ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2024 року

м. Київ

справа № 705/1338/21

провадження № 61-409св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Черкаського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Василенко Л. І., Гончар Н. І., Карпенко О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він з 03 грудня 2016 року перебуває з ОСОБА_2 в зареєстрованому шлюбі. Однак в Уманському міськрайонному суді Черкаської області розглядається цивільна справа № 705/91/21 за його позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Під час перебування сторін у шлюбі ними було набуто нерухоме майно, зокрема, квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку за взаємною згодою зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 06 вересня 2018 року.

Після припинення шлюбних стосунків він звертався до ОСОБА_2 з приводу розподілу спільного сумісного майна, набутого під час шлюбу, однак остання відмовилася у добровільному порядку здійснити розподіл вищевказаного майна. Отже, ОСОБА_2 відмовляється добровільно визнати належну йому частку спільного майна.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 27 липня 2023 року, ухваленим у складі судді Єщенко О. І., у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачка надала суду належні та допустимі докази, необхідні для спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними у період шлюбу, а саме на спірну квартиру.

Із довідок про доходи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 випливає, що під час шлюбу їхні доходи не були такого розміру, який би дозволив придбати спірну квартиру. Те, що квартира була придбана батьками відповідачки, а не сторонами, доводять показання свідків, які були попереджені про кримінальну відповідальність за надання неправдивих показань.

Натомість суд відхилив доводи позивача про те, що він працював неофіційно та отримував достатні кошти, що дозволяло сім`ї заощаджувати і відповідно придбати квартиру за спільні кошти, оскільки жодного доказу цього позивачем надано не було.

Суд вважав, що спірна квартира не відповідає усім критеріям, необхідним для визнання її спільним сумісним майном подружжя, яке підлягає поділу. Лише час придбання майна (перебування у шлюбі), без підтвердження того, що воно придбане за спільні кошти подружжя, не є підставою для визнання його спільно нажитим.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 27 липня 2023 року скасовано.

Прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із того, що дослідивши наявні в матеріалах справи докази не підтверджують того, що спірна квартира є особистою власністю відповідачки. Зокрема, суд апеляційної інстанції проаналізував договори купівлі-продажу від однієї дати, а саме: від 06 вересня 2018 року. За одним із договорів батьком відповідачки ОСОБА_3 продано житловий будинок за ціною 67 000,00 грн. За іншим договором ОСОБА_2 в період перебування у шлюбі з ОСОБА_1 та за його офіційної згоди, що відображено у договорі, придбано у власність спірну квартиру, вартість якої згідно цього ж договору становить 350 000,00 грн.

Суд апеляційної інстанції вказав, що зазначені договори купівлі-продажу, хоча і датовані однією датою, водночас не є договорами міни. Сторони вказаних договорів різні, а безпосередні предмети договорів значно відрізняються за своєю вартістю. Факт передачі коштів, отриманих від продажу будинку, ОСОБА_3 дочці для купівлі спірної квартири (а у разі передачі, і умови їх передачі, зокрема одноособово відповідачці чи для потреб її сім`ї), не доведений відповідачкою.

Таким чином, апеляційний суд вважав, що висновок суду першої інстанції про те, що сторони у справі під час шлюбу не мали доходів такого розміру, які б дозволили придбати зазначену квартиру, і що придбання спірної квартири батьком відповідачки підтверджується показами свідків, не відповідає матеріалам справи.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем доведено те, що спірну квартиру було придбано в період шлюбу, а відповідачка в свою чергу не довела, що зазначена квартира не є спільною сумісною власністю подружжя.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У січні 2024 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просила суд скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на показання свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , які суду пояснили, що фактично було укладено договір міни житлового будинку батька ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на спірну квартиру.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, визнаючи за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину спірної квартири, не визначив, за які кошти ця квартира була придбана (джерело походження) тане визначив мети її придбання.

Підставою касаційного оскарження постанови Черкаського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права, зокрема суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 732/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 не надходив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У лютому 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 03 грудня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 27 травня 2021 року у справі № 705/91/21 (а. с. 12, 54-56).

Під час перебування сторін у шлюбі у них народився син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 06 вересня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черкаської області Роголь Г. І., зареєстровано в реєстрі за № 3762, ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_2 купила у власність за 350 000,00 грн двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 51, 52).

Згідно з пунктом 4.3 цього договору купівля квартири здійснюється за згодою чоловіка покупця ОСОБА_1 , викладеною у формі заяви, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черкаської області Роголь Г. І. 06 вересня 2018 року за реєстровим № 3761.

Відповідно до звіту про оцінку майна від 08 лютого 2021 року, виконану Товариством з обмеженою відповідальністю «Оціночна компанія «Вектор», вартість квартири АДРЕСА_1 становить 657 700,00 грн (а. с. 14).

Згідно з договором купівлі-продажу житлового будинку від 06 вересня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черкаської області Роголь Г. І., зареєстровано в реєстрі за № 3760, ОСОБА_3 (батько ОСОБА_2 ) продав, а ОСОБА_5 купила у власність за 67 000,00 грн житловий будинок АДРЕСА_4 (а. с. 49, 50).

Відповідно до довідки Дочірнього підприємства «Умань-Агро» (далі - ДП «Умань-Агро») від 21 грудня 2020 року № 493 ОСОБА_2 з 03 жовтня 2016 року працює на посаді юрисконсульта юридичного відділу в ДП «Умань-Агро» (а. с. 43).

Згідно з наказом ДП «Умань-Агро» від 03 січня 2020 року № 2-в ОСОБА_2 надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 06 січня 2020 року до 11 листопада 2022 року.

Відповідно до наказу ДП «Умань-Агро» від 11 січня 2021 року № 1-к «Про переривання відпустки та вихід на роботу» ОСОБА_2 з 11 січня 2021 року перервано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, надану їй згідно з наказом від 03 вересня 2020 року № 2-в у зв`язку з виходом на роботу з неповним тижневим навантаженням юрисконсультом юридичного відділу, з робочим відділом у с. Гереженівка та оплатою праці згідно з штатного розпису (а. с. 44).

З довідок про доходи ДП «Умань-Агро» вбачається, що загальна сума доходу ОСОБА_2 за період жовтень-грудень 2016 року становить 15 917,25 грн; за період січень-грудень 2017 року становить 79 314,13 грн; за період січень-грудень 2018 року становить 117 536,49 грн (а. с. 45-47).

Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 13 жовтня 2021 року розмір доходу ОСОБА_1 за квітень 2017 становить 12 859,63 грн, січень 2018 року - 17 489,43 грн, лютий 2018 року - 21 490,69 грн, березень 2018 року - 23 181,28 грн та квітень 2018 року - 23 478,27 грн (а. с. 48).

У судових засіданнях суду першої інстанції були допитані свідки, які суду надали такі показання:

- свідок ОСОБА_4 (мати ОСОБА_2 ) зазначила, що будинок, який був проданий ОСОБА_5 , належав її колишньому чоловіку ОСОБА_3 , кошти за його продаж були витраченні та купівлі у ОСОБА_5 квартири, за яку ОСОБА_3 ще доплатив, оскільки будинок був проданий за 14 000,00 дол. США, а квартира куплена за 21 000,00 дол. США. Було оформлено саме договір купівлі-продажу, оскільки на договір дарування не було грошових коштів, тому вирішили оформити квартиру саме таким способом, шляхом укладання договору купівлі-продажу, а не договору дарування, за яким ОСОБА_3 подарував би квартиру доньці ОСОБА_2 ;

- свідок ОСОБА_5 показала, що у неї була двокімнатні квартира, а будинок належав ОСОБА_3 (батьку ОСОБА_2 ) Батьки ОСОБА_2 в якості різниці між вартістю квартири та будинку доплатили їй 7 000,00 дол. США. При укладенні договорів купівлі-продажу були присутні ОСОБА_2 та її батьки. ОСОБА_1 вона бачила лише один раз у нотаріуса під час укладення договору купівлі-продажу, ніякої іншої участі він у придбанні та оформленні квартири не брав;

- свідок ОСОБА_3 зазначив, що ОСОБА_2 з ОСОБА_1 після одруження проживали в орендованій квартирі в м. Умані Черкаської області. Потім він вирішив продати свій будинок у с. Ладижинці Уманського району Черкаської області та придбати ОСОБА_2 квартиру. Власниця спірної квартири ОСОБА_5 , подивившись його будинок, погодилася обміняти квартиру на будинок з доплатою в розмірі 7 000,00 дол. США. У нього були свої грошові кошти та він ще невистачаючу суму позичив і привіз кошти до нотаріуса. ОСОБА_1 приїздив до нотаріуса лише для підписання згоди на придбання спірної квартири. За його будинок ніхто грошові кошти не отримував, а лише передали різницю в розмірі 7 000,00 дол. США;

- свідок ОСОБА_8 показав, що зі слів онуки ОСОБА_2 , йому відомо, що ОСОБА_1 на початку його спільного життя з ОСОБА_2 працював десь рік, а потім були поодинокі заробітки. Заборгованість зі сплати комунальних послуг за спірну квартиру сплачували всі разом.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, спір стосується поділу спільного майна подружжя.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.

Як роз`яснено судам у пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Частиною першою статті 71 СК України передбачено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Із системного аналізу норм статей 57 60 61 63 65 70 СК України випливає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю незалежно від участі кожного з подружжя у її виникненні, і право визначати порядок здійснення права спільної сумісної власності та частки кожного з подружжя при поділі майна є рівними.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, судом апеляційної інстанції встановлено, не спростовано матеріалами справи та сторонами те, що право власності на спірну квартиру було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 06 вересня 2018 року, тобто під час перебування сторін у шлюбі з грудня 2016 року до травня 2021 року.

Також суд апеляційної інстанції, проаналізувавши договори купівлі-продажу від 06 вересня 2018 року, обґрунтовано зазначив, що за одним із договорів ОСОБА_3 , який є батьком ОСОБА_2 , продано житловий будинок за 67 000,00 грн, а за іншим ОСОБА_2 в період перебування в шлюбі з ОСОБА_1 , та за його офіційної згоди, що відображено у договорі, придбано у власність спірну квартиру, вартість якої, згідно цього ж договору становить 350 000,00 грн.

Однак ці договору не є договорами міни.

Сторони вказаних договорів різні, а безпосередні предмети договорів значно відрізняються за своєю вартістю.

Факт передачі коштів, отриманих від продажу будинку, ОСОБА_3 дочці ОСОБА_2 для купівлі спірної квартири (а у разі передачі, і умови їх передачі, зокрема одноособово ОСОБА_2 чи для потреб її сім`ї) - не доведений ОСОБА_2 .

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, про те, що позивач надав суду належні, допустимі та достовірні докази на підтвердження того, що спірну квартиру було придбано в період шлюбу, в свою чергу відповідач не довела, що ця квартира не є спільною сумісною власністю подружжя.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Висновки суду апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду, на які містяться посилання в касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судового збору не проводиться.

Керуючись статтями 141 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник