Постанова

Іменем України

25 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 706/199/22

провадження № 61-9325св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Маринушкін Арсен Григорович , на постанову Черкаського апеляційного суду від 31 серпня 2022 року в складі колегії суддів: Бородійчука В. Г., Карпенко О. В., Василенко Л. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики у розмірі 117 000,00 грн.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що 27 серпня 2021 року між ним та відповідачем укладений договір позики у вигляді боргової розписки, за умовами якого ОСОБА_2 взяв у нього в борг грошові кошти в розмірі 27 000,00 грн та повинен був повернути їх рівними частинами по 5 400,00 грн протягом 5-ти місяців, тобто до 27 січня 2022 року. У вказаний строк відповідач взяті зобов`язання не виконав.

28 жовтня 2021 року між ним та відповідачем було укладено письмовий договір про надання безвідсоткової позики, згідно з яким позичальник отримав, а позикодавець передав у власність позичальникові гроші в розмірі 90 000,00 грн.

За пунктом 3 договору остаточний розрахунок щодо повернення суми позики мав бути здійснений в строк до 10 листопада 2021 року.

Відповідач борг у визначений сторонами у договорах строк не повернув, умов укладених із позивачем у договорах позики не виконав та ухиляється від їх виконання.

Протягом усього часу з моменту отримання ним коштів і до часу подачі позову до суду відповідач не повернув позивачу кошти в загальному розмірі 117 000,00 грн.

Враховуючи наведене, позивач просив стягнути з відповідача на його користь борг за договором позики у розмірі 117 000,00 грн, а також сплачений судовий збір та витрати на надання професійної (правничої) допомоги.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 19 травня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договорами позики в розмірі 117 000,00 грн та судовий збір в розмірі 1 170 грн.

В задоволенні вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що внаслідок невиконання відповідачем взятих на себе за договорами позики зобов`язань, у нього перед позивачем за вказаними договорами утворилася заборгованість у розмірі 117 000,00 грн, яка підлягає стягненню в судовому порядку.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав суду докази на підтвердження таких витрат, а також їх розрахунок.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у стягненні витрат на правову допомогу, ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв Маринушкін А. Г. , оскаржив рішення в цій частині в апеляційному порядку.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 31 серпня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Маринушкіна А. Г. задоволено частково.

Рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 19 травня 2022 року в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу скасовано та прийнято в цій частині нову постанову, якою стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що заявлений у позовній заяві розмір витрат на правничу допомогу в сумі 50 000,00 грн, враховуючи складність справи, буде надто надмірним та не відповідатиме принципам розумності та співмірності, визначених як основні критерії стягнення таких витрат, та буде надмірним тягарем для фізичної особи (відповідача), тому суд визнав за необхідне, враховуючи, що розгляд справи в суді першої інстанції тривав три місяці, зменшити таке стягнення до 30 000,00 грн. Такий розмір не буде надто надмірним у даному випадку та забезпечуватиме баланс рівноваги між інтересами сторін у справі.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

22 вересня 2022 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Маринушкін А. Г. , засобами поштового зв`язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Черкаського апеляційного суду від 31 серпня 2022 року у вищевказаній справі, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову в частині стягнення судових витрат і в цій частині ухвалити нове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 50 000 грн судових витрат.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої

статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 910/12876/19, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року у справі № 922/3436/20, від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19 та від 19 липня 2021 року у справі № 910/16803/19.

Заявник вказує, що матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат у суді першої інстанції. Разом із тим, апеляційний суд дійшов безпідставного висновку про зменшення розміру витрат на правову допомогу.

Відзив на касаційну скаргу на адресу суду не надходив

Провадження в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У жовтні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що відповідно до розписки від 27 серпня 2021 року ОСОБА_2 отримав в борг у ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 27 000,00 грн із зобов`язанням їх повернути рівними частинами протягом п`яти місяців по 5 400,00 грн кожного місяця, тобто до 27 січня 2022 року.

На підставі договору позики від 26 жовтня 2021 року, відповідач ОСОБА_2 отримав в борг у позивача ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 90 000,00 грн із зобов`язанням їх повернути у строк до 10 листопада 2021 року.

Відповідач ОСОБА_2 у зазначені строки зобов`язання щодо повернення грошових коштів за вказаною розпискою та договором позики не виконав, а тому позивач звернувся до суду з зазначеним позовом про стягнення з відповідача на його користь заборгованість в розмірі 117 000,00 грн.

У позовній заяві позивач також просив стягнути з відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 50 000,00 грн.

Відповідно до пункту 3.1. договору про надання правової допомоги від 10 лютого 2022 року, укладений між Адвокатським бюро «Арсена Маринушкіна» в особі в.о. голови бюро Маринушкіна А. Г. та фізичною особою ОСОБА_1 , вартість послуг складає 50 000 грн. Розмір гонорару є фіксованим та не залежить від обсягу наданої правової допомоги, тому детальний опис робіт, виконаних під час надання правової допомоги не складається.

Відповідно до квитанції № 2/2022 до прибуткового касового ордеру від 11 лютого 2022 року від ОСОБА_1 прийнято оплату в розмірі 50 000,00 грн. Підстава: договір про надання професійної правничої (правової) допомоги від 10 лютого 2022 року № 2/2022.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

З урахуванням доводів касаційної скарги, Верховним Судом переглядається постанова апеляційного суду в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

В іншій частині судове рішення не оскаржується заявником, а тому не перевіряється Верховним Судом.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

За положеннями пункту 4 частини першої статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

То ж домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат. У рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9,00 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у додатковій постанові від 17 січня 2022 року у справі № 756/8241/20 (провадження № 61-9789св21).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

При визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, а також з урахуванням складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;ціну позову та (або) значенням справи для сторони.

В обґрунтування витрат на правничу допомогу представником ОСОБА_1 - Маринушкіним А. Г. надано договір про надання правничої (правової) допомоги від 10 лютого 2022 року № 2/2022, ордер, виданий на підставі вказаного договору, та квитанцію до прибуткового касового ордера від 11 лютого 2022 року про прийняття від позивача оплати у розмірі 50 000,00 грн. У позовній заяві зазначено, що попередній розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, становить 50 000,00 грн, а тому останній не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

З урахуванням наданих доказів, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що адвокат Маринушкін А. Г. дійсно надавав правову допомогу позивачу та представляв його інтереси під час розгляду вказаної справи.

Вирішуючи питання щодо відшкодування витрат на правничу допомогу в цій справі та зменшуючи його розмір до 30 000,00 грн, апеляційним судом враховано, що представником позивача не надано детального опису робіт (наданих послуг), не вказано часу, який витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, докази фактично понесених витрат в розмірі 50 000,00 грн не є підтвердженими, отже відсутні підстави для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених заявником у суді першої інстанції саме у визначеному позивачем розмірі. При цьому, встановлено, що стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 30 000,00 грн не буде надто надмірним тягарем для фізичної особи (відповідача), забезпечуватиме баланс рівноваги між інтересами сторін у справі, відповідатиме принципу розумності та співмірності, визначеного як одним з основних критеріїв стягнення таких витрат.

Доводи касаційної скарги про безпідставність зменшення апеляційним судом витрат на правову допомогу не заслуговують на увагу, оскільки склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат за умови, що буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17) та від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, понесених ОСОБА_1 при розгляді цієї справи в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції провів належну правову оцінку наданих на підтвердження понесених таких витрат доказів у їх сукупності, при цьому врахував, що договором визначено лише суму гонорару та фактичних витрат у розмірі 50 000,00 грн, без зазначення конкретних послуг, які мають бути надані адвокатом на вказану суму, оцінив обсяг наданих послуг та їх необхідність, а також співмірність вартості послуг із складністю справи і змістом цих послуг, та дійшов загалом обґрунтованого висновку про наявність підстав для відшкодування на користь позивача судових витрат на правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн.

Верховний Суд у справі № 922/3812/19 висловив позицію про те, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

При цьому колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що відповідач жодного разу не був присутній у судових засіданнях у судах першої та апеляційної інстанцій, не отримував направлені на його адресу судові повістки, рішення місцевим судом ухвалено за його відсутності, зокрема, судова повістка, направлена на адресу відповідача, яка зазначена у позовній заяві, а саме: АДРЕСА_1 , повернулася до суду першої інстанції з відміткою «інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового повідомлення - відмова». Тобто відповідач фактично не скористався правом заперечувати проти розміру витрат на правову допомогу, сплачених позивачем, а представник позивача, у свою чергу, не довів, що визначений ним розмір правової допомоги відповідає принципам розумності та співмірності.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року у справі № 922/3436/20, від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19 та від 19 липня 2021 року у справі № 910/16803/19 не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Зазначений розподіл витрат на професійну правничу допомогу не суперечать правовим висновкам, на які посилається заявник у касаційній скарзі, оскільки висновки в інших справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, є різними. У кожній справі суди виходили з конкретних обставин справи та доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

При цьому, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 910/12876/19, на яку послався заявник у касаційній скарзі, питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу не вирішувалося.

З огляду на викладене Верховний Суд, у межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку, що вони належним чином не підтверджені та не дають підстав для висновку про порушення апеляційним судом норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанцій в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 402 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Маринушкін Арсен Григорович , залишити без задоволення.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 31 серпня 2022 року в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Сердюк

С. Ю. Мартєв

І. М. Фаловська