Постанова
Іменем України
02 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 707/1022/17
провадження № 61-17704 св 20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Будищенська сільська рада Черкаського району Черкаської області, ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 08 квітня 2020 року
у складі судді Соколишиної Л. Б. та постанову Черкаського апеляційного суду від 16 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Василенко Л. І., Карпенко О. В., Нерушак Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом
до Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області (далі - Будищенська сільська рада), ОСОБА_2 про скасування рішення сільської ради.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що рішенням Будищенської сільської ради від 14 червня 2016 року № 13-10 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок по передачі у власність» було затверджено проекти землеустрою: щодо відведення земельних ділянок: площею 0,2500 га та площею 0,3509 га, у власність ОСОБА_2
за рахунок земель не наданих у власність або користування (рілля) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а також для ведення особистого селянського господарства
у межах АДРЕСА_1 . Надано вказані земельні ділянки (кадастрові номери: 7124981500:05:001:0045, 7124981500:05:001:0046) у власність ОСОБА_2 . Останній здійснив їхню державну реєстрацію та отримав витяги
з Державного земельного кадастру від 02 червня 2016 року, серія та номер: НВ-7103765202016, НВ-7103765262016, а виконавчим комітетом Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04 липня
2016 року № 30294116 та № 30295564, номер запису про право власності 15221641 і 15251087 відповідно.
Вказувала, що на підставі оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування відбулася передача у власність ОСОБА_2 частини
її прибудинкової території, про що свідчить витяг із Публічної кадастрової карти України, а також те, що вона є законним користувачем сусідньої земельної ділянки, яка розташована по
АДРЕСА_1 , і яка належить
їй на праві успадкованого довічного володіння на підставі рішення сесії Будищенської сільської ради від 27 вересня 1991 року № 7-3
та приватизована за рішенням від 27 листопада 1997 року № 56.
Крім того, вона здійснювала забудову та обслуговування земельної ділянки відповідно до Плану забудови земельної ділянки від 26 грудня 1991 року
№ 225, подовживши її за рахунок земель Будищенської сільської ради для ведення особистого селянського господарства, приватизувала за рішенням Будищенської сільської ради від 19 жовтня 2011 року № 13-3.
Зазначала, що ширина земельної ділянки завжди становила 25 м, її межі були погоджені ще у 2009 році з сусідніми землекористувачами, про що було складено відповідний акт. Внаслідок приватизації ОСОБА_2 двох земельних ділянок, їх сумарний розмір збільшився майже на 5 соток,
у зв`язку з чим нові земельні ділянки накладаються на її земельну
ділянку на 2,5 м по всій довжині. При цьому вона почала отримувати
від ОСОБА_2 вимоги розбити огорожу, яка була зведена у чіткій відповідності до межових знаків ще у 1991 році.
Вважала, що дії Будищенської сільської ради були спрямовані саме
на відібрання у неї землі на користь ОСОБА_2 , про що свідчать наступні факти: скасування сільською радою свого ж рішення від 19 жовтня
2011 року № 13-3, яким їй було надано у власність земельну ділянку, площею 0,5247 га; визнання позовних вимог ОСОБА_2 в іншій судовій справі між сторонами; ініціювання головою Будищенської сільської ради ОСОБА_3 кримінальної справи проти колишнього землевпорядника сільської ради ОСОБА_4 щодо підробки підпису на дозволі
на розробку технічної документації ОСОБА_1 , а також сам факт прийняття оскаржуваного рішення, яким ОСОБА_2 надано частину
її земельної ділянки.
Крім того, у зв`язку з непогодженням нею меж земельних ділянок,
які приватизовувалися ОСОБА_2 , оскаржуване нею рішення сільської ради прийняте всупереч вимогам ЗК України.
З урахуванням наведеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд: визнати недійсним рішення Будищенської сільської ради
від 14 червня 2016 року № 13-10; визнати недійсною документацію
із землеустрою щодо відведення земельних ділянок, площею 0,2500 га
та 0,3509 га, у АДРЕСА_1 ; скасувати державну реєстрацію вказаних земельних ділянок та скасувати відповідні рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04 липня 2016 року, індексні номери: 30294116, 30295564.
Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 18 травня
2017 року відкрито провадження у справі.
У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом
до Будищенської сільської ради, ОСОБА_1 про встановлення земельного сервітуту на право проходу по земельній ділянці, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7124981500:05:001:0045, площею 0,25 га, право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно під реєстраційним номером 962029271249, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а також земельної ділянки за цією самою адресою, кадастровий номер 7124981500:05:001:0046, площею 0,3509 га, право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно під реєстраційним номером 962112571249, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства.
На вказаній земельній ділянці розміщене нерухоме майно (гараж-сарай),
яке він не має змоги обслуговувати, оскільки відсутня можливість проходу до нього, враховуючи, що відстань до суміжної земельної ділянки
по АДРЕСА_1 становить 0,33 м.
Вказував, що свідоцтво про право власності на зазначену суміжну земельну ділянку, а також рішення Будищенської сільської ради від 19 жовтня
2011 року № 13-3 у частині затвердження технічної документації
із землеустрою по складанню документів, що посвідчують право на вказану земельну ділянку, площею 0,5247 га, скасовані у судовому порядку
(справа № 88ц/793/16/14).
Вважав, що ця земельна ділянка не є сформованою та відноситься
до комунальної власності.
При цьому ОСОБА_1 , як фактичний користувач суміжної земельної ділянки, створює йому перешкоди у проході через цю земельну ділянку,
чим унеможливлює для нього користування його нерухомим майном
та перешкоджає у користуванні земельною ділянкою, яка є його власністю.
З метою вирішення даної проблеми він звертався до Будищенської сільської ради з відповідним листом про наміри встановити земельний сервітут шляхом укладення договору встановлення земельного сервітуту на право проходу через земельну ділянку по
АДРЕСА_1 , в укладенні якого йому було відмовлено рішенням Будищенської сільської ради
від 14 квітня 2017 року № 30-15. Підставою для відмови стало те,
що земельна ділянка по АДРЕСА_1 , площею 0,12 га, відповідно
до земельно-кадастрової книги № 5, особового номеру НОМЕР_1, обліковується за користувачем ОСОБА_1 .
З урахуванням наведеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_2 просив суд: встановити на його користь безстроковий, безоплатний земельний сервітут у відповідності до варіанту № 2, запропонованого судовим експертом ОСОБА_5 у висновку судової земельно-технічної експертизи від 13 вересня 2018 року № 1309/18, шляхом надання йому права проходу через частину земельної ділянки щодо земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та належить на праві власності Будищенській сільській раді; зобов`язати ОСОБА_1 усунути йому перешкоди у користуванні своїми земельними ділянками з кадастровими номерами: 7124981500:05:001:0045 та 7124981500:05:001:0046, шляхом перенесення самовільно встановленого нею паркану за межі його земельних ділянок.
Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 08 грудня
2017 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 .
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 15 січня
2018 року провадження у справі зупинено у зв`язку із призначенням у справі судової земельно-технічної експертизи.
Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 07 червня
2018 року провадження у справі було поновлено для вирішення по суті клопотання судового експерта Окрепкої А. І.
Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 16 липня
2018 року провадження у справі зупинено на час проведення судової земельно-технічної експертизи.
Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 19 вересня 2018 року поновлено провадження у справі.
Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 08 квітня
2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріали справи
не містять жодного належного і допустимого доказу того,
що ОСОБА_1 у встановленому законом порядку набула право власності або право користування земельною ділянкою відповідної конфігурації, на якій розташоване домоволодіння АДРЕСА_1 .
На день виникнення спірних правовідносин таке право у неї взагалі
не виникло.
Суд першої інстанції також виходив із того, що ОСОБА_1 не довела,
що під час прийняття Будищенською сільською радою рішення про передачу ОСОБА_2 у приватну власність земельних ділянок (кадастрові номери: 7124981500:05:001:0045 та 7124981500:05:001:0046) було допущено порушення вимог ЗК України, не дотримано порядку встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та порушено її право землекористування.
Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками
та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови органу місцевого самоврядування у затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачі. При цьому, надаючи оцінку акту обстеження земельної ділянки від 11 вересня 2015 року та рішенню Будищенської сільської ради від 09 лютого 2016 року № 5-13, яким
ОСОБА_2 надано дозвіл на приватизацію земельних ділянок без підпису суміжного землекористувача, суд першої інстанції зробив висновок,
що ОСОБА_1 була повідомлена про визначення суміжних меж земельної ділянки ОСОБА_2 . Разом із цим, земельна ділянка
по АДРЕСА_1 не сформована, її межі в натурі не винесені, що не дозволяє зробити висновок про порушення прав землекористування у спірних правовідносинах.
Районний суд зазначив, що зустрічний позов ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, оскільки останній не довів належними та допустимими доказами обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог.
Крім того, відсутні правові підстави встановлювати на користь
ОСОБА_2 сервітут на користування частиною земельної ділянки
із кадастровим номером 7124981500:05:001:0045 для обслуговування належної йому господарської будівлі, оскільки висновком судової земельно-технічної експертизи від 13 вересня 2018 року № 1309/18 встановлено накладення цієї ділянки на земельну ділянку, що перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_1 , а тому згадане нерухоме майно розташоване на належній ОСОБА_2 земельній ділянці і встановлення сервітуту
у даному випадку суперечить його суті, як права користування чужим майном (стаття 98 ЗК України, стаття 401 ЦК України). Із цих самих підстав суд не прийняв до уваги варіанти сервітуту, запропоновані у вищевказаному висновку експертизи.
Суд першої інстанції зробив висновок про відсутність правових підстав для постановлення окремої ухвали щодо висновку судового експерта, відмовивши у задоволенні відповідної заяви представника ОСОБА_1 .
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Черкаського апеляційного суду від 16 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Скасовано рішення Черкаського районного суду Черкаської області
від 08 квітня 2020 року в частині відмови у задоволенні позову
ОСОБА_1 про скасування рішення Будищенської сільської ради. Ухвалено у цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійним рішення Будищенської сільської ради від 14 червня
2016 року № 13-10 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок по передачі у власність ОСОБА_2 . В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
У частині зустрічного позову ОСОБА_2 рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 08 квітня 2020 року залишено без змін.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 600,00 грн судового збору.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування рішення Будищенської сільської ради та задовольняючи її позов у відповідній частині, суд апеляційної інстанції виходив із того, що згідно з договором дарування жилого будинку від 01 вересня 2000 року ОСОБА_6 подарував ОСОБА_1 домоволодіння АДРЕСА_1 , а отже, до неї перейшло право користування земельною ділянкою у тих об`ємах, в яких було надано попередньому землекористувачу. Жодних доказів щодо припинення прав користування цією земельною ділянкою у спосіб, визначений законом, матеріали справи не містять.
ОСОБА_1 , звертаючись до суду із позовом у вказаній справі, довела правомірність користування ОСОБА_6 , як попереднім землекористувачем, спірною земельною ділянкою та визначення межі цієї земельної ділянки, а також надала суду докази користування нею в обсягах, наданих попередньому землекористувачу. Крім того, право користування вказаною земельною ділянкою ОСОБА_1 не заперечувалося
Будищенською сільською радою.
Апеляційний суд вказав, що у період виготовлення спірної технічної документації, огляду земельної ділянки та погодження її меж, спір щодо межі між сторонами не був вирішений, проте, не погодивши межі
із ОСОБА_1 , не з`ясувавши мотиви її відмови у такому погодженні (не повідомлення про дату та час погодження меж), було встановлено межу суміжної земельної ділянки, яка була накладена на земельну ділянку, користувачем якої є ОСОБА_1 , чим порушено її права, як користувача суміжної земельної ділянки.
Крім того, у матеріалах справи відсутні відомості, коли саме побудований паркан між суміжними землекористувачами, а також докази того, де саме була межа до зведення існуючого паркану. При цьому відповідно
до технічних паспортів, які були виготовлені у різні періоди, гараж та сарай, які належать ОСОБА_2 , мали різне місце розташування відносно межі сусідньої земельної ділянки.
