Постанова
Іменем України
21 липня 2021 року
м. Київ
справа № 706/874/18
провадження № 61-12093св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , правонаступниками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,
відповідач - ОСОБА_4 ,
третя особа - Добровеличківська державна нотаріальна контора Кіровоградської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Черкаського апеляційного суду від 23 липня 2020 року у складі колегії суддів: Новікова О. М., Вініченка Б. Б., Бондаренка С. І.,
В С Т А Н О В И В:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_1 (правонаступниками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , третя особа - Добровеличківська державна нотаріальна контора Кіровоградської області (далі - Добровеличківська ДНК), про визнання свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом частково недійсним та визнання права власності на обов`язкову Ѕ частку спадкового майна.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є матір`ю ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт. Добровеличківка Кіровоградської області, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 25 серпня 2016 року актовий запис № 38. Позивач та інші родичі за власні кошти похоронили ОСОБА_5 та здійснили всі поминальні обряди.
ОСОБА_1 прийняла спадщину шляхом вступу у володіння і користування майном сина, оскільки користувалася його сільськогосподарським інструментом, господарським інвентарем, особистими речами.
ОСОБА_5 був зареєстрований та проживав разом з матір`ю у її буд. АДРЕСА_1 , а з листопада 2013 року вони разом, постійно з матір`ю почали проживати та вести спільне господарство у буд. АДРЕСА_2 , про що свідчать акт від 25 травня 2018 року, довідка Юр`ївської сільради від 25 травня 2018 року № 351, довідка від 29 травня 2018 року № 2195 Добровеличківської селищної ради, домова книга по буд. АДРЕСА_2 .
До серпня 2008 року син проживав у с. Гребля Христинівського району Черкаської області.
На початку весни 2018 року позивачу стало відомо, що у сина була у власності земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 2,6053 га, яка розташована на території Ботвинівської сільської ради, що підтверджено державним актом на право власності на землю від 04 жовтня 2002 року, кадастровий № 7124680500:04:001:0070.
Відповідно до витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі, виданого Добровеличківською ДНК від 13 грудня 2016 року після смерті сина позивача була заведена спадкова справа № 59970114.
Зазначену земельну ділянку ОСОБА_5 успадкував за заповітом відповідач ОСОБА_4 . Про наявність даного заповіту позивачу нічого не було відомо, як і про наявність земельної ділянки.
ОСОБА_5 склав заповіт 30 серпня 2010 року у приватного нотаріуса Христинівського районного нотаріального округу коли вже постійно проживав у с. Юр`ївка і не виїжджав із села.
Чому був складений заповіт на незнайому особу, яка не перебуває у родинних відносинах із її сином та чому все це було в таємниці позивач не знає.
Таким чином, позивач просила:
- визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 15 березня 2017 року державним нотаріусом Добровеличківської ДНК на ОСОБА_4 , щодо успадкування земельної ділянки після смерті ОСОБА_5 ;
- визнати право власності за ОСОБА_1 на обов`язкову Ѕ частку спадкового майна у вигляді земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 2,6053 га, яка розміщена на території Ботвинівської сільської ради, що підтверджено державним актом на право власності на землю від 04 жовтня 2002 року, кадастровий № 7124680500:04:001:0070.
ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач ОСОБА_1 померла, а 24 жовтня 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були залучені до участі у справі у якості правонаступників позивача.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 22 січня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачі не надали суду доказів, які б підтверджували обставини прийняття спадщини ОСОБА_1 та її звернення до нотаріуса за свідоцтвом про спадщину, що не дає права суду задовольнити позовні вимоги про визнання за нею права на обов`язкову Ѕ частку спадкового майна у вигляді спірної земельної ділянки.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 23 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 задоволено; рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 22 січня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано частково недійсним свідоцтво на право на спадщину за заповітом, видане 15 березня 2017 року державним нотаріусом Добровеличківської ДНК на ОСОБА_4 у частині спадкування Ѕ частини земельної ділянки після смерті ОСОБА_5 . Визнано за ОСОБА_2 у порядку спадкування право власності на 1/4 земельної ділянки кадастровий номер 7124680500:04:001:0070 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 2,6053 га, яка розміщена на території Ботвинівської сільської ради Христинівського району Черкаської області. Визнано за ОСОБА_3 у порядку спадкування право власності на 1/4 частини земельної ділянки кадастровий номер 7124680500:04:001:0070 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 2,6053 га, яка розміщена на території Ботвинівської сільської ради Христинівського району Черкаської області. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 на час смерті сина ОСОБА_5 проживала разом з останнім у буд. АДРЕСА_2 і фактично прийняла спадщину після його смерті.Відповідно позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , як спадкоємці ОСОБА_1 за законом мають право на спадщину після смерті останньої за правилом спадкової трансмісії (стаття 1276 ЦК України).
