ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2025 року

м. Київ

справа № 705/2977/24

провадження № 61-15362св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року у складі колегії суддів Фетісова Т. Л., Карпенко О. В., Сіренко Ю. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення грошового зобов`язання, припинення іпотеки та скасування обтяження нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просила:

- визнати припиненими грошові зобов`язання позивача як спадкоємця перед позикодавцем ОСОБА_2 за договором позики від 22 квітня 2019 року, зареєстрованим у реєстрі за № 193;

- визнати припиненою іпотеку згідно з договором іпотеки від 16 липня 2019 року, зареєстрованим у реєстрі за № 2008;

- припинити обтяження (іпотеку) у вигляді заборони на нерухоме майно щодо житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки за цією ж адресою, площею 0,1800 га, кадастровий номер 7124382500:002:1012, яке накладене відповідно до договору іпотеки від 16 липня 2019 року.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина на все належне їй майно, яку прийняла позивач.

За життя спадкодавець ОСОБА_3 як позичальник уклала із ОСОБА_2 як позикодавцем договір позики від 22 квітня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Волошенюк Л. О., за умовами якого позичальник отримала від позикодавця у борг грошові кошти у розмірі 1 745 250,00 грн строком на три роки, тобто до 22 квітня 2022 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики 16 липня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черповицькою І. Ю., за умовами якого в іпотеку передано житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,1800 га, кадастровий номер 7124382500:002:1012.

Після подання до нотаріуса заяви про прийняття спадщини 13 квітня 2022 року та заведення спадкової справи № 39, а саме ІНФОРМАЦІЯ_2, позивач письмово повідомила ОСОБА_2 про смерть своєї матері та просила надати їй копії договору позики від 22 квітня 2019 року та договору іпотеки від 16 липня 2019 року, однак відповідач їй відмовила з посиланням на конфіденційність запитуваної інформації.

Вказувала, що оскільки ОСОБА_2 не звернулася із вимогою про погашення заборгованості за договором позики від 22 квітня 2019 року до спадкоємця боржника, хоча про смерть останньої кредитору було повідомлено письмово, для позивача існує стан юридичної невизначеності, адже, незважаючи на бездіяльність кредитора, боргові зобов`язання у позивача як спадкоємця позичальника зберігаються й досі, а запис про обтяження майна іпотекою є чинним та обмежує права позивача як спадкоємця за законом, що й обумовило звернення до суду з цим позовом.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Уманський міськрайонний суд Черкаської області у складі судді Гудзенко В. Л. рішенням від 12 серпня 2024 року у задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що відповідач не пропустила строки пред`явлення вимоги до спадкоємців боржника, передбачені статтею 1281 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), у зв`язку з чим грошове зобов`язання за договором позики та, відповідно, іпотека за іпотечним договором не є припиненими.

Черкаський апеляційний суд постановою від 29 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 серпня 2024 року скасував і ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 залишив без задоволення.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що всупереч приписів процесуального законодавства суд першої інстанції розглянув справу, спір у якій пов`язаний із спадкуванням, у порядку спрощеного позовного провадження, що є обов`язковою підставою для скасування рішення за результатами апеляційного перегляду.

Відповідач не пропустила строки пред`явлення вимоги до спадкоємців боржника, передбачені статтею 1281 ЦК України, у зв`язку з чим грошове зобов`язання спадкоємця ОСОБА_1 перед позикодавцем ОСОБА_2 за договором позики та, відповідно, іпотека за іпотечним договором не припинилися.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначила, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15, від 09 жовтня 2024 року у справі № 638/1046/14 та у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 у справі № 320/9961/15, від 27 серпня 2020 року у справі № 757/3276/18, від 13 травня 2021 року у справі № 127/27986/18, від 02 лютого 2023 року у справі № 569/2672/21, від 14 травня 2024 року у справі № 350/1578/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивувала тим, що апеляційний суд безпідставно пов`язав перебіг шестимісячного строку пред`явлення вимог до спадкоємця саме з дня, коли кредитор дізнався про прийняття спадщини, адже початок перебігу такого строку слід обчислювати з дня, коли кредитор дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини.

Дізнавшись ІНФОРМАЦІЯ_2 про смерть свого боржника, ОСОБА_2 могла встановити коло спадкоємців та заявити до них претензії або безпосередньо, або через нотаріуса, або зробити те і друге одночасно. Те, що відповідач не скористалася цим правом, не виправдовує пропуск нею преклюзивних строків.

ОСОБА_2 скористалася своїм правом на пред`явлення до позивача як спадкоємця боржника своїх вимог за договорами позики та іпотеки лише 11 січня 2024 року, тобто через півтора року з моменту повідомлення відповідача про смерть боржника та відкриття спадщини ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ). Отже, кредитор ОСОБА_2 пропустила преклюзивні строки пред`явлення вимоги до спадкоємця, визначені статтею 1281 ЦК України.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 26 листопада 2024 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Уманського міськрайонного суду Черкаської області.

16 грудня2024 року справу № 705/2977/24 передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

22 квітня 2019 року між ОСОБА_2 (позикодавець) та ОСОБА_3 (позичальник) укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Волошенюк Л. О. за реєстровим № 193, за умовами якого позикодавець передала у власність позичальнику грошові кошти в сумі 1 745 250,00 грн строком на три роки, до 22 квітня 2022 року, з умовою укладення договору іпотеки (а. с. 25, 26).

З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики 16 липня 2019 року між ОСОБА_2 (іпотекодержатель) та ОСОБА_3 (іпотекодавець) укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черповицькою І. Ю., предметом якого є належні іпотекодавцю житловий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,1800 га, кадастровий номер 7124382500:002:1012 (а. с. 7-9).

Позивач ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 та свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 (а. с. 24).

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Старі Бабани Уманського району Черкаської області, про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 (а. с. 23).

Згідно з витягом про реєстрацію у Спадковому реєстрі від 13 квітня 2022 року № 68804496 приватний нотаріус Уманського районного нотаріального округу Черкаської області Пархоменко Н. М. 13 квітня 2022 року завела спадкову справу за № 39 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 10).

Довідкою приватного нотаріуса Уманського районного нотаріального округу Черкаської області Пархоменко Н. М. від 21 грудня 2023 року № 548/01-6 підтверджується, що спадкова справа після померлої ОСОБА_3 заведена 13 квітня 2022 року на підставі заяви дочки спадкодавця ОСОБА_1 про прийняття спадщини за законом. Син спадкодавця ОСОБА_5 подав заяву про прийняття спадщини за законом із пропуском шестимісячного строку для прийняття спадщини, тому отримав постанову приватного нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину (а. с. 11).

17 червня 2022 року позивач ОСОБА_1 звернулася до відповідача ОСОБА_2 із листом, яким повідомила про день смерті її матері ОСОБА_3 та просила надати документи, які посвідчують право вимоги відповідача з метою їх розгляду. Крім того зазначила, що на час написання листа питання про прийняття спадщини не вирішено (а. с. 36).

02 грудня 2022 року ОСОБА_2 надала відповідь на лист ОСОБА_1 від 17 червня 2022 року, в якій указала, що договірні відносини між нею та покійною ОСОБА_3 викладалися у письмовому вигляді за нотаріально посвідченими договорами, які містять персональні дані та конфіденційну інформацію, розкриття яких перед третіми особами заборонено законом. У зв`язку з цим, ОСОБА_2 відмовила в наданні ОСОБА_1 копій договорів, зазначивши, що може надати ці документи лише спадкоємцю за законом чи за заповітом у разі підтвердження факту прийняття спадщини (а. с. 12).

Під час розгляду справи відповідач ОСОБА_2 стверджувала, що дізналася про прийняття позивачем ОСОБА_1 спадщини лише 11 січня 2024 року (після ознайомлення із матеріалами цивільної справи № 705/5923/23 та виявлення довідки приватного нотаріуса Уманського районного нотаріального округу Черкаської області Пархоменко Н. М. від 21 грудня 2023 року № 548/01-6).

31 січня 2024 року ОСОБА_2 звернулася до ОСОБА_1 із вимогою про усунення порушень основного зобов`язання за договором позики від 22 квітня 2019 року № 193 та за договором іпотеки від 16 липня 2019 року № 2008, у якій просила протягом 30 (тридцяти) днів з моменту отримання вимоги виконати зобов`язання за договором позики та сплатити 68 467,27 дол. США або еквівалент у національній валюті України за курсом Національного банку України на день виплати (а. с. 37-39).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності не нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 378624692 станом на 15 травня 2024 року житловий будинок на АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,18 га, кадастровий номер 7124382500:01:002:1012, належать на праві власності ОСОБА_3 (а. с. 20, 21).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Як передбачено частиною першою статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо врегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна.

У статті 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За змістом статті 11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання в межах вартості предмета іпотеки.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).

Відповідно до статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно зі статтею 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Відповідно до статті 1281 ЦК України (в редакції, чинній на час відкриття спадщини після смерті позичальника) спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб. Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Отже, підставою для застосування положень частини четвертої статті 1281 ЦК України, яка передбачає позбавлення кредитора спадкодавця права вимоги до спадкоємців, є недотримання визначених у частинах другій і третій цієї статті строків пред`явлення вимог до спадкоємців, що прийняли спадщину.

При цьому особливого значення набуває визначення початкового моменту, з якого має обчислюватися передбачений приписами частини другої статті 1281 ЦК України присічний (шестимісячний) строк на пред`явлення своїх вимог кредитором до спадкоємців боржника.

Враховуючи зміст частини другої статті 1281 ЦК України обов`язковими умовами для початку обчислення шестимісячного строку, у межах якого кредитор може реалізувати своє суб`єктивне право тапред`явити вимоги, є:

- обізнаність кредитора про факт відкриття спадщини (отримання кредитором повідомлення від спадкоємців боржника; кредитор в інший спосіб дізнався або міг дізнатися про цей факт);

- обізнаність кредитора про спадкоємців, які прийняли спадщину (отримання кредитором повідомлення від таких осіб; відповідь нотаріуса на запит суду про коло спадкоємців, які прийняли спадщину; ознайомлення із документами про право на спадщину тощо).

Іншими словами, за змістом указаних у другій та третій частинах статті 1281 ЦК України правил варто зробити висновок, що кредитор може фактично звернутися до спадкоємців боржника, які прийняли спадщину, лише у тому випадку, коли йому відомо коло таких осіб.

У постанові Верховного Суду від 08 березня 2023 рок у справі № 669/446/17 (провадження № 61-8415св21) зазначено, що у разі смерті фізичної особи, боржника за зобов`язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво у порядку спадкування, обов`язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника у зобов`язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину. Отже, правовідносини, що виникли між кредитодавцем та боржником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов`язальні правовідносини, що виникли між кредитодавцем та спадкоємцями боржника і вирішуються у порядку статті 1282 ЦК України. Під час вирішення спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини: чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги; коло спадкоємців, які прийняли спадщину; у разі дотримання кредитором строків, визначених статтею 1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини); у разі доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 жовтня 2024 року у справі № 638/1046/14 (провадження № 14-12цс24), на яку посилалася заявник у касаційній скарзі, наголосила, що кредитор може пред`явити вимогу до спадкоємців боржника, які прийняли спадщину, відповідно до вимог статті 1281 ЦК України в один із таких способів: (1) безпосередньо спадкоємцю; (2) опосередковано - через нотаріуса за місцем відкриття спадщини (за межами України - через консульську установу). Сплив строків, визначених статтею 1281 ЦК України, має своїм наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже й неможливість вимагати в суді захисту відповідного права. Отже, під час вирішення спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника суди для правильного вирішення справи першочергово повинні встановити, чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1281 ЦК України, тобто чи вчинив кредитор потрібні дії у матеріальних відносинах.

У постанові Верховного Суду від 25 грудня 2024 року у справі № 704/102/22 (провадження № 61-1766св24) зазначено, що встановлені статтею 1281 ЦК України строки - це строки у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє суб`єктивне право. Стаття 1281 ЦК України не встановлює певного порядку пред`явлення вимог кредиторів до спадкоємців боржника. Разом із тим, необхідно враховувати, що оскільки зі смертю боржника зобов`язання щодо повернення позики включаються до складу спадщини, то умови договору позики щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов`язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї норми.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що:

- ІНФОРМАЦІЯ_1 померла позичальник ОСОБА_3 ;

- листом від 17 червня 2022 року ОСОБА_1 повідомила позикодавця ОСОБА_2 про смерть позичальника ОСОБА_3 , заначивши, що питання про прийняття спадщини не вирішено;

- ОСОБА_2 дізналася про прийняття ОСОБА_1 спадщини після померлої ОСОБА_3 11 січня 2024 року з довідки приватного нотаріуса Уманського районного нотаріального округу Черкаської області Пархоменко Н. М. від 21 грудня 2023 року № 548/01-6, після чого 31 січня 2024 року звернулася до спадкоємця позичальника, яка прийняла спадщину,з вимогою про усунення порушень зобов`язання за договором позики;

- будь-які інші докази повідомлення кредитора про прийняття спадщини спадкоємцем у матеріалах справи відсутні.

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 (провадження № 14-400цс19) сформулювала висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Встановивши, що позикодавець ОСОБА_2 , дізнавшись у січні 2024 року про прийняття ОСОБА_1 спадщини після смерті ОСОБА_3 ,звернулася з вимогою до спадкоємця 31 січня 2024 року, а отже дотрималася строків пред`явлення вимоги до спадкоємця, визначених статтею 1281 ЦК України, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно пов`язав перебіг шестимісячного строку пред`явлення вимог до спадкоємця саме з дня, коли кредитор дізнався про прийняття спадщини, адже початок перебігу такого строку слід обчислювати з дня, коли кредитор дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, не заслуговують на увагу, оскільки у цій справі встановлено, що днем відкриття спадщини є 04 лютого 2022 року, отже, до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення статті 1281 ЦК України зі змінами внесеними Законом України від 03 липня 2018 року № 2478-VIII, згідно з якими якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.

Попередня редакція статті 1281 ЦК України, яка визначала початок перебігу строку пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємця з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, не може бути застосована до спірних правовідносин.

Аргументи касаційної скарги про те, що, дізнавшись ІНФОРМАЦІЯ_2 про смерть боржника, ОСОБА_2 могла встановити коло спадкоємців та заявити до них претензії або безпосередньо, або через нотаріуса, або зробити те і друге одночасно, не заслуговують на увагу, оскільки за встановлених фактичних обставин, враховуючи, що частина третя статті 1281 ЦК України пов`язує перебіг шестимісячного строку пред`явлення вимог до спадкоємця саме з дня, коли кредитор дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права.

Такий висновок узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 25 грудня 2024 року у справі № 704/102/22 (провадження № 61-1766св24).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У справі, яка переглядається, звертаючись 17 червня 2022 року до ОСОБА_2 із листом, ОСОБА_1 не повідомила кредитора про прийняття нею 13 квітня 2022 року спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

З огляду ж на те, що ОСОБА_2 не володіла даними про особу спадкоємця, яка прийняла спадщину, строк обчислення шестимісячного строку, передбаченого частиною другою статті 1281 ЦК України для пред`явлення кредитором своїх вимог до спадкоємців, у спірних правовідносинах має розпочинатися з дня, коли ОСОБА_2 стало відомо про таку особу, тобто з дня ознайомлення із довідкою приватного нотаріуса Уманського районного нотаріального округу Черкаської області Пархоменко Н. М. від 21 грудня 2023 року № 548/01-6.

Отже, враховуючи, що кредитор пред`явив вимогу до спадкоємця боржника 31 січня 2024 року, тобто через двадцять днів від дня ознайомлення із відповідною довідкою приватного нотаріуса, з якої і стало відомо про особу спадкоємця померлої ОСОБА_3 , суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_2 не пропустила встановленого частиною другою статті 1281 ЦК України строку пред`явлення вимог до спадкоємців боржника.

У свою чергу, доводи заявника про застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15, від 09 жовтня 2024 року у справі № 638/1046/14 та у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 у справі № 320/9961/15, від 27 серпня 2020 року у справі № 757/3276/18, від 13 травня 2021 року у справі № 127/27986/18, від 02 лютого 2023 року у справі № 569/2672/21, від 14 травня 2024 року у справі № 350/1578/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), колегія суддів відхиляє, оскільки висновки апеляційного суду у цій справі не суперечать правовим висновкам, сформованим у наведених постановах суду касаційної інстанції, на які міститься посилання у касаційній скарзі.

Загалом доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення по суті спору, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд враховує, що, як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини,право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»(«Hirvisaari v. Finland»), заява № 49684/99).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду, а за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 29 жовтня 2024 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:Є. В. Петров А. І. Грушицький І. В. Литвиненко