Постанова
Іменем України
16 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 706/771/19
провадження № 61-19947св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Івангородська сільська рада Христинівського району Черкаської області, ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 26 липня 2021 року у складі судді Олійника М. Ф. та постанову Черкаського апеляційного суду
від 10 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Карпенко О. В., Василенко Л. І., Нерушак Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом
до Івангородської сільської ради Христинівського району Черкаської області та ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками.
Позовну заяву мотивовано тим, що у 1957 році батькові позивача була надана у користування земельна ділянка (для будівництва будинку
та ведення особистого селянського господарства) по
АДРЕСА_1 , на якій
у 1958 році розпочалось будівництво жилого будинку.
Позивач зазначала, що після смерті батька у будинку продовжувала проживати та користуватись земельною ділянкою її мати - ОСОБА_4 , після смерті якої вона визнала за собою право власності у порядку спадкування за законом на житловий будинок із господарськими будівлями, про
що Христинівським районним судом Черкаської області було винесено відповідне рішення від 21 січня 2008 року у справі № 2-115.
В технічному паспорті на будинок
АДРЕСА_1 , виданого Черкаським об`єднаним бюро технічної інвентаризації, зображена земельна ділянка, на якій розташований будинок. При цьому, земельна ділянка має форму трапеції, тобто не є прямокутної форми.
ОСОБА_1 вказувала, що на підставі рішень сесії Івангородської сільської ради Христинівського району Черкаської області від 22 січня 2008 року
№ 12-14/5 та від 26 травня 2009 року № 21-7/У вона приватизувала дві земельні ділянки, що підтверджується відповідними державними актами: державний акт на земельну ділянку 0,25 га серії ЯИ № 3536658, кадастровий номер 24682500:010020014, та державний акт на земельну ділянку 0,0725 га серії РИ № 536850, кадастровий номер 7124682500:010020015.
Поруч з її будинком, у будинку АДРЕСА_1 ,проживає ОСОБА_2 , будинок розташований на земельній ділянці, яка належить Івангородській сільській раді Христинівського району Черкаської області.
Після розміщення межових знаків приватного підприємства «Данте» (далі - ПП «Данте») восени 2008 року ОСОБА_2 , на думку позивача, свідомо, маючи на меті заподіяння позивачу шкоди, без будь-якого дозволу демонтувала належним чином встановлені кілки, які визначали межі
її земельних ділянок, а з березня 2009 року ОСОБА_2 самовільно перемістила межу, що поділяє їхні земельні ділянки на 2-3 метри вглиб
її території, почала самовільно використовувати частину належної
їй земельної ділянки, на якій садила картоплю та інші овочі.
ОСОБА_1 посилалась на те, що вона неодноразово зверталась
до ОСОБА_2 та Івангородської сільської ради Христинівського району Черкаської області щодо добровільного усунення перешкод у користуванні належною їй земельною ділянкою, проте вони не реагують на претензії
та її звернення.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила суд зобов`язати Івангородську сільську раду Христинівського району Черкаської області
та ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, кадастровий номер 7124682500:010020014, площею 0,2500 га, та земельною ділянкою, кадастровий номер 7124682500:010020015, площею 0,0725 га,
за адресою: будинок АДРЕСА_1 , які належать їй на праві приватної власності, шляхом звільнення земельних ділянок від майна відповідачів
та приведення їх у попередній стан із відновленням межових знаків згідно
з каталогом координат кутів зовнішніх меж користування земельної ділянки по АДРЕСА_1 (дирекційні кути та внутрішні кути), визначених ПП «Данте», придатний для їх використання позивачем за цільовим призначенням.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 26 липня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю належних
та допустимих доказів порушення прав позивача, як власника земельних ділянок, у зв`язку із чим відсутні підстави для задоволення заявлених нею вимог щодо усунення перешкод у користуванні спірними земельними ділянками.
Щодо вимог відновлення межових знаків, суд першої інстанції зазначив,
що вимагати можна сприяння у відновленні межових знаків,
а не їх відновлення, що є прерогативою виконавця робіт - юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що володіють необхідним технічним
і технологічним забезпеченням, мають сертифікованих інженерів - землевпорядників.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Черкаського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 26 липня 2021 року залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивач не надала належних
та допустимих доказів на обґрунтування заявлених нею позовних вимог
і не довела, що відповідач ОСОБА_2 самочинно зайняла частину належної їй земельної ділянки та чинить перешкоди у користуванні нею,
а також того, що дії відповідачів порушують її права та законні інтереси.
Щодо межових знаків, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції, про те, що вимагати можна сприяння у відновленні межових знаків, а не їх відновлення, що є прерогативою виконавця робіт - юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням, мають сертифікованих інженерів - землевпорядників.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2021 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного
у постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 175/4348/17 та не дослідили зібрані у справі докази (пункти 1 та 4 частини другої
статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій
й ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що матеріали справи, на думку представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , містять належні та допустимі докази підтвердження факту вчинення відповідачами перешкод
у користуванні позивачем своєю земельною ділянкою, проте судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки цим доказам.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із Христинівського районного суду Черкаської області.
У грудні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 на підставі рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 21 січня 2008 року є власником житлового будинку
АДРЕСА_1 , а на підставі державних актів на право власності на земельну ділянку від 16 жовтня 2009 року - власником земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарський будівель і споруд та земельної ділянки площею 0,0725 га для ведення особистого селянського господарства по
АДРЕСА_1
(а. с. 34, 76, 77, т. 1).
ОСОБА_2 зареєстрована та проживає по
АДРЕСА_1 , фактично користується земельною ділянкою за вказаною адресою, яка є суміжною
із земельними ділянками ОСОБА_1 . Власником цієї земельної ділянки зазначена Івангородська сільська рада Христинівського району Черкаської області.
ОСОБА_1 неодноразово зверталась до Івангородської сільської ради Христинівського району Черкаської області з питання усунення перешкод
у користуванні належними їй земельними ділянками.
Листом від 08 травня 2014 року № 110 виконком Івангородської сільської ради Христинівського району Черкаської області повідомив ОСОБА_1 про те, що з питанням встановлення межових знаків необхідно звернутись
у кадастрове бюро, де виготовляли документи (державний акт на земельну ділянку) (а. с. 85, т. 1).
В акті обстеження земельної ділянки ОСОБА_1 від 26 травня 2014 року, складеному комісією Івангородської сільської ради Христинівського району Черкаської області, зазначено, що сільська рада перевірити дійсні розміри земельної ділянки не може у зв`язку із відсутністю приладів
та запропоновано ОСОБА_1 звернутись у кадастрове бюро «Данте» для підтвердження розмірів земельної ділянки (а. с. 86, т. 1).
Листом Христинівського районного відділу Управління міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області від 03 червня 2014 року
№ 3904 повідомлено ОСОБА_1 , що за результатами перевірки
її звернення ознак кримінального правопорушення не виявлено, рекомендовано звернутись до суду (а. с. 87, т. 1).
У висновку Христинівського районного відділу Управління міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області від 03 червня 2014 року зазначено, що перевірку за повідомленням ОСОБА_1 слід вважати закінченою. У змісті висновку, складеного дільничним інспектором поліції,
є таке: «Виїздом СОГ на місце події встановлено, що ОСОБА_1 має
у власності будинок у с. Івангород з присадибною ділянкою, яку
в необрахованій частині використовує її сусідка ОСОБА_2 . Від дачі пояснень ОСОБА_2 відмовилась, мотивуючи тим, що у неї все щодо використання землі законно». Рекомендовано звернутися до суду
(а. с. 88, т. 1).
Листом виконком Івангородської сільської ради Христинівського району Черкаської області від 24 вересня 2015 року № 265 просив ОСОБА_1 негайно припинити самозахват земельної ділянки, оскільки їй неодноразово встановлювали межові знаки і комісією було встановлено, що межові знаки відповідають дійсності (а. с. 89, т. 1).
Висновком Христинівського районного відділу Управління міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області від 21 жовтня 2015 року закінчено перевірку за повідомленням ОСОБА_1 . У висновку є запис щодо пояснень ОСОБА_2 про те, що 18 жовтня 2015 року остання викопала дерев`яні стовпчики, які закопала ОСОБА_1 (так зазначено
у документі) на її території, та закинула стовпчики на територію
ОСОБА_1 , чому зі сторони ОСОБА_1 є претензії, ОСОБА_2
не відомо (а. с. 100, т. 1).
Листом виконком Івангородської сільської ради Христинівського району Черкаської області від 28 грудня 2015 року № 364 повідомив ОСОБА_1 , що звернення останньої розглянуте на сесії Івангородської сільської ради Христинівського району Черкаської області, депутати прийняли рішення про виїзд земельної комісії для встановлення межових знаків перед початком весняних робіт (а. с. 104, т. 1).
Листом Христинівського відділення поліції Уманського відділу Головного управління Національної поліції в Черкаській області від 29 січня 2016 року № 546 повідомлено ОСОБА_1 про проведення перевірки
за її зверненням та приєднання вказаного звернення до висновку
від 21 жовтня 2015 року № 2429 (а. с. 99, т. 1).
Відповідно до листа Головного управління Національної поліції
в Черкаській області від 12 лютого 2016 року № 20/с-8 підстав для внесення відомостей до ЄРДР за зверненням ОСОБА_1 не вбачається
(а. с. 105, т. 1).
У листі від 10 травня 2016 року № 117 виконком Івангородської сільської ради Христинівського району Черкаської області рекомендував
ОСОБА_1 звернутися до тих органів, які проводили приватизацію земельної ділянки (а. с. 107, т. 1).
Актом обстеження земельної ділянки від 08 червня 2016 року № 146 комісія Івангородської сільської ради Христинівського району Черкаської області запропонувала ОСОБА_1 звернутись до кадастрового бюро «Данте» для підтвердження розмірів земельної ділянки (а. с. 111, т. 1).
У висновку Христинівського відділення поліції Уманського відділу Головного управління Національної поліції в Черкаській області
від 11 червня 2016 року (позивачем надано лише копію першої сторінки цього висновку) зазначено про відсутність даних, які б вказували
на наявність у подіях ознак кримінального правопорушення (а. с. 113, т. 1).
Листом від 13 червня 2016 року № 150 виконком Івангородської сільської ради Христинівського району Черкаської області повідомив ОСОБА_1 про необхідність врегулювання розбіжностей із сусідкою щодо земельної ділянки на підставі Земельного кодексу України (а. с. 114, т. 1).
Листом Христинівського відділення поліції Уманського відділу Головного управління Національної поліції в Черкаській області від 21 серпня 2019 року № 4782 повідомлено ОСОБА_1 , що підстав для внесення відомостей до ЄРДР немає (а. с. 147, т. 1).
У довідці Христинівського відділення поліції Уманського відділу Головного управління Національної поліції в Черкаській області від 21 серпня
2019 року викладено пояснення ОСОБА_2 про те, що 05 серпня
2019 року вона на своїй території збудувала загорожу для гусей,
та пояснення Івангородського сільського голови Удовенко Л. С. про те,
що ОСОБА_1 незаконно відбирає в ОСОБА_2 земельну ділянку,
до ОСОБА_1 звертались з проханням припинити самозахват землі,
але ОСОБА_1 продовжувала вчиняти протиправні дії відносно
ОСОБА_2 (а. с. 148, т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду
і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду
та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,
що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане
з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Здійснюючи право на судовий захист, звертаючись до суду, особа повинна вказати суб`єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення
до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти
як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного
і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
При вирішенні спору по суті важливе значення має встановлення наявності у особи, яка звернулась із позовом, суб`єктивного матеріального права
або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.
Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності
на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується
на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів,
що видаються відповідно до них.
Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності
є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права
чи обмежений у його здійсненні.
Частинами першою, другою статті 152 ЗК України визначено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо
ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
За загальним правилом власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо
ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою; захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно із частиною третьою статті 152 ЗК України, у тому числі, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчинення дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Разом із цим, за вимогами цивільного процесуального законодавства суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову
в їх задоволенні.
За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається
як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному
та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази
не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність
і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним
у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи спір, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин, встановивши відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження самочинного зайняття ОСОБА_2 частини належної позивачу земельної ділянки та вчинення ОСОБА_2 перешкод позивачу у користуванні нею, а також того, що дії відповідачів порушують права та законні інтереси позивача, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновку щодо застосування норм матеріального
й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених
у постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 175/4348/17, на яку заявник посилався у касаційній скарзі, є необґрунтованими,
а висновки судів попередніх інстанцій не суперечать зазначеному висновку Верховного Суду.
Доводи касаційної скарги про те, що судами першої та апеляційної інстанцій не досліджено належним чином зібрані у справі докази є ідентичними доводам апеляційної скарги, яким суд надав належну оцінку, вони
є достатньо аргументованими, а тому Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх
(§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій
не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 26 липня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: С. Ф. Хопта
Є. В. Синельников
В. В. Шипович