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2020 року до Верховного Суду ОСОБА_4 ,посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не застосовано норми права, які регулюють порядок виникнення права на обов`язкову частку і порядок її спадкування та не враховано висновок щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 450/328/15-ц.
Відповідач зазначає у касаційній скарзі про те, що позивач не проживала разом зі спадкодавцем на момент смерті останнього.
Посилається на те, що право на обов`язкову частку у спадщині має особистий характер у тому розумінні, що цим правом наділяється виключно певне вичерпне коло спадкоємців першої черги, які є найбільш уразливими у задоволенні їх майнових інтересів. Зокрема, відповідним правом наділені особи, які в силу свого фізичного стану об`єктивно позбавлені здатності рівної, поруч з іншими особами, реалізації своїх прав, що вимагає додаткового їх захисту з боку держави. Тому право на обов`язкову частку прямо виключене зі спадщини, яка переходить до спадкоємців особи, що мала це право, і не може бути передано спадкоємцеві у порядку спадкування. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року № 450/328/15-ц.
Підставою касаційного оскарження зазначено неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права (касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).
Короткий зміст вимог заперечень (відзиву) на касаційну скаргу
У листопаді 2020 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу відповідача від ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , у якому позивачі просять залишити без задоволення касаційну скаргу, а постанову апеляційного суду - без змін. Зазначають, що у разі якщо спадкоємець, що мав право на обов`язкову частку прийняв спадщину і після цього помер, то його спадкоємці успадковують майно до якого ввійшла і прийнята обов`язкова частка. У такому випадку матиме місце не перехід права на обов`язкову частку до спадкоємців, а прийняття спадщини в загальному порядку.
У січні 2021 року на адресу Верховного Суду надійшли пояснення на відзив від ОСОБА_4 , у яких відповідач зазначає, що ОСОБА_5 не отримала свідоцтво про право на спадщину і не зареєструвала своє право власності на об`єкт нерухомості, тому право на обов`язкову частку не перейшло до її спадкоємців. Вказує, що позивачі не зверталися до суду з вимогою про встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_1 .
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2021 2021 року справу № 706/874/18 призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом. 25 червня 2018 року судом відкрито провадження у справі. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 померла. 17 грудня 2018 року провадження у справі зупинено.
12 листопада 2018 року до суду із заявами про залучення їх у якості правонаступників померлої ОСОБА_1 звернулись ОСОБА_2 (син) та ОСОБА_3 (дочка). У заявах вказали, що повністю підтримують позовні вимоги первісного позивача.
Ухвалою районного суду від 24 жовтня 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залучені до участі у справі в якості правонаступників позивача.
Установлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується паспортом громадянина України на її ім`я серії НОМЕР_1 , виданим 11 лютого 1997 року Добровеличківським РВ УМВС України в Кіровоградській області. Позивач була пенсіонером за віком відповідно до посвідчення, виданого Добровеличківським управлінням Пенсійного фонду України (далі - Добровеличківське УПФ України) 19 травня 2006 року на бланку НОМЕР_2 .
ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 в сім`ї ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про народження на бланку серії НОМЕР_3 .
Згідно із записами у домовій книзі за адресою: АДРЕСА_2 зареєстрований з 03 квітня 2015 року ОСОБА_5 , знятий з реєстрації 07 вересня 2016 року по причині смерті.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер в смт Добровеличківка Кіровоградської області, що підтверджується свідоцтвом про смерть виданим повторно 13 грудня 2016 року на бланку серії НОМЕР_4 Добровеличківським РВ ДРАЦС ГТУЮ у Кіровоградській області.
29 травня 2018 року Добровеличківською селищною радою видано довідку ОСОБА_1 , яка зареєстрована в с. Юр`ївка Добровеличківського району, про те, що вона станом на 29 травня 2018 року проживала на АДРЕСА_2 .
Згідно із актом про фактично проживаючих осіб від 25 травня 2018 року, погодженого головою Добровеличківської селищної ради Погрібніченко І. І., комісія в складі Полтавська А. В. - депутат селищної ради, ОСОБА_8 - сусідка, ОСОБА_9 - сусідка, склали акт про те, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживав за адресою АДРЕСА_2 з листопада 2013 року до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_5 проживав разом з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка знаходилась на його утриманні. Він здійснював догляд за матір`ю, тому що вона потребувала постійного стороннього догляду. Достовірність даної інформації засвідчують свідки, а саме сусіди ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .
З відповіді управління соціального захисту населення Добровеличківської районної державної адміністрації на адвокатський запит від 17 серпня 2018 року убачається, що ОСОБА_1 , яка зареєстрована у с. Юр`ївка, перебувала на обліку, як отримувач житлової субсидії з 23 квітня 2015 року. ОСОБА_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 перебував на обліку в управлінні, як отримувач житлової субсидії з 23 квітня 2015 року по 01 вересня 2016 року.
З копії матеріалів спадкової справи № 414/2016, яка надіслана суду державним нотаріусом Добровеличківської ДНК встановлено наступне:
13 грудня 2016 року відповідач ОСОБА_4 звернувся до Добровеличківської ДНК із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 . Цього ж дня заведена спадкова справа № 414/2016.
Згідно із заповітом, який посвідчено 30 серпня 2010 року приватним нотаріусом Христинівського районного нотаріального округу Черкаської області та зареєстровано в реєстрі № 4781, ОСОБА_5 зроблено заповідальне розпорядження згідно якого спадкоємцем зазначеного в заповіті майна є ОСОБА_4 .
Відповідно до державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ІІІ-ЧР №014158, виданого Ботвинівською сільською радою 04 жовтня 2002 року та витягу з Державного земельного кадастру, спадкодавцю ОСОБА_5 за життя належала земельна ділянка площею 2,6053 га, що знаходиться на території Ботвинівської сільської ради Христинівського району Черкаської області.
Згідно із витягом Державного земельного кадастру від 13 березня 2017 року серії НВ 7105064002017 кадастровий номер земельної ділянки - 7124680500:04:001:0070.
У довідці Юр`ївської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області від 13 грудня 2016 року № 01-20-55 зазначено, що ОСОБА_5 проживав в с. Юр`ївка одиноко до дня смерті. Помер в смт. Добровеличківка.
15 березня 2017 року державним нотаріусом Добровеличківської ДНК видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яка складається із земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 2,6053 га, розміщеної на території Ботвинівської сільської ради, що підтверджується державним актом на право власності на землю від 04 жовтня 2002 року, кадастровий № 7124680500:04:001:0070, на ім`я ОСОБА_4 .
Позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернулись із заявами про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_1 до Добровеличківської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області 04 вересня 2018 року та 06 жовтня 2018 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у її задоволенні.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкоємцеві на момент відкриття спадщини і не припинились у зв`язку з його смертю.
Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до частин першої, третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.
Частиною першою статті 1296 ЦК України передбачено право спадкоємця, який прийняв спадщину, одержати свідоцтво про право на спадщину.
Таким чином, прийняття спадщини спадкоємцем, є обов`язковою умовою здійснення права на спадщину як за законом і за заповітом, так і права на обов`язкову частку у спадщині.До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22 червня 2020 року по справі № 556/734/13-ц.
Згідно із частиною першою статті 1241 ЦК України непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).
ОСОБА_1 на час смерті сина ОСОБА_5 , тобто на час відкриття спадщини, виповнилося 86 років і відповідно до статті 75 СК України, статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» вона вважалася непрацездатною особою та мала право на обов`язкову частку 1/2 частку майна, вказаного у заповіті.
Отже, визначальним для вирішення даного спору є встановлення факту прийняття померлою ОСОБА_1 за життя спадщини після смерті сина ОСОБА_5 .
Апеляційний суд надав оцінку доказам у справі щодо спільного проживання ОСОБА_5 (спадкодавця) та ОСОБА_1 (спадкоємця).
Виходячи з таких доказів у справі як, записи у домовій книзі, довідка Добровеличківської селищної ради від 29 травня 2018 року, акт щодо фактично проживаючих осіб від 25 травня 2018 року, апеляційний суд установив, що ОСОБА_5 та ОСОБА_1 проживали разом на день смерті спадкодавця у будинку АДРЕСА_2 . Суд дійшов висновку, що ці докази узгоджуються між собою та іншими доказами у справі, на відміну від довідки Юр`ївської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області від 13 грудня 2016 року № 01-20-55, яка не узгоджується з іншими матеріалами справи.
Оскільки апеляційним судом установлено, що ОСОБА_1 проживала на день смерті спадкодавця разом з ним, то суд дійшов обгрунтованих висновків про те, що вона прийняла спадщину після свого сина.
Отже, колегія суддів погоджується з такими висновками апеляційного суду, що ОСОБА_1 , незважаючи на реєстрацію за іншою адресою, на час смерті сина ОСОБА_5 проживала разом з останнім у будинку АДРЕСА_2 і фактично прийняла спадщину після його смерті.
Суд касаційної інстанції відповідно до статті 400 ЦПК України не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
У постанові Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17 (провадження № 61-44149св18) зроблено висновок про те, що «відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем та оцінені судом».
Відповідно, правонаступники позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , як спадкоємці ОСОБА_1 за законом, мають право на спадщину після смерті останньої за правилом спадкової трансмісії (стаття 1276 ЦК України).
Як зазначено у пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» той із спадкоємців, який має право на обов`язкову частку у спадщині та проживав разом із спадкодавцем на день його смерті, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо у визначеному законом порядку не відмовився від неї.
У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що апеляційний суд не взяв до уваги те, що право на обов`язкову частку у спадщині має особистий характер у тому розумінні, що цим правом наділяється виключно певне вичерпне коло спадкоємців першої черги, які є найбільш уразливими у задоволенні їх майнових інтересів. Зокрема, відповідним правом наділені особи, які в силу свого фізичного стану об`єктивно позбавлені здатності рівної, поруч з іншими особами, реалізації своїх прав, що вимагає додаткового їх захисту з боку держави. Тому право на обов`язкову частку прямо виключене зі спадщини, яка переходить до спадкоємців особи, що мала це право, і не може бути передано спадкоємцеві у порядку спадкування. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року № 450/328/15-ц.
Суд касаційної інстанції відхиляє указані доводи касаційної скарги з огляду на таке.
У постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 450/328/15-ц (провадження № 61-14110св18) зазначено, що за спадковою трансмісією перехід права на спадкування здійснюється не за правом черговості, а за правом закликання до спадщини правонаступника померлого спадкоємця.
Згідно із частиною 1 статті 1276 ЦК України перехід права на прийняття спадщини за спадковою трансмісією не застосовується щодо обов`язкової частки у спадщині.
Право на обов`язкову частку у спадщині має особистий характер у тому розумінні, що цим правом наділяється виключно певне вичерпне коло спадкоємців першої черги, які є найбільш уразливими у задоволенні їх майнових інтересів (стаття 1241 ЦК України). Зокрема, відповідним правом наділені особи, які в силу свого фізичного стану об`єктивно позбавлені здатності рівної, поруч з іншими особами, реалізації своїх прав, що вимагає додаткового їх захисту з боку держави.
Тому право на обов`язкову частку прямо виключено зі спадщини, яка переходить до спадкоємців особи, що мала це право.
З урахуванням наведеного, слід дійти висновку, що право на обов`язкову частку у спадщині не входить до складу спадщини (спадкова маса) і не може бути передано спадкоємцеві в порядку спадкування, тому суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав для задоволення позову.
Обставини справи № 450/328/15-ц та справи, що переглядається є різними. Так, у справі № 450/328/15-ц установлено, що особа спадщину після смерті дочки, у встановленому законом порядку не прийняла, оскільки до спливу шестимісячного строку на її прийняття сама померла. Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у такому разі право на обов`язкову частку у спадщині не входить до складу спадщини (спадкова маса) і не може бути передано спадкоємцеві в порядку спадкування.
Якщо ж спадкоємець, що мав право на обов`язкову частку, прийняв спадщину і після цього помер, то його спадкоємці успадковують майно, до якого ввійшла прийнята обов`язкова частка. У такому випадку буде мати місце не перехід права на обов`язкову частку до спадкоємців, а прийняття спадщини у загальному порядку.
У справі, що переглядається установлено, що ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті свого сина, оскільки проживала разом з ним на день смерті останнього, та у встановленому законом порядку не відмовилася від прийняття такої спадщини, отже у цьому випадку матиме місце не перехід права на обов`язкову частку до спадкоємців, а прийняття спадщини у загальному порядку.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування.
Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 141, 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Постанову Черкаського апеляційного суду від 23 липня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді: В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв
В. А. Стрільчук