Постанова
Іменем України
20 червня 2022 року
м. Київ
справа № 707/1607/17
провадження № 61-7709св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивачі за первісним позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом: ОСОБА_3 ,
треті особи за первісним позовом, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Руськополянська сільська рада, державне агентство із земельних ресурсів в особі Черкаської регіональної філії державного підприємства «Укрспецзем», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , державний реєстратор виконавчого комітету Білозірської сільської ради Яжемчук Олена Анатоліївна,
відповідачі за зустрічним позовом: Руськополянська сільська рада, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , державний реєстратор виконавчого комітету Руськополянської сільської ради Сафроненко Володимир Адольфович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Сучило Артем Олегович, на рішення Черкаського районного суду Черкаської області, у складі судді
Тептюка Є. П., від 28 травня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Нерушак Л. В., Карпенко О. В., Василенко Л. І., від 02 березня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року та вересні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду з позовами до ОСОБА_3 , які ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 21 грудня 2018 року об`єднанні в одне провадження.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд:
- зобов`язати ОСОБА_3 не чинити перешкоди в користуванні належною їм земельною ділянкою, кадастровий номер 7124985200:02:004:1001, площею 0,2946 га, за адресою: АДРЕСА_1 , звільнивши займану частину земельної ділянки, демонтувавши перешкоди і надавши вільний доступ на відновлення меж земельної ділянки;
- визнати за позивачами право здійснити демонтаж встановлених перешкод, без згоди ОСОБА_3 , на частині належної їм земельної ділянки, яка самовільно зайнята ОСОБА_3 , надавши їм право без його згоди відновити межі вказаної земельної ділянки;
- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯИ № 913038 від 20 листопада 2009 року, виданий на ім`я
ОСОБА_3 ;
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та її обтяжень щодо державної реєстрації державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯИ № 913038 від 20 листопада 2009 року, виданого на ім`я ОСОБА_3 .
Позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мотивовано тим, що вони є власниками земельної ділянки, кадастровий номер 7124985200:02:004:1001, площею 0,2946 га, за адресою: АДРЕСА_1 .
При виготовленні технічної документації були встановлені межі земельної ділянки в натурі та передані межові знаки. Проте ОСОБА_3 порушив встановлені межі, встановивши на частині їх земельної ділянки огорожу, та продовжив незаконно користуватись самовільно зайнятою частиною земельної ділянки.
Крім того, позивачі зазначають, що державний акт ОСОБА_3 на право власності на земельну ділянку серія ЯИ № 913038 є недійсним, оскільки постановою Черкаського районного суду Черкаської області
від 20 січня 2011 року у справі № 2а-2/2011 скасовані рішення Руськополянської сільської ради № 43-19 від 03 квітня 2009 року та № 47-1 від 16 жовтня 2009 року, на підставі яких він був виданий.
У свою чергу ОСОБА_3 , будучи обізнаним про скасування рішень сільської ради, подав заяву про державну реєстрацію речового права на земельну ділянку за державним актом, підстави для видачі якого скасовані.
У лютому 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до Руськополянської сільської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , державного реєстратора виконавчого комітету Руськополянської сільської ради Сафроненка В. А., в якому просив суд:
- визнати незаконним та скасування рішення Руськополянської сільської ради № 12-13/VII від 07 вересня 2016 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання у спільну часткову власність земельної ділянки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;
- визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31430482
від 16 вересня 2016 року, яким зареєстровано право власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 по 1/2 частині на земельну ділянку, площею 0,2946 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:1029064971249.
Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 мотивовано тим, що він є власником суміжної земельної ділянки, площею 0,22 га, за адресою:
АДРЕСА_1 .
Вказана ділянка сформована ще у 1973 році, його право власності виникло у 2009 році (так само як і встановлені межі земельної ділянки), в той час як право власності позивачів за первісним позовом виникло лише у 2016 році.
Рішення Руськополянської сільської ради № 12-13/VII від 07 вересня
2016 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання у спільну часткову власність земельної ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 порушує його права, оскільки затверджена технічна документація містить помилки, а вказаним рішенням було передано у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належну йому частину земельної ділянки.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 28 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 02 березня 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано недійсним та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯИ № 913038 від 20 листопада 2009 року, що виданий на ім`я ОСОБА_3 ; зобов`язано ОСОБА_3 усунути перешкоди ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у здійсненні ними права власності земельною ділянкою, що розташована по АДРЕСА_1 , площею 0,2946 га, шляхом припинення її використання для експлуатації і обслуговування житлового будинку і господарських будівель та споруд. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.
У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування державного акта і усунення перешкод, виходив із того, що рішення сільської ради, на підставі яких
ОСОБА_3 видано оспорюваний державний акт, скасовані та ним самовільно були змінені межі суміжних земельних ділянок, внаслідок чого змінились межі ділянки, що належить позивачам за первісним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про скасування рішення державного реєстратора, районний суд вказав на передчасність цієї вимоги, оскільки рішення суду про скасування державного акта є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про припинення права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку.
З приводу позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання за позивачами права здійснити демонтаж встановлених перешкод, без згоди ОСОБА_3 , на самовільно зайнятій ним частині земельної ділянки, суд зазначив, що особа, яка самовільно зайняла земельну ділянку, повинна за власний кошт привести її у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, а тому недоцільно перекладати даний обов`язок на добросовісних землекористувачів (власників) земельної ділянки.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено, оскільки рішення сільської ради щодо затвердження актів погодження меж земельних ділянок та передачі у власність земельної ділянки
ОСОБА_3 скасовані судовим рішенням у справі № 2а-2/2011, яке набрало законної сили.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - адвокат Сучило А. О., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати, ухваливши нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та про задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 .
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
05 травня 2021 року представник ОСОБА_3 - адвокат Сучило А. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 28 травня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 02 березня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з районного суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2021 року зупинено, до закінчення перегляду в касаційному порядку, виконання рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 28 травня 2020 року у справі
№ 707/1607/17 в частині зобов`язання ОСОБА_3 усунути перешкоди ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у здійсненні ними права власності земельною ділянкою, яка належить їм на праві спільної часткової власності в частках по 1/2 частині кожному, шляхом припинення її використання для експлуатації і обслуговування житлового будинку і господарських будівель та споруд.
У липні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), з урахуваннями обставин, встановлених у розглядуваній справі, а саме:
- належність ОСОБА_3 земельної ділянки на підставі державного акта про право власності на земельну ділянку, який є чинним та нескасованим;
- ОСОБА_3 є законним власником земельної ділянки, незважаючи на скасування рішення сільської ради, на підставі якого було видано державний, що підтверджено висновками Верховного Суду України у постанові від 19 вересня 2016 року у справі
№ 916/187/15-г, відповідно до яких скасування рішення органу місцевого самоврядування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах;
- такої підстави припинення права власності на земельну ділянку, як скасування рішення органу виконавчої влади, на підставі якого було видано державний акт на право власності на земельну ділянку,
ЗК України не передбачено;
- відповідно до плану зовнішніх меж земельної ділянки, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 належить ділянка, площею 0,2598 га, тоді як відповідно до рішення сільської ради ОСОБА_2 було виділено земельну ділянку, площею 0,25 га;
- постановою Черкаського районного суду від 31 липня 2013 року у справі № 707/1283/13-а були скасовані рішення сільської ради, якими наділено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 земельними ділянками по 0,15 га, а тому є незрозумілим на підставі яких документів їм було надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою, адже не існує рішення про закріплення земельних ділянок за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;
- апеляційний суд помилково вказав на збільшення земельної ділянки ОСОБА_5 , не з`ясувавши за рахунок чого відбулось таке збільшення та не взявши до уваги накладення земельної ділянки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та суміжного землевласника ОСОБА_4 .
Крім того, стверджує, що суди недостатньо вмотивували свої рішення та не врахували, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном; особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом; фактичне користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття.
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
У липні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просять касаційну скаргу залишити без задоволення.
Зазначають, що державний акт ОСОБА_3 є недійсним після скасування рішень сільської ради, на підставі яких він був виданий, проте ОСОБА_3 , знаючи про скасування рішень сільської ради, протиправно зареєстрував право власності на земельну ділянку на підставі цього державного акта, що стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
Наголошують, що у постанові Черкаського районного суду Черкаської області та постанові Верховного Суду від 30 серпня 2018 року у справі
№ 707/437/16-а було встановлено, що ОСОБА_3 самовільно змінив межі суміжних земельних ділянок, внаслідок чого змінились межі земельної ділянки.
Звертають увагу, що земельна ділянка, площею 0,2946 га, перебуває у їх власності на підставі рішення Руськополянської сільської ради № 12-13/VII від 07 вересня 2016 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками земельної ділянки,
площею 0,2946 га, кадастровий номер 7124985200:02:004:1001, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства. Земельна ділянка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення Руськополянської сільської ради № 2-14/VII від 16 листопада
2015 року було надано дозвіл ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж зазначеної земельної ділянки.
Згідно акта визначення та погодження меж земельної ділянки в натурі та передачі межових знаків на зберігання вбачається, що ОСОБА_3 відмовився від його підпису.
Рішенням Руськополянської сільської ради № 6-15/VII від 21 січня
2016 року надано дозвіл на продовження розробки технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) без підпису суміжного землекористувача ОСОБА_3 .
Рішенням Руськополянської сільської ради № 12-13/VII від 07 вересня
2016 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надано у спільну часткову власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,2946 га, кадастровий номер 7124985200:02:004:1001.
Рішенням Руськополянської сільської ради Черкаського району № 3
від 25 січня 2001 року ОСОБА_3 надано земельну ділянку,
площею 0,22 га, в постійне користування для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 .
Вказаний житловий будинок ОСОБА_3 успадкував після смерті ОСОБА_6 , якій відповідно до рішення Руськополянської сільської ради № 73 від 27 листопада 1997 року, була передана безкоштовно земельна ділянка, площею 0,22 га, в постійне користування для обслуговування житлового будинку.
Рішенням Руськополянської сільської ради № 47-1 від 16 жовтня 2009 року ОСОБА_3 надано у власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд,
площею 0,2269 га, та затверджено технічну документацію із землеустрою.
20 листопада 2009 року ОСОБА_3 на підставі рішення Руськополянської сільської ради № 47-1 від 16 жовтня 2009 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,2269 га, серія ЯИ № 913038.
Постановою Черкаського районного суду Черкаської області від 20 січня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2011 року, у справі № 2а-2/2011 визнано недійсним рішення Руськополянської сільської ради № 43-19
від 03 квітня 2009 року «Про затвердження актів погодження меж земельних ділянок» та рішення Руськополянської сільської ради № 47-1
від 16 жовтня 2009 року в частині передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки, площею 0,2269 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку.
У подальшому ОСОБА_3 подав заяву про державну реєстрацію речового права, на підставі державного акту серія ЯИ № 913038, та рішенням про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер: 32003089 від 24 жовтня 2016 року державним реєстратором Яжемчук О. А. було здійснено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_3 .
Постановою Черкаського районного суду Черкаської області від 22 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2016 року та постановою Верховного Суду від 30 серпня 2018 року, у справі № 707/437/16-а відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до Руськополянської сільської ради, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про скасування рішення Руськополянської сільської ради № 2-14/VII від 16 листопада 2015 року та № 6-15/VII
від 28 січня 2016 року.
У справі № 707/437/16-а судами було встановлено, що ОСОБА_3 самовільно змінив межі суміжних земельних ділянок, внаслідок чого змінились межі ділянки, що закріплена за будинковолодінням
АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Згідно з висновком експерта від 30 листопада 2018 року № 3011/18, складеного за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи, встановлено накладення земельних ділянок ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . При цьому земельна ділянка ОСОБА_1 і ОСОБА_2 має становити площу 0,2946 га, але фактичне користування зменшено на 0,037 га, які перебувають у користуванні ОСОБА_3 .
Висновок додаткової експертизи № 3004/20 від 30 квітня 2020 року
не спростував висновок експерта від 30 листопада 2018 року № 3011/18.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною першою статті 321 ЦК України гарантовано непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до частини другої статті 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За змістом статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків;
д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, а тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий, і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема статтями 116 118 ЗК України.
У постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 275/525/15 зазначено, що оскільки державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, то у спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.
Частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини (далі - Конвенція) та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції, рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
У розглядуваній справі суди, встановивши, що ОСОБА_3 набув право власності на земельну ділянку на підставі рішення органу місцевого самоврядування, яке скасовано судовим рішенням, що набрало законної сили, та самовільно змінив межі земельної ділянки, внаслідок чого змінились межі суміжної земельної ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову.
При цьому колегія суддів бере до уваги, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17, відступаючи від попередніх висновків Верховного Суду України, вказала, що розгляд позову про визнання рішення ради недійсним без заявлення вимоги про визнання недійсними правовстановлюючих документів, виданих на підставі зазначеного рішення щодо права користування земельною ділянкою, вплине на законність таких документів та відновить порушені права для користувачів спірної земельної ділянки.
Посилання заявника на постанову Черкаського районного суду
від 31 липня 2013 року у справі № 707/1283/13-а, якою були скасовані рішення сільської ради щодо надання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 земельних ділянок, є безпідставними, оскільки у подальшому чинним рішенням Руськополянської сільської ради № 12-13/VII від 07 вересня 2016 року їм надано у спільну часткову власність земельну ділянку, площею 0,2946 га, правомочності володіння та користування якою і є предметом судового захисту в цій справі.
Водночас рішення Руськополянської сільської ради № 2-14/VII
від 16 листопада 2015 року про надання дозволу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на розробку технічної документації із землеустрою та № 6-15/VII від 28 січня 2016 року про надання дозволу на продовження розробки технічної документації без підпису суміжного землекористувача ОСОБА_3 , що передували чинному рішенню Руськополянської сільської ради
№ 12-13/VII від 07 вересня 2016 року про надання їм у власність земельної ділянки, були предметом судового перегляду у справі № 707/437/16-а за позовом ОСОБА_3 , однак у їх скасуванні суди відмовили.
У справі, що розглядається, судами не встановлено підстав для визнання незаконним та скасування рішення Руськополянської сільської ради
№ 12-13/VII від 07 вересня 2016 року про надання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у спільну часткову власність земельної ділянки.
Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до помилкового тлумачення заявником норм права та незгоди із обставинами встановленими судами, переважно спрямовані на необхідність переоцінки доказів Верховним Судом, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підставвважати, що судами неправильно застосовано норми матеріального права або допущено порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Оскаржені судові рішення є достатньо вмотивованими та місять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411
ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, виконання рішення суду першої інстанції, необхідно поновити відповідно до приписів статті 436 ЦПК України.
Керуючись статтями 400 401 416 419 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Сучило Артем Олегович, залишити без задоволення.
Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 28 травня
2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 02 березня
2021 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 28 травня 2020 року.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта