і скасувати накази ГУ Держземагенства у Черкаській області від 31 грудня 2013 року про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 34,6322 га з кадастровим номером 7124084000:01:001:0972, площею 31,0199 га з кадастровим номером 7124084000:01:001:0973 та договір оренди землі від 31 грудня 2013 року.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що наказами ГУ Держземагенства у Черкаській області від 31 грудня 2013 року затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 34,6322 га з кадастровим номером 7124084000:01:001:0972 та площею 31,0199 га з кадастровим номером 7124084000:01:001:0973 в оренду фізичній особі ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Колодистенської сільської ради Тальнівського району Черкаської області. Відповідно до договору оренди землі від 31 грудня 2013 року зазначені земельні ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної власності надано в оренду терміном на 10 років для ведення фермерського господарства.

Відповідно до договорів суборенди від 29 жовтня 2014 року земельні ділянки з кадастровим номером 7124084000:01:001:0972, загальною площею 34,6322 га, та кадастровим номером 7124084000:01:001:0973, загальною площею 31,0199 га ОСОБА_1 передав Селянському (фермерському) господарству «Еталон» (далі - СФГ «Еталон») за плату у строкове платне володіння і користування.

До моменту подання заяви про отримання спірних земельних ділянок в оренду ОСОБА_1 вже отримав в оренду для ведення фермерського господарства шість земельних ділянок загальною площею 233 га (площами 81,0470 га, 25,5759 га, 24 га, 3,5 га, 52,8730 га).

02 грудня 2013 року ОСОБА_1 створив Фермерське господарство «Зерно Життя».

Заступник керівника Звенигородської місцевої прокуратури Черкаської області вказував, що ОСОБА_1 , створивши на момент звернення до ГУ Держземагенства у Черкаській області ФГ «Зерно Життя», отримав спірні земельні ділянки в оренду з порушенням приписів статті 124 ЗК України, так як уникнув земельних торгів, які передбачені законом.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив позов задовольнити, а також поновити строки позовної давності, так як про факт незаконного набуття права оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності прокурору стало відомо 25 травня 2018 року від Колодистенської сільської ради Тальнівського району Черкаської області.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 26 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Черкаської області від 16 липня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 29 квітня 2020 року рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 26 квітня 2019 року та постанову апеляційного суду Черкаської області від 16 липня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Короткий зміст оскаржених судових рішень

При новому розгляді справи рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 29 грудня 2020 року у задоволенні позову заступника керівника Звенигородської місцевої прокуратури Черкаської області, поданого в інтересах держави, відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що, незважаючи на обґрунтованість позовних вимог прокурора, останнім пропущено позовну давність для їх пред`явлення, про застосування наслідків спливу яких заявлено відповідачем у справі.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 29 грудня 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з рішенням місцевого суду як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

13 травня 2021 року заступник керівника Черкаської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду: від 06 червня 2018 року в справі № 372/1387/13-ц, від 03 липня 2018 року в справі № 910/23481/17, від 13 лютого 2019 року в справі № 913/112/18, від 29 серпня 2018 року в справі № 911/2044/17, від 26 листопада 2019 року в справі № 914/3224/16, від 28 березня 2018 року в справі № 925/792/17, від 06 листопада 2018 року в справі № 925/473/17, від 14 лютого 2018 року в справі від 920/1077/16 та постанові Верховного Суду України від 12 липня 2017 року в справі № 6-2458цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні справи.

Суди невірно застосували статті 256 261 ЦК України, внаслідок чого дійшли помилкового висновку про момент, коли прокурору фактично стало відомо про порушення вимог земельного законодавства при передачі у користування земель державної власності.

Закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом коли стало відомо про порушення закону та порушення у зв`язку з цим прав та охоронюваних законом інтересів.

Судами залишено поза увагою доводи прокурора про те, що про порушене право держави або про особу, яка його порушила, прокурору стало відомо лише після збору матеріалів за листом Колодистенської сільської ради від 25 травня 2018 року. Таким чином, початком перебігу позовної давності є не день прийняття ГУ Держгеокадастру оспорених наказів та укладення договорів оренди землі і не день реєстрації відповідного права за ОСОБА_1 , а день, коли прокурору стало чи могло стати відомо про порушення вимог законодавства за результатами перевірки, проведеної після отримання листа Колодистенської сільської ради від 25 травня 2018 року.

Доводи інших учасників справи

Відзив (заперечення) на касаційну скаргу не надходили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Звенигородського районного суду Черкаської області цивільну справу № 704/1145/18 за позовом заступника керівника Звенигородської місцевої прокуратури в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області, ОСОБА_1 , третя особа - Селянське (фермерське) господарство «Еталон», про визнання незаконними і скасування рішень органу державної влади, визнання договорів оренди землі недійсними.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2022 року справу № 704/1145/18 призначено до судового розгляду.

Обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що наказом ГУ Держземагенства у Черкаській області від 31 грудня 2013 року № ЧК/7124084000:01:001/00001802 затверджено проект землеустрою щодо відведення в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки площею 34,6322 га для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Колодистенської сільської ради Тальнівського району Черкаської області та надано земельну ділянку сільськогосподарського призначення із земель державної власності площею 34,6322 га з кадастровим № 7124084000:01:001:0972 в оренду терміном на 10 років для ведення фермерського господарства.

Наказом ГУ Держземагенства у Черкаській області від 31 грудня 2013 року № ЧК/7124084000:01:001/00001803 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 31,0199 га в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Колодистенської сільської ради Тальнівського району та надано земельну ділянку сільськогосподарського призначення із земель державної власності площею 31,0199 га з кадастровим № 7124084000:01:001:0973 в оренду терміном на 10 років для ведення фермерського господарства.

На підставі наказу ГУ Держземагентства у Черкаській області від 31 грудня 2013 року № ЧК/7124084000:01:001/00001802 між ГУ Держземагенства у Черкаській області та ОСОБА_1 31 грудня 2013 року укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим № 7124084000:01:001:0972 площею 34,6322 га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04 лютого 2014 року за індексним № 10634549.

Згідно наказу ГУ Держземагенства у Черкаській області від 31 грудня 2013 року № ЧК/7124084000:01:001/00001803 між ГУ Держземагентства у Черкаській області та ОСОБА_1 31 грудня 2013 року укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим № 7124084000:01:001:0973 площею 31,0199 га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04 лютого 2014 року за індексним № 10633144.

Відповідно до договору суборенди земельної ділянки від 29 жовтня 2014 року, укладеного між орендарем ОСОБА_1 та суборендарем СФГ «Еталон», орендар ОСОБА_1 передав у суборенду земельну ділянку, що перебуває у державній власності, з кадастровим № 7124084000:01:001:0973 загальною площею 31,0199 га у строкове платне володіння і користування без зміни цільового призначення строком на 9 років 2 місяці до 31 грудня 2023 року. Право суборенди СФГ «Еталон» на земельну ділянку площею 31,0199 га зареєстровано державним реєстратором на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30 жовтня 2014 року за індексним № 16853992.

У цей же день (29 жовтня 2014 року) між орендарем ОСОБА_1 та суборендарем СФГ «Еталон» укладений договір суборенди, за яким орендар передав у суборенду земельну ділянку, що перебуває у державній власності, загальною площею 34,6322 га у строкове платне володіння і користування без зміни цільового призначення строком на 9 років 2 місяці до 31 грудня 2023 року. Право суборенди СФГ «Еталон» на земельну ділянку площею 34,6322 з кадастровим № 7124084000:01:001:0972 зареєстровано державним реєстратором на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30 жовтня 2014 року за індексним номером 16852765.

Рішеннями Тальнівської районної ради Черкаської області від 23 січня 2015 року № 6-8/VI та від 15 вересня 2015 року №41-18/VI районна рада затвердила технічну документацію з розрахунку нормативної грошової оцінки земельних ділянок площею 34,6322 га з кадастровим №7124084000:01:001:0972 та площею 31,0199 га з кадастровим №7124084000:01001:0973 відповідно, які надаються в оренду ОСОБА_1 .

Відповідно до інформації Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області Державної фіскальної служби України від 03 вересня 2018 року вищезазначені земельні ділянки протягом 2015-2018 років декларує СФГ «Еталон» та згідно з інформацією Колодистенської сільської ради Тальнівського району сплачує орендну плату відповідно до договорів суборенди від 29 жовтня 2014 року, укладених із ОСОБА_1 .

Згідно з інформацією ГУ Держпродспоживслужби в Черкаській області від 10 липня 2018 року за ОСОБА_1 у період із 31 грудня 2013 року теперішнього часу сільськогосподарська техніка не зареєстрована.

Обґрунтовуючи підстави позову, прокурор посилався на те, що ОСОБА_1 отримав спірні земельні ділянки в оренду з порушенням приписів статті 124 ЗК України, яка регламентує порядок передачі земельних ділянок в оренду, що перебувають у державній або комунальній власності, за результатами проведення земельних торгів, у зв`язку з чим просив визнати незаконними і скасувати накази ГУ Держземагенства, на підставі яких ці земельні ділянки передані в оренду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 29 грудня 2020 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року є посилання заявника на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду: від 06 червня 2018 року в справі № 372/1387/13-ц, від 03 липня 2018 року в справі № 910/23481/17, від 13 лютого 2019 року в справі № 913/112/18, від 29 серпня 2018 року в справі № 911/2044/17, від 26 листопада 2019 року в справі № 914/3224/16, від 28 березня 2018 року в справі № 925/792/17, від 06 листопада 2018 року в справі № 925/473/17, від 14 лютого 2018 року в справі від 920/1077/16 та постанові Верховного Суду України від 12 липня 2017 року в справі № 6-2458цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Позиція Верховного Суду

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтями 124 125 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Пунктом 6 частини першої статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Отже, розмежування компетенції судів з розгляду земельних спорів здійснено відповідно до їх предмета та суб`єктного складу учасників. Земельні спори, сторонами в яких є насамперед юридичні особи та фізичні особи-підприємці, про захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів розглядаються господарськими судами, а інші - за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до частини другої статті 124 ЗК України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Зокрема, не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства (частина друга статті 134 ЗК України).

Частиною першою статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною третьою статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.

Статтею 8 Закону України «Про фермерське господарство» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Відповідно до вимог статей 89 91 92 ЦК України та статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація юридичних осіб - це засвідчення факту створення юридичної особи, після чого виникає цивільна правоздатність юридичної особи.

Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з одержанням ним державного акту на право власності чи постійного користування на земельну ділянку або укладенням договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для державної реєстрації останнього. Натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Відповідно до положень частини першої статті 31 ЗК України та частини першої статті 12 Закону України «Про фермерське господарство» (у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин) землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі, земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності, земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Статтею 12 Закону України «Про фермерське господарство» встановлено, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 у справі № 628/775/18 (провадження № 14-511цс19) зазначено, що «можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. З аналізу положень статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство» слід дійти висновку про те, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство має бути зареєстроване в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Оскільки фермерське господарство є юридичною особою, земельні спори, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, з фермерським господарством, підвідомчі господарським судам».

Схожий за змістом висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц (провадження № 14-5цс18), від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц (провадження № 14-262цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц (провадження № 14-282цс18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 року в справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19) зроблено висновок, що спори фермерських господарств, які є юридичними особами, з іншими юридичними особами, зокрема з органом державної влади, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, підвідомчі господарським судам. Тобто якщо на час звернення до суду з таким позовом фермерське господарство, з метою створення якого надавалась земельна ділянка, вже зареєстровано, то справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, навіть якщо відповідачем у справі зазначено фізичну особу, якій ця земельна ділянка надавалась з метою створення фермерського господарства.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц (провадження № 14-5цс18), від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц (провадження №14-262цс18), від 12 грудня 2018 року у справах №704/29/17-ц (провадження №14-495цс18) і № 388/1103/16-ц (провадження №14-419цс18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 у справі № 626/1055/17 (провадження № 14-399цс19) вказано, що відповідно до статті 12 Закону України «Про фермерське господарство» земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства. Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що оскільки фермерські господарства є юридичними особами, їхні спори щодо права власності чи іншого речового права на землю з іншими юридичними особами, органами, уповноваженими здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, і прокурором, який обґрунтовує позовні вимоги порушенням інтересів держави у сфері розпорядження ділянками державної та комунальної власності, треба розглядати за правилами господарського судочинства (див. постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц (провадження № 14-262цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 704/29/17-ц (провадження № 14-495цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 388/1103/16-ц (провадження № 14-419цс18).

Проте, якщо на час звернення з позовом для вирішення спору про користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, фермерське господарство не зареєстроване, то стороною таких спорів є громадянин, якому надавалась земельна ділянка, а спір треба розглядати за правилами цивільного судочинства (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц (провадження № 14-407цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц (провадження № 14-282цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 620/371/17 (провадження № 14-296цс19), від 16 жовтня 2019 року у справі № 365/65/16-ц (провадження № 14-371цс19).

Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що оспореними наказами ГУ Держземагенства у Черкаській області в оренду ОСОБА_1 надано земельні ділянки площею 34,6322 га та 31,0199 га терміном на 10 років в адміністративних межах Колодистенської сільської ради Тальнівського району для ведення фермерського господарства.

29 червня 2016 року ОСОБА_1 створив Фермерське господарство «Юг-Агрострім», яке за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на теперішній час не перебуває у процесі припинення.

Оскільки на час звернення прокурора до суду з позовом фермерське господарство, з метою створення якого надавались земельні ділянки, вже зареєстровано, то справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Наведеного суди першої та апеляційної інстанції не врахували та розглянули справу із порушенням предметної юрисдикції, що є підставою для скасування судових рішень та постановлення ухвали про закриття провадження у справі, у зв`язку з тим, що справа не підсудна цивільному судочинству.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

При цьому суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ (частина перша статті 256 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частини другої статті 414 ЦПК України обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги є порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу.

З огляду на те, що цю справу суди першої та апеляційної інстанцій розглянули з порушенням правил юрисдикції, судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року в справі № 750/3192/14 (провадження № 14-439цс19) вказано, що «закінчивши касаційний розгляд і закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд касаційної інстанції має роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства».

Оскільки Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вирішив на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі, то він відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції.

Щодо клопотання заступника керівника Черкаської обласної прокуратури про участь у судовому засіданні

Від заступника керівника Черкаської обласної прокуратури надійшло клопотання про участь у судовому засіданні представників Черкаської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора.

Європейський суд з прав людини вказав, що процедура допуску скарг до розгляду та провадження виключно з питань права, на відміну від того, що стосується питань фактів, може відповідати вимогам статті 6 Конвенції, навіть якщо скаржнику не була надана можливість бути особисто заслуханим апеляційним чи касаційним судом, за умови, якщо відкрите судове засідання проводилось у суді першої інстанції і якщо суди вищої інстанції не мали встановлювати факти справи, а тільки тлумачити відповідні юридичні норми (ZHUK v. UKRAINE, № 45783/05, § 32, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Згідно статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішує Верховний Суд з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Оскільки суд касаційної інстанції не приймав рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень у справі і такої необхідності колегія суддів не вбачає, тому підстави для задоволення клопотання відсутні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Отже, колегія суддів вважає, що оскаржені рішення слід скасувати та закрити провадження у справі.

Керуючись статтями 255 256 400 403 414 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання заступника керівника Черкаської обласної прокуратури про участь у судовому засіданні відмовити.

Касаційну скаргу заступника керівника Черкаської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 29 грудня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року скасувати.

Провадження у справі за позовом заступника керівника Звенигородської місцевої прокуратури в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області, ОСОБА_1 , третя особа - Селянське (фермерське) господарство «Еталон», про визнання незаконними і скасування рішень органу державної влади, визнання договорів оренди землі недійсними закрити.

Роз`яснити керівнику Звенигородської місцевої прокуратури, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун