ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 705/1728/21

провадження № 61-2390св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу подану представником ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Черкаського апеляційного суду від 26 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Сіренка Ю. В., Гончар Н. І., Новікова О. М.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Позов мотивовано тим, що відповідно до розписки від 25 листопада

2019 року позивач надав відповідачці в борг гроші в сумі 10 489,55 дол. США строком на 1 місяць. Вказані кошти вона повинна була повернути до 25 грудня 2019 року. На забезпечення цієї угоди відповідачка зазначила свій власний житловий будинок, який належить їй, і є її приватною власністю. 23 січня

2021 року позивач направив на адресу відповідачки письмову претензію

з вимогою повернення боргу, яка отримана відповідачкою 04 лютого 2021 року

і залишилась без реагування. Вказував, що відповідачка повернула лише частину заборгованості. Станом на 31 березня 2021 року сума боргу становить

8 073,8 дол. США.

З урахуванням уточненої позовної заяви ОСОБА_1 просив стягнути

з ОСОБА_2 на свою користь суму боргу в розмірі 295 247,56 грн, суму індексу інфляції за період прострочення повернення боргу у розмірі

1 476 237,85 грн, 3 % річних з простроченої суми у розмірі 26 572,28 грн,

а всього - 1 798 057,69 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 22 серпня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що досліджена розписка та її зміст не свідчать про те, що позивач передав, а відповідач отримала від позивача кошти у сумі

10 489,55 дол. США. Також немає місця складання розписки, вказівки на дату отримання коштів та точної дати, коли має бути повернуто борг. Розписка як борговий документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів, всупереч цьому розписка, надана до суду позивачем, таких відомостей не містить.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 26 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 22 серпня

2023 року скасовано і ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в сумі

295 247,56 грн.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 % річних від простроченої суми, що складає 18 297,25 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 кошти за договором позики у розмірі 10 489,55 дол. США, що позивач довів та про що позичальник написала письмову розписку, що підтверджує факт передання і факт отримання цих коштів. Проте в обумовлений у розписці строк та на вимогу позикодавця кошти в повному обсязі не повернула, порушила своє грошове зобов`язання, у результаті чого виникла заборгованість, яка підлягає стягненню у заявленому позивачем розмірі. Суд послався на відповідну судову практику Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду. При цьому суд вбачав підстави для стягнення 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України за період з 23 січня 20221 року до

15 лютого 2023 року в розмірі 18 297,25 грн. Відмовивши в задоволенні позову

в частині стягнення інфляційних витрат, апеляційний суд зазначив, що інфляція поширюється на грошове зобов?язання, яке визначене договором у національній валюті (гривні), а не в іноземні валюті.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

19 лютого 2024 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 26 грудня 2023 року і залишити в силі рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 22 серпня

2023 року.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд не взяв до уваги пояснення відповідачки про те, що вона грошові кошти не отримувала. Розписку написала під психологічним тиском. Наявна в матеріалах справи розписка не містить підтверджуючих відомостей про безпосередній факт отримання ОСОБА_2 коштів в борг від ОСОБА_1 .

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення представник заявника зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 червня 2021 року у справі

№ 753/11670/17, від 04 березня 2020 року у справі № 632/2209/16-ц, від

08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Уманського міськрайонного суду Черкаської області.

29 квітня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

25 листопада 2019 року ОСОБА_2 надала ОСОБА_1 розписку, відповідно до змісту якої ОСОБА_2 взяла у ОСОБА_1 гроші в борг

у сумі 10 489,55 дол. США терміном на 1 місяць. На забезпечення цієї угоди зазначено житловий будинок, який знаходиться на АДРЕСА_1 і є приватною власністю ОСОБА_2 .

Також в розписці зазначено, що вона написана ОСОБА_2 власноручно, при пам`яті та в ясному розумі, без будь-якого тиску.

23 січня 2021 року ОСОБА_1 направив ОСОБА_2 претензію

з вимогою повернути борг в сумі залишку 8 504,57 дол. США до 20 лютого

2021 року.

Відповідно до виписки по картці / рахунку ОСОБА_1 , виданої Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» 11 серпня 2021 року, ОСОБА_2 здійснювала перерахунок коштів на карту позивача в період

з 14 грудня 2019 року до 16 квітня 2021 року на загальну суму 57 019,51 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону відповідає.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням

є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частинами першою, другою статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками,

а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини першої статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).

З метою забезпечення правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики, його умов.

Такі правові висновки щодо застосування статей 1046 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року

у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження

№ 61-30435сво18) вказано: «У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. Тлумачення абзацу

1 частини першої статті 1046, абзацу 1 частини першої статті 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більше того, цивільним законодавством покладається обов`язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики. Це підтверджується використанням таких формулювань: «зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості» (абзац 1 частини першої статті 1046 ЦК України); «позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)» (абзац 1 частини першої статті 1049 ЦК України)».

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У частинах першій, другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Установивши, що між позивачем і відповідачем укладено письмовий договір позики від 25 листопада 2019 року, згідно з яким відповідач отримала від позивача суму позики, однак у визначений строк коштів, одержаних у позику, не повернула, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що

з відповідача на користь позивача підлягає стягненню неповернена сума боргу

з вирахуванням вже сплачених коштів, а також 3 % річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених

у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені апеляційним судом у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, зазначених заявником у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови Черкаського апеляційного суду від 26 грудня

2023 року- без змін, оскільки підстав для її скасування немає.

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу подану представником ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 26 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

Є. В. Коротенко

М. Є. Червинська