Постанова

Іменем України

08 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 707/1463/19

провадження № 61-11511св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: Соснівський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області, Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 01 червня 2021 року в складі колегії суддів: Нерушак Л. В., Бородійчука В. Г., Карпенко О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту проживання на території України для отримання громадянства України.

Заява ОСОБА_1 мотивована тим, що в 1988 році він разом зі своїми батьками переїхав до України де постійно проживав до 1993 року на

АДРЕСА_1 . Крім того, заявник активно приймав участь

у районних чемпіонатах по футболу з 1989 року до 1991 року в складі команди «Рубін» села Онуфріївки на території Кіровоградської області,

а також відвідував та лікувався з 1989 року до 1991 рік в Онуфріївській центральній районній лікарні Кіровоградської області. Вважає, що подані до суду докази у своїй сукупності підтверджують факт його постійного проживання на території України.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив встановити факт, що він постійного проживав на території України з 15 березня 1989 року

до 15 листопада 1991 року, оскільки встановлення цього факту йому необхідно для отримання громадянства України.

Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 19 червня

2020 року залучено до участі в справі як заінтересовану особу Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 02 лютого 2021 року (в складі судді Смоляра О. А.) заяву задоволено.

Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 15 березня 1989 року до 15 листопада 1991 року на території України.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що зібраними у справі доказами підтверджено факт проживання заявника на території України

з 15 березня 1989 року до 15 листопада 1991 року. Даний факт має для заявника юридичне значення та необхідний для отримання паспорту громадянина України, а підтвердити вказаний факт заявнику

у позасудовому порядку неможливо.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 01 червня 2021 року апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України

в Черкаській області задоволено.

Скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нову постанову.

Відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту проживання на території України.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області судові витрати за сплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 576,30 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що подані заявником докази не підтверджують факт його проживання на території України у спірний період. При цьому заявник приховав та не повідомив суду інформацію щодо того, що ним уже було отримано паспорт громадянина України, який

у подальшому визнаним недійсним, оскільки був виданий з порушенням вимог закону. Крім того, за інформацією Республіканського адресного бюро та автоматичної комплексної паспортної системи Поліції Республіки Вірменія заявник з 13 квітня 1991 року значиться постійно зареєстрованим у цій Республіці та є громадянином зазначеної країни. ОСОБА_1 був тимчасово зареєстрований на території України без зняття з реєстраційного обліку за місцем постійного проживання у Республіці Вірменія.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

12 липня 2021 року ОСОБА_1 подав засобами електронного зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу (підписану електронним цифровим підписом)на постанову Черкаського апеляційного суду від 01 червня 2021 року.

У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 01 червня 2021 року та залишити в силі рішення Черкаського районного суд Черкаської області від 02 лютого2021 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 09 вересня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 01 червня 2021 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень

позивач також посилається і на пункти 1, 4 частини другої

статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вважає, що суди застосували норми права без урахування висновків

щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постанові Верховного Суду від 30 квітня 2020 року у справі № 133/2348/17.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність задоволення заяви ОСОБА_1 , оскільки встановлення факту його постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року має правове значення, в іншому порядку заявник не може довести зазначеного факту, який знайшов своє підтвердження зібраними у матеріалах справи доказами. Апеляційний суд неправильно оцінив подані заявником докази, які у своїй сукупності підтверджують обставини щодо проживання останнього на території України у спірний період, та помилково вважав їх неналежними та недопустимими. Апеляційний суд необґрунтовано долучив до матеріалів справи докази, які не були подані до суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції розглянув справу у відсутності представника заявника, який належним чином повідомив про поважність неприбуття у судове засідання через хворобу.

Позиції інших учасників

Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області надіслало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови апеляційного суду.

У зв`язку з цим просило суд касаційну скаргу залишити без задоволення,

а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2

у селі Мердзаван Ечміадзінського району Республіки Вірменія, про що

у Книзі реєстрації актів про народження 12 серпня 1974 року було зроблено запис за № 28.

У підтвердження вимог заяви про встановлення факту проживання на території України заявник надав до суду копії: довідки Омельницької сільської ради Онуфріївського району Кіровоградської області від 11 лютого 2019 року, довідки ГО МО ФСТ «Колос» від 25 лютого 2019 року, довідки Мердзаванського громадського муніципалітету від 08 листопада 2017 року, копії витягу з історії хвороби ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції встановив, що згідно з довідкою Омельницької сільської ради Онуфріївського району Кіровоградської області від 11 лютого 2019 року ОСОБА_1 у період з 1989 року до 1991 року постійно проживав на АДРЕСА_1 .

Апеляційний суд встановив, що інформація, вказана в указаній довідці органу місцевого самоврядування від 11 лютого 2019 року спростовується інформацією, наданою цією ж сільською радою на виконання вимог ухвали суду від 24 липня 2019 року.

Так, листом Омельницької сільської ради Онуфріївського району Кіровоградської області від 12 серпня 2019 року суду надано інформацію про те, що погосподарська книга, в якій містяться відомості щодо

ОСОБА_1 не збереглася. Докази на підтвердження обставин, викладених у довідці від 11 лютого 2019 року (щодо проживання заявника на території Омельницької сільської ради Онуфріївського району Кіровоградської області) відсутні.

Апеляційний суд встановив, що участь заявника у змаганнях футбольної команди «Колос», без надання належних доказів щодо складу команди

у певний період, в який був зарахований як член команди і заявник з його слів, не є свідченням факту постійного його проживання на території України в спірний період. Довідка ГО МО ФСТ «Колос» від 25 лютого

2019 року лише підтверджує факт участі ОСОБА_1 у спортивних змаганнях по футболу у сезонах у певний проміжок часу.

Надана заявником копія витягу з історії хвороби не завірена належним чином, не містить підпису, прізвища та ініціалів особи, яка уповноважена була б засвідчувати цей витяг, а її рукописний зміст неможливо достовірно прочитати, відповідно, ця копія не підтверджує факту постійного проживання ОСОБА_1 на території України з 1989 року до 1991 року,

а лише констатує факт звернення заявника до лікаря з певними скаргами на стан здоров`я в певний проміжок часу.

За інформацією Республіканського адресного бюро та автоматичної комплексної паспортної системи Поліції Республіки Вірменія ОСОБА_1 з 13 квітня 1991 року значиться постійно зареєстрованим (прописаним)

у селі Мердзаван Армавірської області Республіки Вірменія, йому 14 березня

1991 року Вагаршапатським відділом Армавірського ОУ Республіки

Вірменія видавався паспорт серії НОМЕР_1 та відповідно до пункту 1 статті 10 Закону Вірменії «Про громадянство Вірменії» він є громадянином Республіки Вірменія.

Встановилено, що ОСОБА_1 був громадянином Вірменії з квітня

1991 року та не припиняв своє громадянство.

Апеляційний суд також встановив, що заявник приховав та не повідомив суду інформацію щодо того, що ним уже було отримано паспорт громадянина України. Так, 03 березня 1997 року ОСОБА_1 отримав паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 .

При цьому під час внесення відомостей про документування ОСОБА_1 паспортом, у домову книгу безпідставно перенесено штам постійної реєстрації (прописки) з 08 листопада 1990 року, оскільки це була дата тимчасової реєстрації заявника.

У 2002 році паспорт на ім`я заявника серії НОМЕР_2 від 03 березня

1997 року був замінений на паспорт серії НОМЕР_3 від 18 березня

2002 року. Зазначений паспорт громадянина України серії НОМЕР_3

від 18 березня 2002 року, як і паспорт для виїзду за кордон

серії НОМЕР_4 , який виданий 15 жовтня 2007 року, внесені до інформаційної підсистеми «недійсні документи» як «недійсний підлягає вилученню». Згідно з висновком Онуфріївського РВ УМВС України

в Кіровоградської області від 10 березня 2006 року вказані паспорти були визнані такими, що видані з порушенням вимог законодавства і підлягають вилученню та знищенню.

Відповідно до висновку за результатами перевірки підстав видачі працівниками паспортного підрозділу Онуфріївського РВ УМВС України

в Кіровоградської області паспортів громадянам України, які прибули на територію України з Республіки Вірменія, від 10 березня 2006 року паспорт громадянина України ОСОБА_1 був виданий з порушенням вимог Інструкції щодо оформлення і видачі паспорта громадянина України, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17 серпня 1994 року № 316.

У грудні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області про визнання незаконним вилучення у нього паспорта громадянина України для виїзду за кордон та зобов`язання повернути вилучений паспорт.

Вказаний позов було задоволено постановою Онуфріївського районного суду Кіровоградської області, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 04 квітня 2007 року.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 15 жовтня

2009 року у справі № К-10401/07 скасовано постанову Онуфріївського районного суду Кіровоградської області та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 04 квітня 2007 року, прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання незаконним вилучення у нього паспорта громадянина України для виїзду за кордон та зобов`язання повернути вилучений паспорт.

Під час розгляду справи № К-10401/07 встановлено, що ОСОБА_1 на час набрання чинності Законом України «Про громадянство України»

(13 листопада 1991 року) на території України постійно не проживав та зареєстрованим не був, перебував у громадянстві Республіки Вірменія, значився постійно зареєстрованим в цій державі. З клопотанням щодо оформлення документів з питань громадянства України у встановленому порядку не звертався. Згідно з довідкою Паспортно-візового управління поліції Республіки Вірменія ОСОБА_1 з 14 березня 1991 року значиться постійно зареєстрованим у селі Мердзван Армавірської області Республіки Вірменія.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 був тимчасово зареєстрований на території України без зняття з реєстраційного обліку за місцем постійного проживання у Вірменії. При цьому, тимчасова реєстрація на території України здійснена 08 листопада 1990 року при пред`явленні паспорта

серії НОМЕР_5 , виданого 14 березня 1991 року відділом внутрішніх справ Вагаршапатським відділом Армавірського ОУ Поліції Республіки Вірменія. Зазначена реєстрація є підробленою, оскільки не могла бути проведена реєстрація у 1990 році згідно з паспортом, який був виданий лише у березня 1991 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція),

а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені

в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як вбачається із касаційної скарги, рішення судів попередніх інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме

провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає

в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

З указаного вбачається, що законом передбачено вставлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на набуття громадянства України, зокрема постійного проживання на території України.

Вказаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду

від 03 листопада 2021 року у справі № 947/26298/19.

Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року (частина друга статті 3 Закону України «Про громадянство України»).

Встановлення факту постійного проживання на території України

є підставою для оформлення належності до громадянства України.

Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року).

Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про громадянство України» і залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України за станом на 13 листопада 1991 року.

Відповідно до підпункту «а» пункту 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента від 27 березня 2001 року № 215/2001, (далі - Порядок), встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року.

Одним із документів для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону «Про громадянство України», що подає особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, є судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року (підпункт «в» пункту 8 Порядку, в редакції, чинній на час звернення заявника до суду).

Тобто у таких випадках одним із необхідних документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.

Пунктом 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

Отже, відповідно до положень Закону України «Про громадянство України» і Порядку для набуття громадянства України заявник повинен, зокрема, подати документи, що підтверджують народження його на території України чи постійне проживання на ній, або підтверджують родинні відносини

з такою особою, або рішення суду.

Ураховуючи зазначене, слід дійти висновку, що належність до громадянства України встановлюється на підставі статті 3 Закону України «Про громадянство України» і може пов`язуватися із фактом постійного проживання на території України в певний час та такий факт підлягає встановленню на підставі судового рішення.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17 травня 2022 року у справі № 127/26354/20.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними

є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частин першої та шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підтвердження своїх вимог заявник подав до суду копії: довідки Омельницької сільської ради Онуфріївського району Кіровоградської області від 11 лютого 2019 року, довідки ГО МО ФСТ «Колос» від 25 лютого 2019 року, довідки Мердзаванського громадського муніципалітету

від 08 листопада 2017 року, копії витягу з історії хвороби ОСОБА_1 .

Проте апеляційний суд встановив, що інформація, вказана у довідці органу місцевого самоврядування від 11 лютого 2019 року спростовується інформацією, наданою цією ж сільською радою на виконання вимог ухвали суду першої інстанції від 24 липня 2019 року. Довідка ГО МО ФСТ «Колос» від 25 лютого 2019 року є лише підтвердженням факту участі заявника ОСОБА_1 у спортивних змаганнях по футболу у футбольних сезонах

в певний проміжок часу та не є свідченням факту постійного його проживання на території України в спірний період. Надана заявником копія витягу з історії хвороби не завірена належним чином, не містить підпису та прізвища, ініціалів особи, яка уповноважена була б засвідчувати цей витяг, а її рукописний зміст не можливо достовірно прочитати, відповідно, не підтверджує факту постійного проживання ОСОБА_1 на території України з 1989 року до 1991 року.

Крім цього, за інформацією Республіканського адресного бюро та автоматичної комплексної паспортної системи Поліції Республіки Вірменія ОСОБА_1 з 13 квітня 1991 року значиться постійно зареєстрованим (прописаним) у селі Мердзаван Армавірської області Республіки Вірменія, йому 14 березня 1991 року Вагаршапатським відділом Армавірського ОУ Республіки Вірменія видавався паспорт серії НОМЕР_1 та відповідно до пункту 1 статті 10 Закону Вірменії «Про громадянство Вірменії»

є громадянином Республіки Вірменія. ОСОБА_1 не припиняв своє громадянство Республіки Вірменія.

Апеляційний суд також встановив, що заявник вже отримував паспорт громадянина України та закордонний паспорт як громадянин України, які були визнані компетентними органами такими, що видані з порушенням вимог законодавства і підлягають вилученню та знищенню. ОСОБА_1 намагався захистити свої права у судовому порядку, проте

у задоволенні його вимог було відмовлено.

Так, під час розгляду справи № К-10401/07 встановлено ОСОБА_1 на час набрання чинності Законом України «Про громадянство України»

(13 листопада 1991 року) на території України постійно не проживав та зареєстрованим не був, перебував у громадянстві Республіки Вірменія, значився постійно зареєстрованим в цій державі. З клопотанням щодо оформлення документів з питань громадянства України у встановленому порядку не звертався. ОСОБА_1 був тимчасово зареєстрований на території України без зняття з реєстраційного обліку за місцем постійного проживання у Вірменії.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду

від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

ЄСПЛ у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні заяви про встановлення факту її постійного проживання на території України, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що заявником не доведено обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог, зокрема ним не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту постійного проживання на території України у спірний період.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду

від 22 вересня 2021 року у справі № 336/7500/19.

Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, які були викладені у постанові Верховного Суду від 30 квітня 2020 року у справі № 133/2348/17, враховуючи наступне.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини

є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не

будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Так, у справі № 133/2348/17 суди встановили факт постійного проживання заявника на території України станом на 24 серпня 1991 року, що має правове значення, тому Верховний Суд у постанові від 30 квітня 2020 року погодився з висновками судів про задоволення заяви, оскільки в іншому порядку він не може довести спірного факту, який знайшов підтвердження наявними в матеріалах справи доказами.

У цій справі суди встановили, що ОСОБА_1 з 13 квітня

1991 року постійно зареєстрований у Республіці Вірменія, йому 14 березня 1991 року Вагаршапатським відділом Армавірського ОУ Республіки Вірменія видавався паспорт, він є громадянином Республіки Вірменія та не припиняв своє громадянство. Також заявник вже отримував паспорт громадянина України та закордонний паспорт як громадянин України, які були визнані компетентними органами такими, що видані з порушенням вимог законодавства, та є таким, що підлягають вилученню та знищенню. ОСОБА_1 намагався захистити свої права (щодо вилучення та знищення паспорта) у судовому порядку, проте у задоволенні його вимог було відмовлено. ОСОБА_1 був тимчасово зареєстрований на території України без зняття з реєстраційного обліку за місцем постійного проживання у Республіці Вірменія.

Отже, у справі, на яку містяться посилання у касаційній скарзі, правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, є подібними, проте суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи, відповідно, відсутні правові підстави вважати про неврахування висновків касаційного суду, викладених у постанові за результатом перегляду зазначених справ.

Помилковими є доводи касаційної скарги, що апеляційний суд неправильно оцінив подані заявником докази, оскільки оскаржувана постанова прийнята на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були надані до суду у визначеному процесуальним законом порядку та були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що апеляційний суд безпідставно долучив до матеріалів справи нові докази, подані заінтересованою особою, які не були досліджені судом першої інстанції, оскільки суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами (частина перша статті 367 ЦПК України), досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина друга статті 367 ЦПК України). При цьому суд апеляційної інстанції перевірив доводи Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області щодо неможливості подання вказаних доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, про що виклав відповідні мотиви, зокрема в оскаржуваній постанові.

Безпідставними є доводи касаційної скарги щодо розгляду справу

у відсутності представника заявника, який своєчасно та належним чином був повідомлений про розгляд справи, оскільки доказів на підтвердження поважності причин відкладення розгляду справи апеляційному суду він не надав. Апеляційний суд в оскаржуваній постанові також зазначив, що адвокату Новіку В. І. надавалась можливість протягом більше десяти днів подати клопотання про долучення доказів, яке ним було заявлено

в судовому засіданні 21 травня 2021 року та надати необхідні документи суду, проте він таким правом не скористався, довідки медичного закладу чи інших підтверджуючих документів про хворобу та його відсутність

у судовому засіданні 01 червня 2021 року не надав апеляційному суду. Враховуючи розумність строків розгляду справи, тривалість розгляду апеляційної скарги, апеляційний суд не вбачав підстав для відкладення розгляду апеляційної скарги на більш тривалий час.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди

з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення

обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог

статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження

в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ

у справі «Серявін та інші проти України»).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої

статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 01 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук