Постанова

Іменем України

04 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 705/1958/21

провадження № 61-5973св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінанс Проперті Групп», ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Луценко Вікторія Сергіївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Трепаком Олександром Івановичем, на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 04 листопада 2021 року у складі судді Годік Л. С. та постанову Черкаського апеляційного суду від 08 червня 2022 року у складі колегії суддів: Василенко Л. І., Карпенко О. В., Нерушак Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати недійсними договір відступлення права вимоги від 11 квітня 2018 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінанс Проперті Групп» (далі - ТОВ «Фінанс Проперті Групп») та фізичною особою ОСОБА_2 , щодо відступлення прав вимоги за кредитним договором від 25 вересня 2006 року № U010, а також договір відступлення права вимоги від 11 квітня 2018 року, укладений між ТОВ «Фінанс Проперті Групп» та фізичною особою ОСОБА_2 , щодо відступлення прав вимоги за іпотечним договором від 25 вересня 2006 року № U010/Z1, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Луценко B. C., реєстровий № 1289.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 25 вересня 2006 між нею та відкритим акціонерним товариством «ВіЕйБі Банк» (далі - ВАТ «ВіЕйБі Банк»), у подальшому перейменованим на публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ «ВіЕйБі Банк»), укладений кредитний договір № U010, який забезпечений іпотечним договором № U010/Z1, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

15 грудня 2016 Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» звернулась з позовом до неї про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, який рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 05 червня 2018 року залишений без задоволення у справі № 705/123/17.

Під час судового розгляду зазначеної справи 13 лютого 2018 року ПАТ «ВіЕйБі Банк» продало право вимоги за кредитним договором від 25 вересня 2006 року ТОВ «Фінанс Проперті Групп» за 51 662,45 грн, а ТОВ «Фінанс Проперті Групп», у свою чергу, 11 квітня 2018 року відступило право вимоги за кредитним та іпотечним договорами фізичній особі ОСОБА_2 .

Письмового повідомлення від банку про відступлення права вимоги за кредитним договором вона не отримувала.

12 листопада 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до неї про виселення з квартири АДРЕСА_1 .

У січні 2019 року їй стало відомо, що вказана квартира належить йому на праві власності на підставі іпотечного договору від 25 вересня 2006 року № U010/Z1 та договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 11 квітня 2018 року.

Вказувала, що між відповідачами фактично був укладений договір факторингу. З укладенням оспорюваного договору відступлення права вимоги за кредитним договором відбулася заміна кредитодавця ТОВ «Фінанс Проперті Групп», який є фінансовою установою та має право на здійснення операцій із надання фінансових послуг, на фізичну особу ОСОБА_2 , який не може надавати фінансові послуги.

Відступлення прав вимоги за іпотечним договором можливе лише за умови одночасного здійснення відступлення права вимоги за кредитним договором шляхом укладення договору факторингу, стороною якого ОСОБА_2 бути не може.

Посилаючись на те, що договір відступлення права вимоги укладений з порушенням вимог статті 1054 ЦК України та Закону України «Про іпотеку», відповідно до яких фізична особа не може бути іпотекодержателем за договором іпотеки, який забезпечує виконання зобов`язання за кредитним договором, а також на те, що відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на іншу - фізичну особу, яка не може належати до фінансових установ і не може надавати фінансові послуги, у тому числі й у формі факторингу, просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 04 листопада 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що право вимоги у зобов`язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватись з урахуванням обмежень, встановлених нормами глави 47 ЦК України. За результатами торгів ПАТ «ВіЕйБі Банк» визначив переможного покупця та продав йому майнове право вимоги виконання боржником зобов`язань за кредитним та забезпечувальними договорами. Предметом спірного договору є відступлення прав вимог за плату (купівля-продаж). Метою укладення цього договору є отримання банком коштів для розрахунку зі своїми кредиторами у процедурі ліквідації. Отже за своєю правовою природою спірний договір є договором купівлі-продажу майнового права, укладеним банком під час розпродажу активів у процедурі ліквідації, з метою розрахунку з кредиторами, тому не може бути віднесений до договорів факторингу.

Короткий зміст постанови апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 08 червня 2022 року рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 04 листопада 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з рішенням місцевого суду як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законним і обґрунтованим.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Трепак О. І. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 03 квітня 2019 року в справі № 591/4552/17, від 27 березня 2019 року в справі № 755/5751/17, від 20 лютого 2019 року в справі № 128/639/17, від 03 лютого 2021 року в справі № 161/1388/17, від 10 березня 2021 року в справі № 643/11542/15-ц, від 08 вересня 2021 року в справі № 711/10317/17, від 22 вересня 2021 року в справі № 161/12590/19, від 06 жовтня 2021 року в справі № 754/11112/19, від 01 грудня 2021 року в справі № 727/11945/19, від 19 січня 2022 року в справі № 766/10404/19-ц, від 26 січня 2022 року в справі № 761/41749/19, від 23 лютого 2022 року в справі № 462/5985/18, від 26 квітня 2022 року в справі № 308/1169/20 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року в справі № 909/968/16, від 31 жовтня 2018 року в справі № 465/646/11, від 10 листопада 2020 року в справі № 638/22396/14-ц, від 16 березня 2021 року в справі № 906/1174/18, від 08 червня 2021 року в справі № 346/1305/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні справи.

Між ПАТ «ВІЕЙБІ Банк» та ТОВ «Фінанс Проперті Групп» було укладено саме договір факторингу, яким не встановлено право новому кредитору в подальшому відступати права вимоги за кредитним договором.

Доводи інших учасників справи

ТОВ «Фінанс Проперті Групп» подало відзив. у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У відповіді на відзив представник ОСОБА_1 - адвокат Трепак О. І. просить не враховувати відзив та наполягає на задоволенні касаційної скарги у повному обсязі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 оипня 2022 рокувідкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Уманського міськрайонного суду Черкаської області цивільну справу № 705/1958/21 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінанс Проперті Групп», ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Луценко Вікторія Сергіївна, про захист прав споживачів, визнання договорів про відступлення права вимоги недійсними.

Обставини справи

Суди встановили, що 25 вересня 2006 року між ВАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_1 (яка змінила прізвище на ОСОБА_1 ) укладено кредитний договір № U010, згідно з яким остання отримала кредит в сумі 12 000 доларів США, що еквівалентно 60 600,00 грн, зі сплатою 13,5 % річних та терміном повернення до 23 вересня 2011 року.

На забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором у цей же день (25 вересня 2006 року) між ВАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір № U010/Z1, згідно якого в іпотеку банку передана квартира АДРЕСА_1 .

13 лютого 2018 року проведено електронний аукціон, згідно з протоколом якого на аукціон виставлено актив лоту, а саме: право вимоги за кредитним договором від 25 вересня 2006 року № U010; забезпечення: двокімнатна квартира, що знаходиться за адресою: Черкаська область м. Умань, загальною площею 50,0 кв. м, фінансова порука. Переможцем електронних торгів стало ТОВ «Фінанс Проперті Групп».

У подальшому 13 березня 2018 року між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ТОВ «Фінанс Проперті Групп» укладено договір № 7102 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, за яким банк передав у власність ТОВ «Фінанс «Проперті Групп» майнові права, які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому до боржників, майнових та фінансових поручителів за кредитним та іпотечним договорами від 25 вересня 2006 року.

11 квітня 2018 року між ТОВ «Фінанс Проперті Групп» та ОСОБА_2 укладений договір відступлення права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор передає, а новий кредитор набуває права кредитора в зобов`язанні за кредитним договором з моменту підписання цього договору, новий кредитор набуває статусу кредитора за кредитним договором від 25 вересня 2006 року № U010, укладеним між ВАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_1 ; право вимоги за кредитним договором відступлені ТОВ «Фінанс Проперті Групп» на підставі договору № 7102 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 13 березня 2018 року, укладеним між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ТОВ «Фінанс Проперті Групп».Сторони домовилися, що за відступлення прав вимоги за основним договором новий кредитор сплачує банку грошові кошти у сумі 55 212,33 грн.

Також 11 квітня 2018 року між ТОВ «Фінанс Проперті Групп» та ОСОБА_2 укладено аналогійний договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором № U010/Z1. Вартість відступлення права вимоги, що є предметом цього договору, складає суму 55 212,33 грн.

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 04 листопада 2021 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 08 червня 2022 року є посилання заявника на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 03 квітня 2019 року в справі № 591/4552/17, від 27 березня 2019 року в справі № 755/5751/17, від 20 лютого 2019 року в справі № 128/639/17, від 03 лютого 2021 року в справі № 161/1388/17, від 10 березня 2021 року в справі № 643/11542/15-ц, від 08 вересня 2021 року в справі № 711/10317/17, від 22 вересня 2021 року в справі № 161/12590/19, від 06 жовтня 2021 року в справі № 754/11112/19, від 01 грудня 2021 року в справі № 727/11945/19, від 19 січня 2022 року в справі № 766/10404/19-ц, від 26 січня 2022 року в справі № 761/41749/19, від 23 лютого 2022 року в справі № 462/5985/18, від 26 квітня 2022 року в справі № 308/1169/20 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року в справі № 909/968/16, від 31 жовтня 2018 року в справі № 465/646/11, від 10 листопада 2020 року в справі № 638/22396/14-ц, від 16 березня 2021 року в справі № 906/1174/18, від 08 червня 2021 року в справі № 346/1305/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відступлення права вимоги за кредитним договором і за договором іпотеки на користь ОСОБА_2 , який не є фінансовою установою, не суперечить закону, оскільки оспорювані договір купівлі-продажу майнових прав та договір про відступлення права вимоги за правовою природою не є договорами факторингу. За укладеним договором купівлі-продажу майнових прав жодна зі сторін не передала грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а тому немає підстав для визнання таких правочинів недійсними.

Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною першою статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України).

Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України).

Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.

Частиною третьою статті 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року в справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) зазначено, що договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) таке зобов`язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Натомість договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом є надання фінансової послуги за плату; 2) мета полягає у наданні фактором й отриманні клієнтом фінансової послуги; 3) зобов`язання, в якому клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим; 4) такий договір має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, але й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 5) укладається тільки у письмовій формі та має містити визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Якщо предметом і метою договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.

Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому.

У справі, яка є предметом касаційного перегляду, суди встановили, що за результатами торгів між ПАТ «ВІЕЙБІ Банк» (первісний кредитор), який перебуває у процедурі ліквідації, та ТОВ «Фінанс «Проперті Групп» (новий кредитор) 13 березня 2018 року укладений договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 7102, за яким банк шляхом продажу відступив ТОВ «Фінанс «Проперті Групп» право вимоги за кредитним договором та іпотечним договором. У пункті 1.2 договору сторони встановили, що жодне з положень договору, а також будь-які платежі, які здійснюватимуться на виконання цього договору, не вважаються та не можуть вважатися фінансуванням банку новим кредитором.

За результатами торгів ПАТ «ВІЕЙБІ Банк» визначив переможного покупця та продав йому майнове право вимоги виконання боржниками зобов`язань за кредитним та забезпечувальними договорами. Предметом цього договору є відступлення прав вимог за плату (купівля-продаж). Метою укладення цього договору є отримання банком коштів для розрахунку зі своїми кредиторами у процедурі ліквідації.

Отже, за своєю правовою природою зазначений договір є договором купівлі-продажу майнового права, укладеним банком під час розпродажу активів у процедурі ліквідації з метою розрахунку з кредиторами, тому такий договір не може бути віднесений до договорів факторингу.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року в справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) та від 08 червня 2021 року в справі № 346/1305/19 (провадження № 14-181цс20) викладено правовий висновок, що за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації, відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальними договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ.

У справі, що переглядається, встановлено, що попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії, перебував у процедурі ліквідації та розпродував свої активи з метою розрахунку зі своїми кредиторами.

11 квітня 2018 року між ТОВ «Фінанс Проперті Групп» та ОСОБА_2 укладені договори відступлення права вимоги, за якими ТОВ «Фінанс «Проперті Групп» шляхом продажу відступило ОСОБА_2 право вимоги за кредитним та іпотечним договорами.

Отже, договір про відступлення прав вимоги за його ознакою є договором, за яким банк у зобов`язаннях за кредитним договором від 25 вересня 2006 року і договором іпотеки замінений на ОСОБА_2 як нового кредитора.

ОСОБА_2 не набув право здійснювати фінансові операції щодо боржниці ОСОБА_1 , оскільки за умовами договору про відступлення прав вимоги у нього виникло лише право вимагати виконання зобов`язань за кредитним і іпотечним договорами від 25 вересня 2006 року.

Отже такий договір не можна кваліфікувати як договір факторингу. Він є змішаним, бо містить елементи різних договорів (частина друга статті 628 ЦК України), зокрема ознаки договору купівлі-продажу права вимоги (за умовами якого продавець продав, а покупець придбав право вимоги на публічних торгах) і договору відступлення права вимоги (цесії) (за умовами якого первісний кредитор передав право вимоги новому кредитору), сторонами якого можуть бути будь-які фізичні та юридичні особи.

З урахуванням наведеного висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відступлення права вимоги не суперечить закону, є правильними, а доводи заявника про те, що договір купівлі-продажу майнових прав містить ознаки договору факторингу є помилковими.

Висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані, та не суперечать правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах, що зазначені заявником в касаційній скарзі.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами попередніх інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують.

Інші наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судами, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Трепаком Олександром Івановичем, залишити без задоволення.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 04 листопада 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 08 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун