Постанова

Іменем України

10 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 705/1279/18

провадження № 61-11724св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 квітня 2019 року у складі судді Мазуренко Ю. В. і постанову Апеляційного суду Черкаської області від 30 травня 2019 року у складі колегії суддів: Храпка В. Д., Вініченка Б. Б., Гончар Н. І.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки від 29 серпня 2017 року, укладеного між ОСОБА_2 і

ОСОБА_3 липні 2018 року ОСОБА_1 збільшив позовні вимоги. Посилаючись на те, що ОСОБА_2 у відзиві на його позовну заяву порочить його честь і гідність, просив зобов`язати відповідачка спростувати відомості, що не відповідають дійсності, вилучити з відзиву факти приниження гідності і ділової репутації, стягнути моральну шкоду 20 000,00 грн.

Позов мотивований тим, що згідно з договором дарування від 27 травня 1994 року позивачу та ОСОБА_2 належить по 1/3 частині жилого будинку, що розташований на земельній ділянці розміром 2035 кв. м.

29 серпня 2017 року ОСОБА_2 подарувала земельну ділянку ОСОБА_3 без повноважень на самостійні дії щодо спільної земельної ділянки та без згоди позивача.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 квітня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування та відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Рішення першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги позивача про визнання договору дарування ОСОБА_2 від 29 липня 2017 року недійсним і відшкодування моральної шкоди є безпідставними та необґрунтованими. Позивач не довів тих обставин, на які він посилається в своїй позовній заяві.

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 30 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 квітня 2019 року залишено без задоволення, а рішення суду - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 , використовуючи своє законне право на приватизацію земельної ділянки, здійснила її приватизацію особисто на себе. В спільну сумісну власність подарована земельна ділянка не передавалася. ОСОБА_1 не є співвласником цієї земельної ділянки. Посилання ОСОБА_1 на порушення ОСОБА_2 статті 358 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) при укладенні договору дарування є помилковим. Земельна ділянка, що перебувала у власності ОСОБА_2 , не була призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Тому вона мала право на укладення договору дарування земельної ділянки. Оскарження рішення Уманської міської ради та державного акту на право власності на земельну ділянку є предметом спору іншої цивільної справи, тому суд не мав законних підстав для зупинення провадження у справі. Укладений договір дарування земельної ділянки не суперечить чинному законодавству. Стороною договору дарування від 29 серпня 2017 року був ОСОБА_3 . Але він до участі в справі не був залучений. ОСОБА_1 не заявляв до нього позову. Інформація, викладена у відзиві на позов, стосувалася предмету позову та є оцінкою позовних вимог. Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

12 червня 2019 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 квітня 2019 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 30 травня 2019 року, просив суд касаційної інстанції скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції і направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без клопотання та заперечень позивача, що не враховано апеляційним судом.

Судами порушено статтю 321 ЦК України, статті 22 87 90 110 111 116 118 125 126 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Відповідач порушила мораторій, що діяв до 01 січня 2019 року, та незважаючи на судові спори щодо законності приватизації земельної ділянки, здійснила незаконну приватизацію земельної ділянки. З огляду на це, оспорюваний договір дарування є недійсним з моменту його вчинення.

Спірна земельна ділянка належить сторонам цієї справи. На зазначену земельну ділянку поширюється правовий режим, що обумовлює її відчуження за згодою всіх співвласників, проте позивач такої згоди не давав. Новий набувач земельної ділянки - ОСОБА_3 , є правонаступником зобов`язань відповідача у договорі дарування від 27 травня 1994 року, проте ОСОБА_3 відмовляється їх виконувати.

Відповідач відокремила частину земельної ділянки площею 150 кв. м, приватизувала її на підставі рішення Уманської міської ради від 27 січня 2005 року № 2.6-46/4, яке позивач оспорює та дія якого з огляду на це зупинена судом. Ця земельна ділянка призначена для ведення особистого селянського господарства. Оскільки оспорюваний договір є недійсним, то позивач залишається співвласником цієї земельної ділянки.

Позиції інших учасників

У вересні 2019 року ОСОБА_2 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якій просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивований тим, що позивач ставить питання про визнання недійсним договору дарування, укладеного відповідачем щодо об`єкта особистої приватної власності - земельної ділянки площею 150 кв. м, призначеної для ведення особистого селянського господарства, що не порушує права позивача.

Позивач подав до відповідача близько 30 позовів, що стосуються її земельної ділянки, в чому відповідач вбачає ознаки психологічного тиску з боку позивача. Позивач має на меті безкоштовно отримати земельну ділянку відповідача. З цього приводу відповідач звернулася до відділу поліції з заявою щодо неправомірних дій позивача та його сина.

Позивач отримав у приватну власність земельну ділянку площею 0,0342 га на АДРЕСА_1 на підставі рішень Уманської міської ради від 28 лютого 2006 року № 12-58/4 і від 26 грудня 2007 року № 2.10-27/5 для будівництва та обслуговування жилого будинку, про що видано державний акт від 22 квітня 2008 року серії ЯД № 971959.

Земельна ділянка площею 0,2035 га, закріплена за домогосподарством АДРЕСА_1 , була розділена між всіма власниками рішенням Уманського міськрайонного суду від 02 липня 2004 року, встановлено порядок користування цією земельною ділянкою, сторонам виділено у користування по 248,5 кв. м. Із них, земельна ділянка площею 0,0150 га передана для ведення особистого селянського господарства на підставі рішення Уманської міської ради від 27 квітня 2005 року № 2.6-44/4 у власність відповідача, якій на підставі даного рішення видано державний акт на право власності на земельну ділянку від 14 червня 2005 року серії ЯА № 465983. Ця земельна ділянка окремо виділена в натурі на місцевості, на ній не розміщено будь-яких будівель, тому її відчуження не порушує права позивача, а подання позову має на меті не захист прав позивача, а заподіяння шкоди відповідачу.

Зміст оспорюваного договору не суперечить законодавству та моральним засадам суспільства, відповідає волі сторін, спрямований на реальне настання правових наслідків, є чинним.

Позивачем не зазначено у позовній заяві та не надано суду докази своїх позовних вимог, а твердження позивача про порушення його прав є припущенням позивача.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Фактичні обставини, встановлені судом

Відповідно до договору дарування, що був укладений 27 травня 1994 року та посвідчений державним нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за № 2-1577, ОСОБА_7 подарувала, а ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , прийняли в дар кожен в рівних частках належну ОСОБА_7 1/3 частину жилого будинку з відповідною частиною надвірних споруд на АДРЕСА_1 , який розташований на присадибній ділянці розміром 2035 кв. м.

ОСОБА_2 приватизувала частину земельної ділянки за зазначеною адресою і відповідно до договору дарування від 29 серпня 2017 року подарувала її

ОСОБА_3 Мотиви , з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦПК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Судами встановлено, що предметом оспорюваного договору дарування була земельна ділянка, яка належала відповідачу.

Твердження позивача про те, що подарована відповідачем земельна ділянка є об`єктом права спільної власності сторін не ґрунтуються на обставинах справи, встановлених судами, і не доведені позивачем.

Тому доводи касаційної скарги про факт порушення прав позивача оспорюваним договором є безпідставними.

Доводи касаційної скарги щодо порушення під час укладення оспорюваного договору дарування мораторію на відчуження земельних ділянок суперечать нормам земельного права.

Подарована ОСОБА_2 за оспорюваним договором земельна ділянка не відводилася для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, тому обмеження, передбачені у підпункті «б» пункту 15 Розділу Х Перехідних положень ЗК України (в редакції, яка діяла на час виникнення правовідносин), на неї не поширюються.

Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо відмови у позовних вимогах про захист гідності та ділової репутації моральної шкоди, оскільки відомості, які позивач вважав такими, що порочать його гідність і ділову репутацію, були зазначені відповідачем у відзиві на позовну заяву в цій справі, поданому до суду.

У частині четвертій статті 32 Конституції України передбачено, що кожному гарантується судовий захист права спростування недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Крім того, у статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

У частинах першій і другій статті 30 Закону України «Про інформацію» передбачено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

У пункті 17 Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснено, що інформація, зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, а також в процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою пред`явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним законом.

Інформація, внаслідок поширення якої позивач просив надати захист його права на недоторканість гідності та ділової репутації, викладена у відзиві на позов, стосувалася предмету позову та є оціночною інформацією позовних вимог.

Необґрунтованими є доводи касаційної скарги щодо неправомірного розгляду справи у порядку спрощеного провадження.

Відповідно до частини першої статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи та справи, що виникають з трудових відносин.

Згідно з частиною шостою статті 19 ЦПК України малозначними справами є:

1) справи, в яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У частині третій статті 274 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: ціну позову; значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з частиною першою статті 277 ЦПК України питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Зазначені норми процесуального права дотримані судом першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Судами попередніх інстанцій правильно встановлені фактичні обставини справи та вирішена справа із застосуванням норми матеріального та процесуального права, які підлягали застосуванню, у зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 квітня 2019 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 30 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко В. С. Жданова В. О. Кузнєцов