Вказане, як і факт накладення земельної ділянки ОСОБА_2 на земельну ділянку, що перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_1 (площа накладення - 0,0193 га), невідповідність фактичних меж ділянки
ОСОБА_2 межам цієї ділянки згідно з документацією із землеустрою, підтверджується також висновком судової земельно-технічної експертизи від 13 вересня 2018 року № 1309/18.
Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 у силу їх безпідставності.
Судове рішення апеляційного суду у частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з`ясовані фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка у цій частині, а його висновки підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на нормах діючого законодавства.
Згадане у сервітуті нерухоме майно фактично розташоване на належній ОСОБА_2 земельній ділянці, останнімне надано суду доказів того,
що ОСОБА_1 чинила будь-які перешкоди у доступі до його власності. При цьому вхід до спірної споруди знаходиться на земельній ділянці
ОСОБА_2 , а тому його доводи про неможливість доступу до цього майна безпідставні.
ОСОБА_2 не довів безальтернативності захисту свого права власності іншим способом, аніж встановлення безоплатного земельного сервітуту,
та найменшої обтяжливості обраного ним способу встановлення такого сервітуту для власника суміжної земельної ділянки.
Суд апеляційної інстанції врахував відповідну судову практику Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
Судовий збір покладено на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_2 , з урахуванням
її уточнень, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Черкаського районного суду Черкаської області
від 08 квітня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду
від 16 жовтня 2020 року в частині відмови у задоволенні його зустрічного позову та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким його зустрічні позовні вимоги задовольнити, скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 16 жовтня 2020 року в частині часткового задоволення позову ОСОБА_1 та залишити у цій частині
в силі рішення суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду. Крім того, заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування інших норм права у подібних правовідносинах, а також на те, що судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Інші учасники справи судові рішення у касаційному порядку не оскаржили.
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 14 грудня 2020 року клопотання ОСОБА_2 про поновлення строку
на касаційне оскарження задоволено. Поновлено ОСОБА_2 строк
на касаційне оскарження постанови Черкаського апеляційного суду
від 16 жовтня 2020 року.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків, а саме: запропоновано зазначити, які саме судові рішення ним оскаржуються, з урахуванням положень статті 409
ЦПК України, та надати копію уточненої редакції касаційної скарги і доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи. Заявника попереджено про наслідки невиконання ухвали.
У наданий судом строк заявник направив матеріали на усунення недоліків, зазначених в ухвалі Верховного Суду від 14 грудня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 08 квітня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 16 жовтня 2020 року, витребувано цивільну справу
№ 707/1022/17 із Черкаського районного суду Черкаської області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих
до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу
та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У березні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції
безпідставно скасував рішення суду першої інстанції у частині відмови
у задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування рішення сільської ради та задовольнив її позов у відповідній частині. ОСОБА_1
не доведено порушення її прав спірним рішенням сільської ради.
Їй неодноразово пропонувалося підписати акт про погодження меж суміжних земельних ділянок, однак вона відмовилася без повідомлення причини. Посилаючись на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, зазначає, що вказане не свідчить про незаконність рішення органу місцевого самоврядування про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність.
При цьому він вчинив всі необхідні та достатні дії для законної приватизації земельної ділянки.
Вказує, що з матеріалів справи можливо встановити лише розмір земельної ділянки, якою користується ОСОБА_1 , а не її межі. Вважає,
що висновок апеляційного суду про накладення його земельної ділянки
на земельну ділянку, яка знаходиться у користуванні ОСОБА_1 ,
є припущенням та не ґрунтується на належній оцінці доказів.
Крім того, суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили у задоволенні його вимог за зустрічним позовом, оскільки він є законним власником суміжної земельної ділянки, межі якої встановлені, а ОСОБА_1 перешкоджає йому користуватися його майном. Посилається
на фотознімки, які знаходяться у матеріалах справи, висновок експертизи та показання свідків, однак суд апеляційної інстанції безпідставно
не дослідив вказані докази щодо факту перенесення паркану. Також вказує, що більша частина гаража-сараю знаходиться на земельній ділянці, якою користується ОСОБА_1 , а він позбавлений можливості здійснити ремонт задньої стіни будівлі.
Вказує, що доведення факту порушення ОСОБА_1 його прав користування власним майном не має правового значення для вирішення питання щодо встановлення сервітуту. Також посилається на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування інших норм права у подібних правовідносинах.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного
Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , в якому вказується, що судові рішення в оскаржуваних частинах є законними
та обґрунтованими, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу -
без задоволення.
Зазначає, що фактичні межі земельної ділянки, якою вона користується, були погоджені ще у 2009 році, зокрема, і попереднім землекористувачем земельної ділянки ОСОБА_2 . При цьому земельні ділянки, приватизовані останнім, накладаються на її земельну ділянку, що правильно встановлено судом апеляційної інстанції на підставі належної оцінки доказів.
Крім того, вказує на безпідставність зустрічних позовних вимог
ОСОБА_2 . Також посилається на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що судові рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваних частинах ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги
цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з положеннями статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом
чи судом у визначених законом випадках.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування
не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,
на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази
за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили
і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).
Щодо вирішення позовних вимог ОСОБА_1 .
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статті 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Згідно з частиною першою статті 393 ЦК України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним
та скасовується.
Виходячи з положень статті 152 ЗК України та роз`яснень, які містяться
у пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня
2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав,
і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України).
Статтею 118 ЗК України встановлено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву
до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається
у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів,
що підтверджують розмір земельної ділянки.
Згідно з частиною першою статті 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Відповідно до статті 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин.
Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються
та затверджуються в порядку, встановленому ЗК України (частина друга статті 50 Закону України «Про землеустрій»).
У пункті 4 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України судам також роз`яснено, що згідно із статтею 158 ЗК України суди розглядають справи за спорами про межі земельних ділянок, що перебувають у власності чи користуванні громадян-заявників, які не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу влади з питань земельних ресурсів.
Суд апеляційної інстанції застосував до спірних правовідносин
і норми ЗК України у редакції, чинній на час надання ОСОБА_6 (колишньому землекористувачу) дозволу на приватизацію земельної ділянки, користувачем якої зараз є ОСОБА_1 , а також положення інших нормативно-правових актів, чинних на момент виникнення спірних правовідносин.
Переглядаючи в апеляційному порядку рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 08 квітня 2020 року, правильно визначивши характер спірних правовідносин та застосувавши відповідні норми матеріального права, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із того,
що ОСОБА_1 довела факт законного користування нею земельною ділянкою по АДРЕСА_1 в обсягах, наданих попередньому землекористувачу ОСОБА_6 .
При цьому згідно з договором дарування жилого будинку від 01 вересня 2000 року ОСОБА_6 подарував ОСОБА_1 домоволодіння АДРЕСА_1 , а отже, до неї перейшло право користування і земельною ділянкою.
Доказів щодо припинення прав користування цією земельною ділянкою
у спосіб, визначений законом, матеріали справи не містять.
Встановлено, що рішенням Будищенської сільської ради від 14 червня
2016 року № 13-10 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок по передачі у власність» було затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у межах
АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_2 . Надано вказані земельні ділянки (кадастровий номер 7124981500:05:001:0045, кадастровий номер 7124981500:05:001:0046) у власність ОСОБА_2
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є суміжними землекористувачами.
У справі, яка переглядається, було проведено судову земельно-технічну експертизу, відповідно до висновку якої від 13 вересня 2018 року земельна ділянка з кадастровим номером 7124981500:05:001:0045, яка належить
на праві власності ОСОБА_2 і на якій розміщено будинок
та господарські будівлі і споруди, згідно з документацією із землеустрою, накладається на земельну ділянку, що перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_1 . Площа накладення становить 0,0193 га. Фактичні межі вказаної земельної ділянки ОСОБА_2 не відповідають межам цієї ділянки згідно з документацією із землеустрою.
Крім того, апеляційним судом встановлено, що в період виготовлення спірної технічної документації, огляду земельної ділянки та погодження
її меж, спір щодо межі між сторонами не був вирішений, а ОСОБА_1 виявляла бажання бути присутньою при погодженні межі.
Встановлення межі земельної ділянки, яка була накладена на земельну ділянку, користувачем якої є ОСОБА_1 , є порушенням прав останньої, як користувача суміжної земельної ділянки.
Таким чином, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про те, що позов ОСОБА_1 у частині визнання недійсним відповідного рішення Будищенської сільської ради є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду і про те,
що погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав
у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки
із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації,
за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року
усправі № 580/168/16-ц (провадження № 61-19526сво18) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі
№ 545/1149/17 (провадження № 14-730цс19).
При цьому колегія суддів звертає увагу заявника касаційної скарги,
що сам по собі факт непогодження меж земельної ділянки суміжним користувачем не став підставою для задоволення позову ОСОБА_1
у частині визнання недійним рішення Будищенської сільської ради
від 14 червня 2016 року № 13-10.
Щодо вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 .
Статтею 98 ЗК України визначено, що правоземельного сервітуту-
це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітутуне веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут,прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
За змістом статей 91, 96ЗК Українивласники земельних ділянок
та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.
Земельний сервітутможе бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення,
та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно (стаття 100 ЗК України).
Відповідно до статті 401 ЦКУкраїни право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Згідно з частинами першою, третьою статті 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
Статтею 404 ЦК України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності -
від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.
У пункті 22-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня
2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» судам роз`яснено, що види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК України і цей перелік не є вичерпним. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.
Отже, закон вимагає від позивача надання суду доказів того, що нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити будь-яким іншим способом.
Зазначене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 133/305/17-ц (провадження № 61-12458св19).
ОСОБА_2 зазначав, що він є власником земельної ділянки, на якій розміщене нерухоме майно, доступ до якого можливий виключно через суміжну земельну ділянку, власником якої, на його думку, є Будищенська сільська рада, а користувачем - ОСОБА_1 , яка чинить йому перешкоди у доступі до його нерухомого майна.
У березні 2017 року ОСОБА_2 звертався до Будищенської сільської ради із заявою про встановлення земельного сервітуту на право проходу через земельну ділянку із кадастровим номером 7124981500:05:001:0038.
До заяви ним було додано договір про встановлення земельного сервітуту та план передбачуваного сервітуту (а. с. 183-186, т. 1).
Рішенням ХХХ сесії Будищенської сільської ради VII скликання від 14 квітня 2017 року № 30-15 відмовлено ОСОБА_2 в укладенні Будищенською сільською радою договору встановлення земельного сервітуту, оскільки вказана земельна ділянка обліковується за користувачем ОСОБА_1 (а. с. 42, т. 1).
З урахуванням належної оцінки доказів, які знаходяться у матеріалах справи, зокрема, і висновку судової земельно-технічної експертизи
від 13 вересня 2018 року № 1309/18, суди попередніх інстанцій зробили обґрунтований висновок про те, що згадане в сервітуті нерухоме майно фактично розташоване на належній ОСОБА_2 земельній ділянці, у тому числі вхід до спірної споруди.
Крім того, у силу положень статей 12 81 ЦПК України ОСОБА_2
не надано суду доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 вчиняла перешкоди у доступі до його власності.
Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно виходив із того, що ОСОБА_2 не довів безальтернативності захисту свого права власника земельної ділянки іншим способом, аніж встановлення безоплатного земельного сервітуту,
та найменшої обтяжливості обраного ним способу встановлення такого сервітуту для власника суміжної земельної ділянки, проти якого останній заперечував, а тому дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені
в постановах Верховного Суду.
Судові рішення судів попередніх інстанцій у відповідній частині ухвалено
з урахуванням правових висновків Верховного Суду, які є релевантними для цієї справи, а тому доводи касаційної скарги у цій частині є безпідставними. При цьому судова практика у цій категорії справ є сталою, а відмінність залежить лише від доказування.
Доводи касаційної скарги щодо неврахування судами поданих позивачем
за зустрічним позовом фотознімків, показань свідків і факту самовільного переміщення ОСОБА_1 паркану Верховним Судом відхиляються, оскільки були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій при вирішенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується
на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89
ЦПК України суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, всебічно, повно та об`єктивно надав оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень в оскаржуваних частинах, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються
на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400
ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити
як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити
без задоволення.
Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 08 квітня
2020 року в нескасованій частині та постанову Черкаського апеляційного суду від 16 жовтня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць