ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2025 року

м. Київ

справа № 706/208/15-ц

провадження № 61-11296св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Христинівська міська рада Черкаської області, відділ Держземагентства у Христинівському районі Черкаської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 11 квітня 2023 року у складі судді Єщенко О. І. та постанову Черкаського апеляційного суду від 20 червня 2023 року у складі колегії суддів Новікова О. М., Гончар Н. І., Фетісової Т. Л.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Христинівська міська рада Черкаської області, відділ Держземагентства у Христинівському районі Черкаської області, про визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку.

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Христинівська міська рада Черкаської області, відділ Держземагентства у Христинівському районі Черкаської області, про визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку.

Уманський міськрайонний суд Черкаської області ухвалою від 11 квітня 2023 року, яку Черкаський апеляційний суд постановою від 20 червня 2023 року залишив без змін, позовну заяву залишив без розгляду.

Ухвала місцевого суду, з якою погодився суд апеляційної інстанції, мотивована тим, що суд вжив всі заходи щодо розгляду справи та повідомлення учасників судового розгляду, проте позивач умисно затягувала розгляд справи та не з`являлася в судові засідання без поважних причин, тому позов підлягає залишенню без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України. Позивач, яка має самостійний процесуальний статус і обов`язок з`являтися до суду, повторно не з`явилася в судові засідання без поважних причин, при цьому будучи повідомленою про судові засідання, що підтверджується матеріалами справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її із Уманського міськрайонного суду Черкаської області.

07 серпня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц.

У касаційній скарзі зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що позивач не була належним чином повідомлена про місце та час розгляду справи. Позивач проживає в АДРЕСА_1 . Вказані дані містяться в матеріалах справи, а саме у нотаріальній довіреності від 24 жовтня 2017 року на представництво її інтересів у суді, яка видана на ім`я ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Зазначає, що суд не направляв повідомлення на адресу її представників, зокрема, ОСОБА_4 .

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях у справах «Осман проти Сполученого Королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року зазначив, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду, за своєю природою, потребує регулювання з боку держави.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільних процесуальних правовідносин та гарантії їх реалізації.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки в судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Згідно із частинами першою, другою та п`ятою статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, та першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними. У разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до частини п`ятої статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України (в редакції, чинній на час постановлення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали) належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи;.

Залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду судом справи без прийняття рішення суду по суті спору у зв`язку з виявленням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому, наслідком якої є можливість повторного звернення до суду з тотожним позовом.

Відповідно до правової позиції, викладеної, зокрема, у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 310/12817/13 повторна неявка позивача є підставою для залишення позову без розгляду незалежно від причин такої неявки.

З матеріалів справи відомо, що 16 лютого 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою, в якій вказала свою адресу: АДРЕСА_2 .

У зв`язку з відводом суддів Христинівського районного суду Черкаської області 05 листопада 2015 року справу передано до Уманського міськрайонного суду, де 06 листопада 2015 року її розподілено судді Годік Л. С., яка 13 листопада 2015 року прийняла справу до провадження.

18 січня 2017 року справу залишено без розгляду, однак 06 квітня 2017 року Апеляційний суд Черкаської області скасував ухвалу та направив справу на новий розгляд.

07 червня 2017 року справу передано судді Ковалю А. Б., 23 листопада 2020 року - судді Корману О. В., 26 квітня 2021 року -судді Єщенко О. І.

05 липня 2021 суддя Єщенко О. І. постановив ухвалу про прийняття цивільної справи до провадження та призначив її до судового розгляду.

Судом були призначені судові засідання на 22 березня 2022 року, 05 липня 2022 року, 09 грудня 2022 року, 23 січня 2023 року, 11 квітня 2023 року, в які позивач не з`явилась.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач у вказані судові засідання не з`явиласята була належним чином поінформована про дату, час і місце проведення судових засідань.

Судові повістки направлялися судом на адресу позивача на АДРЕСА_2 . Вказані повістки, зокрема, були повернуті до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (т. 2 а. с. 95, 99).

В постанові Верховного Суду від 20 грудня 2023 року у справі № 725/7357/21 зазначено, що за змістом пункту 4 частини шостої статті 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. Тож, наведена норма права дає підстави вважати, що врученим судове рішення вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження.

В постанові Верховного Суду від 29 січня 2025 року у справі № 752/5046/22 вказано, що: «Аргументи заявника про те, що суд не повідомив його про розгляд справи, є необґрунтованими, оскільки кореспонденція, а саме судова повістка-повідомлення про розгляд справи 15 лютого 2023 року о 15:30 год, яка була адресована ОСОБА_2, повернена до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». З огляду на те що кореспонденція, яка була адресована ОСОБА_2, повернена до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», то відповідно до пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України він є таким, що її отримав».

Таким чином, твердження скаржника про неналежне повідомлення щодо місця та часу розгляду справи є безпідставними та не можуть бути враховані судом. Надіслані судові повістки були направлені за офіційно зазначеною адресою позивача, однак повернулися з відміткою про відсутність адресата. Крім того, позивач не вжив заходів для актуалізації своїх контактних даних або повідомлення суду про зміну місця проживання. Враховуючи викладене, суд вважає доводи скаржника необґрунтованими та такими, що не заслуговують на увагу.

Також, у суді першої інстанції інтереси ОСОБА_1 представляли ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на підставі довіреності, виданої 24 жовтня 2017 року та посвідченої приватним нотаріусом Маньківського районного нотаріального округу Завірюхою О. В. Ця довіреність була зареєстрована в реєстрі за № 2011, мала строк дії п`ять років і втратила чинність 24 жовтня 2022 року (т. 1 а. с. 198).

Останні два судові засідання в суді першої інстанції були призначені на 23 січня 2023 року та 11 квітня 2023 року. На момент їх проведення строк дії зазначеної довіреності вже закінчився, а матеріали справи не містять доказів про видачу ОСОБА_1 нової довіреності на ім`я ОСОБА_4 чи ОСОБА_3 .

Відповідно до вказаного, доводи скаржника про те, що суди не взяли до увагу зазначену довіреність є необґрунтованими та спростовуються вищезазначеним.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що позивач мала достатньо можливостей для участі в судовому процесі та була своєчасно повідомлена про судові засідання відповідно до вимог процесуального законодавства.

Умовою для залишення позовної заяви без розгляду з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України, є саме повторна, тобто двічі поспіль, неявка в судове засідання позивача, якщо від нього не надходило заяви про розгляд справи без його участі та існують перешкоди для такого розгляду.

Процесуальний закон не містить вимог про необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов`язані із принципом диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до змісту якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.

Отже, зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути і поважними. Тож, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд повинен залишати такий позов без розгляду.

Правове значення в такому випадку має лише факт належного повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторний характер неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі № 693/1116/20, від 10 січня 2024 року у справі № 456/1278/20, від 04 квітня 2024 року у справі № 686/15042/20, від 24 травня 2024 року у справі № 1340/3738/18, від 27 червня 2024 рок у справі № 450/2265/19 та від 03 липня 2024 року у справі № 459/550/23.

Законодавець диференціює необхідність врахування судом поважності/неповажності причин неявки позивача до суду залежно від того, яке це судове засідання: перше чи повторне. Тобто процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов`язані з принципом диспозитивності цивільного судочинства, за змістом якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.

Норми ЦПК України про залишення позову без розгляду сконструйовані таким чином, що дає суду можливість не розглядати позовну заяву особи і повернути її без розгляду, що має вигляд застосування до особи, яка ініціювала позовне провадження, своєрідної форми відповідальності за дії, пов`язані з неявкою на засідання суду (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2023 року у справі № 9901/221/21).

Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо нез`явлення позивача є перешкодою для розгляду справи. Зазначена норма дисциплінує позивача, як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він має право подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи.

Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 07 серпня 2020 року у справі № 405/8125/15-ц, від 17 листопада 2021 року у справі № 640/17803/15-ц, від 18 листопада 2022 року у справі № 905/458/21.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій діяли відповідно до вимог процесуального законодавства, ухвалюючи рішення про залишення позову без розгляду. Позивач був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, що підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, суди, залишаючи позов без розгляду, діяли відповідно до норм процесуального права та принципу юридичної визначеності. Доводи касаційної скарги щодо протиправності такого рішення є необґрунтованими та не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Колегія суддів підкреслює, що зазначене положення процесуального законодавства спрямоване на забезпечення балансу між правом особи на судовий захист та необхідністю дотримання процесуальної дисципліни. Якщо позивач вважає, що він має підстави для повторного звернення до суду, він може подати новий позов, дотримуючись встановлених законом вимог.

Таким чином, твердження касаційної скарги про порушення прав позивача внаслідок залишення позову без розгляду є безпідставними. Суди першої та апеляційної інстанцій діяли відповідно до чинного законодавства, а позивач не був позбавлений можливості реалізувати своє право на судовий захист у разі усунення зазначених недоліків.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 11 квітня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 20 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров